ВІЗІЯ САТАНИ ПАПОЮ ЛЕВОМ ХІІІ

Багато з нас пригадують собі, що перед реформою Літургії, здійсненою після II Ватиканського Собору, священик і вірні клякали після закінчення Служби Божої, щоб відмовити молитву до Пресвятої Богородиці і св. Архангела Михаїла. Наводжу її слова, оскільки це гарна молитва, яку можуть відмовляти усі з великою користю для себе:

"Святий Михаїле-Архангеле, хорони нас у боротьбі.

Проти лукавства і підступів диявола будь нам охороною.

Нехай Бог його приборкає, покірно просимо, молись, щоби Господь через твоє заступництво приборкав його. А Ти, Князю небесного війська, сатану та інших злих духів, які на погубу душ кружляють по світі, силою Божою скинь до пекла. Амінь".

Як виникла ця молитва? Подаю те, що написав журнал "Ephemerides Liturgicae", 1955, с. 58-59. О. Доменіко Пекеніно (р. Domenico Pechenino) так пише: "Не пам'ятаю докладно року. Одного ранку великий папа Лев XIII закінчив Службу Божу і був присутнім на іншій, подячній, як це завжди мав звичай робити. У якийсь момент зауважую, як він різко підніс голову, вдивляючись у щось над головою священика, що відправляв Службу Божу. Вдивлявся непорушно, не моргаючи повіками, але з виразом жаху і здивування, змінюючись на обличчі. Щось дивне і незвичайне діялось з ним. Врешті, ніби отямившись, легким, але енергійним ударом руки дав знак, встав і пішов до свого приватного кабінету. На питання, поставлене тихим голосом: "Чи Святіший Отець почувається добре? Може чогось потребує?" - відповів: "Нічого, нічого". За півгодини наказав прикликати Секретаря Конгрегації Обрядів, дав йому записаний аркуш паперу і наказав видрукувати його та розіслати до Єпископів-Ординаріїв цілого світу. Що він містив? Зміст молитви, яку відмовляємо разом з людьми після закінчення Служби Божої, з проханням, зверненим до Марії і гарячим закликом до Князя небесного війська, благаючи, щоб Бог скинув сатану до пекла.

У листі вказувалось також, щоб ці молитви відмовляли навколішки. Про цю подію писала також газета "Тиждень священства" ("La settimana del clero") від ЗО березня 1947 року, але не подаючи джерела, звідки походила інформація. Дивує нас незвичайний спосіб, яким наказано відмовляти молитву, розіслану до Єпископів-Ординаріїв 1886 року. Підтвердженням цього, про що писав о. Пекеніно (p. Pechenino), є авторитетне свідчення кардинала Насаллі Рокка (card. Nasalli Rocca), який у своєму пастирському листі на Великий Піст, виданому в Болонії 1946 року, написав: "Лев XIII особисто уклав цю молитву. Фраза про демонів, які на погубу людських душ кружляють по цьому світі, має своє історичне пояснення, про що кілька разів розказував нам його особистий секретар, о. Рінальдо Анджелі (mons. Rinaldo Angeli). Лев XIIIмав дійсно видіння пекельних духів, які громадилися над Вічним Містом (Римом). Із пережиття цього видіння походить молитва, яку доручив відмовляти у цілій Церкві. Цю молитву він відмовляв голосом енергійним і сильним, часто ми її чули у Ватиканській Базиліці. Крім цієї молитви, Лев XIII особисто уклав також текст спеціального екзорцизму, що міститься у Римському Требнику (видання 1945 року, розд. III, с. 863). Він доручив, щоб ці екзорцизми єпископи і священики часто відмовляли у своїх дієцезіях і парафіях. Екзорцизм цей відмовляв також він сам дуже часто протягом дня".

Варто також звернути увагу на інший факт, який ще більше наголошує на значенні тих молитов, що їх відмовляли після кожної Служби Божої. Папа Пій XI прагнув, щоб у відмовленні цих молитов брали особливіше намірення за Росію. У своїй проповіді від ЗО червня 1930 року Папа Пій XI, після згадки про потребу молитися за Росію, до чого також заохочував всіх вірних з нагоди свята св. Йосифа (19 березня 1930 року) і після згадки про релігійне переслідування у Росії, так закінчив:

"Щоб усі могли без перешкод і спокійно продовжувати брати участь у цім святім хрестоноснім поході, постановляємо, щоб ці молитви, які наш попередник, блаженний Лев XIII, доручив відмовляти священикам і вірним після Служби Божої, відмовлялись саме у цьому наміренні, тобто за Росію. Нехай єпископи, дієцезіальне і монаше духівництво подбають, щоб повідомити про це свій люд, і всім учасникам Святої Жертви нехай часто про це нагадують " (Civilta Cattolica, 1930, том III).

Як бачимо, папи усвідомлювали жахливу присутність сатани, а намір, долучений Пієм XI, стосувався осередку блудних наук, посіяних у нашому столітті, і які до сьогодні затруюють життя не тільки народів, а й самих теологів. Те, що пізніше доручення Пія XI не виконувались, було провиною тих, кому вони були доручені. Вони, без сумніву, добре узгоджувались з чудесними явищами, які Бог дав пізнати людству через об'явлення у Фатімі, хоч і були від них незалежні, оскільки Фатіма не була ще тоді знана у світі.

"ДАРИ" САТАНИ

Сатана також передає своїм палким прихильникам деякі "дари". Оскільки він є правдивим брехуном, часто трапляється, що ті, які отримують ці "дари", не відразу усвідомлюють джерело їхнього походження або не хочуть цього розуміти, бо надто втішені "дарами". Також може статися, що якась особа має "дар" ясновидіння; інші, маючи перед собою аркуші білого паперу, записують спонтанно цілі сторінки незвичайних послань; ще інші думають, що можуть роздвоюватись і одна частина їхньої істоти може проникати через стіни домів, навіть на великі відстані. Дуже часто деякі чують якийсь "голос", який деколи підказує молитви, а іншим разом - зовсім інші речі.

Можу далі продовжувати список таких явищ. Хто є джерелом цих "особливих дарів"? Чи це харизми Святого Духа? Чи це подарунки, що походять від диявола? А може, маємо справу з метапсихічними явищами?

Щоб окреслити походження і характер цих явищ, потрібно, щоб їх дослідили і зробили висновки компетентні особи. Коли св. Павло перебував у Тіатирах, весь час ішла за ним одна невільниця, яка мала дар віщування, через що приносила великий дохід своїм панам. Але був це "дар", що походив від диявола, який вона втратила відразу, коли св. Павло вигнав його з неї (Ді. 16,16-18).

Як приклад, наводжу деякі фрагменти свідчення, опублікованого Еразмом з Барі у журналі "Віднова Святого Духа" ("Rinnovamento dello Spirito Santo"), у вересні 1987 року. Зауваги у дужках є моїми.

Протягом кількох років я був учасником гри з Чашою, не знаючи, що маю справу з формою спіритизму. Отримані тоді послання говорили про мир і братерство (варто зауважити, як злий дух вміє прикриватися маскою добра). Через деякий час отримав надзвичайні дари і сталося це саме в Люрді під час однієї місії (також і ця особливість варта уваги: нема місця, куди б злий дух не міг проникнути).

Мав такі властивості, які в парапсихології визнаються екстрасенсорними, позачуттєвими, а саме: ясновидіння, читання думок, встановлення діагнозів захворювань, читання серця і життя осіб як живих, так і померлих, а також інші здібності. Кілька місяців пізніше отримав ще інший дар: знімання фізичного болю накладанням рук, зменшуючи або зовсім усуваючи страждання, забирав терпіння. Можливо, це була так звана біоенерготерапія? Маючи всі ці дари, не мав труднощів у спілкуванні з людьми; але після цих зустрічей люди залишалися шокованими тим, що почули від мене, їх огортало почуття глибокого неспокою, бо я засуджував їх за вчинені гріхи, оскільки бачив у їхніх душах. Однак, читаючи Святе Письмо, усвідомлював, що моє життя не змінилося на краще. І надалі був схильний до гніву, повільний до прощення, затятий, вразливий до зневаг. Боявся взяти свій хрест, боявся невідомого майбутнього і смерті.

Після довгого блукання і великих терпінь Ісус скерував мене до однієї групи Віднови у Святому Духові. Тут зустрів кількох братів, які наді мною молилися і виявилося, що те, що зі мною сталося, не було Божого походження, а результат діяння злого духа. Можу посвідчити, що пізнав нЬ собі силу Імені Ісуса. Визнав усе і висповідався зі своїх минулих гріхів, жалував за все і відрікся всіх окультних практик. Вище згадані "дари " зникли, Бог пробачив мені все, і за те я Йому дуже дякую.

Не забуваймо, що також Святе Письмо подає приклади подібних надзвичайних явищ, які творилися як Богом, так і дияволом. Деякі чуда, які творив Мойсей за велінням Бога перед фараоном, творили також і придворні чарівники. Ось, чому такі явища, взяті окремо, поза їх контекстом, не вказують нам на причини походження.

Хочу додати також, що часто особи, яких торнулись терпіння, спричинені дияволом, мають особливу "чутливість": відчувають відразу, чи якась особа має негативну енергію,; передбачають майбутні події, деколи мають виражений нахил до накладання рук на осіб слабких психічно. Іншим разом мають враження, що можуть впливати на життєві події іншої людини, бажаючи їй нещастя зі злістю, яку відчувають у собі раптово. Щоб визволитись, такі особи мусять протиставлятися цим нахилам і перемогти їх у собі.

ЕКЗОРЦИЗМИ

"А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім'ям Моїм виганятимуть бісів" (Мк. 16,17). Ця влада, яку Ісус передав усім вірним, і до сьогодні зберігає свою чинність. Це загальна влада, основана на вірі і на молитві. Можуть з неї користати окремі особи чи цілі спільноти. Для її застосовування не треба жодного особливого дозволу. Уточнімо, однак, терміни: у цьому випадку йдеться не про екзорцизми, а пре молитву звільнення.

Церква, щоб зробити ефективнішою цю владу, яку надав Христос, і щоб оберегти всіх вірних від шахраїв і магів, встановила окремий сакраменталій - екзорцизм, який не можуть уділяти миряни, а винятково єпископи і ті священики, які отримали від свого єпископа спеціальний виразний дозвіл

Так голосить Кодекс Канонічного Права (Кан. 1172), який пригадує також, що сакраменталії сповнені силою молитви Церкви на відміну від приватних молитов (Кан. 1166), і тому вони повинні бути уділені з докладним збереженням обрядів і формул, затверджених Церковною владою (Кан. 1167).

З цього випливає, що крім єпископа, який відмовляє екзорцизми (дай Боже, щоб такі були), звання екзорциста належить також уповноваженим священикам. Однак звання це сьогодні переживає інфляцію. Багато священиків і мирян називають себе екзорцистами, але ними насправді не є. Багато також вважають, що здійснюють екзорцизми, а насправді лише відмовляють молитви за звільнення, а іноді займаються й магією... Екзорцизми - це сакраменталії, які установила Церква. Вважаю двозначними і помилковими інші назви. Правильно називати простим екзорцизмом той, що міститься у Св. Тайні Хрещення і урочистим екзорцизмом сакраменталій, який є компетенцією уповноважених екзорцистів. Так про це говорить новий Катехизм. Але вважаю помилковим називати екзорцизмом приватним чи екзорцизмом прилюдним молитву, яка не є жодним екзорцизмом, а лише молитвою звільнення - так вона повинна називатись, інакше це може призвести до небезпечної двозначності.

Екзорцист повинен дотримуватися молитов, які містяться в Требнику: однак тут існує деяка відмінність порівняно з іншими сакраменталіями.

Екзорцизм може тривати кілька хвилин, а може затягнутися на кілька годин. Не обов'язково відмовляти усі молитви з Требника, можна додати інші молитви, що, зрештою, пропонує сам Требник.

Екзорцизм має подвійну мету. Усі книги, присвячені цій темі, наголошують, що застосовують його для звільнення опанованих дияволом. Але також він має ще й діагностичну мету і це часто не береться до уваги. Це правда, що перед тим, як екзорцист почне молитись, запитує саму людину або членів родини, чи існують ознаки, які підтверджують потребу екзорцизму.

Правда також, що лише завдяки екзорцизмові можна дізнатися, чи маємо справу з діяннями злого духа, чи ні. Усі явища, які можна спостерігати при цьому, наскільки б дивними і на перший погляд незрозумілими видавались, в реальності можуть мати природне пояснення. Також наявність великої кількості психіатричних і парапсихологічних явищ є недостатнім критерієм для встановлення справжнього діагнозу. Тільки завдяки екзорцизмові можемо впевнитись, чи маємо справу з діяннями злого духа, чи ні.

Тут потрібно дещо заглибитись у проблему, яка, на жаль, зовсім не згадується в Требнику і яка невідома тим, що про це писали.

Я вже зазначив, що екзорцизм має перш за все діагностичний ефект, тобто з'ясуванням, чи причиною страждань є злий дух, чи ні? Якщо так, то чи він напастує лише зовні чи присутній у самій особі? У часовому порядку саме ця мета є першочерговою; щодо важливості, то метою екзорцизмів є звільнення терплячої людини від напастувань злого духа чи хворіб, ним спричинених. Дуже важливо враховувати цю логічну послідовність (спочатку-діагноз, а потім лікування), щоб правильно оцінити ознаки, на які повинен спиратися екзорцист. Велике значення мають ознаки, що виявляються перед екзорцизмом, під час екзорцизму і після закінчення екзорцизму, а також ознаки, що з'являються під час виконання кількох наступних екзорцизмів.

Здається, що Ритуал звертає увагу на таку послідовність у третьому правилі, де перестерігає екзорциста від легкого увірування в присутність злого духа, але пізніше подає також правила, що перестерігають екзорциста від різних штучок злого духа, який приховує свою присутність. Для нас - екзорцистів -важливо, щоб не дати себе ошукати психічно хворим людям, маніякам, у яких нема впливу злого духа, а тому нема потреби екзорцизмів. Звертаємо також увагу на протилежну небезпеку, яка сьогодні набагато частіше трапляється, і тому її потрібно більше боятися. Йдеться про невміння розпізнати присутність злого духа, а в результаті - нехтування екзорцизмом, коли він необхідний. Погоджуюся з твердженням всіх інших екзорцистів, з якими я спілкувався, що екзорцизм, здійснений без потреби, ніколи не зашкодить. Перший раз і у всіх сумнівних випадках ми користуємося дуже короткими екзорцизмами, що відмовляються півголосом, які можуть видаватися звичайним благословенням. З цього приводу ми ніколи не мали викидів сумління (совісті). Натомість багаторазово звинувачували себе у тому, що не змогли розгледіти присутності злого духа і знехтували екзорцизмом у тих випадках, де присутність злого духа виявилася пізніше виразними ознаками, і коли така присутність була вже дуже глибоко закоріненою.

Тому повторюю, що вистачить невеликих і неповних ознак, щоб можна було приступити до екзорцизму. Перший екзорцизм, звичайно, триває коротко, однак, якщо під час нього з'являться додаткові ознаки, потрібно його продовжити настільки, наскільки це потрібно. Буває і так, що під час здійснення (читання) екзорцизму не виявляється жодна ознака, а пізніше екзорцизмована людина говорить, що відчула полегшення. Тоді екзорцизм треба повторити. Якщо полегшення продовжується, то рано чи пізно під час продовження екзорцизму виявляться деякі ознаки присутності злого духа. Дуже корисно звертати увагу на зміну ознак під час уділення чергових екзорцизмів. Якщо ознаки поступово зменшуються, - це ознака початку оздоровлення. Натомість, якщо посилюються і відзначаються зовсім непередбачуваною різноманітністю, це означає, що поволі виходить назовні прикрите зло і тільки тоді, коли виявиться вповні, почне відступати.

З вище сказаного стає зрозуміло, наскільки безглуздо очікувати і здійснювати екзорцизм тільки тоді, коли вже видимими є незаперечні ознаки опанування злим духом. Залежність початку екзорцизму від ознак, які найчастіше виявляються тільки під час його тривалості або після закінчення, свідчать про відсутність досвіду екзорциста. Я мав випадки, які вимагали багато років екзорцизму, перш ніж зло виявилося у всій своїй повноті. Зайвим є намагання звузити казистику (різноманітність окремих конкретних випадків) у цій галузі до стандартних моделей. Досвідченіші екзорцисти, безперечно, знають різні форми ознак дії злого духа. Наприклад, я особисто, а також інші екзорцисти, з якими я спілкувався, зауважили факт: три ознаки, що згадуються в Ритуалі як ознаки опанування: говоріння іноземними мовами, наявність надлюдської сили, знання таємних подій, виявляються лише під час екзорцизмів і ніколи перед їх початком. Тому було би остаточним безглуздям очікувати появи цих ознак перед початком екзорцизму і узалежнювати початок екзорцизму від них.

Треба додати, що не завжди можна розпізнати присутність злого духа. Існують випадки, коли екзорцист вагається у встановленні діагнозу, - це найважчі випадки, - коли маємо справу з особами, які одночасно хворі психічно і на яких має вплив злий дух. У таких випадках потрібна консультація психіатра. О. Кандідо часто запрошував професора Мар'яні, завідувача знаної римської клініки розумових хворіб, на свої екзорцизми. Також професор Мар'яні запрошував о. Кандідо до своєї клініки, щоб вивчав і при потребі співпрацював з ним з деякими важкохворими.

Смішать мене ті сучасні теологи, які вважають великим відкриттям твердження, що деякі розумові хвороби можна помилково сплутати з опануванням злим духом. Так само деякі психіатри і парапсихологи виголошують подібні твердження і переконані, що відкрили Америку. Та якщо б вони були трохи глибше обізнані в цих справах, то знали б, що першим фахівцем, який застеріг перед можливістю такої помилки, була Церковна влада. Вже 1583 року у декретах Синоду в Реймсі, Церква стверджувала, що певна поведінка осіб, яких підозрювали в опануванні злим духом, може бути звичайною ознакою розумової хвороби. Але тоді психіатрії ще не існувало, і теологи вірили Євангелії.

Окрім діагнозу, екзорцизм має також і лікувальну мету - звільнення особи. І тут починається часто важка і довга дорога. Необхідною є співпраця опанованої особи з екзорцистом. Найчастіше це неможливо через такі причини: особа, опанована злим духом, повинна багато молитися, а не може; повинна часто приступати до Св. Тайн, але здебільшого не здатна до цього; навіть щоб прийти на екзорцизм, мусить деколи перемагати перешкоди, які видаються їй нездоланними. Тому така людина дуже потребує допомоги і підтримки, але у більшості випадків ніхто її не розуміє.

Скільки потрібно часу, щоб звільнити особу, опановану злим духом? Це питання, на яке ніхто не може дати відповіді. Це Господь визволяє, діючи згідно з Своєю Божественною свободою, і, без сумніву, беручи до уваги молитви, особливо ті, що заносять до Бога за посередництвом Церкви. Загалом можна сказати, що час, потрібний для звільнення, залежить від початкової сили опанування злим духом і від проміжку часу, який минув від початку опанування до екзорцизму. Я мав випадок із чотирнадцятилітньою дівчиною, опанованою злим духом протягом кількох днів екзорцизму. Вона поводилася, як шалена: копала, гризла, дряпала. Вистачило 15 хвилин екзорцизму, щоб її повністю звільнити. Спочатку впала на землю як мертва, так, що мені пригадалася євангельська сцена звільнення Ісусом біснуватого хлопця, якого не могли звільнити апостоли. За кілька хвилин, після того, як оговталася, вона вже бігала по подвір'ю, бавлячись зі своїм братиком.

Але випадки такого типу рідкісні і можливі тоді, коли опануваня злим духом дуже легке.

Здебільшого екзорцист має справу з важкими випадками, Сьогодні про екзорциста майже забули. Наводжу типовий випадок. Ось дитина виявляє дивні ознаки; батьки не звертають на це уваги, думаючи, що дитина переросте. Спочатку ці ознаки легкі. Потім, коли вони загострюються, батьки звертаються до лікарів: користають з допомоги одного, пізніше іншого, однак завжди безрезультатно.

Прийшла до мене сімнадцятирічна дівчина, яку обстежували в головних клініках Європи. Коли з'явилась підозра, що це не хвороба, викликана природніми причинами, приятелі порадили їй звернутися до якогось чарівника. З того часу початкове страждання подвоїлось. Тільки випадково, в результаті невідомо чиєї поради (майже ніколи подібні поради не виходять від священиків) вдалася до екзорциста. А тим часом минуло багато літ і хвороба щоразу більше "укорінювалася". Не випадково перший екзорцизм говорить про "викорінення і примусу до втечі" злого духа. У такому випадку треба виконати багато екзорцизмів, а часто навіть повторювати їх роками і не завжди дійде до повного звільнення від злого духа.

Тому повторюю, час лікування залежить від Бога. Великою допомогою є віра екзорциста і віра особи, над якою читають екзорцизм. Допомагатимуть також молитви оздоровлюваної особи, її родини, також інших осіб, особливо сестер-монахинь із закритого типу монастирів, парафіяльних спільнот і молитовних груп, особливо тих, що моляться за звільнення. Дуже помічне також використання з вірою спеціально призначених для цього сакраменталіїв - екзорцизмованої води чи бодай свяченої, екзорцизмованої олії та екзорцизмованої солі. Для екзорцизмування води, олії та солі не потрібно екзорциста, це може здійснити кожен священик. Але повинен це бути священик, який вірить в це, і знає, що для цієї мети в Ритуалі є спеціальні благословенства. Такі священики-радше рідкість, білі мухи... Більшість священиків цих речей не знають і сміються в обличчя тим, хто в них цього просить. Далі у книжці повернемося до згадуваних сакраменталіїв.

Фундаментальне значення має прийняття Святих Тайн і ведення життя згідно з Євангелієм. Важливо відмовляти вервичку і прибігати до Пречистої Діви Марії; великою допомогою є заступництво ангелів і святих; дуже корисні прощі до святинь, які часто є місцями, вибраними Богом для звільнення від злого духа через попередні екзорцизми. Бог дав нам пребагаті засоби ласки і тільки від нас залежить користання з них. Коли Євангеліє розповідає про спокуси Ісуса злим духом, то виразно підкреслює, що кожного разу Ісус перемагав злого духа словами Святого Письма. Слово Боже є дуже ефективне. Дуже плідною є також молитва прослави, особиста, спонтанна, чи взята із Святого Письма: псалми і гімни прослави Бога.

Попри все те, щоб екзорцизми були ефективними, від екзорциста вимагають великої покори, яка допомагає йому пізнати свою нужденність і те, що Тим, Хто все чинить, є Бог. Це Він піддає екзорциста і екзорцизмованого важкому випробуванню знеохоченням; помітні результати приходять поволі і важкою працею. У нагороду за це людина досвідчує великих духовних плодів, які допомагають їй частково зрозуміти, чому Господь допускає такі важкі досвідчення. Просуваємось у мороку віри, але зі свідомістю, що прямуємо до правдивого світла.

Прагну тут наголосити на охоронному значенні святих образів та ікон, які носить особа, і які, розміщені на дверях дому, у спальнях, в їдальні чи в місці, де збирається сім'я. Ікона не витворює в нас ідеї поганського талісману, але поняття наслідування зображеної особи і її заступництва. Сьогодні мені часто трапляється відвідувати домівки, на дверях яких висить червоний ріжок, і коли ходжу по кімнатах, благословляючи будинок, бачу дуже мало образів. Це велика помилка.

Хочу пригадати, що св. Бернардин із Сієни, на закінчення вселюдних місій, що він їх проводив, заохочував родини, щоб розвішували на дверях своїх помешкань медалик із абревіатурою Ісуса Христа (IHS, що означає: Jesus Hominum Salvator - Ісус Спаситель людей).

Часто наочно пересвідчувався у результативності медалика, що носять з вірою на шиї. Коли б хотів говорити про чудотворний медалик, що поширений у світі у мільйонах примірників після об'явлення Пречистої Діви Марії св. Катерині Лябуре (Париж, 1830), і коли б хотів говорити про ласки, отримані за посередництвом звичайного медалика, то ніколи б не закінчив. Багато праць розповідають про це докладно.

Одним із найвідоміших випадків опанування злим духом, що його наводить багато книжок, які збирають факти історично правдиві, є опанування двох братів Бурнерів (Burner) з Ільфурту (Illfurt) (Альзація (Alsazia)), які були звільнені після серії екзорцизмів 1869 року.

Отож, одного дня, внаслідок великої злості злого духа, мав перекинутись віз, у якому їхав екзорцист у товаристві з єпископом і монахинею. Злий дух не міг реалізувати свій задум, бо у момент виїзду дали візнику медальйон св. Бенедикта, щоб був йому охороною, і він з побожністю поклав його до кишені.

У кінці хочу запитувати чотири фрагменти, які Катехизм Католицької Церкви присвятив екзорцизмам. Читаючи почергово, можна помітити логічний зв'язок у їхнвому змісті. У 517 номері, говорячи про Христа Спасителя, пригадується здійснені Ним оздоровлення й екзорцизми. Отож вихідним пунктом є те, що чинив Сам Ісус.

У 550 номері стверджено, що прихід Царства Божого є поразкою царства сатани. Наводяться слова Ісуса: "Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів, то прибуло до вас Царство Боже" (Мт. 12,28). І це остаточна мета екзорцизмів: у звільненні опанованих виявляється цілковита перемога Христа над князем цього світу.

Два наступні параграфи стосуються подвійної ролі екзорцизмів: як складової частини св. Тайни Хрещення і сили, що визволяє опанованих.

У 1237 номері пригадано, що Хрещення визволяє від гріха і від рабства сатани, тому під час хрещення відмовляють один або кілька екзорцизмів над охрещеним, який виразно відрікається сатани.

У 1673 номері стверджено, що Церква публічно і силою влади просить в Ім'я Ісуса Христа, щоб якась особа чи предмет були охоронені від впливу лукавого і його панування. Екзорцизм має на меті вигнання злих духів або звільнення від їхнього демонічного впливу.

Прагну наголосити на важливості цього номера, який доповнює дві прогалини, що існують в Ритуалі та в Кодексі Канонічного Права. І дійсно, говорить він не тільки про звільнення осіб, але також предметів (загальна назва, яка має на увазі доми, тварин, предмети...) від злого духа. Крім того, вказує на доцільність екзорцизму не лише у випадках опанування, а й у випадках демонічного впливу.

УРАЖЕНІ ЗЛИМ ДУХОМ

Часто мене запитують, чи багато осіб, уражених злим духом? Думаю, що як відповідь можна навести вислів відомого французького єзуїта Тонкведеса (Tonquedes): "Є дуже багато нещасних людей, які хоча назовні і не виявляють ознак опанування злим духом, вдаються до послуг екзорциста, щоб звільнитися від своїх терпінь: докучливих хворіб, нещасть, різноманітних бід. Осіб опанованих можна зустріти дуже рідко, але цих нещасних є легіони".

Цей вислів є актуальним до сьогодні, особливо, якщо взяти до уваги велику відмінність між дійсно ураженими впливом злого духа і тими, що звертаються до екзорциста, щоб дізнатися, чи їхні біди є демонічного походження. Але тепер потрібно зважати на багато нових чинників, які не існували в часи о. Тонкведеса. Маючи на увазі ці чинники й опираючись на особистий досвід, вважаю, що кількість осіб, уражених злим духом, дуже зросла.

Першим важливим чинником є ситуація споживацького західного світу, у якому матеріалістичний і гедоністичний підхід до життя призвели до того, що більшість людей втратила віру. Вважаю, що в Італії більшу частину вини треба приписати комунізмові і соціалізмові, які останніми роками своєю марксистською наукою опанували культуру, освіту, театр і кіно.

У Римі, за підрахунками, на недільній Службі Божій присутні близько 12 % мешканців.

Де зменшується релігійність, там зростає забобонність. Звідси поширення, особливо серед молоді, спіритичних практик, магії і окультизму. До того ще можна додати пошуки йоги, дзен, трансцидентної медитації: практик, в основі яких лежить поняття доктринах, неприйнятних для християнина. І не треба вже їхати до Індії, щоб записатись у школу якогось гуру: його можна зустріти біля дверей дому. Часто за допомогою цих методів, на перший погляд нешкідливих, потрапляємо у стан галюцинації або шизофренії. Додаймо до того ще й поширення різних сект, зокрема сатаністичного спрямування.

Магії і спіритизму навчають на різних каналах телебачення. Книжки на цю тему можна знайти в кіосках з газетами, а матеріали, що стосуються магії, поширюють також поштою. Треба згадати також різні часописи і фільми жахів, де разом із сексом і ґвалтуванням часто змішане почуття сатаністичного лукавства. Додаймо до цього поширення деяких видів масової музики, яка допроваджує слухачів до стану опанування. Маю на увазі сатаністичний рок. Про його вплив пише П'єро Мантеро (Piero Mantero) у своїй книжечці "Сатана і хитрість хвоста", Сеньйо, Удіне, 1988 ("Satana е lo stratagemma délia coda", Segno, Udine, 1988).

Проводячи в деяких вузах зустрічі зі студентами, я міг наочно переконатися у великому впливові, який мають на молодь сатаністичні засоби інформації. Важко повірити, наскільки поширені в школах та вузах різні форми спіритизму і магії. Це зло стало загальним, навіть у малих громадських спільнотах.

Не можу мовчати і про те, що багато людей, відповідальних за Церкву, зовсім не цікавляться цим питанням, залишаючи без жодного захисту людей, які наражаються на такі небезпеки. Вважаю, що було великою помилкою усунення екзорцизмів з обряду святого Хрещення (і здається мені, що такої ж думки був Папа Павло VI; вважаю також помилкою припинення промовляння молитви до св. Михаїл а-Архангел а після закінчення кожної Служби Божої. Та найбільше звинувачую єпископів, що дозволили занедбати в душпастирстві виконання екзорцизмів. Кожна дієцезія повинна б мати принаймні одного екзорциста в катедрі, а також в найвідоміших церквах і відпустових місцях. Сьогодні екзорцист став рідкісною істотою, яку майже неможливо знайти, хоча його діяльність є такою важливою поміччю в душпастирстві тому, хто голосить проповіді, хто сповідає, хто уділяє інші Святі Тайни.

Католицька ієрархія повинна битися в груди і кликати сильним голосом: моя вина (mea culpa). Я знаю багато італійських єпископів, але не знаю жодного, який би здійснював екзорцизми, був на них присутній, належно розумів цю проблему. Не вагаюсь повторити того, що колись вже писав: "Якщо якийсь єпископ після серйозного прохання (звичайно, не йдеться про розумово хвору людину) не подбає особисто чи через уповноваженого священика про екзорцизм, чинить тяжкий гріх занедбання". Отож, сьогодні ми опинилися в ситуації, що втратили школу: в минулому екзорцист з багатим практичним досвідом готував нового екзорциста. Але до цього питання я ще повернуся.

Аж потрібен був показ фільму "Екзорцист", щоби заново розбудити зацікавлення цією темою. Ватиканське радіо 2 лютого 1975 року взяло інтерв'ю у режисера фільму Вільяма Фредкіна (William Fredkin) і в теолога, єзуїта Томаса Бемінгама (Tomas Bemingam), який був радником під час створення фільму. Режисер визнав, що хотів розказати про правдиву подію 1949 року, описану в одному романі. Коли запитали про те, чи було це справжнє опанування, режисер не дав однозначної відповіді, зазначивши лише, що це питання для теологів, а не для нього.

Отець-єзуїт на запитання, чи це був тільки один із звичайних фільмів жахів чи, можливо, щось інше, однозначно ствердив другу гіпотезу. Зважаючи на надзвичайний вплив, який мав цей фільм на людей усього світу, наголосив, що в ньому, попри деякі ефектні деталі, дуже серйозно розказано про проблему зла. Фільм збудив інтерес до екзорцизмів, які вже були забуті.

Як можна стати жертвою незвичайних напастувань, спричинених діяннями злого духа? Я тут не маю на увазі звичайні напастування, тобто спокуси, які торкаються усіх людей. Можна стати жертвою надзвичайних напастей, спричинених злим духом з власної вини, або ж безвинно, залежно від обставин.

Можна тут виділити чотири причини: з допусту Божого; як жертва зачарування; з приводу важкого гріха і тривалого перебування в ньому; у результаті відвідин місць чи осіб; на яких має вплив злий дух.

1. З допусту Божого. Треба виразно ствердити, що нічого не діється без дозволу Божого. Також очевидно, що Бог ніколи не хоче зла, але його допускає, коли ми його бажаємо (створивши нас вільними) і може перемінити навіть зло на добро. Перший випадок, який розглядаємо, характеризується тим, що нема тут провини людини, а тільки діяння злого духа. Як Бог дозволяє звичайне діяння сатани (спокуса), даючи нам усі потрібні ласки, щоб йому протистояти, і виєднує з цього користь для нас самих, якщо ми сильні, так деколи може допускати незвичайне діяння сатани (опанування, прикрі напастування), щоб навчити людину покори, терпеливості й умертвіння.

Можемо пригадати два випадки, про які вже йшлося. Перший стосується зовнішнього діяння злого духа, яке спричиняє фізичне терпіння (удари чи бичування, яких досвідчили парох з Арс і о. Піо). Другий має місце тоді, коли Бог допускає тривале напастування злого духа, як це було у випадку Іова і св. апостола Павла.

Життя святих подають нам численні приклади цього виду випробувань. Серед святих нашої епохи називаю дві постаті блаженних, винесених на вівтар Іваном Павлом II: священик Калабрія і сестра Марія від Розп'ятого Ісуса (перша арабка, проголошена блаженною). Обидві постаті, без будь-якого людського втручання (не було жодної вини з боку цих потерпілих людей, а також не було жодних зачарувань з боку інших людей), мали періоди правдивого опанування злим духом, під час яких говорили і чинили таке, що суперечить їхній святості, не несучи жодної відповідальності за це, оскільки чинив це злий дух, який послуговувався їхніми тілами.

2. Коли людина є жертвою зачарування. Також і в цьому випадку нема вини з боку особи, яка стає жертвою зла, але є тут деяка співучасть людини, тобто людська вина з боку того, хто виконує або замовляє зачарування. Про це поговоримо ширше в окремому розділі. Зараз лише хочу сказати, що зачарування полягає у шкодженні іншим особам через втручання злого духа.

Можна це зробити по-різному: через ворожбитські замовляння, через погляд, прокляття... Але хочу відразу сказати, що найчастіше це робиться через зачаровані предмети, і додам, що саме вони насамперед є причиною тих нещасть, яких зазнають люди, що опановані злим духом, чи зазнають напастувань від нього. Направду не знаю, як зможуть виправдатись ті духовні особи, які говорять, що не вірять у пороблення (ворожіння), і ще менше розумію, як вони зможуть захистити своїх вірних, якщо їх навідають такі нещастя.

Хтось може дивуватись, чому Бог допускає такі речі. Бог створив нас вільними особами і ніколи не відрікається від Своїх створінь, навіть найоблудніших. Потім, при кінці, розрахується і віддасть кожному те, на що він заслужив, оскільки кожен буде суджений за своїми вчинками. А тим часом, коли вживаємо нашу свободу на добро, то маємо з цього заслугу (користь), а якщо використовуємо її зле, то чинимо гріх. Можемо помагати іншим і можемо їм шкодити у різний спосіб. Можу заплатити вбивці, щоби вбив якусь особу - Бог не зобов'язаний перешкодити йому. Подібно можу заплатити чарівникові, щоби пошкодив комусь оком, також у цьому випадку Бог не зобов'язаний перешкодити йому, хоча практично дуже часто перешкоджає. Наприклад, хто живе в Божій ласці, хто ревно і багато молиться, той набагато більше захоронений від непрактикуючих християн чи ще більше від тих, що живуть постійно у стані гріха.

Хочу врешті згадати одну справу, до якої пізніше вернуся: всі чари й інші шкідливі діяння - рай для різноманітних шахраїв. Правдиві випадки становлять дуже малий процент стосовно фальсифікацій, які панують у цій сфері. Сфера ця, окрім того, що є добрим ґрунтом для шахраїв, також плідним тереном для навіювань і дивацтв людей зі слабким розумом. Тому важливо, щоб не лише екзорцист розумів це, але це мусять брати до уваги всі розсудливі люди.

3. Стан тривання у тяжкому гріху. Торкаємося тут причини, яка, на жаль, у наш час щораз сильніше зростає, тому і збільшується кількість осіб, напастованих злим духом. Коренем, головною причиною є завжди мала віра. Що більше бракує віри, то більше зростає забобонність. Думаю, що Євангеліє дає нам наочний приклад цього в особі Юди. Був він злодієм; хтозна-скільки зусиль доклав Ісус, щоб його просвітити і виправити, а отримував від нього тільки відкинення й утвердження у гріху, аж дійшов до вершини: "Що хочете мені дати, і я вам Його видам? Ті відважили йому тридцять срібняків" (Мт. 26,15). І ось читаємо цю жахливу фразу з опису Останньої Вечері: "І ввійшов тоді за куснем у нього сатана" (Ів. 13,27). Немає сумніву, що тут йшлося про правдиве опанування злим духом. У сучасних розбитих сім'ях були випадки, коли особи, напастовані злим духом, жили в незаконних подружжях, маючи крім цього ще багато інших гріхів.

Я зустрічав жінок, які багато разів вчинили злочин аборту, не говорячи вже про інші великі провини. Мав справу з особами, які, окрім сексуальних збочень, допускалися гріха ґвалтування. Зустрічав гомосексуалістів, які приймали наркотики і потрапляли в інші гріхи, пов'язані з наркотиками. У всіх цих випадках шлях оздоровлення мусить розпочатися передусім від щирого навернення.

4. Відвідання місць чи осіб, на які має вплив злий дух. Під цим висловом треба розуміти тих, що беруть участь у спіритичних сеансах, магії, сатаністичних культах (вершиною яких є чорні меси), в окультних практиках... Відвідування чарівників, чорнокнижників, осіб, що ворожать на картах, - через всі ці форми діяння людина наражається на небезпеку потрапити в зло, що спричинене зачаруванням. До того ж, коли хтось хоче укласти угоду з сатаною, існує посвята себе сатані: союз крові зі сатаною, відвідування сатанинських шкіл і призначення на священика культу сатани... На жаль, особливо протягом останніх п'ятнадцяти років, такі форми зла зростають і можна говорити майже про їхній вибух.

Якщо йдеться про звертання до чарівників та інших подібних осіб, наведу загальний приклад. Хтось терпить з приводу хвороби, яка не піддається жодному лікуванню, або зауважуємо, що у всіх справах, які починає, нещастить, тому підозрює, що має якесь пороблення, яке є причиною цих нещасть.

Іде до ворожки або до якогось чарівника і чує слова: "Хтось вам поробив". Наразі видатки невинні. Однак після того чує таке: "Якщо пан хоче, щоб я зняла пороблення, треба заплатити мільйон лір або й більше". Чув про випадки, коли сума сягала 42 мільйонів. Якщо клієнт погоджується, тоді чарівник або ворожбит на картах просить дати якусь особисту річ, фотографію, щось з нижньої білизни, пасмо волосся чи одну волосину, або навіть частину нігтя. Саме тоді зло сягає своєї вершини. Що робить чарівник з предметами, які просить? Ясна річ - вживає їх для чорної магії. Хотів би уточнити деякі речі. Багато осіб потрапляє у цю пастку, бо знає, що ці "жіночки" є завжди в Церкві, або бачуть їхні кімнати, завішані розп'яттями, образами Богородиці, святими, о. Пів. А ще чують слова: "Я займаюся тільки білою магією, якщо б мене попросили про чорну магію, то я би ніколи не погодилася". У простонародному розумінні біла магія - це противага чарів; а чорна магія - це заняття чарами. Але в реальності, як це не переставав повторювати о. Кандідо, не існує білої і чорної магії - є тільки чорна магія, оскільки кожна форма магії - це звертання до злого духа. Тоді такий нещасний чи нещасна, якщо перед тим мали якесь невелике пороблення ( а найчастіше не мали ніякого), то тепер повертається додому з правдивим поробленням (зачаруванням). Пізніше ми, екзорцисти, змушені набагато більше трудитися, щоб усунути ці злощасні діяння чарівників, ніж це потрібно було б для усунення початкової хвороби.

Хочу ще раз наголосити, що опанування дияволом може бути сплутаним з психічною хворобою. З великою повагою ставлюсь до тих психіатрів, які мають професійний досвід у цій галузі, але мають також розуміння обмеженості своїх знань і можуть чесно визнати, що пацієнт виявляє симптоми, які не відповідають ні одній з хворіб, відомих науці. Професор Сімоне Морабіто (Simone Morabito), психіатр у Бергамо, визнав, що багато осіб, яких вважав психічно хворими, були насправді опановані сатаною, і вилікував їх тільки завдяки допомозі деяких екзорцистів. Знаю інші подібні випадки. Про один із них хочу детальніше розповісти.

24 квітня 1988 року Папа Іван Павло II проголосив блаженним іспанського кармеліта о. Франческо Палау (Francesco Palau). Це дуже цікава постать. В останні роки свого життя о. Палау присвятив себе опіці над біснуватими. Влаштував притулок для розумово хворих людей і там над всіма ними здійснював екзорцизми. Ті, що були опановані дияволом, зцілювалися, а ті, що були хворі розумово, такими і залишалися. Мав він багато труднощів, особливо з боку духовенства. Двічі побував у Римі: 1866 року, щоб розмовляти про ці речі з Папою Пієм IX; і 1870 року з проханням, щоб І Ватиканський Собор повернув екзорцистат як постійну форму душпастирської послуги. Знаємо, як Собор був несподівано перерваним, але важливість повернення пасторальної послуги екзорциста -справа і надалі нагальна, що не може довго чекати.

Це правда, що важко відрізнити опанованого від психічно хворого. Але досвідчений екзорцист може розпізнати це краще від психіатра, оскільки екзорцист бере до уваги різні обставини, і спроможний зауважити риси, які відрізняють опанування від психічної хвороби. Психіатр здебільшого не вірить у диявольське опанування, тому навіть не бере до уваги такої можливості. Колись о. Кандідо екзорцизмував одного молодого чоловіка, який, на думку психіатра, що його лікував, був хворий на епілепсію. Запрошений лікар отцем Кандідо погодився бути присутнім на екзорцизмі. Коли о. Кандідо поклав руку на голову хлопця, то він впав на землю і почав сильно трястись. "Бачите, отче, маємо справу з епілепсією", - поспішив ствердити лікар. О. Кандідо нахилився і ще раз поклав руку на голову юнака. Той різко зірвався на ноги і став просто і нерухомо* "Чи так поводяться хворі на епілепсію?" - запитав о. Кандідо. "Ні, ніколи", - відповів психіатр, очевидно, здивований такою поведінкою хворого.

Звичайно, що екзорцизми повторювали аж до повного оздоровлення хлопця, якого багато років мучили різними медикаментами, які йому лише шкодили. І тут торкаємося делікатного питання: у важких випадках діагноз хвороби вимагає обстежень із різних сфер знань, скажу про це у кінцевих висновках. Тому що ціну за вчинені помилки платять завжди хворі, яким у багатьох випадках знищено здоров'я у результаті неправильного медичного лікування.

Високо ціную тих вчених, які, якщо навіть невіруючі, визнають межі своїх знань. Професор Еміліо Сервадіо (Ешіїіо 8егуас1іо), психіатр, психоаналітик і парапсихолог міжнародної слави, висловив цікавий погляд на Ватиканському радіо 2 лютого 1975 року: "Наука змушена зупинитися перед тим, чого її засоби не можуть перевірити і пояснити. Не можна докладно окреслити цієї межі: не йдеться про фізичні явища. Вважаю, однак, що кожен правдивий вчений знає, що його знання доходять до якоїсь межі, якої не можна перейти.

Щодо опанування злим духом, можу висловитися лише від власного імені; не від імені науки. Здається мені, що в деяких випадках злість і винищувальна сила явищ має таку особливу рису, що справді не можна ототожнити з тими, які вчений, наприклад, парапсихолог чи психіатр, може розпізнати у випадку поведінки хворого. Було б це подібне до порівняння каверзного хлопця з садистом. Існує різниця, якої не можна виміряти метром, але це різниця, яку можна зауважити. Думаю, що у тих випадках науковець повинен допустити існування сил, над якими наука не має влади і до вивчення яких наука як така не покликана".

Поиск по сайту: