Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Зародження, становлення та розвиток національної системи виховання.



Складові навчально-виховної мудрості нашого народу, а саме: українських народних — родинознавства (фамілістики), дитинознавства (педології), домашнього (хатнього) виховання, дидактики, деонтології, педагогіки народного календаря, козацької педагогіки, педагогіки опіки — складають етнопедагогічні основи українського національного виховання.

До перших педагогічних праць з етнопедагогіки можна віднести «Поученіє» Володимира Мономаха своїм синам (1096 р.), призначеного для осмислення потомками суті й сенсу народних чеснот, норм християнської моралі. Це була своєрідна спроба запровадження гуманістичних принципів доброчинності й людинолюбства, милосердя і доброчесності у стосунки між людьми. У «Поученії» багато звернень до мудрості народу, народної моралі, позначеної християнськими впливами.

«Якщо ви при силі, хоч раз поклонитесь до землі, а коли вам стане немічно — то тричі».

«Убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступіться самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте».

«Додержуйте клятви, щоб переступивши її, не погубили душі своєї».

«Старших шануй, як отця, а молодших, як братів. У домі своїм не лінуйся, а за всім дивися».

«Лжі бережіться, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло».

«Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смерті єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши».

Історія зберігає публічні заповіти і звернення, послання потомкам, листи до синів і дочок, написані видатними державними та громадськими діячами, політиками, відомими вченими. Це — цінні надбання української педагогічної культури, мудрі і справедливі повчання, виважені поради дітям і онукам, пройняті щирим піклуванням про їх щасливу долю, про долю України.

Золоті розсипи української народної педагогіки маємо і в «Слові о полку Ігоревім», в українських літописах.

У XII—XVI століттях в Україні набуло широкого розповсюдження численних збірників церковних повчань, в яких давалося тлумачення суті релігійного виховання українського народу. Ідеї народної педагогіки виразно проступають і в статутах братських шкіл, у трактатах професорів Київської та Острозької академій.

Епоха козацтва заклала надійну основу українського національного виховання, яка знайшла своє філософсько-педагогічне обґрунтування у спадщині Григорія Сковороди, у творчості багатьох поколінь вчених, письменників, культурних і освітніх діячів, у роботі Кирило-Мефодіївського товариства та «Руської трійці».

Вагомим є внесок у розвиток української національної системи виховання Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського, Олександра Духновича, Костянтина Ушинського, Софії Русової, Григорія Ващенка, Івана Огієнка, Василя Сухомлинського та інших.

Розвитку української національної системи виховання у період української державності (1917—1920 рр.) сприяла діяльність таких педагогічних товариств як «Рідна школа» та «Просвіта», видання книги Ніни Заглади «Побут селянської дитини» (Київ 1926 р.), «Української загальної енциклопедії» в 3-х томах (Львів, 1936 р.), «Педагогіки» Ю.Дзеровича (1937 р.).

У період з 1939 до 1960 року з означеної наукової царини практично не було публікацій. І лише 1960 року вийшла в світ книга «Сімейний побут і звичаї українського народу» (автор — О. Кравець), в 1968 році - стаття В. Мирного «Народна педагогіка в прислів'ях і приказках» та «Нариси з народної математики України» Л. Граціанської. У 1972 році М. Гайдай опублікував «Народну етику у фольклорі східних і західних слов'ян», а в 1974 році з'явилася книжка Є. Сявавко «Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку».

У незалежній Україні значно розширилося коло науковців, які вивчають різні аспекти навчально-виховної мудрості українського народу: дитинознавство, батьківську педагогіку, педагогіку опіки та домашнього виховання, педагогіку українського побуту та народних традицій, козацьку педагогіку та педагогіку народного календаря (А.Богуш, В. Кузь, Н. Лисенко, Г. Лозко, А. Марушкевич, В. Скуратівський, М. Стельмахович, Є. Сявавко, Ю. Руденко та інші).




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.