Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття джерел трудового права, їх особливості, класифікація та види



ЛЕКЦІЯ ІІІ. ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА

 

1. Поняття джерел трудового права, їх особливості, класифікація та види.

2. Загальна характеристика джерел трудового права.

3. Єдність та диференціація у правовому регулювання праці. Загальне і спеціальне законодавство.

4. Значення рішень Верховного Суду України та керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України.

 

Поняття джерел трудового права, їх особливості, класифікація та види

У юридичному сенсі під джерелом права розуміють документальні способи вираження і закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов’язкового значення, які виходять від держави або визнаються нею офіційно. Джерела права станов­лять собою єдине «місцеперебування» юридичних норм, резер­вуар, у якому юридичні норми тільки й знаходяться і звідки ми їх «черпаємо» (звідси й назва – «джерело»).

Щоб розібратися у системі джерел трудового права, доцільно спочатку визначити їх особливості.

По-перше, до джерел трудового права належить значна кіль­кість підзаконних нормативно-правових актів. Вони містяться в Указах Президента України, у постановах Кабінету Міністрів України, у нормативних наказах міністерств і відомств. Кількість таких актів настільки велика, що можна стверджувати про наднормативність, «зарегульованість» трудових відносин. Це спричиняє проблеми на шляху вивчення законодавства, усвідомлен­ня його суб’єктами правозастосування. Такі акти часто містять суперечливі положення, що призводить до фактичної втрати їх регулятивної функції.

По-друге, в Україні продовжують застосовуватися окремі поло­ження, що містилися в актах колишнього СРСР, зокрема, в Зако­ні СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями» від 17 червня 1983 р., Указах Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» та «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24 верес­ня 1974 р., актах про працю надомників та деяких інших.

По-третє, складовою трудового законодавства України є міжна­родні правові акти (пакти, конвенції МОП), ратифіковані Украї­ною (самостійно або у складі СРСР). Зокрема станом на 1 листо­пада 2002 р. Україною ратифіковано 55 Конвенцій МОП.

По-четверте, не тільки нормативно-правові акти, видані держав­ними органами, є джерелом трудового права. Тобто джерела тру­дового права – це не тільки результат правотворчої діяльності органів держави, а й результат спільної нормотворчості робото­давця і трудового колективу працівників (або уповноважених ним органів). У трудовому праві широко застосовуються локальні нормативно-правові акти, які розробляються і приймаються безпосередньо на підприємстві. У таких актах відображається специфіка умов виробництва, а також конкретизуються і доповнюються централізовані нормативні положення в межах нада­них відповідним суб’єктам повноважень.

По-п’яте, серед джерел трудового права чинними є акти дого­вірного характеру, які виходять за межі виробничого рівня, тоб­то за межі підприємств, установ, організацій, за межі сфери конкретного роботодавця і найманого працівника. Це такі акти соці­ального партнерства, як генеральна, галузева і регіональна уго­ди, які містять серед взаємних зобов’язань політичного, економіч­ного та організаційного характеру також частину положень нормативного характеру.

По-шосте, серед джерел особливе місце займають акти спеці­ального уповноваженого органу виконавчої влади – нормативні накази Міністерства праці та соціальної політики України, яки­ми затверджуються положення, інструкції, правила, спрямовані на упровадження законів та постанов Кабінету Міністрів Украї­ни, а також на правильне й однакове застосування трудового законодавства.

По-сьоме, для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів конститутивного характеру – типових по­ложень, правил, які слугують моделлю для прийняття на підпри­ємствах на їх основі локальних положень тощо. Такі акти, як зазначає П.Д. Пилипенко, «самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а вимагають прийняття на їх основі локаль­них актів, котрі й здійснюють регулятивну функцію. Наприклад, є Типові правила внутрішнього трудового розпорядку, що містять відповідні норми, але безпосередньо на підприємстві внутрішній трудовий розпорядок регулюється не цими типовими, а прийня­тими на їх основі правилами внутрішнього трудового розпоряд­ку конкретного підприємства (ст. 142 КЗпП)». Прикладами таких актів є Типові по­ложення про роботу уповноваженого трудового колективу з пи­тань охорони праці, Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці, Примірне положення про відомчі заохочувальні відзнаки тощо, на підставі яких на конкретних підприємствах мають бути розроблені та прийняті відповідні локальні акти.

По-восьме, для джерел трудового права характерним є ви­сокий рівень диференціації у правовому регулюванні праці за­лежно від умов праці, кліматичних умов, фізіологічних особли­востей працівників, суб’єктних ознак (соціальних, професійних) тощо.

Таким чином, джерела трудового права – це нормативно-пра­вові акти, прийняті компетентними державними органами або на договірному рівні, у тому числі й безпосередньо на підприєм­стві, у визначених законом межах, за допомогою яких здійснюєть­ся правове регулювання трудових відносин.

Джерела трудового права можна класифікувати за різними підставами:

- за способом прийняття виділяють акти державно-правові, прийняті державними органами (закони, укази, постанови тощо), і договірно-правові, що приймаються за угодою між працівни­ками і роботодавцями (колективні угоди, колективні договори тощо);

- за територіальною спрямованістю виділяють внутрішньо­державні і міждержавні акти – багатосторонні й двосторонні договори, угоди, пакти про права людини, конвенції МОП, ратифіковані Верховною Радою України;

- за юридичною силою державні нормативно-правові акти поділяють на Конституцію України, закони, підзаконні норматив­но-правові акти; договірно-правові акти – акти соціального парт­нерства поділяють на генеральну угоду, регіональні угоди, галу­зеві угоди, колективний договір на конкретному підприємстві;

- за сферою дії виділяються централізовані й локальні нор­мативно-правові акти.

Залежно від ступеня узагальненості розрізняють кодифіко­вані, комплексні та поточні нормативно-правові акти як джере­ла трудового права.

Норми трудового права можуть міститися у власне трудових джерелах – актах трудового права – Кодексі законів про пра­цю України, Законах України «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про відпустки» та ін., а також у джерелах інших галу­зей права, - наприклад, у Законі «Про власність», «Про господарські товариства», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про колективні сільськогосподарські підприємства», у комплексних нормативно-правових актах, які одночасно виступають джерелами кількох галузей права, наприклад, «Основи законодавства про охорону здоров’я» та ін.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.