Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Сутність і особливості національного виховання, його філософські основи



Основний зміст

Кожна людина є творцем власної біографії, «головним режисером» тієї унікальної вистави, якою є її життя. Людина залежить від свого минулого, яке впливає на її сьогодення. Індивідуальна історія зумовлює і відповідне ставлення до свого майбутнього з його життєвими перспективами, планами й сподіваннями, мріями та шляхами їх досягнення.

Життєвий шлях є не лише траєкторією приватного життя особистості. Він окреслює й творчий внесок кожної людини в історію суспільства. Є люди, які віддзеркалюють цінності та ідеали покоління, до якого належать. Є й такі, що уособлюють власним життям цілу історичну добу, життя деяких стає віхою всесвітньої історії загалом.

Людське життя — це не тільки прожиті від народження до смерті роки, а й певний життєвий досвід, його набуття та засвоєння. Дорослі передають впродовж свого життя знання та вміння дітям і онукам, своїм учням, вихованцям, свідомо готуючи їх до самостійного життя. Передачу життєвого досвіду в народі називають вихованням. Між поняттями «народ» і «виховання» існує найтісніший зв'язок. В історії людства народ завжди виступає носієм суспільного і соціального досвіду, він завжди був, є і буде вихователем підростаючого покоління. Слово «виховання» походить від «ховати», «переховувати», тобто оберігати, опікуватися дитиною. А це означає вчити її пристойно поводитися, навчатися, здобувати освіту, розширювати світогляд, дотримуватися усталених у суспільстві моральних норм.

Справжнє виховання не може існувати поза традиційною культурою певної нації. Найвидатніші педагоги світу визнавали, що виховання дитини завжди має ґрунтуватися, насамперед, на культурно-історичних цінностях своєї нації, а вже пізніше відбудеться знайомство з культурою та традиціями інших народів. Пізнання навколишнього світу починається зі знайомства з рідною вулицею, селом чи містом, своєю країною, а вже потім — з іншими місцями, країнами. Від усвідомлення свого, рідного, національного дитина йде до пізнання чужого, багатонаціонального, світового. Як свідчить історія людства, передача всіх культурно-історичних традицій батьків, дідів і прадідів завжди гарантувала вічність життя нації.

Національне виховання — це виховання підростаючих поколінь у дусі українського виховного ідеалу та на ґрунті багатовікових традицій. Наріжним каменем його є засади родинного виховання, ідеї і засоби народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють найкращі зразки виховної мудрості українського народу.

Народна педагогіка уособлює в собі виховний досвід народу. Це сфера вироблених народом емпіричних знань, у яких відображуються цілі та завдання навчання й виховання. Сукупність цих накопичених і перевірених знань, умінь та навичок як продукт історичного соціального досвіду народу передається від покоління до покоління переважно в усній формі.

У народній педагогіці немає сформульованих законів, систематизованих положень, наукових термінів. Народна мудрість зафіксована у типових народних висловах. Творці народної педагогіки не знали один одного, але вони природно доповнювали один одного. Традиційно запам'ятовувалося і передавалося те, що було найбільш вдалим і характерним для певного середовища. Саме це робить народну педагогіку зрозумілою і близькою для широкого загалу.

Народна виховна практика має єдину основу. Вона зумовлюється історичними, економічними, національними, культурними, духовними особливостями того народу, який її створив. Кожний народ по-своєму висловлює і реалізує загальні ідеї навчання та виховання, виходячи зі своєрідності своїх традицій, звичаїв.

Самобутність народного виховання визначається специфікою національної духовності кожного народу, особливостям культурно-історичного шляху його розвитку. Відомий багатовіковий досвід українців щодо виховання своїх дітей, заснований на народній мудрості, виховних ідеалах і принципах, традиціях та звичаях.

До системи методологічних засад національного виховання входять філософсько-світоглядні позиції видатних педагогів Костянтина Ушинського, Олександра Духновича, Бориса Грінченка, Григорія Ващенка, Софії Русової та інших. Вони зорієнтовані на шанобливе ставлення до рідної мови, Батьківщини, на знання власного родоводу.

Філософсько-світоглядними засадами української національної системи виховання є теоретичні положення про:

=> роль народу у створенні духовної і матеріальної культури;

=> людину й життя як найвищі суспільні вартості;

=> свободу як найважливішу умову досконалості, право кожної людини бути собою;

=> невпинність життєвих процесів;

=> суперечливу структуру буття;

=> пізнавальні й творчі можливості особистості;

=> рівноцінність людських типів та індивідуумів;

=> мораль і критерії моральності;

=> гармонію душі, тіла і розуму;

=> поєднання громадського з індивідуальним;

=> довершений виховний ідеал;

=> співвідношення між національним та загальнолюдським.

Для подальшого розвитку системи виховання сьогодні важливими є філософські положення:

=> про антропоцентризм (людина в центрі всього буття, цілого світу);

=> про триступеневий розвиток знання:

1-й, найнижчий — чуттєве знання, що спирається на зовнішні відчуття;

2-й — знання законів, загальних типів, що виявляються в окремих речах;

3-й, найвищий — це пізнання ідей;

=> про градацію благ: спочатку прагнути до духовних благ, а потім — до матеріальних і тілесних;

=> про життя праведне і грішне;

=> про органічний зв'язок людини з природою;

=> про внутрішнє пізнання себе (пізнай себе, послухай себе, поглянь у самого себе) як основу будь-якого пізнання;

=> про добро і милосердя та інші.

Сьогодні при вивченні актуальних проблем національного виховання важливе значення мають наукові положення фундаментальних праць таких видатних українців, як І. Огієнко; М. Грушевський, Д. Яворницький, Г. Ващенко, О. Потебня тощо, які стосуються питань української нації, культури, мистецтва, державотворення.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.