ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Двоскладні речення можуть мати у своєму складі, крім головних членів, також другорядні члени речення. За традицією серед другорядних членів речення виділяють додаток, означення й обставину: Блищить січневий сніг бадьоро... (В. Крищенко). У цьому реченні, крім підмета сніг і присудка блищить, є й другорядні члени речення: січневий, що пояснює підмет, і бадьоро, що пояснює присудок.

На противагу головним другорядні члени не беруть участі у створенні предикативної основи речення.

В основу виділення другорядних членів речення покладено також їх морфологічне вираження та позицію в реченні, що і зумовлює форми синтаксичного зв'язку пояснювальних слів з пояснюючими.

ДОДАТОК

Додатком називається другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована чи якого стосується дія, процес, ознака, стан.

Додаток має такі диференційні ознаки: а) це другорядний член речення; б) виражає об'єктні семантико-синтаксичні відношення; в) виражається найчастіше іменниками в непрямих відмінках або їх еквівалентами; г) стоїть після опорного слоава; г) поєднується з опорним словом підрядним зв'язком керування; д) відповідає на питання непрямих відмінків.

Основною семантичною ознакою додатка є його предметне (об'єктне) значення, що й зумовлює характер засобів його вираження. Тому додаток зазвичай виражається іменниками, займенниками, співвідносними з іменниками, субстантивованими словами, а також цілим словосполученням: Ти даєш мені сонце погоже, і повітря даєш, і снагу... (В. Ткаченко); Мені поля задумливо шептали свої ніким не співані пісні (В. Симоненко); Посадила стара мати три явори в полі (Т. Шевченко).

Додатки поділяються на прямі й непрямі. Прямий додаток вказує на об'єкт, безпосередньо охоплений дією, процесом або станом. Він залежить від перехідних дієслів і виражається знахідним відмінком без прийменника: Нашу радість і сум, нашу звихрену долю материнська любов, як весна, зігріва (В. Крищенко). У деяких випадках прямий додаток може виражатися й родовим відмінком без прийменника, а саме:

а) якщо з перехідним дієсловом вживається заперечна частка не: Не зрони сльози, котра не зрадить ні життя, ні гніву... (Н. Кащук);

б) якщо дія поширюється не на весь предмет, а лише на його частину: Оксана наливає води; Я поставив пташеняті хліба.

Непрямі додатки виражаються іменниками чи іншими субстан-тивованими словами у формі знахідного відмінка з прийменником або у формах інших непрямих відмінків як з прийменниками, так і без них: Пашить медами скосистагора (Л. Костенко); У боротьбі немає одиниць (В. Поліщук)

Непрямі додатки залежать від перехідних і неперехідних дієслів: Мрію пестив я свою пензлем, олівцем (М. Сингальський); Джерин садок заквітчався білим цвітом (І. Нечуй-Левицький).

Непрямі додатки можуть також залежати від іменників, прикметників, дієприкметників та дієприслівників: І подвиг сторожа на маяку достоїн пісні, пензля і граніту (М. Рильський); Людські діла тривкіші від металу... (О. Корнійчук); Усе, що створюється справді великого в національній культурі, оповито мовою або опосередковано нею. Сприймаючи красу природи, незмірного світу, дитина має вдосконалювати могутній інструмент пізнання - мову (І. Вихованець).

ОЗНАЧЕННЯ

Означенням називається другорядний член речення, який указує на ознаку предмета і підпорядкований іменникові, що називає предмет. Означення має такі диференційні ознаки: а) є другорядним членом речення; б) виражає означальні відношення; в) залежить тільки від іменника; г) виражається у типових випадках прикметниками та іншими словами в прикметниковій функції; г) за прямого порядку слів стоїть перед означуваним іменником; д) з означуваним іменником з'єднується підрядним зв'язком - узгодженням.

Означення, на відміну від головних членів речення, не створює в реченні своєї синтаксичної групи, воно завжди виступає залежним: У нашого хлоп ятонька блакитні оченятонька, волоссячко м 'якесеньке, а личенько білесеньке (О. Олесь).

За характером синтаксичного зв'язку з означуваним словом означення поділяються на узгоджені й неу згоджені: Козацькі могили високі - незгаслі вулкани Вкраїни (І. Драч); Над доріжкою з асфальту дві берізки обнялись (В. Сосюра).

Узгоджене означення поєднується з означуваним словом граматичним зв'язком узгодження: 3 кожної гілочки на калині звисають важкі червоні грона (Б. Харчук); О, як змінився луг осінній, вночі прилинув перший сніг, упав, мов біле шумовиння, од вітру хвилями застиг

(В. Ткаченко). Узгоджене означення здебільшого виражається прикметниками і дієприкметниками, а також числівниками, займенниками: У них у мріях стільки сонця і ще не співаних пісень, що пломінкий, жаркий вогонь цей ще не один освітить день (Ю. Петренко); Була третя година (О. Іваненко).

Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв'язком керування або прилягання: У цих садах, в сонатах солов "їв він чує тихі кроки браконьєра (Л. Костенко); Великій меті - освічувати народ, піднімати його з віковічної темряви - служив і Шевченків талант художника (3 журн.).

Неузгоджені означення виражаються іменниками у формі непрямих відмінків з прийменниками чи без них (гурт дітей, виводок каченят, хлопець без вусів, сосна на кручі); інфінітивом (бажання вчити, мрія побачити); прислівником (дорога направо), дієприслівником (читання лежачи).

Іменники, які виступають означеннями, втрачають значення предметності й виражають ознаку іншого предмета. У таких випадках вони можуть виражати: а) належність (родовий належності: подарунок сестри, тобто сестрин; вулиці міста, хата батька); б) ознаку за матеріалом (родовий внутрішньої ознаки: квіти з паперу, човен з дерева, тобто дерев яний); в) ознаку за призначенням (родовий ознаки: вагон для дітей, тобто дитячий, павільйон для відпочинку, приладдя для письма); г) ознаку за місцем розташування предмета (місцевий зовнішньої ознаки: табір у лісі, тобто лісовий; вогні на морі;) ґ) ознаку за об'єктом піклування (піклування про дітей); д) ознаку за напрямом (знахідний зовнішньої ознаки: шлях в Україну, двері до кімнати); е) зовнішню чи внутрішню ознаку предмета (родовий ознаки: дівчина з карими очима, тобто кароока; дитина п яти років, людина лагідної вдачі)

ПРИКЛАДКА

Прикладкою називається означення, виражене іменником чи іншою субстантивованою частиною мови, узгоджене з означуваним словом у відмінку.

Прикладка характеризується такими властивостями: а) є різновидом означення; б) вказуючи на ознаку предмета, дає йому нову назву; в) виражається іменником; г) може стояти перед і після означуваного слова;

ґ) найчастіше узгоджується з означуваним словом у відмінку: Пристрибала до ялинки тиха білка-сіроспинка... (Т. Коломієць); Вересень-місяць добре ґаздує, а місяць жовтень мряку розвіє, в лісах, в садочках лист пожовтіє (М. Підгірянка); Біга зайчик-скакунець, в затишок тікає. А зима на помелі зайця доганяє (О. Олесь).

Найхарактернішими для прикладки є дві ознаки: семантична (прикладка дає предмету іншу назву) і граматична (прикладка виражається іменником): Завітала тиша до діброви, гріються обвітрені дубки. Липнуть пахощі міцні смолові - розімліли сосни-близнюки (В. Ткач єн ко).

Прикладка може означати: соціальну належність, вік, національність, професію, власну географічну назву, умовні назви організацій, якість або властивість предмета: Нахил до науки, терпимість до ворогів, яскрава талановитість, логічність в думках -це звичайна прикмета освіченого українця-письменника ХУП-го віку (І. Огієнко); Бійцям-братам, як щирий знак привіту, мале дівча в худих своїх руках принесла жмутик вересневий цвіту, який розцвів на галицьких полях (М. Бажан); Дуба-велетня я чую мову, він - сама історія жива (О. Ющенко).

Прикладка зазвичай виражається одним словом або сполученням слів: дівчина-герой, огонь-сльоза, газета "Вільна Україна".

Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс з означуваним словом, що залежить від семантики поєднуваних елі в.

Дефіс ставиться:

а) якщо означуване слово й прикладка є загальними назвами: учит ель-фізик, жінка-вихователь;

б) якщо означуване слово стоїть після прикладки, вираженої власною ознакою: Київ-місто, Дніпро-ріка;

в) якщо іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки у постпозиції: вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир.

Якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник, який пишеться через дефіс: гриб-паразит, заєць-русак, льон-довгунець.

Дефіс не ставиться:

а) якщо прикладка, власна назва, знаходиться в постпозиції до означуваного іменника: Місто Київ, ріка Дніпро;

б) якщо прикладкою виступає видова назва: трава звіробій (за зворотного порядку слів дефіс ставиться: звіробій-трава).

Прикладки - індивідуальні назви заводів, фабрик, пароплавів, організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів, кінофільмів тощо - пишуться з великої літери і в лапках: газета "Слово", швейна фабрика "Дитячий одяг", опера "Запорожець за Дунаєм", табір "Орлятко", санаторій "Україна".

ОБСТАВИНА

Обставиною називається другорядний член речення, що означає обставини дії, стану або ознаки.

Обставина має такі диференційні ознаки: а) є другорядним членом речення; б) виражає обставинні семантико-синтаксичні відношення; в) виражається прислівниками, дієприслівниками, прийменниково-іменниковими формами та інфінітивом; г) у реченні може займати різну позицію, найчастіше - постпозицію; г) пов'язується з головним словом підрядним зв'язком прилягання або керування; д) залежить найчастіше від дієслова, а також прикметника і предикативного прислівника (слів категорії стану).

За значенням обставини поділяються на такі основні групи:

а) обставини способу дії вказують на спосіб здійснення дії чи вияву ознаки: Я іду, і в'ються спогади незримо (В. Сосюра); Світає! То ранку чистого пробивсь крізь хмари листу усміх дивний і нас, стріваючи, вітає (О. Олесь);

б) обставини міри і ступеня характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем або мірою їх вияву: Не знайдеш таких батьків, які б своїх дітей вважали найгіршими, не зустрінеш таких, які були б до кінця задоволені тією долею, що випала їх дітям (Ю. Збанацький); Перед ним шелестять по пояс жита (П. Панч);

в) обставини місця означають місце дії, процесу, стану, напрямок і шлях руху: Життя кругом, як поле, розляглося, синіє дальнім маревом дібров (В. Сосюра); У кожній хаті на долівку пшениці жменьку сіяв я (Д. Павличко);

г) обставини часу вказують на час дії і його тривалість: Споконвіку тема України, отецького первокореняу нашій поезії була на чільному місці (Б. Олійник); Все те в ньому з колиски (Ю. Муппсетик);

ґ) обставини причини вказують на причину дії: Вицвіли в матері очі від чекання (О. Довженко); Пилинко боявся, щоб спросоння не наткнутися на що-небудь у хаті і не розбудити матір (П. Мирний);

д) обставини мети вказують на мету дії: Для радості, для щастя - ось для чого приходить людина в життя, ось для чого тільки й варто народжувати її на світ (О. Гончар);

е) обставини умови вказують на умову, за якої може відбуватися дія: Мелодія, опанувавши душею, загніздившись там, не хутко німіє (М. Коцюбинський);

є) обставини з допустовим значенням виражають те, всупереч чому відбувається дія: Наперекір усьому існує ж таки спадкоємність людяного в людині (О. Гончар).

Поиск по сайту: