Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Методи і засоби діагностики. Діагностика систем живлення карбюраторних двигунів проводиться методами ходових і



Діагностика систем живлення карбюраторних двигунів проводиться методами ходових і стендових випробувань і поелементної оцінки технічного стану механізмів і вузлів систем.

При ходових випробуваннях визначається витрата палива автомобілем при пробігу на певному маршруті або при русі автомобіля з постійною швидкістю на короткій мірній ділянці (1 км).

Для перевірки витрати палива на короткій мірній ділянці вибирають рівна ділянка дороги довжиною 1 км із малим рухом. Автомобіль на підході до ділянки розганяють до швидкості 40-60 км/год і підтримують цю швидкість на всьому протязі ділянки. Як і при випробуваннях на маршруті, вимір кількості витраченого палива проводять за допомогою мірного бачка.

В обох випадках для забезпечення необхідної точності вимірів заїзди повторюють 2-3 рази, а витрата палива підраховують по формулі:

 

де Qср - середнє із усіх заїздів кількість палива, витрачене на

маршруті або мірній ділянці, л;

L - довжина маршруту або мірної ділянки, км.

 

Метод ходових випробувань має ряд недоліків. До них належить значна трудомісткість роботи, труднощі забезпечення однакових дорожніх і кліматичних умов (а отже, і труднощі зіставлення отриманих результатів). Крім того, при ходових випробуваннях не представляється можливим точно врахувати навантаження двигуна.

Тому системи живлення автомобіля доцільно діагностувати на стенді з біговими барабанами.

При діагностиці на стенді визначають витрату палива двигуном (л/100 км) при заданому навантаженні й проводять перевірку якості робочого процесу по аналізі складу відпрацьованих газів двигуна, який у карбюраторних двигунів здійснюють за допомогою газоаналізаторів. Принцип роботи газоаналізатора полягає в тому, що відпрацьовані гази двигуна проходять через спеціальну вимірювальну камеру приладу. У камері відбувається допалювання наявного в газах вуглекислого газу СО. При цьому змінюються температура платинової нитки, поміщеної в камері, і її електричний опір. Нитка нагрівається, і електричний опір змінюється тим більше, чим більше в продуктах згоряння втримується СО. Зміна електричного опору визначається за допомогою мостової схеми.

Газоаналізаториможуть працювати як у ручному, так і в автоматичному режимі. При цьому дані вимірів відображаються на дисплеї приладу і в окремих випадках можуть:

· роздруковуватися на вбудованому принтері

· зберігатися у вбудованій або зовнішній (ММС card) пам'яті

· передаватися на комп'ютер у режимі реального часу

Рис. 2. Газоаналізатор для визначення токсичності відпрацьованих газів.

 

Аналіз відпрацьованих газів проводиться на двох режимах роботи двигуна: при 800 і при 2000 об/хв колінчатого вала. Перший режим дозволяє оцінити справність системи холостого ходу карбюратора, другий - справність головної дозуючої системи карбюратора, насоса-прискорювача й економайзера. Справній роботі відповідає зміст CO у відпрацьованих газах не більш 2%. Якщо в них утримується від 2 до 10% CO, то карбюратор несправний.

Однак, треба відзначити, що склад відпрацьованих газів карбюраторного двигуна залежить не тільки від якості горючої суміші, але й від працездатності системи запалювання, а тому для остаточного судження про справність системи живлення необхідна перевірка роботи системи запалювання.

Крім визначення технічного стану системи живлення по складу відпрацьованих газів, можна судити так само про їхню токсичність і, відповідно, про можливість допуску автомобіля до подальшої експлуатації.

Поелементна діагностика системи живлення карбюраторного двигуна полягає у визначенні несправностей механізмів і вузлів системи живлення на підставі діагностичних ознак (сигналів), що характеризують зміну параметрів їх технічного стану.

Основними видами робіт при поелементній діагностиці системи живлення карбюраторного двигуна є: перевірка герметичності паливопроводів і стану паливних і повітряних фільтрів; перевірка паливного насоса; карбюратора; обмежувача максимальних обертів.

Герметичність паливопроводів перевіряють по щільності з'єднань і по відсутності течі.

Стан паливних і повітряних фільтрів оцінюється візуально по ступеню забруднення фільтруючих елементів і масла (у повітряних фільтрах), а так само по відсутності механічних ушкоджень фільтруючих елементів.

При поелементній діагностиці карбюраторів контролюють рівень палива в поплавковій камері, пропускну здатність дозуючих елементів (жиклерів, розпилювачів), герметичність клапана економайзера.

Рівень в поплавковій камері можна перевіряти без розбирання карбюратора й зняття його із двигуна. Для цього застосовують пристосування у вигляді скляної трубки, з'єднаної гумовим шлангом з металевим штуцером, який ввертається замість пробки під одним з жиклерів.

У більшості вітчизняних карбюраторів рівень палива розташовується нижче площини рознімання карбюратора на 15-19 мм.

Пристосування діє за принципом сполучених посудин. Відстань від площини рознімання поплавкової камери до рівня палива в скляній трубці вкаже на висоту рівня палива в поплавковій камері. При вимірі цим пристосуванням необхідно підкачувати паливо важелем ручного підкачування насоса.

Перевірка рівня палива в поплавковій камері на знятому із двигуна карбюраторі проводиться на приладі ГАРО (модель 577). Цей прилад дозволяє за допомогою паливного насоса створити робочий тиск у поплавковій камері й одночасно з перевіркою рівня палива проконтролювати герметичність з'єднань карбюратора. Деякі карбюратори ( ДО-82М, ДО-84М, ДО-88) мають для перевірки рівня палива контрольний отвір у стінці поплавкової камери.

Пропускна здатність жиклерів відповідно до ДЕРЖСТАНДАРТ 2093-43 визначається кількістю води в кубічних сантиметрах, що протікає через дозуючий отвір жиклера за 1 хв під напором водяного стовпа висотою 1 м ± 2 мм при температурі води 20 ± 10С.

Вимір пропускної здатності жиклерів проводиться на приладах з абсолютним або відносним виміром. У приладі з абсолютним виміром за допомогою мірної мензурки вимірюють усю кількість води, що пройшла за певний час через жиклер при напорі в 1 м. У приладі з відносним виміром загальна кількість води, що випливає за певний час із бачка приладу, обмежується пропускною здатністю каліброваного отвору. Із цієї кількості тільки частина води встигає пройти через жиклер, а інша вода попадає в мірну трубку. У трубці встановлюється постійний рівень води. Цей рівень тем нижче, чим більше пропускна здатність жиклера. Шкала мірної трубки шляхом випробування еталонних жиклерів протарована так, що безпосередньо показує кількість води (см3), що пройшла через жиклер за 1 хв.

У першому випадку час витікання визначається по секундоміру або пісковому годиннику, а потім витрата води знаходять по формулі

де g - пропускна здатність жиклера (витрата води), см3/хв;

Q - витрата води за час витікання, см3;

t - час витікання води, сек.

Герметичність клапана економайзера з вакуумним приводом (карбюратори ДО-75, ДО-21, ДО-88) і опір тиску його відкриття перевіряються на пристосуванні НИИАТ. Пристосування дозволяє створити розрідження над діафрагмою клапана 200 мм рт. ст. При такому розрідженні клапан повинен бути щільно закритий і не пропускати бензин. Потім розрідження над діафрагмою поступово зменшують і момент відкриття клапана економайзера відзначають по появі течі бензину з-під клапана. Клапан повинен відкриватися при розрідженні над діафрагмою 100-120 мм рт. ст. Для перевірки закриття клапана економайзера розрідження над діафрагмою поступово збільшують до припинення течі з-під клапана. Різниця в тисках відкриття й закриття клапана не повинна перевищувати 25 мм рт. ст.

Обмежувачі максимальних обертів двигуна можуть бути пневматичними або відцентрово-вакуумними. Пневматичні обмежники перевіряють на приладі НИИАТ по величині натягу пружини під дією еталонного вантажу. У вакуумних-відцентрово-вакуумних обмежниках контролюють момент включення відцентрового датчика й герметичність його клапана. Момент включення відцентрового датчика перевіряють за допомогою спеціального приладу. Прилад дозволяє створити в датчику необхідне розрідження, виміряти його за допомогою п'єзометра, а також забезпечує обертання ротора датчика.

Карбюратор у цілому може бути перевірений на безмоторній установці (рис. 3). Установка дозволяє відтворити умови роботи карбюратора на двигуні й імітувати всі режими роботи двигуна від холостого ходу до максимальної потужності.

Без розбирання карбюратора стенд дозволяє визначити наступні несправності:

- справність голчастого клапана поплавкової камери карбюратора;
- справність і регулювання пускових пристроїв карбюратора;
- роботу різних пневмомеханізмів карбюратора (пневмокамер відкриття дросельних заслінок, діафрагмових пристроїв пускових механізмів і т.д.);
- відповідність паливних і повітряних жиклерів першої й другої камер карбюратора в головних дозуючих системах, для готування економічної паливної суміші;
- витрата палива (в об'ємних одиницях) на різних режимах роботи карбюратора;
- склад горючої суміші карбюратора, що перевіряється, при різних кутах відкриття дросельних заслінок і її відповідність прикладеним табличним даним.

Рис. 3. Стенд для безмоторної діагностики карбюраторів.

 

При перевірці на безмоторній установці визначають кількість палива, що витрачається карбюратором залежно від кількості повітря, що надходить у нього через повітряний патрубок і відповідно до певних режимів роботи карбюратора на автомобілі.

Випробування карбюратора на безмоторній установці дає досить повну картину його роботи на всіх режимах і дозволяє виявити наявні несправності.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.