Зазначте причини та наслідки антимосковського виступу гетьмана Івана Мазепи

1700 — 1721 рр. Росія вела зі Швецією Північну війну за встановлення кордонів над узбережжям Балтійського моря. У боротьбу також була втягнена Україна.

Північна- війна важким тягарем лягла на плечі українського народу. У да­леких походах гинули тисячі козаків.

У 1708 р. шведський король Карл XII виступив у похід на Москву

з 35-тисячним військом. На початку жовтня шведи перетнули кордони Гетьманщини. Українське населення зустріло їх як окупантів.

І.Мазепа не сподівався, що війна перенесеться на територію Гетьманщини. Тому він ані у військовому відношенні, ані політично не був готовим зустріти Карла XII як свого союзника.

Вступ Карла XII в Україну поставив І.Мазепу перед вибором: залишатися з Петром І чи приєднатися до Карла XII і почати боротьбу за звільнення України з-під російського панування. Він приєднався до Карла XII. Після того, як Мазепа розкрив козакам свої наміри, багато з них його залишили.

Довідавшись про відкритий перехід І.Мазепи на бік шведського короля,Петро І назвав Мазепу «зрадником укр. народу». Почалися слідства і жорстокі розправи над усіма, кого запідозрили в причетності до справи Мазепи. Майно прихильників Мазепи - «мазепинців» - конфісковували. Також, щоб помститися Мазепі, Петро І хотів знищити Запорізьку Січ і невдовзі він свого

домігся .

Таким чинои знищуючи Запорізьку Січ, московський цар прагнув насамперед підірвати моральний дух запорожців, які приєдналися до Мазепи, а також всього укр. народу, для якого Запорожжя було символом свободи.

Історична роль І.Мазепи полягає в тому, що, усвідомлюючи погрозу централізаторської політики. Петра. 1 для існування української держави, він сміливо підняв прапор національно-визвольної боротьби за волю України. Клеймо «зрадника українського народу», інші форми дискредитації гетьмана царем і церквою сформували негативний образ Івана Мазепи. Однак те, іцо він зробив, було спробою боротьби за незалежність свого народу.

17.

католицизму проти українського народу, його духовності, історії та культури. Прибічники унії з православного духовенства почали впроваджувати її силою. Уніати силою захоплювали великі монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли; ловили й мучили священиків, розганяли народ, який збирався на Потреба Унії постала після розколу Вселенської Церкви у році 1054 на західну католицьку і східну православну церкви. Між візантійською і латинською церквами першу Унію укладено на соборі в Ліоні (1274), другу — на Флорентійському соборі (1439), проте ні один, ні другий не довели до єдності Вселенської Церкви.

Ватикан, який здавна намагався поширити свій вплив на східнослов'янські народи і активно підтримував політику польських феодалів щодо України та Білорусі, дав почин Унії. Саму ідею унії підтримувала ще й верхівка українського духовенства та світських феодалів, що прагнули добитися однакового політичного становища з польськими магнатами, зміцнити свою позицію в боротьбі проти антифеодальних народних рухів.

Безпосередніми приводами до унії були:

- невдоволення українських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства;

- бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства;

- намагання верхівки українського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля.

Оскільки унія іноді насаджувалася силою, українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі, мала національно-визвольний характер — і водночас була боротьбою українського і білоруського народів за збереження й зміцнення зв'язків між ними. Вирішальну роль у ній відіграли селянсько-козацькі повстання кінця 16 століття — 20-30-х років 17 століття, спрямовані проти соціального гніту польських та українських феодалів та іноземного панування.

Після прийняття унії 1596 р. почалася відкрита експансія молитву за містом у наметах.

Все це привело до активізації виступів українського населення проти унії. В 1620 р. спалахнуло повстання православних міщан Луцька, яким мі­сцеві власті заборонили будувати церкву і школу. 1625 р. селяни відмо­вилися виконувати повинності на користь ченців Дерманського монастиря, які прийняли унію. Закінчився поразкою виступ міщан Острога 1638 р. про­ти закриття православних храмів.

На початку 30-х років XVII ст. польська влада змушена була видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали діяльність православної церкви. Проте наступ католицизму та уніатства в Україні тривав.

Поиск по сайту: