В чому цінність гуманітарного мислення

Серед книжок власної бібліотеки чільне місце належить книжці видавництва „Наука” – А.Ейнштейн. Физика и реальность // Сборник статей. Цю книгу я купила у 1965 році. З її сторінок вперше дізналась про те, яке велике значення надавав А.Ейнштейн інтуїції. Характеризуючи роботи Нільса Бора [(1885-1962 рр.) датський фізик; створив першу квантову теорію атома; розробляв теорію атомного ядра; отримав у 1922 р. Нобелівську премію], Ейнштейн писав: „людина з геніальною інтуїцією і витонченими відчуттями”. А про його роботи казав: „Це найвища музичність думки”. А під кінець життя в роздумах про творчу, пошукову діяльність людини великий Ейнштейн писав: „справжньою цінністю, власне кажучи, є тільки інтуїція”.

У відомого фізика-теоретика Є.Л.Фейнберга (наукові праці з проблем: розповсюдження радіохвиль, акустика, фізика атомного ядра, космічні промені тощо) є надзвичайно цікава робота − „Кибернетика. Логика. Искусство”, якою я користуюсь понад 25 років. В ній він розглядає проблему співвідношення Логічного і Позалогічного (чуттєвого) в процесі пізнання і практичної діяльності. Ця проблема, що постає в філософії давніх часів тільки як розумова абстракція, пройшовши довгий тернистий шлях в надрах науково-технічного поступу, переживши випробування сучасною математичною логікою, в наш час набуває актуальності і значення, як проблема сполучення формально-логічного способу мислення з позалогічним, оціночним, інтуїтивним судженням. Автор доводить, що потреба саме в таких судженнях, що лежать за межами логіки, існує в будь-якій науці, але її, констатує автор, або не хочуть помічати, або ігнорують, оцінюючи як другорядну. Аналізуючи мистецтво не як зібрання конкретних творів, а як своєрідний спосіб (метод) пізнання світу, автор (фізик-теоретик) робить спробу дати вичерпні обґрунтування необхідності мистецтва, яке є надзвичайно важливою умовою людського існування. Цінність гуманітарного мистецького погляду на світ в тому, що передбачає різнобічне, багатоаспектне, а інколи і парадоксальне мислення, що надає нових імпульсів для роздумів, ідей в процесі розв’язання будь-яких задач і проблем. Англійське прислів’я застерігає: „Where all think a like, no one thinks very much” (Там, де всі думають однаково, ніхто особливо не думає).

Сьогодні в світовому науковому просторі стає тенденцією пошук динамічної рівноваги між різними системами мислення. З цього приводу Вернер Гейзенберг писав: „По-видимому, истинно то универсальное утверждение, что на протяжении всей истории человеческой мысли наиболее плодотворные открытия происходят на пересечении двух различных систем мышления. Последние могут принадлежать к совершенно различным эпохам, религиозным и культурным традициям и областям знания; поэтому, если они действительно пересекаются и становится возможным их подлинное взаимодействие, то от этой встречи можно ожидать новых интересных событий” [В.Гейзенберг (Хайзенберг) (Heisenberg) (1901-1976 рр.) німецький фізик-теоретик один із створювачів квантової механіки; запропонував матричний варіант квантової механіки (1925 р.); сформулював принцип невизначеності (1927р.); Нобелівська премія 1932 р.)].

§7. Чому ж поглиблюється протистояння?абоUbi mel ibi fel (де мед там і отрута).

Проблема в тім, що феномен технократичного мислення сьогодні лежить, власне кажучи, не тільки і не стільки в сфері науково-технічного знання, скільки в сферах освітянського, гуманітарного і навіть мистецького простору (коли його поглинає шоу-бізнес і коли безвихідь штовхає мистецтво в обійми комерції). Вимоги стандартизації, підкореність штампам, зміщення ціннісних акцентів та безліч інших негативів – все це нові хвороби сучасної культури, освіти, людини. З одного боку, досягнення науково-технічного прогресу вражають, захоплюють, окрилюють новими сподіваннями і надіями; з іншого – шокують екологічними катастрофами, моральною безвідповідальністю, все більшою залежністю людини від матеріальних благ, комфорту, від техніки, машин.

Нові наукові досягнення у всіх галузях знань, незбагненні можливості людського інтелекту, взаємопроникнення, взаємозбагачення і взаємовплив науково-природничого, технічного, гуманітарного, мистецького – теж позитивна ознака часу. До того ж надзвичайне зростання комунікативних можливостей людства відкривають нові горизонти прогресу. Але, разом з тим, активізуються ентропійні процеси у всіх сферах людської життєдіяльності; технократичні тенденції, форми, способи існування заповнюють гуманітарний і освітянський простір; навіть гуманітарії втрачають якість і специфіку гуманітарного мислення, гуманітарної мови; спеціалісти різних фахових спрямувань не розуміють один одного; поглиблюються тенденції роз’єднання, відокремлення людей один від одного; процесам інтеграції постійно протистоять процеси дезінтеграції, динаміка яких значно помітніша. Окрім того, збільшення кількості субкультурних угрупувань по всіх усюдах і на різних рівнях (науково-технічний, культурно-мистецький, соціально-економічний, політичний, віковий – від тінейджерів до людей похилого віку тощо), загрожують створити ефект відцентрових сил, коли традиційні загальнолюдські культурні цінності будуть зруйновані вщент; все частіше відчуваємо дефіцит людяності, доброти, милосердя.

Сукупність проблем викликає питання – Хто винен? Питання активізує пошуки винних. Пошук спрямовує погляд на тих, хто „інші”. Гуманітарії дорікають представникам технічних галузей, звинувачуючи їх в надмірному прагматизмі, вузькій спеціалізації, технократизмі. А „технократи” кидають безліч своїх докорів, підозрюючи гуманітаріїв в зарозумілості і байдужому ставленні до науково-технічних знань.

Поиск по сайту: