Визначте основні етапи боротьби Данила Романовича проти монгольської навали та залежності від Золотої Орди

На початку 1241 р. монгольські війська Бату-хана під час відсутності Данила Галицького, що був у цей час в Угорщині, узяли штурмом ряд міст на Волині, причому частина населення добровільно визнала владу монголо-татар. Повернувшися з Угорщини, Данило Романович і його сини знищили міста, жителі яких стали монгольськими підданими.

Посилення Галицько-Волинського князівства стурбувало Бату-хана, і він наказав Данилові Галицькому офіційно проголосити себе васалом Золотої Орди. Васальна залежність від Золотої Орди була м'якою: князь повинен був висилати своє військо для участі в походах монгольської армії, але данину, супроводжувану переписом населення, не виплачував.

Весною 1246 р. Данило повертається до князівства. Починається новий період у його діяльності зі створення держави - перетворення князівства на Українське королівство, для чого він хотів включити до нього інші українські землі і знайти союзників для боротьби з Ордою.

Для цього Данило Романович:

• знайшов спільну мову з угорським королем;

• робив спроби поліпшення відносин з руськими князівствами;

• покладав певні надії на Папу Римського Інокентія IV, з яким листувався. Мова йшла про вирішення двох питань: допомога західних держав Україні в боротьбі проти монголо-татар та об'єднання католицької і православної церков. Однак у переговорах з Папою виникли розбіжності. Переговори перервалися.

• уживав заходів по зміцненню держави: відбудовував зруйновані міста, споруджував кам'яні фортеці;

Також Данило уклав таємний договір з Володимиро-Суздальським князем. Але невдала спроба виступу проти Золотої Орди закінчилася невдачею. У1258 р. військо монгольського воєночальника Бурундая змусило Данила знищити на своїх землях усі фортеці, щоб тим самим продемонструвати мирні наміри. Вторгнення Бурундая свідчило про нездатність князівства самостійно вести боротьбу проти Золотої Орди. Домогтися незалежності Данилу так і не вдалося.

Визначте причини та наслідки входження південно-західних руських земель до складу Великого князівства Литовського у ХIV ст.

У ХIV ст.Галицько-Волинські землі зазнавали нападів з боку Угорщини, Польщі та монголо-татар. Це стало однією з основних причин політичного, економічного і культурного занепаду Русі. Прагнучи одержати захист від зовнішніх ворогів, багато руських земель почали встановлювати союзницькі стосунки або переходити у васальну залежність

від нового державного утворення – Литовського князівства. Литовський князь Гедимін направив усі свої зусилля на захоплення руських земель. 1340 р. - Волинь потрапляє в залежність від Литви. На чолі стає князь Любарт Гедимінович.

Наступник Любарта його брат Ольгерд Гедімінович намагався об'єднати у своїй державі всі землі Колишньої Київської Русі. 361 — 1362 рр. князь Ольгер затверджується на Київщині, і Переяславщині. Основні напрями зовнішньої політики князя Ольгерда-захоплення українських земель. Однак необхідно було завдати удару по Орді, яка офіційно панувала на цих землях. Восінь 1362 р. - відбулася вирішальна битва неподалік від річки Сині Води. У результаті якої Золота Орда вперше в історії зазнала поразки. Різко послабився політичний вплив орд, в них загострилися суперечки.

Основний підсумок: велика частина української території закріпилася в складі Великого князівства Литовського .

.9.

Дослідник литовської доби М. К. Любавський Витоки козацтва вбачав у татарських поселенцях поблизу Черкас, до яких з часом приєдналася українська люд­ність, перейнявши відповідну назву. Зазначаючи аналогічні риси в генезі українського і донського козацтва, вчений писав: "козаки не остатки каких-то древнеславянских вольных общин на пограничье русской оседлости, а вооруженные артели промыш­ленников, вытянутых из пределов этой оседлости пустотою сте­пей". Таким чином, М. К. Любавський заклав основи "уходницької" теорії походження козацтва.

"Уходницька" теорія пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю.

На генетичному зв’язку козацтва з боярською верствою, на­самперед, щодо походження станових привілеїв, наголошує С. А. Леп’явко. Він вказує на витоки цієї тези у працях П. Куліша, К. Тишковського і А. Яблоновського та можливість засто­сування її як моделі при розгляді козацьких повстань під прово­дом Криштофа Косинського і Северина Наливайка. При цьому автор звернув увагу на привілейованість козацького стану вже в другій половині XVI ст. Безумовно, С. А. Леп’явко має рацію щодо значення боярства у становленні козацької вер­стви. Проте не можна погодитися з тезою автора, що на цей процес мали вплив виключно представники дрібної шляхти і боярства. Згадаємо хоча б козакування князів Дмитра Вишневецького, Михайла і Богдана Ружинських чи масове покозачення селян і міщан у пізніший період. Зрештою, одним із важли­вих прав привілейованого стану феодальної доби була участь у політичному житті держави. До Національно-визвольної війни такої діяльності з боку козаків не спостерігалося.

Боярську теорію виникнення козацтва спростовує А.О. Гурбик, який доводить, що аграрна реформа частково зачепила лише Волинь, а отже, не слід перебільшувати суспільне значення останньої для інших регіонів України на кінець XVI ст. У зв’язку з цим, запевняє дослідник, досить проблематичною видається одна з тих тез прихильників так званої “боярської теорії” походження козацтва, які твердять про прискорення процесів переходу боярства (яке не змогло підтвердити своїх шляхетських прав) у козацький стан протягом другої половини XVI ст. Ця обставина не справляла значного впливу на вимивання бояр-нешляхти із суспільного організму України практично до кінця XVI ст.. На мою думку трактувати боярську теорію походження козацтва як єдину істинну не можна так само, як і не можна її заперечувати. Так, боярська верства безперечно брала участь у створенні козацтва, але не мала основоположного характеру.

Поиск по сайту: