Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Значення рішень Верховного Суду України та керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України



Заслуговує на увагу розгляд питання про включення до сис­теми джерел трудового права рішень Конституційного Суду України та керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду Украї­ни. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду належить офіційне тлумачення Консти­туції України і законів України з питань, передбачених зазначе­ною статтею, Конституційний Суд приймає рішення, які є обо­в’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ч. 3 ст. 150 Конституції України). У тих випадках, коли Конституційний Суд дає офіційне тлумачення законів про працю, його рішення слід визнати джерелами тру­дового права.

Велике значення для правильного застосування чинного за­конодавства мають керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України. Йдеться про постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судо­ву практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції Украї­ни при здійсненні правосуддя», від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» і деякі інші.

Дискусійним є питання про юридичну природу керівних роз’яс­нень Пленуму Верховного Суду України. Поширені різні погляди.

Окремі вчені, серед них професори В.І. Прокопенко, С.О. Іва­нов, Р.З. Лівшиць, відносять судову практику до джерел трудо­вого права. Так, на думку професора Р.З. Лівшиця, джерелом трудо­вого права є ті судові акти, які, по-перше, реально змінюють пра­ва й обов’язки учасників трудових відносин і, по-друге, опублі­ковані. До них належать: постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації; постанови Конституційного Суду; рішен­ня Верховного Суду Російської Федерації в окремих справах, що мають принциповий характер і опубліковані; рішення нижчестоящих судів, апробовані Верховним Судом (при касаційному розгляді, при складанні оглядів судової практики) і опубліковані.

Професор В.І. Прокопенко робить висновок, що керівні роз’яс­нення Пленуму Верховного Суду України, які містять тлумачення закону вищим судовим органом держави, даються ним у рамках його повноважень, мають правову силу, стають обов’язковими для виконання всіма учасниками судочинства і є джерелом трудо­вого права.

Дійсно, у рішеннях Пленуму Верховного Суду України місти­лися положення, які по суті були новою нормою права. Напри­клад, згідно з ч. 2 ст. 232 КЗпП суди безпосередньо розглядають спори про відмову в прийнятті на роботу осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодав­ства зобов’язаний укласти трудовий договір (працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприєм­ства, установи, організації; молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направ­лених на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3 років або дитину-інваліда, а одиноких матерів – за наявності дитини віком до 14 років та ін.). Пленум Верховного Суду України постано­вою від 25 травня 1998 р. № 15 вніс доповнення до п. 6 поста­нови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду суда­ми трудових спорів» стосовно категорій осіб, справи за позовами яких підлягають розгляду безпосередньо у судах – «або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП». Таким чином, відповідно до п. 6 постанови № 9 від 6 листопада 1992 р. в судо­вому порядку може бути оскаржений будь-який випадок необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу, а не тільки незакон­на відмова в прийнятті на роботу осіб, з якими власник відповідно до законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір. Перелік таких прикладів можна продовжити. Це стосується положень частини 4 статті 24 про фактичний допуск працівника до робо­ти, пункту 7 статті 134 КЗпП. Оскільки в зазначених прикла­дах йдеться про створення нових правових норм, то в цьому разі роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, на нашу думку, потрібно визнати джерелом трудового права.

Важливе значення мають роз’яснення Верховного Суду Украї­ни з питань судової практики, які нерідко заповнюють прогали­ни правового регулювання шляхом конкретизації у постанові Пленуму оціночного поняття, встановленого у законодавстві. Це, зокрема, стосується визначення таких оціночних понять, як «од­норазове грубе порушення трудових обов’язків», «систематичне порушення трудових обов’язків», понять переведення на іншу роботу, прогулу без поважних причин тощо. Так, велике значен­ня для застосування законодавства про трудовий договір має постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», котра містить поняття переведення на іншу роботу (п. 31), про­гулу без поважних причин (п. 24) тощо.

Деякі автори дотримуються іншої думки. Зокрема, професор К.Н. Гусов і В.М. Толкунова вважають, що постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації у трудових спорах не є джерелом трудового права, проте мають велике значення для однакового застосування норм трудового законодавства, оскіль­ки роз’яснюють як слід застосовувати конкретні норми.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.