Самовиховання як фактор вдосконалення педагогічної майстерності

Як засвідчує практика, головним чинником формування й вдосконалення педагогічної майстерності є самовиховання вчителя.І це зрозуміло. Вчитель, який не працює над собою, веде заняття, скоріш, за усталеним шаблоном. Для нього навчальний процес є рутиною, яку треба перетерпіти. Не випадковим є й те, що такого вчителя учні не люблять. Вони тягнуться до творчої особистості, яка знаходиться в постійному пошуку, самовдосконаленні, самовихованні. Самовиховання є саме тим „золотим ключем”, який відкриває чарівні двері краси педагогічної дії (І.Зязюн) – свободи, творчості, педагогічної майстерності.

Самовиховання — це активність особистості, спрямована на удосконалення своїх фізичних, моральних, розумових, трудових, естетичних та інших якостей.

Іншими словами, самовиховання —- це самоуправління особи з намірами змінити саму себе у відповідності зі свідомо поставленою метою на основі уявлень про ідеал власного «Я».

Самовиховання вчителя спрямовано на становлення його професійно-смислового самовідношення, розвиток здібностей до професійного самовизначення й саморозвитку.

Самовиховання вчителя вимагає осмислення самого себе у навколишній природній і соціальній реальності, пошук відповідей на чисельні хвилюючі життєві і професійні запитання,а також оцінку значущості педагогічних ситуацій, явищ та процесів, що виникають у навколишній навчальній дійсності, співвідношення їх з власною системою оцінок, що є відбиттям своєрідності його особи стіно-змістової сфери. Обираючи той чи інший елемент як мотив або ціль, вчитель вирішує завдання актуалізації змісту, що розвиває його особистість, ставлячи її перед необхідністю усвідомлення суб’єктивних смислів, власних мотивів та установок

Самовиховання буде ефективним лише за умови чіткої постановки завдань щодо створення «Я—образу», що можливо лише на основі чіткого уявлення про себе, тобто самоаналізу, який грунтується на самоспостереженні й самооцінці «реального Я».

Оскільки часто самооцінка особистості буває неадекватною, тому при визначенні завдань самовиховання слід орієнтуватись і на думку оточуючих, яка внесе корективи в уявлення суб'єкта про себе. На підставі комплексного бачення «реального Я» можна скласти програму самовиховання, успіх реалізації якої залежить від рівня володіння людиною методами самовиховання.

Метод (програма) самовиховання включає такі прийоми:

— самовивчення, самооцінка «реального Я»;

— усвідомлення й переосмислення власної особистості;

— самоаналіз і переоцінка минулого, виявлення індивідуальних «психологічних» бар’єрів (комплексів);

—- створення бажаного «Я — образу»;

— формування й формулювання індивідуальних команд-намірів;

— використання прийомів самопереконання, самозобов’язання, самопримусу, самонаказу, самозвіту, самозаохочення, самонавіювання, самопорівняння, самовправи, самозвіту;

— сюжетна сенсорна репродукція поведінки «Я — образу» у різноманітних ситуаціях діяльності і;спілкування;

— «накладання» стереотипів «Я — образу» на реальну поведінку у повсякденному житті.

— пошук в собі нових можливостей.

Отже, за основу методу самовиховання слід прийняти створення, фіксацію та цілеспрямоване самонавіювання бажаного «Я — образу».

Самовиховання вчителя спрямовано на становлення його професійно-смислового самовідношення, розвиток здібностей до професійного самовизначення й саморозвитку.

Самовиховання вчителя вимагає осмислення самого себе у навколишній природній і соціальній реальності, пошук відповідей на чисельні хвилюючі життєві і професійні запитання,а також оцінку значущості педагогічних ситуацій, явищ та процесів, що виникають у навколишній навчальній дійсності, співвідношення їх з власною системою оцінок, що є відбиттям своєрідності його особи стіно-змістової сфери. Обираючи той чи інший елемент як мотив або ціль, вчитель вирішує завдання актуалізації змісту, що розвиває його особистість, ставлячи її перед необхідністю усвідомлення суб’єктивних смислів, власних мотивів та установок

Поиск по сайту: