Зарубинецька культура

Перші пам’ятки цієї культури відкрито наприкінці XIX ст. В.В.Хвойкою поблизу с.Зарубинці на Київщині. Тут досліджено залишки без курганного могильника з трупоспаленням.

Серед супровідного інвентарю виявлено специфічний ліпний посуд та бронзові фібули. Широкі розкопки були проведені на могильнику зарубинецького типу у с.Корчувате поблизу Києва у 1940-1941 У другій половині XX ст. пам’ятки зарубинецької культури рр.І.М.Самойловським,який відкрив тут понад 100 поховань

Розміри поселень у середньому до 2 га. Іноді селища розміщувались на місцевості невеликими групами по 10-15 поселень. Для Середнього Подніпров’я Є.В.Максимов виділив три такі групи:канівську,ржищівську і київську.

Для зарубинецької культури характерні наземні і заглиблені в землю житла площею в середньому 18-20 м.кв.При спорудженні будинків використовували техніку дерев’яного каркасного будівництва. Стіни стовпової конструкції обмазували рідкою глиною і білили. Покрівлі зарубинецьких жител були двосхилими. Для покрівлі використовували жердини,солому або очерет.Опалювали житлові приміщення відкритими вогнищами. Рештки вогнищ виявлено і за межами жител(очевидно,літні печі).Поблизу жител зафіксовано також господарські ями 1,2 м в діаметрі і глибиною до 1 м,що у вертикальному перерізі мали циліндричну або дзвоноподібну форму.
Населення вело осілий спосіб життя. Основні залізні знаряддя (серпи,коси),виявлені на зарубинецьких пам’ятках (Бабина Гора,Зарубинці,Монастирьок),свідчать про землеробський характер господарства.Цікаво,що на Круглицькому поселенні Середнього Подністров’я серед поснеш ти-лукашівських матеріалів знайдено зарубинецький залізний оральник,а також серпи і коси. Мешканці зарубинецьких поселень вирощували просо,пшеницю-двозенрянку,ячмінь. Зерно зберігали в керамічних корчагах. Вони споживали кашу,виготовлену з круп зернових культур,а також випечені на керамічних сковородах хлібні коржі. З городніх культур були відомі горох і ріпа. Вирощували також коноплі і льон. У скотарстві переважало розведення корів,свиней,дрібної рогатої худоби й коней.
На поселеннях знайдено кістки собак,що виконували сторожові функції. Зарубинецькі мисливці полювали на кабана,оленя,лося,зубра,ведмедя,бобра,куницю.
Залізо добували з болотних (озерних) руд у спеціальних глинобитних горнах,що працювали на дерев’яному вугіллі. У результаті плавки одержували невеличку залізну крицю,яку потім проковували. У деяких поселеннях існували досить крупні,як на ті часи,залізоробні майстерні.
На зарубинецьких поселеннях виготовляли і керамічний посуд.Для формування посуду використовували гончарний круг ручного типу.Сформовану і просушену посудину випалювали.Виготовлення посуду,проте,не вийшло за межі домашнього ремесла.
Ювелірні вироби виготовляли з привізної бродзи. Виробляли фібули-застібки для одягу,шпильки,браслети,кільця та ін.
Про існування ткацтва в зарубинецьких племен свідчать керамічні пірамідальні важки для ткацького вертикального верстата,а також глиняні прясельця.Тканини виготовляли з льону,конопель,вовни.
Шкіри та хутра уміли обробляти кістяними знаряддями,залізними ножами,голками і проколками.
Дерево обробляли сокирами,стругами,теслами,долотами,свердлами,ножами.
З кістки виготовляли проколки,рукоятки ножів,з каменю-зернотерки,точильні бруски,ливарні форми. Зарубинецьке населення мало економічні й культурні зв’язки з сусідніми племенами,а також з периферією античного світу.

Могильники зарубинецьких племен представлені грунтовими без курганними похованнями (трупоспалення в урнах або просто в ямах).Серед супровідного інвентарю знайдено керамічний посуд (лощені горщики,миски,кухлі),а також інші побутові речі (переважно бронзові фібули,браслети,кільця).
Загальна хронологія зарубинецької культури визначається кінцем III ст. до н.е.-II ст..н.е.У кожному з локальних регіонів (Середнє Подніпров’я,Прип’ятське Полісся,Верхнє Подніпров’я,Південне Побужжя,Верхнє Подесення) дати визначаються конкретно на підставі типів привізних амфор і фібул.
Сучасні дослідники не мають єдиної думки щодо етнічного складу зарубинецьких племен.Їх пов’язують з слов’янами,балтами,германцями.

Етногенез українців

Перший етнонім «русин» зустрічається у «Пов.мин.літ», у договорах князя Олега з Візантією. Використовується як сама назва укр..суспільства з 13-до поч..18 ст.

Слово «РУСЬ» : за прізвиськом скандинавів-варягів, що мали характерний вигляд(русяві і ясноокі);або як назва племені полян,що жили в районі Києва

Перша згадка слова «Україна» - 1187 р. і пов’язана з синонімом «край».

Етнонім «українці» фіксується в кін.16 ст. в документах присвячених повстанням Северина Наливайка., Григорія Лободи і в боротьбі з татарами.

У пер.пол.17 ст. «українцями» називали себе на сеймі Речі П. посли від Київського воєводства.

Етнографічні риси українців формувалися впродовж багатьох віків на найдавніших східних слов.територіях:наддніпрянщина, Полісся, Галичина, Прикарпаття.

Успадковано певні традиції трипільців, кіммерійців, скіфів, сарматів, античної культури, візантійської культури.(напр.:звіриний стиль – петриківський розпис).

З самого початку н.е. від племен зарубинецької культури на Наддніпрянщині, від Києва до Канева прослідж.місцеві етнографічні риси, які стали характерними ознаками укр..побут.культури:білити хату, піч, дерева.

Науково доведена і підтверджена НЕПЕРЕРВНІСТЬ розвитку матеріал. та дух. культури на укр.. землях.що простежується лише від 5 ст. н.е.Це дає підстави для того, щоб історично укра-ів як окремий етнос рахувати починати слід, за думкою Грушевського, від сер.1 тисяч.н.е.

Саме з цього часу на землях Київських, Наддністрянських, Карпатських, та землях над Припяттю протягом 1,5 тис. років розвивався один етнос, який від часів пізнього Середньовіччя має назву УКРАЇНСЬКОГО(476р.)

Поиск по сайту: