 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Вихованець і педагог у виховній системі, їх партнерство в діяльності ⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4
Основну мету виховання народ вбачав у тому, щоб навчити кожного бути людиною. Народна педагогіка наймудріша, тому що вона створювалася протягом століть, перевірялась досвідом не одного покоління людей. Народна педагогіка вбачає основне призначення виховання у всебічній підготовці дитини до самостійного життя. Народна педагогіка завжди підкреслювала необхідність раннього виховання. Зміст виховання народна педагогіка трактує як процес формування особистості й підготовки її до активної участі у виробничому, суспільному і духовному житті. У конкретному розумінні зміст виховання має забезпечити формування досконалої людини з міцним здоров'ям, розумом, людською гідністю та іншими людськими доброчинності, з високою працездатністю, у якої є бажання мати щасливу сім'ю. Глибокі знання без людяності нічого не варті, більше того — вони шкідливі, так стверджує народна мудрість (Знання без людяності - це меч у руках безумця). Основу існування суспільства, людини народ вбачав у праці. Без активної участі в різних видах діяльності немислимий розвиток особистості. Дитині треба працювати щодня з того моменту, як вона навчилася тримати ложку в руці. Народне виховання вимагає привчати дітей до самообслуговування, спільної з батьками трудової діяльності на городі, у господарстві тощо. Головним обов'язком народних вихователів було мудре застереження людини від необачних кроків. Практика народного виховання передбачає формування в кожної людини моральних оцінок з позиції добра і справедливості. Усна народна творчість розглядає Добро і Зло як антиподи, віддаючи беззастережну перевагу першому (Добре роби — добре й буде. Хто людям добра бажає, той і собі має. Від добра добра не шукають. Добре діло роби сміло. До доброї криниці стежка утоптана). У практиці народного виховання стало загальновизнаним привчати дітей слухати дорослих, виконувати вимоги батьків, піклуватися про хворих, калік, сиріт. Велика увага приділялася формуванню почуття честі, шани до хліба як основи життя. Народна педагогіка рекомендує дотримуватися певних правил у вихованні дітей. А саме: прояв гуманізму в стосунках дорослого і дитини, врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей дітей, виховання працею, єдність вимог і поваги до дитини, послідовність і систематичність виховного впливу на дитину тощо. Гуманізм стосунків дорослого з дитиною в народній педагогіці визначає глибоко доброзичливе ставлення, повагу їхньої гідності. Споконвіку в народі з високим піднесенням говорять про дітей, про необхідність виховувати їх з любов'ю: Як грибочки ростуть діточки. Сонце освітлює землю, а діти — сім'ю. Дитятко для матері і батька — як сонечко у віконечку. За народним світоглядом, людина була невід'ємною частиною природи. Народна мудрість вважає, що людина як частина природи, має підпорядковуватися законам її розвитку. У процесі навчання та виховання необхідно враховувати не лише анатомічні, фізіологічні, психічні й вікові особливості дітей, а й національні, регіональні та статеві особливості. Народна педагогіка кожного етносу здавна помітила, що навчати і виховувати дітей різних національностей одним способом, усіх однаково, «під одну гребінку» не можна, бо це суперечить законам розвитку природи дітей, змісту і характеру культурно-історичного досвіду кожного народу. Основними формами виховання дітей у народі завжди були: індивідуальний догляд дорослого за дитиною; виховання дітей у сім'ї, їх участь в об'єднаннях однолітків; залучення дітей до праці, дотримання обрядів і традицій, проведення свят. Основним критерієм вихованості людини є її вчинки і поведінка (На дерево дивись як родить, а на людину — як робить). Яскравим підтвердженням схильності оцінювати вихованість дитини насамперед за її поведінкою, може бути українська народна казка «Сім дочок». ...Було у матері сім дочок. Одного разу вона поїхала у гості до сина. Повернулася додому аж через тиждень. Коли увійшла до хати, дочки почали говорити, як вони скучали за нею. «Я тужила за тобою, як маківка за сонячним променем», — сказала перша дочка. «Я чекала тебе, як суха земля чекає краплини води», - промовила друга. „Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою», - сказала третя. «Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітів», щебетала четверта. «Ти снилась мені, як сниться троянді краплини води», — промовила п'ята. „Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка», — сказала шоста. А сьома дочка промовчала. Вона зняла з ніг матері взуття і принесла вимити ноги... Серед методів виховання в народній педагогіці на перше місце поставлені ті, які формують поведінку, тобто все те, що нагромаджує життєвий досвід дитини: уклад життя дитини, вправляння і привчання, виконання доручень і обов’язків, чіткий розпорядок дня, ігри, забави, заохочення, застереження, зауваження, осуд, метод природних наслідків (насмітив – прибери), покарання, показ, особистий приклад тощо. Зверніть увагу на те, як народна мудрість говорить про способи пливу на дітей:
У народі користувалися делікатними методами заохочення і покарання. Щоб дитина зрозуміла, що вона вчинила недобре, застосовувалися жартівливі примовки. Як міра покарання застосовувалося і биття дітей, проте погляді на це явище були різними (Добрі діти доброго слова послухають, а лихі і дрючка не бояться. Рідна мати високо замахує, а помалу б'є.)" Таким чином, мета виховання — навчити кожного бути людиною, у виховній практиці українців досягається завдяки дотриманню таких важливих положень, як гуманізм взаємодії з дітьми, природовідповідність виховання й орієнтація на вік, стать та індивідуальні особливості дитини, виховання працею, єдність вимог і поваги до дитини, послідовність і систематичність виховного впливу на дітей. А також шляхом використання індивідуальних і колективних форм роботи з дітьми, широкого розмаїття способів впливу на дітей, які відшліфовувалися протягом багатьох років і передавались із покоління в покоління.
Питання для самостійної роботи 1. Роль аграрно-сонячного календаря у національному вихованні молоді. 2. Виховні засоби родинної педагогіки. 3. Форми і методи народного виховання.
Поиск по сайту: |