Чому ж виникає конфліктне протистояння?

У ХХ столітті (особливо друга половина) – розумова праця стає ознакою часу; освіченість охоплює майже всі верстви населення і стає типовою нормою. Поглиблюється диференціація в сферах як наукового (природничого, гуманітарного), так і науково-технічного знання.

Процеси диференціації в науці, техніці, виробництві, суспільному житті ускладнюються тим, що здійснюється не просто розгалуження, а поділ цілого на якісно відмінні частини. Нечуваними темпами зростає кількість спеціальностей і спеціалізацій. Нові знання (здебільшого досить далекі від сущих потреб людини) не тільки постійно збільшуються, але й оновлюються, змінюються. Тепер обсяг і зміст знань кожного спеціаліста визначають конкретні завдання і потреби певної галузі. Кількість завдань, задач в межах кожної галузі, кожної спеціальності наростає. Прискорений темп змін вимагає від фахівця утримуватись (як в бобслеї) чітко визначених вузьких меж спеціалізації, потребує раціональності, прагматизму, певних інформаційних обмежень. Прагнення адаптуватися до постійних зовнішніх змін, встигати за прискореним темпом технічних інновацій у фаховій сфері вимагає прийняття чітко сформульованого недвозначного рішення.

Девіз – „Нічого зайвого, окрім спеціального фахового!” – здається рятівним. Тобто, вузька спеціалізація стає формою захисту галузевих потреб.

Відтак і виникає проблема, як збалансувати споконвічний імператив HOMO SUM (Я – Людина) з швидкоплинною вимогою вузької спеціалізації, яка призводить до штучного обмеження людського потенціалу і прихованого наміру РОБОТизувати людину.

А втім, що таке справжній фахівець?

§3. Уявна несумісністьабоTertium quid (дещо третє).

Фахова спрямованість – не може бути повною характеристикою людських якостей особистості, рівня її духовних потреб, смисложиттєвих цінностей. (Все якраз навпаки).

Фах означає тільки вибір напрямку діяльності, здатність (схильність) до тих чи інших її видів. Вибір, найчастіше, обумовлюється переважною активністю або лівої, або правої півкулі мозку. Але будь-яка спеціальність (чи технічна, чи гуманітарна) потребують потенціалу обох півкуль мозку.

Логічне мислення, здатність до аналізу, диференціації, до здійснення математичних розрахунків, до прагматичної конкретики, точної визначеності – ці характеристики лівої півкулі відповідають потребам науково-технічної, науково-природничої діяльності. Образне, асоціативне мислення, варіативність, інтуїція, здатність до уявлень, фантазування, мрій, прагнення до синкретичності, цілісності світосприйняття – ці характеристики правої півкулі стимулюють в людині гуманітарні, мистецькі обдарування.

Але нормальну творчу життєдіяльність людини будь-якого фахового спрямування (чи то технічного, чи гуманітарно-мистецького) забезпечує робота обох півкуль мозку. Блокування роботи або млява робота однієї з півкуль призводить до суттєвих психічних і фізіологічних розладів.

Варто згадати: - Що саме допомогло людині піднятися на вищій щабель розвитку живих організмів? Які параметри визначили повноцінний розвиток людського мозку? Яку роль в цьому процесі зіграло МИСТЕЦТВО? Як мистецтво змінило світ?

Незаперечними є висновки науковців про те, що активна гармонійна діяльність двох півкуль мозку (за умов перманентного перенесення навантаження з однієї півкуль на іншу) забезпечує повноцінну життєдіяльність і є свідченням високого фахового професіоналізму, універсальності, таланту. Саме такими були і є видатні мислителі, вчені, науковці всіх сфер людської діяльності – природничої, технічної, гуманітарної, мистецької тощо. (Безперечно, нетипове незбагненне виключення є у всьому, але незворотній процес деформації особистості і фатальна руйнація здоров’я завершували діяльність таких людей у віці далекому від старості).

Мабуть важко уявити собі фахівця технічного спрямування без розвиненої інтуїції, уявлень, образного мислення (які, до речі, забезпечують здатність до прогнозування); фахівця запрограмованого на стандартне, шаблонне мислення, неспроможного до пошуку варіантів в робочому процесі або у нестандартних непередбачуваних ситуаціях. Але найстрашніше, коли в повсякденній діяльності такий „технізований” фахівець глухий до моральних вимог, нехтує потребами екології, не здатний на співчуття і милосердя, байдужий до краси і добра.

Такою ж мірою неможливо уявитиспеціаліста гуманітарних знань або митця без розвиненої логіки, здатності аналізувати, зіставляти, рахувати, диференціювати; без вміння бути конкретним і прагматичним, якщо цього вимагає справа. В Історії культури, до речі, існує багато прикладів, коли митці, філософи, психологи попередньо мали або фундаментально-природничу, або науково-технічну освіту. Чимало прикладів, коли талановита (тим паче геніальна людина) успішно поєднувала різні напрямки діяльності.

Унікальною в цьому відношенні є постать Леонардо да Вінчі (1452-1519 рр.).У 2002 році, коли людство відзначало 550 років від дня його народження, ЮНЕСКО проголосило 15 квітня (саме в цей день народився Леонардо) Всесвітнім Днем Винахідника.

В історії людства це, мабуть, єдиний феномен (ще і досі до кінця не розгаданий), коли природа так щедро наділила одну людину таким розмаїттям талантів, здібностей, достоїнств і досконалостей, яких би вистачило на велику кількість видатних особистостей. Ось неповний перелік характеристик, залишених його сучасниками, а також науковцями, дослідниками, що вивчали його творчість: зовні надзвичайно красива людина античної статури, учасник всіх змагань і турнірів, чудовий плавець, фехтувальник, майстерний вершник, жартівник і дотепник, блискучий оповідач, ерудит-оратор, галантний кавалер, танцюрист, поет, музикант і конструктор музичних інструментів, геніальний художник і теоретик мистецтва, математик, механік, астроном, геолог, ботанік, анатом, фізіолог, військовий інженер, мислитель.

Саме він, Леонардо, ввів математичні знаки „+” і „-”; пояснив розповсюдження звукових хвиль; за 40 років до Коперніка написав трактат про обертання Землі; зі слів Амеріго Веспучі накреслив першу карту Нового Світу; першим висловив думку про те, що білий колір є основою всіх кольорів. Коли на початку ХХ століття вчені почали аналізувати його рукописи і численні малюнки, в них виявили всі відкриття механіки ХІХ сторіччя. Перелік можна було б продовжувати, торкнувшись і його винаходів щодо саморушних приладів (зародки роботехніки) і літальних апаратів, а також теорій космічної динаміки і методик вимірювання. Леонардо да Вінчі був наділений даром величезної наукової інтуїції, а також блискучим, віртуозним талантом вигадувати безкінечні технічні дрібниці. На завершення цієї міні-інформації про Леонардо, хотіла б звернути Вашу увагу лише на дві тези, на яких він наполягав і в різних рукописах коментував: Живопис – це наука. До того ж, перша серед інших. ... Справжня наука та, яку досвід примушує пройти крізь почуття.

Повертаючись до початку розмови §3, ще раз акцентую увагу, що критеріями повноцінності спеціаліста будь-якої фахової спрямованості є постійний розвиток можливостей обох півкуль, який потребує активізації протягом усього життя людини.

Тому, намагання будь-якої людини обмежити діяльність однієї з півкуль схоже на самознищення. Навіть в страшних умовах концтаборів при щоденній одноманітній виснажливій праці, в’язні, що були приречені на смерть, намагались утримувати (за їх власними спогадами) та відновлювати в пам’яті всі знання, які в свій час сформували їх як професіоналів – носіїв культури. Читаючи їх болючі спогади про ті часи, я була вражена думкою, яка поєднувала певною мірою їх авторів: лише ті, хто змогли занурювати свою свідомість до глибин віршованого ритму – здобували духовну свободу.

Вивчаючи життя і творчість Василя Стуса (1938-1985 рр.), відчуваєш потрясіння від незбагненної внутрішньої свободи і духовної сили, яку він мав. Там у таборах, на засланні поет написав близько 1000 віршів, зробив понад 400 блискучих перекладів, там він знайшов нову поетичну мову. Його принижували, знищували написане, а він відновлював і продовжував творчу діяльність всупереч тим нелюдським обставинам. Звідки він брав сили підніматися кожен раз, коли не було вже ніяких надій? Як зберігав велич духу і людську гідність? Можливо і справді в поетичному слові, в мистецтві є якась утаємничена духовна енергія і сила.

§4. Наслідуємо наших великих співвітчизників( і Дещо про роль мистецтва в науково-технічній творчості).

Великі учені, талановиті інженери, конструктори відчували і усвідомлювали могутній потенціал мистецтва і гуманістичного світогляду, тому назавжди залишаються у вдячній пам’яті людства не тільки як видатні науковці, видатні спеціалісти певної галузі, але як творці і послідовники високої культури.

Думаю, кожен з Вас може навести безліч прикладів.

Поиск по сайту: