Процесуальний порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця

Скаргу, подану у виконавчому провадженні до начальника відділу ДВС, розглядають у 10-денний строк. За наслідками розгляду скарги начальник відділу ДВС виносить постанову про задоволення чи відмову в задоволенні скарги, яку в 10-денний строк може бути оскаржено до органу ДВС вищого рівня або до суду (ст. 82 Закону).

Судовий контроль.

Судові гарантії законності виконавчого провадження та за­хисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдик­ції суду віднесено вирішеніня низки питань, які мають значен­ня для виконання рішень суду та інших юрисдикційних орга­нів, а також можливість оскарження рішень, дій чи бездіяль­ності державного виконавця та інших працівників ДВС.

Відповідно до Закону та цивільного процесуального зако­нодавства до цивільної юрисдикції суду належить вирішення питань щодо: роз’яснення рішень, вирішуючи питання про виправлення помилки у виконавчому листі та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, видачу дублікату виконавчого листа або судового наказу, питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу або порядку виконання, про визнання мирової угоди сторін або прийняття відмови стягувача від виконання, про заміну сторони виконавчого провадження, про поворот виконання, здійснюючи контроль за виконанням судових рішень тощо.

Суд може вирішувати й інші питання, зокрема, про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання відповідно до ст.371 ЦПК України, про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу відповідно до ст.374 ЦПК України, щодо оголошення розшуку боржника або дитини відповідно до ст.375 ЦПК України та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи відповідно до ст. 376 ЦПК України, про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідно до ст. 377 ЦПК України, про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України відповідно до ст. 377-1 ЦПК України, про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами відповідно до ст.379 ЦПК України. Суд розглядатиме справу за позовом особи, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту, що передбачено ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження». Суд розглядатиме справу за позовом стягувача до юридичної особи, яка зобов’язана здійснити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини такої юридичної особи відповідно до ч.1 ст.87 Закону України «Про виконавче провадження».

ГПК передбачає участь суду при виконанні рішень, ухвал та постанов господарського суду щодо: поновлення пропуще­ного строку (ст. 119), видачі дубліката наказу господарського суду (ст. 120), відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, поста­нови, затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні за наказом господарського суду (ст. 121), зупинення виконан­ня рішення (ст. 121-1), оскарження дій та бездіяльності ОДВС (121-2), вирішення питання про поворот виконан­ня (ст. 122).

Судове оскарження рішень, дій чи бездіяльності державно­го виконавця та інших працівників ДВС є важливим способом захисту прав сторін, інших учасників виконавчого проваджен­ня та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, які вважають, що їх права порушено.

Юрисдикцією щодо розгляду скарг на дії державного вико­навця наділено загальний та господарський су­ди. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного вико­навця чи іншої посадової особи ДВС розглядають у порядку, передбаченому Розділом 7 ЦПК та ст. 12І² ГПК. ППВС від 26.12.2003 №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».

Відповідно до ЦПК справи за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність державного вико­навця або іншої посадової особи ДВС, належать до особливого провадження - окремого виду адміністративного судочинства. Питання з оскарження дій державного виконавця у порядку господарського судочинства вирішують, не відкрива­ючи окремого провадження за цим спором.

Право на звернення до суду у порядку цивільного судочин­ства мають учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Форма звернення — скарга, яку подають у письмовій формі із зазначенням:

1) назви відділу ДВС, до якого подають скаргу;

2) точної назви стягувача та боржника, їх місця проживання
(для фізичних осіб) або перебування (для юридичних осіб),
а також назви представника сторони виконавчого провад­
ження, якщо скаргу подає представник;

3) реквізитів виконавчого документа (назви виконавчого доку­
мента, органу, який його видав, дати видачі виконавчого
документа та його номера, резолютивної частини виконав­
чого документа);

4) змісту оскаржуваних дій (бездіяльності) та норми Закону,
яку порушено;

5) викладу обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимо­
ги;

6) підпису скаржника або його представника, дати подання
скарги (ч. 7 ст. 82 Закону).

Підвідомчість — до суду безпосеред­
ньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності
державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до
начальника відповідного відділу ДВС (ч.1 ст.82).

Стаття 82

5. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або
іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання
рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до
відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому
законом.

Підсудність —

1. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до
суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або
бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи
державної виконавчої служби під час виконання судового рішення,
ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи
свободи.{ Частина перша статті 383 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2677-VI ( 2677-17 ) від 04.11.2010 }

Стаття 384. Подання скарги

1. Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після
оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи
іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника
відповідного відділу державної виконавчої служби.

2. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

3. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ
державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після
прийняття її судом.

1. Скаргу може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження
постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

2. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може
бути поновлено судом.

Однак якщо спеціальними нормами встановлено інший порядок обчислення строку на звернення до суду, то слід застосовувати ці спеціальні строки (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14).

КАСУ

1. Учасники виконавчого провадження (крім державного
виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій,
мають право звернутися до адміністративного суду із позовною
заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю
державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої
служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо
законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень,
дій чи бездіяльності таких осіб.

2. Позовну заяву може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі
оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

3. Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або
бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи
державної виконавчої служби є відповідний орган державної
виконавчої служби.

4. Про подання позовної заяви суд повідомляє відповідача за
допомогою кур'єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого
технічного засобу зв'язку не пізніше наступного дня після
відкриття провадження у справі. Протягом одного дня з дня
одержання такого повідомлення відповідач зобов'язаний отримати в
суді копію позовної заяви та доданих до неї документів.{ Частина четверта статті 181 в редакції Закону N 4054-VI
( 4054-17 ) від 17.11.2011 }

5. Адміністративна справа з приводу рішень, дій або
бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи
державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів
після відкриття провадження у справі.

6. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або
бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи
державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у
справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 18 цього
Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як
адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

ЦПК

1. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

2. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає
оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і
зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної
виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути
порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи
свободи.

3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були
прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень
державного виконавця або іншої посадової особи державної
виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено,
суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Ухвалюючи рішення, суд вирішує також питання про роз­поділ витрат.

1. Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються
судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в
задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої
служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги
заявника.

ЦПК 2004 р. дещо по-іншому визначає питання, пов'язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності державного вико­навця чи іншого працівника ДВС. Насамперед, цю категорію справ вилучено зі справ адміністративної юрисдикції, їх вирі­шують у порядку, визначеному розділом VII (ст.ст. 383—389), тобто поряд з іншими питаннями, які виникають у зв'язку з виконанням судових рішень.

Предметом оскарження є рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС щодо виконання судових рішень у цивільних справах, тобто лише щодо тих виконавчих документів, які видано у порядку здійснення цивільної юрисдикції. Тому в цьому разі слід керуватися положеннями ст. 15 ЦПК 2004 р. щодо цивільної юрисдикції.

Щодо контролю за виконанням рішень господарських, адміністративних судів, оскільки щодо них встановлено інший порядок судового вирішення.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (ст. 387 ЦПК).

Оскарження діяльності державного виконавця від до господарського суду має певні особливості, а саме: суб'єкт оскарження - стягувач, боржник або прокурор, хоча відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду від 26 грудня 2003 р. № 14 скаргу до суду мо­жуть подати й інші учасники виконавчого провадження у справах про виконання постанов господарського суду; суб'єкт оскаржуваної діяльності — органи двс, предмет оскарження – дії чи бездіяльність щодо виконання рішень ухвал, постанов господарських судів, строк оскарження - протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам ста­ло про неї відомо, або з дня, коли дію мало бути вчинено, постанова господарського суду — ухвала, оскарження — може бути оскаржено.

При виконанні вироку в кримінальній справі усі питання вирішує місцевий суд за місцем виконання вироку.

4. Відповідальність у виконавчому провадженні (чернетка)

Відповідальність у виконавчомупровадженні — це обов'язок суб’єктів виконавчого провадження зазнати певних негативних наслідків, передба­чених у законі, за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків як суб'єктів виконавчих правовідносин.

За невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, може бути притягнуто до кри­мінальної, адміністративної, дисциплінарної та цивільно-пра­вової відповідальності залежно від характеру правопорушення, яке вони вчинили, а також форми участі цих осіб у виконав­чому провадженні.

Залежно від форми участі особи у виконавчому проваджен­ні відповідальність можна поділити на такі види:

• відповідальність державного виконавця за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов'язків;

• відповідальність сторін виконавчого провадження та інших осіб, які беруть участь у виконанні;

• відповідальність осіб, які залучаються до проведення вико­навчих дій.

Залежно від того, який об'єкт охороняється, встановлення того чи іншого виду відповідальності, заходи відповідальності поділяють на такі, що: спрямовані на гарантування виконання рішення; убезпечують недоторканність, безпеку та захист державного виконавця та інших учасників виконавчого провадження.

Особливо^ відповідальності державного виконавця.

Кримінальну відповідальність передбачено за вчинення служ­бових злочинів _ зловживання владою або службовим стано­вищем (ст. 364) перевищення влади або службових повнова-жень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службова не­дбалість (ст. 3₅7) одержання хабара (ст. 368), провокація ха­бара (ст. 370 Іск).За наявності у діях державного виконавця ознак іншого к_римі_Нально караного діяння, він підлягає притяг­ненню до кримінальної відповідальності у загальному порядку. Загальні пр_авшш щодо адміністративної відповідальності державних виконавців встановлено й КпАП, їх може бути ви­знано суб'єктами корупційних правопорушень у порядку,^вста­новленому Законом України "Про боротьбу з корупцією від 5 жовтня 1995 _р

Цивільно-правова відповідальність полягає у тому, що ст. 56 Консти гуції України гарантовано право кожного на від­шкодування Майнової та моральної шкоди, яку заподіяно дер­жавними органами органами місцевого самоврядування, служ­бовими та посадовими особами. Ст. 86 Закону передбачає, що збитки, завдащ державним виконавцем громадянам чи юридич­ним особам п_;ри здійсненні виконавчого провадження, підляга­ють відшкодуванню, хоча конкретного механізму визначення шкоди та пор_іядку його відшкодування чинне законодавство не передбачає. Підстави, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої внас_:ЛІДОк неправомірної діяльності державного вико­навця та інш,_их працівників ДВС, визначено ст.ст. ІГЬ п ЦК, відповіде до яких завдана майнова та моральна шкод підлягає відшкодуванню державою незалежно від вини орга

(осіб). . .._пЖУТЬ

Дисциплінарна та матеріальна відповідальність мо*У
наставати за невиконання чи неналежне виконання служ°
(трудових обов'язків). Відповідно до положень ЦК. У Д Р_4ЦК
при здійснен_ші відшкодування у порядку ст.ст. 1і/зі _ої

не виникає птаво регресу до відповідного органу чи слу
особи. Тому „є може бути покладено на винну посадову
обов'язок відшкодувати шкоду. _ . _ігтяЛЬнос^ті

Особливостізастосування інших заходів відповщал у виконавчомупровадженні. Кримінальна відповіоа. може настав₃ати у таких випадках.

Вчинення діянь, спрямованих на невиконання чи недопу­
щення виконання рішення:

і невиконання судового рішення (ст. 382 КК);

, приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке на­кладено арешт чи яке описано (ст. 388 КК). Суб'єктом при­ховування майна, на яке накладено арешт чи яке описано, є особа, якій майно передано на зберігання відповідно до за­кону';

• ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі
(ст. 389 КК), яке стосується ухилення від сплати штрафу
особою, засудженою до цього виду покарання;

• невиконання або неналежне виконання особою, якій доруче­
но зберігання чи охорону чужого майна, своїх обов'язків
(ст. 197 КК). Така діяльність має ознаки кримінально кара­
ного діяння, якщо вона спричинила тяжкі наслідки для влас­
ника майна. Суб'єктом злочину може бути неслужбова осо­
ба, яка досягла 16-річного віку і на яку на підставі трудо­
вого договору чи спеціального доручення покладено юри­
дичний обов'язок охороняти або зберігати чуже майно
(охоронник, сторож, водій-експедитор, кур'єр, гардеробник,
пастух тощо). Якщо таку поведінку допустили службові
особи, то їх діяння можуть розглядатися як службова не­
дбалість і за наявності інших ознак складу злочину кваліфі­
куються за ст. 367 КК.

2. Вчинення діянь, спрямованих проти учасників виконавчого
провадження.

Державний виконавець та працівники ДВС безпосередньо не вказані у ст. 1 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" як працівники правоохоронних органів. Однак вони здійснюють правоза-стосовні та правоохоронні функції, тож їх має бути такими визнано.

КК передбачає такі склади злочину: опір представнику вла­ди, працівникові правоохоронного органу (ст. 342); втру­чання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343); погроза або насильство щодо працівника право­охоронного органу (ст. 345); умисне знищення або пошкод-^ення майна працівника правоохоронного органу (ст. 347);

посягання на життя працівника правоохоронного органу члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349); погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350); умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352). На спеціальну правову охорону у виконавчому провадженні може заслуговувати представник, який здійснює правомірну діяльність з надання правової допомоги. КК передбачає та­кі склади злочинів: втручання в діяльність захисника чи представника особи (діяльність з надання правової допомо­ги, порушення встановлених законом гарантій їх діяльності, ¹ професійної таємниці) (ст. 397 КК); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК); умис­не знищення або пошкодження майна захисника чи пред­ставника особи (ст. 399 КК); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК). 3. Вчинення діянь учасниками виконавчого провадження. Проблемною щодо цього виду є норма кримінального зако­нодавства щодо кримінальної відповідальності експертів та перекладачів. Відповідно до ст. 14 Закону за відмову від дачі висновку чи за дачу завідомо неправильного висновку експерт несе кримінальну відповідальність, про що його має попередити державний виконавець. Таку саму норму визначено ст. 15 Закону шодо відповідальності перекладача за завідомо неправильний переклад, а також за відмову ви­конати обов'язки перекладача.

Однак відповідно до ст. 384 КК (завідомо неправдиве пока­зання) встановлено відповідальність за завідомо неправди­вий висновок експерта під час провадження дізнання, досу-дового слідства або проведення розслідування чи проведен­ня розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді> ^а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекла­дачем у таких самих випадках. Ст. 385 КК (відмова свіДО⁸ від давання показань або відмова експерта чи перекладз⁴⁸ від виконання покладених на них обов'язків) визначає я

кримінально каране діяння відмову експерта чи переклада­ча без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слід­ства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання. Тобто, незважаючи на вказівки ст.ст. 14 та 15 Закону кри­мінальної відповідальності за названі неправомірні дії екс­перта та перекладача у виконавчому провадженні не перед­бачено. Способом усунення такої прогалини слід визнати тільки внесення відповідних змін до кримінального законо­давства.

Адміністративну відповідальність у виконавчому прова-кенні встановлено за невиконання законних вимог державно-

виконавця щодо усунення порушень законодавства про ви­конавче провадження, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, неповідом­лення боржником про зміну місця роботи (перебування), а та­кож неявку без поважних причин за викликом державного ви­конавця (ст. 188^Ь КпАП). Такі діяння тягнуть за собою накла­дення штрафу від двох до десяти неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян.

За ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної почином підприємствам, установам, організаціям або грома-янам, особі, зобов'язаній за вироком або рішенням суду від-Ішкодувати таку шкоду, відповідно до ст. 51^і КпАП може бути оголошено попередження, накладено штраф від трьох до семи ■неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або присудже­но виправні роботи на строк до двох місяців із відрахуванням 20 відсотків заробітку.

Протоколи про адміністративні правопорушення у цих справах мають право складати державні виконавці (ст. 255 '(пАП), а безпосередньо справи розглядає суд (ст. 221 КпАП).

Санкції виконавчого провадження, які не віднесено до жод­ного з існуючих видів юридичної відповідальності, є подібними ^За правовою природою до адміністративної відповідальності. На особливий правовий характер цих санкцій вказує Пленум Верховного Суду України у постанові від 26 грудня 2003 р. ^ 14 (п. 19), відповідно до якої скарги на постанови держав­ного виконавця про накладення штрафу може бути оскаржено До суду в порядку гл. 31-Г ЦПК, а не гл. 31, яка регулює по-

рядок розгляду та вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.

За порушення вимог закону, невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця роботи (перебування), якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за ви­кликом державного виконавця на винних осіб за постановою начальника відповідного відділу ДВС накладають штраф від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

У разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які може виконати лише він, державний ви­конавець виносить постанову про накладення штрафу на борж-ника-фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян і на боржника-юридичну особу — від двадцяти до трид­цяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та при­значає новий строк для виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без по­важних причин державний виконавець у тому самому порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. За подаль­шого невиконання рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідаль­ність боржника (ст. 87 Закону).

Видом санкцій виконавчого провадження є привід боржни­ка у разі, якщо останній не виконує свого обов'язку з'явитися на виклик державного виконавця. Таким правом наділений державний виконавець відповідно до ст. 5 Закону. Безпосеред­ній привід здійснюють органи внутрішніх справ відповідно до Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при приму­совому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), яку затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України та Мінюсту від 25 червня 2002 р. № 607/56/5.

Спеціальним прикладом застосування цивтьно-правової від­повідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх

обов'язків учасниками виконавчого провадження можна назва­ти те, що підлягають відшкодування збитки, завдані сторонам неправильним висновком експерта або спеціаліста (ст. 14 За­кону).

Стягувач має право подати позов до юридичної особи, з вини якої не було стягнено кошти зборжника (ст. 86 Закону), при цьому він звільняється від сплати державного мита при зверненні до суду. За змістом цієї норми відповідальність юридичної особи може застосовуватись як за неможливості, так і за ускладнення виконання рішення звини зазначеної осо­би. Вина юридичної особи в невиконанні рішення доводиться відповідно до положень ст. ЗО ЦПК і може полягати у непро-веденні стягнення коштів із боржника як навмисно, так і вна­слідок недбалості, в тому числі й у разі невиплати йому заро­бітку (доходу), на який звертається стягнення. Важливим при цьому є те, що до юридичшої особи не переходять зобов'язан­ня боржника за виконавчим документом, оскільки присуджені з неї на користь стягувача кошти мають компенсаційний харак­тер (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14)., З іншого боку, сплата юридичною особою грошових коштів боржникові як відшкодування не звіль­няє боржника від виконання свого обов'язку, який вказано у виконавчому документі.

Поиск по сайту: