ЦЕНТРАЛЬНЕ МІСЦЕ ХРИСТА В БОЖОМУ ДІЛІ СТВОРЕННЯ

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА.. 3

ВСТУП.. 5

ЦЕНТРАЛЬНЕ МІСЦЕ ХРИСТА В БОЖОМУ ДІЛІ СТВОРЕННЯ.. 7

МОГУТНІСТЬ САТАНИ.. 8

ВІЗІЯ САТАНИ ПАПОЮ ЛЕВОМ ХІІІ. 13

"ДАРИ" САТАНИ.. 14

ЕКЗОРЦИЗМИ.. 15

УРАЖЕНІ ЗЛИМ ДУХОМ... 19

СТРАХ ПЕРЕД ДИЯВОЛОМ. ВІДПОВІДАЄ СВ.ТЕРЕЗА ВІД ІСУСА.. 23

ПОЧАТОК.. 24

ПЕРШІ "БЛАГОСЛОВЕННЯ". 28

ЯК ПОВОДИТЬСЯ ЗЛИЙ ДУХ.. 33

СВІДЧЕНЯ ОПАНОВАНОГО ЗЛИМ ДУХОМ... 36

РЕЗУЛЬТАТИ ЕКЗОРЦИЗМУ.. 40

ВОДА, ОЛІЯ СІЛЬ.. 42

ЕКЗОРЦИЗМУВАННЯ ПОМЕШКАНЬ.. 44

ЧАРИ.. 46

ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО МАГІЮ.... 52

ХТО МОЖЕ ВИГАНЯТИ ЗЛИХ ДУХІВ?. 55

ЗАБУТИЙ РОЗДІЛ РИТУАЛУ.. 59

ВЧЕННЯ СВ.ІРИНЕЯ ПРО САТАНУ І ДІЛО ХРИСТА.. 63

ДОКУМЕНТИ АПОСТОЛЬСЬКОЇ СТОЛИЦІ ПРО ДЕМОНОЛОГІЮ.... 64

ВАЖЛИВІ ВІДНОВЕННЯ ДУШПАСТИРСТВА.. 66

ДОКУМЕНТИ КОНГРЕГАЦІЇ НАВЧАННЯ ВІРИ.. 68

ЗАКІНЧЕННЯ.. 69

ПЕРЕДМОВА

З великою радістю пишу ці слова, щоб підготувати читача перед ознайомленням з книжкою о. Ґабрієля Аморта, який багато років допомагає мені виконувати послугу екзорциста. Свідками деяких подій, тут описаних, ми були разом, спільно поділяючи турботи, працю і надії, щоб допомагати багатьом терплячим особам.

Дуже радий, що книжечка побачила світ попри те, що в останні десятиріччя написано дуже багато в усіх галузях теології і католицької моралі. Проблема екзорцизмів залишилась занедбаною. Можливо, відсутність праць і зацікавлення цією проблемою стало приводом, що єдиною частиною Ритуалу (Требника), яка досі ще не осучаснена, згідно з приписами II Ватиканського Собору, є частина про екзорцизми. До того ж послуга вигнання злих духів має велике значення в євангелізаційній місії Церкви, як про це розповідають Євангелії, діяння Апостолів та історія Церкви.

Коли св. Петро, керований надприродним натхненням, прибув до помешкання сотника Корнилія голосити йому християнську віру, і щоб переконати, що Бог був дійсно з Ісусом, він наголошував на силі, з якою Ісус звільняв опанованих дияволом (пор. Діяння 10, 1-38).

Євангелисти часто подають конкретні приклади надзвичайної сили, з якою Ісус виганяв злого духа. Був це промовистий знак волі Божої - покласти край темному пануванню сатани над людьми.

Книги Святого Письма переконують нас, що сатана владарює над світом також через фізичне опанування. Серед дарів, які Ісус уділив Апостолам і їхнім заступникам, часто згадують дар вигнання злих духів (пор. Мт. 10,8; Мк. 3,15; Лк. 9,1).

Якщо Бог допускає, щоб деякі люди досвідчили напастування злого духа, то одночасно передбачив для них могутню допомогу. Наділив Церкву силою Святих Тайн, які дуже помічні для осіб, які перебувають у потребі. Також проти цієї мерзенної, ницої діяльності сатани Бог дав постійну допомогу Пречистої Діви з огляду на неприязнь, яку поклав від самого початку між цими двома противниками.

Більшість сучасних авторів, враховуючи і католицьких теологів, хоч і не заперечує існування сатани та інших збунтованих ангелів, схильні зменшувати силу, важливість їхнього впливу на людські справи. Вони стверджують, особливо у роздумах, які стосуються фізичного опанування, що заперечення цього впливу - їхній обов'язок і доведення їхньої мудрості. Сучасна культура вважає, що розгляд причин явищ, які відбуваються довкола нас, і приписування їх чинникам, відмінних від природніх, є ілюзією, що походить від первісних епох.

Очевидно, що завдяки позиції тих, які через своє служіння мають обов'язок і силу перешкоджати сатані в його ницій діяльності, праця злого духа від цього надзвичайно полегшена.

Беручи до уваги Святе Письмо, теологію і щоденний досвід, належало б вважати опанованих дияволом особами нещасливими, яким наука небагато здатна допомогти, хоча відкрито цього не визнає.

Второпне розпізнання демонопатії - так можна назвати кожен злий вплив демона - властиве у більшості випадках тільки особі, яка знає характерні ознаки диявольського діяння. Хвороба диявольського походження, якщо навіть легка, не зникає після вживання звичайних ліків; натомість хвороби дуже важкі, смертельні, у надзвичайний спосіб зникають аж до повного одужання, завдяки застосуванню лише релігійних засобів. Крім того, жертви злого духа почуваються переслідуваними постійними невдачами. їхнє життя - це суцільна смуга нещасть.

Багато вчених сьогодні присвячують свої дослідження явищам, подібним до тих, які притаманні особам, напастованих злим духом. Виразно визнають їх ненормальний характер і окреслюють їх науковим терміном - паранормальні.

Ми зовсім не заперечуємо проти поступів і досягнень науки. Однак вони суперечать реальності, яку ми постійно до-свідчуємо, ілюзії, що наука може усе пояснити. Подібно нереальне прагнення звести усе зло, як хвороби і нещастя, тільки до звичайних природніх причин.

Небагато вчених, які серйозно думають, що причина деяких явищ - можливість впливу невідомих сил, розумних і безтілесних. Невелика також кількість лікарів, які стоячи перед явищами хворіб із дивними симптомами з незрозумілими клінічно результатами, спокійно стверджують, що мають справу з пацієнтами цієї другої категорії. Багато з них покликаються у подібних випадках на Фрейда, як на свого ієрофанта2. Таким чином, доводять нещасних людей до ще гіршого стану, а їхня діяльність, поєднана з працею священика-екзорциста, могла б стати у такому випадку дуже помічною.

Книжка о. Ґабрієля Аморта розповідає читачеві коротко і зрузуміло про діяльність екзорциста. Цей твір відзначається логічним розвитком оповіді, не затримується ані на теоретичних засадах (існування диявола, можливість фізичного опанування тощо), ані на доктринальних висновках. Автор прагне, щоб промовляли факти, тому ставить читача перед тим, що екзорцист бачить і чинить. Добре знаю, наскільки дорогі серцю автора вірні Церкви, що є упривілейованими повірниками влади, яку надав їм Христос для того, щоб виганяли злих духів в Його ім'я. Сподіваюся, що книжка ця принесе багато добра і буде поштовхом для інших студій у цій галузі.

о. Кандідо Амантіні

ВСТУП

Коли кардинал Уго Полетті, Папський Вікарій Римської дієцезії, несподівано доручив мені обов'язок екзорциста, я ще не знав, який безмежний світ відкриється для мене і як багато людей буде користати з мого служіння. Здебільшого спочатку моїм завданням було допомагати отцеві Кандідо Амантіні, пасіоністові, дуже відомому екзорцистові, до якого приходили в храм Святих Сходів у Римі охочі (La Scala Santa) з усієї Італії, часто також з-за кордону. Була це для мене справді велика ласка. Ніхто не стає екзорцистом самостійно, хіба що через великі труднощі і помилки, завдаючи при цьому шкоди вірним. Вважаю, що о. Кандідо був єдиним екзорцистом на світі, який мав 36 років досвіду у цій галузі. Я не міг, отже, мати ліпшого вчителя і вдячний йому за терпеливість, з якою він мене посвячував у це зовсім нове для мене служіння.

Під час свого служіння я довідався, що в Італії небагато екзорцистів, а підготовлених до цієї послуги, справді, дуже мало. Ще гірша ситуація існує в інших країнах; тому я був змушений благословити осіб, які приїжджали з Франції, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Іспанії, Англії, де, за їхніми словами, їм не вдалося знайти екзорциста. Що це? Занедбання єпископів і священиків? Зневіра у потребу і результативність цього служіння? У кожному випадку я відчував потребу здійснювати мій апостолят серед осіб, які дуже страждають, яких ніхто не розуміє: ні домашні, ні лікарі, ні священики.

Душпастирство у цій галузі сьогодні у католицькому світі повністю занедбане. У минулому було інакше, і змушений визнати, що і тепер у деяких конфесіях, що виникли внаслідок протестантської реформи, екзорцизми здійснюють часто і результативно. Кожна катедра повинна мати свого екзорциста, подібно, як має спеціально призначеного сповідника; і що більші потреби, то численнішими мали б бути екзорцисти: у великих парафіях, у відпустових церквах.

Попри те, що їх мало, сприймають їх уже погано, ворожо, важко їм знайти місце для свого служіння. Відомо, що опановані злим духом, деколи кричать. Цього достатньо, щоб настоятель чернечого дому чи парох не захотів мати екзорцистів у своїх помешканнях; спокійне життя і уникнення усіляких незадоволених бурчань мають більшу вартість, ніж любов і бажання допомагати опанованим.

Автор цих рядків також мусів пройти свою хресну дорогу, хоч і набагато легшу, ніж інші екзорцисти, більш гідні і шановані. Це роздуми, до яких заохочую найперше єпископів, які деколи не зважають на цю проблему, не маючи особистого досвіду у цій сфері. А йдеться про послугу, що належить винятково їм: лише вони можуть її виконувати або призначати екзорцистів.

Як з'явилася ця книжка? Із прагнення поділитися з людьми, що цікавляться цією темою, плодами довгого і багатого досвіду, досвіду швидше о. Кандідо, ніж мого. Моїм наміром було послужити екзорцистам і всім священикам. Подібно, як лікар-терапевт повинен уміти скерувати своїх пацієнтів до відповідного фахівця (ларинголога, ортопеда, невропатолога...), якого вони потребують, так і священик повинен мати той мінімум знань, щоб розрізнити, чи якась особа потребує допомоги екзорциста, чи ні.

Додаю іншу причину, задля якої багато священиків заохочувало мене написати цю книжку. Требник серед багатьох норм, які подано для екзорцистів, пропонує, щоб вони студіювали корисні твори авторитетних авторів.

Однак, коли шукаємо поважні книжки на цю тему, то небагато їх можна знайти. Хочу вказати на такі книги: автором першої є о. К. Балдуччі "Диявол", Ріетте, 1988; корисна вона своєю теоретичною частиною, а не практичною, у якій багато помилок; автор - демонолог, а не екзорцист. Інша - це книжка екзорциста, о. Матео Ля Груа "Молитва про звільнення", Неrbitа, Палермо, 1985; ця книжка написана для груп Віднови у Святому Дусі з наміренням провадити їхні молитви про звільнення. Уваги заслуговує також книжка Ренцо Аллєгрі "Репортер у пеклі", Мондадорі, 1990. Це не систематичне опрацювання, швидше серйозна збірка інтерв'ю про критичні випадки. Вони правдиві і дуже вражають, однак автор акцентує на найважчих випадках і оминає звичайні ситуації, з якими екзорцист часто має справу.

Цією книжкою хочу заповнити порожнечу і розкрити тему всебічно, з різних боків, аспектів, тому праця моя скорочена, щоб дійшла до найбільшого кола читачів. У наступних книжках намагатимусь поглибити цю тему і маю надію, що й інші компетентні автори працюватимуть над цим питанням зі знанням справи, намагаючись його викласти зрозуміло і поглиблено, подібно як у минулих століттях це було в навчанні католицької Церкви, а тепер є лише в протестантських Церквах.

Зазначу, що не зупинятимусь над обґрунтуванням деяких правд, які вважаю загальновизнаними і описаними в інших книжках: існування злих духів, можливість диявольського опанування, а також влада вигнання злих духів, уділена Христом тим, хто вірить у Євангельське послання. Це відомі правди, виразно описані у Святому Письмі, поглиблені у теології, постійно пригадувані Учительським Урядом Церкви. Я хочу наголосити на тому, що менш знане, тобто на практичних наслідках, які можуть бути корисними для екзорцистів і для тих, хто цікавиться цими питаннями. Прошу вибачити мені за деякі повтори фундаментальних понять. Нехай Непорочна Діва, яка є Неприятелькою сатани, вже від першої обітниці спасіння (Бут. 3,15) до її виповнення (Од. 12) і поєднання зі Своїм Сином, у боротьбі за перемогу над сатаною і розчавлення йому голови, поблагословить цей плід виснажливої праці, яку здійснюю з повною надією на її Материнський покров.

Хочу додати кілька зауважень щодо доповненого видання цієї книжки. Не думав, що розійдеться вона так швидко і треба буде перевидавати її. Це підтвердження, на мою думку, не тільки зацікавлення порушеної проблеми, а й відсутності католицької книжки, яка б висвітлювала тему екзорцизму в повному обсязі, хоч і коротко. І це стосується не лише Італії, а цілого католицького світу. Це факт важливий і дещо прикрий, який пояснює незрозумілу відсутність зацікавлення цією проблемою, чи може, й правдиве безвір'я.

Дякую за численні похвали, за визнання, особливо з боку інших екзорцистів, а серед них наймилішою була похвала мого "вчителя" о. Кандідо Амантіні, який визнав мою книгу вірним відображенням його науки. Не отримав критичних зауважень, згідно з якими потрібно було внести зміни і виправлення, тому у новому виданні розширив ті частини, які вважав важливими для повнішого викладу описаної проблеми. Думаю, що особи чи групи осіб, про яких розповідаю у книжці, зрозуміли щирий намір моїх завваг, не відчули себе ображеними. Завдяки можливості видання цієї книжки, прагну послужити ширшому колу осіб, тому що у своїй діяльності хочу бути потрібним щодня усім тим, які прагнуть скористатися з моєї послуги екзорциста.

За все дякую Господеві. Дозволю собі заввагу з нагоди десятого видання книги (1993). Мушу визнати, що протягом останніх двох років багато змінилося: вийшли важливі документи єпископів, збільшилась кількість екзорцистів, багато єпископів здійснюють екзорцизми, до моїх книжок долучилися нові. Отже, дещо починає змінюватися на краще. Не моя це заслуга, я стверджую лише факт.

Закінчую, зі зворушливим спомином про о. Кандідо Амантіні, якого Господь покликав до себе по нагороду 22 вересня 1992 року. Це був день його іменин; співбратам, які його вітали, він сказав: "Я просив св. Кандіда, щоб зробив мені якийсь подарунок".

Отець Кандідо народився 1914 року. У 16 років вступив до Згромадження Пассіоністів. Як професор Святого Письма і Моральної теології посвятився передовсім служінню екзор-циста (протягом 36 років). Щоранку приймав 60-80 осіб, ховаючи втому за усмішкою на обличчі. Поради, які давав, часто наскрізь були натхненні. Отець Піо про нього сказав: "Отець Кандідо - священик згідно з Божим Серцем".

Ця книга, не беручи до уваги ті недоліки, які в ній містяться з моєї вини, є свідченням досвіду о. Кандідо як екзорциста, і призначена для користі зацікавлених осіб. Це одна з причин, чому я її написав. Дуже радий оцінкою о. Кандідо щодо відповідності змісту книги до його тривалого досвіду екзорциста.

о. Габріель Аморт

ЦЕНТРАЛЬНЕ МІСЦЕ ХРИСТА В БОЖОМУ ДІЛІ СТВОРЕННЯ

Диявол також є Божим створінням. Не можна говорити про нього і про екзорцистів без попереднього, хоча б короткого ознайомлення з кількома основними поняттями і правдами про Божі плани у ділі створення. Звичайно, не скажемо тут нічого нового, але можливо, відкриємо деяким читачам нові перспективи бачення цієї проблеми.

Дуже часто ми звикли неправильно розуміти діло створення, плутаючи і помилково сприймаючи послідовнісь подій. Уявляється нам, що одного чудового дня Бог створив ангелів; піддав їх випробуванню, невідомо навіть якому, і в результаті цього дійшло до поділу на добрих і злих духів: ангели були винагороджені перебуванням у небі, злі духи, натомість, покарані пеклом. Потім, іншого чудового дня, думаємо ми собі, Бог створив Всесвіт - світ мінералів, рослин, тварин і в кінці - людину. Адам і Єва в земному раю згрішили тому, що послухали сатану, відмовили у послухові Богові. Тоді Бог вирішив послати Свого Сина, щоб спасти людство.

Не таким є навчання Святого Письма і Отців Церкви. Розуміючи так світ ангелів і світ земний, виключається їхній зв'язок з Таїнством Христа. Уважно прочитаймо пролог до Євангелії св. Івана і два христологічні гімни, які розпочинають Послання св. Павла до ефесян і колосян. Христос - первород-ний усього створіння; усе через Нього і для Нього було сотворено. Не мають жодного сенсу теологічні дискусії на тему, чи Христос прийшов би у світ, якщо б Адам не згрішив. Ісус є центром усього створіння, Той, що об'єднує в собі всі створіння - як небесні (ангели), так і земні (люди). Від цієї христо-центричної постави стає зрозумілою роль кожного створіння. Є правильним стверджувати, що після гріха прародичів прихід Христа набув особливого значення: Він прийшов як Спаситель. Суть Його посланництва і діяльності міститься у пасхальному таїнстві: Христос через смерть на хресті примирив з Богом усі створіння - в небі і на землі. Від цієї христоцентричної постави залежить роль кожного створіння.

Не можемо тут оминути ролі Пречистої Діви Марії. Якщо Первородним з усього створеного є Втілене Слово, то не могло забракнути у думці Бога, перед усіма іншими створіннями, постаті Тієї, у якій Втілення мало б здійснитися. Звідси випливає її особливий зв'язок з Пресвятою Трійцею, завдяки якому вже у II ст. її називали "четвертим елементом Пресвятої Трійці". Охочі поглибити цю тему можуть прочитати двотомник о. Емануеля Тести "Марія, незаймана земля" (p. Emanuele Testa: Maria, terra vergine (Gerusalemme 1986).

А тепер розважмо про вплив Христа на ангелів і демонів. Щодо ангелів, то деякі теологи вважають, що вони допущені до блаженства оглядання Бога тільки завдяки переможній силі таїнства хреста Христового. Багато Отців Церкви стосовно цього питання подають цікаві твердження. Наприклад, у св. Атаназія читаємо, що ангели також завдячують своїм спасінням крові Христа. Натомість, коли йдеться про демонів, то в Євангелії міститься дуже багато тверджень на цю тему: Христос силою хресної смерті переміг царство сатани і дав початок Царству Божому. Наприклад, опановані з Гадари кричать: "Чого хочеш від нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов тут завчасно мучити нас?" (Мт. 8, 29). Тут виразно показано владу сатани, якого Христос буде поступово позбавляти цієї влади, хоча вона ще триває і буде тривати далі, поки не здійсниться повністю діло спасіння, коли диявол буде повержений (пор. Одкр. 12,10). Для поглиблення цих думок і ролі Марії, Неприятельки сатани, вже від першої обітниці спасіння, пропоную читачам гарну книжку о. Кандідо Амантіні "Таємниця Марії", Неаполь, 1971 (p. Candido Amantini: "Il mistero di Maria" (Dehoniane, Napoli 1971).

У світлі центральної ролі Христа в ділі створення виразно видно Божий план, згідно з яким все сотворено добрим "для Нього і задля Нього". Бачимо також діла сатани, ворога, спокусника, винуватця, з намови якого у створений світ увійшли зло, терпіння, гріх і смерть. Зауважуємо також віднову Божого плану, що його здійснив Христос Своєю Кров'ю, пролитою на хресті.

Виявляється також виразно сила диявола. Ісус називає його "князем цього світу" (Ів. 14,30); св. Павло називає його "богом цього світу" (2 Кор. 4,4); св. Іван стверджував, що "цілий світ лежить у владі лукавого" (1 Ів. 5,19), розуміючи під словом "світ" усе, що протиставляється Богові. Сатана був найкращим створінням серед ангелів, а став найгіршим серед демонів і їхнім вождем.

Злі духи також пов'язані між собою дуже тісною ієрархією і зберігають ступені, які мали, коли були ангелами: Влади, Престоли, Володарства... Однак є ієрархією рабства, а не любові, яка існує серед тих ангелів, проводирем яких є св. Архангел Михаїл.

Тут стає очевидним діло Христа, який знищив царство сатани і започаткував Царство Боже. З цього приводу особливого значення набувають події, у яких Ісус звільняє опанованих: коли св. Петро говорить Корнилію про спасительну діяльність Христа, то не наводить інших чудес, тільки наголошує, що оздоровлював усіх, хто був під владою диявола (Діяння 10,38). Стає зрозумілим також, чому найпершим даром, яким Ісус наділив Апостолів, була влада вигнання нечистих духів (Мт. 10,1). Те ж саме стосується всіх вірних: "А ось чуда, що супроводжуватимуть тих, які увірують: Ім'ям Моїм виганятимуть бісів" (Мк. 16,17). У такий спосіб Ісус привертає і відновлює Божий порядок, зруйнований внаслідок бунту частини ангелів і гріха прародичів.

Тому всі повинні усвідомити, що зло, терпіння, пекло (тобто вічна мука, яка ніколи не матиме кінця) не є ділом Божим. Хочу додати ще один штрих до останнього твердження.

Одного разу о. Кандідо виганяв злого духа. Під кінець екзорцизму звернувся до нього з іронією: "Геть звідси! Господь приготував тобі гарне помешкання, добре нагріте!" На що злий дух йому відповів: "Ти нічого не розумієш. То не Він (Бог) створив пекло. Ми самі його зробили. Він про нього навіть не думав".

Коли у подібній ситуації я запитав злого духа, щоб дізнатися, чи і він також співпрацював у сотворенні пекла, у відповідь почув: "Усі ми внесли у це свій вклад".

Центральне місце Христа в ділі створення і у його відновленні, здійснене у Відкупленні, є фундаментом для розуміння задуму Божого і мети людини. Правда, що ангели і люди одержали природу, наділену розумом і свобідною волею. Коли чую, як хтось говорить - помилково плутаючи усезнання Бога із фаталізмом, - що Бог наперед знає, хто спасеться, а хто буде покараний, і тому всі труди даремні, тоді пригадую йому чотири правди, що містяться у Святому Письмі і які були проголошені правдами нашої віри: Бог прагне, щоб усі люди спаслися; ніхто не є призначений для пекла; Ісус умер за всіх людей; усі отримують ласки, потрібні для спасіння.

З правди, що Христос - центр створення і цілої історії, випливає, що тільки віруючи в Його Ім'я, можемо спастися, перемагати і визволятися з рук ворога Спасіння - сатани.

Наприкінці виконання екзорцизму у найважчих випадках, якими є повне опанування злого духа, завжди відмовляю христологічний гімн із Послання св. Павла до Филип'ян (Флп. 2,6-11). Коли доходжу до слів: "перед Іменем Ісуоа всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею", клякаю також я, клякають присутні, і опанований також змушений вклякнути. Це дуже сильний і вражаючий момент. У цю мить я переконаний, що легіони ангелів є навколо нас і вони клякають перед іменем Ісуса.

МОГУТНІСТЬ САТАНИ

Бажання, щоб ця книжка була практичною, не дозволяє мені поглибити надзвичайно важливі теологічні теми. Тому я тільки поверхнево їх торкатимуся, так як це робив у попередньому розділі. Це правда, що тільки такий екзорцист як о. Кандідо призвичаєний протягом 36 років розмовляти зі злими духами, який володіє глибоким теологічним і біблійним знанням, може розмовляти на теми, які у минулому теологія намагалася оминати, як наприклад, гріх збунтованих ангелів. Однак Бог створив усе за одним цілісним планом, тому кожна його частина впливає на цілісність і кожна тінь кидає відбиток неясності на все інше. Теологія буде неповна і незрозуміла, поки не вияснить вповні правду про світ ангелів. Христологія, яка не бере до уваги сатану, буде рахітною і ніколи не зможе зрозуміти і доцінити велич Відкуплення.

Розпочнімо наше розважання від Христа, який є центром Вселенної. Для Нього все було створено: і те, що в небі (ангели), і те, що на землі (світ, який можна пізнати чуттями, з людиною на чолі). Було б добре говорити тільки про Христа, але це не було б правдою, що міститься в Його навчанні і діяльності. Без повної правди ніколи не зможемо Його зрозуміти. Святе Письмо говорить нам про Царство Боже, а також про царство сатани; про могутність Бога, єдиного Творця і Господа Всесвіту, і одночасно про владу темряви; про дітей Божих і дітей диявола. Не можна зрозуміти діла спасіння Христа, не враховуючи згубну діяльність сатани.

Сатана як ангел був найдосконалішим створінням, яке вийшло з рук Бога. Був вивищений над іншими ангелами, і здавалося йому, що також над усім, що Бог створив. Він намагався, але насправді ж не зрозумів Божого плану. Цілісний план створення був зорієнтований на особу Христа: до появи Ісуса у світі цей план не міг виявитись у всій його ясності. Звідси бунт сатани; він хотів і надалі бути першим і найдосконалішим створінням, центром всього створіння, навіть всупереч плану, який Бог здійснював. Звідси його прагнення панувати в світі (цілий світ лежить у лихому -1 їв. 5,19) і підкорити собі людину, починаючи з прародичів, роблячи її послушною собі всупереч наказам Божим. Вдалося сатані осягнути це стосовно прародичів Адама і Єви. Розраховував також, що завдяки допомозі "третини ангелів", які, згідно з Книгою Одкровення, пішли за ним, бунтуючись проти Бога, вдасться йому також здобути владу над усіма іншими людьми.

Бог ніколи не відрікається від свого створіння. Тому навіть сатана і збунтовані ангели, хоча і відлучились від Бога, далі зберігають свою силу та ієрархічні ступені (Престоли, Господства, Власті, Сили...), навіть якщо її зле використовують. Не перебільшує св. Августин, який стверджує, що якби Бог дав вільну руку сатані, то "ніхто б з нас не залишився живий". Не маючи права позбавити нас життя, намагається зробити нас своїми послідовниками, щоби ми, як і він, протиставилися Богові.

У цій перспективі мусимо бачити діло Спасіння. Ісус прийшов, "щоб знищити діла диявола" (1 Ів. 3,8), щоб визволити людину з неволі сатани і започаткувати Боже Царство, знищивши спочатку царство сатани. Але між першим приходом Христа і Парузією (другим славним приходом Христа як Судді) злий дух бажає здобути якнайбільше людей; це боротьба, яку він веде "у розпачі, розуміючи свою поразку, знаючи, що короткий час має" (Одкр. 12,12). Тому св. Павло говорить нам із відвертістю, що "нам бо треба боротися не проти тіла і крові, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби І піднебесних просторах" (Еф. 6,12).

Хочу уточнити, що Святе Письмо завжди говорить про ангелів і злих духів (зокрема про сатану) завжди як про істот духовних, а одночасно особових, обдарованих розумом, волею, свободою, винахідливістю. Помиляються ті сучасні теологи, які ототожнюють сатану з абстрактною ідеєю зла - це справжня єресь, яка суперечить Святому Письму, науці Отців Церкви і вчительському урядові Церкви. Тут йдеться про правди, яких у минулому ніколи не піддавано сумніву, тому для їхнього вираження ніколи не формульовано догматичного визначення. Винятком є твердження IV Латеранського Собору : "Диявол (тобто сатана) та інші злі духи створені Богом як добрі за своєю суттю, але вони самі себе зробили злими".

Хто відкидає сатану, відкидає також гріх і тоді зовсім не розуміє діла Христового.

Треба сказати, що Ісус переміг сатану, приносячи себе в жертву, а попередньо також через своє навчання: "Коли ж я Божим перстом виганяю бісів, то значить, прийшло до вас Боже Царство" (Лк. 11,20). Ісус сильніший, це Він зв'язав сатану (Мк. 3,27), обнажив його, пограбував його царство, якому приходить кінець (Мк. 3,26). Ісус відповідає тим, хто Його застерігає, що Ірод хоче Його вбити: "Ідіть і скажіть тому лисові: Ось виганяю злі духи і оздоровляю сьогодні і завтра, а третього ж дня скінчуся" (Лк. 13,32). Ісус дає Апостолам владу виганяти бісів. Потім поширює її на сімдесятьох двох учнів, а на останку передає її усім, хто в Нього увірує.

Автор книги Діянь Апостолів свідчить, що Апостоли продовжували виганяти злих бісів після зіслання Святого Духа; так само чинили християни. Вже найстарші Отці Церкви, св. Юстин і св. Іреней, ясно викладають нам християнську думку про злого духа і про владу виганяти його. За ними слідують інші, зокрема Тертуліан і Ориген. Достатньо назвати тих чотирьох авторів, щоб засоромити багатьох сучасних теологів, які практично не вірять у злого духа і зовсім про нього не говорять.

II Ватиканський Собор пригадує виразно незмінне навчання Церкви про злого духа. "Протягом цілої людської історії відбувається важка боротьба проти сил темноти; боротьба ця почалася ще на початку світу, триватиме до останнього дня (Душпастирська Конституція про Церкви у сучасному світі Gaudium etspes, 37). Людина, спокушувана лукавим від початків історії, надужила свободою, їй даною, постаючи проти Бога і пристрасно бажаючи осягнути свою життєву мету поза Богом; відмовляючись визнати Бога Тим Хто дав їй існування, порушила належний порядок взаємин щодо остаточної своєї мети" (GS, 13). "Але Бог послав Свого Сина у світ, з метою вирвати з Його поміччю людей з-під влади темряви і демонів" (AG 1,3).

Як пояснять вчинки Христа ті, хто заперечує існування сатани і його дуже активної діяльності? Як пояснять вони також значення спасительної смерті Христа? Посилаючись на біблійні тексти, II Ватиканський Собор стверджує: "Син Божий своєю смертю і воскресінням вирвав нас з-під влади сатани " (Конституція про святу літургію Sacrosanctum Сопсі-Іііит, 6); "Ісус розп'ятий і воскреслий переміг сатану" (Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes, 2).

Сатана, переможений Христом, бореться з Його послідовниками; боротьба проти сил темряви триватиме до останнього дня, за словами Господа (GS 37). Протягом цього часу кожна людина перебуває у стані боротьби, тому, що земне життя є пробою на її вірність Богові. Тому "вірні повинні намагатись бути стійкими проти засідок диявола і ставити опір у день несприятливий... До того, як царюватимемо з Христом прославленим, усі станемо "перед трибуналом Христовим, щоб кожен склав звіт із вчинків добрих і злих" (2 Кор. 5,10), і на кінці світу "вийдуть ті, що чинили добро на воскресіння життя, а ті, що зло чинили, воскреснуть на суд " (Ів. 5,29; Mт. 25,46) (Конституція догматична про Церкву Lumen gentium, 48).

І хоча ця боротьба проти сатани стосується людей усіх часів, без сумніву, у деякі періоди історії сила сатани стає відчутнішою, принаймні на суспільній площині через здійснення численних гріхів. Наприклад, мої студії над темою про розпад Римської Імперії дозволили докладно зрозуміти моральний розклад, що панував у тогочасній епосі. Вірним і натхненним свідченням цього є Послання св. Павла до Римлян. Зараз ми перебуваємо на тому ж самому рівні, а причиною цього є погане використання засобів масової інформації (які добрі за своєю природою), а також практичний матеріалізм і консумізм, які вже затруїли західний світ.

Думаю, що попередження про особливу атаку диявола отримав папа римський Лев XIII під час видіння, зміст якого наводимо у додатку до цього розділу (див. додаток, с. 29-31).

Як сатана протиставиться Богові і Спасителеві? Прагнучи для себе культу, що належить Господу Богові і мавпуючи християнські інституції. І тому є антихрист і антицерква. Проти Втілення Слова, яке відкупило людину, стаючи людиною, Сатана виступає, послуговуючись ідольським культом сексу, який понижує людське тіло до ролі інструмента гріха. Крім того, мавпуючи божественний культ, має свої храми, свій культ, осіб, які йому посвятилися (часто зв'язані союзом крові), своїх шанувальників, послідовників своїх обітниць. Як Христос дав особливу владу своїм Апостолам і їхнім наступникам, для добра душ і тіл, подібно і сатана дає особливу владу своїм визнавцям з метою нищення душ і поширення різних тілесних хворіб. Глибше розглянемо це, говорячи про ворожіння.

Ще один штрих на тему, яка заслуговувала б поглибленого розгляду. Як помилково заперечувати існування сатани, так само помилково, за розповсюдженою думкою, визнавати існування інших сил чи духовних істот, про яких не говорить святе Письмо; і які є вимислом спіритистів, шанувальників езотеричного й окультного знання чи послідовників реінкарнації і прихильників так званих "блукаючих душ". Не існує добрих духів, крім ангелів, так, як не існує злих духів, крім дияволів.

Душі померлих ідуть відразу або до неба, або до пекла, або до чистилища, як це окреслив Ліонський і Флорентійський Собор. Померлі, які з'являються під час спіритичних сеансів, чи душі померлих, що присутні у живих істотах, щоб їх мучити, не є чим іншим, як злими духами. Дуже рідкісні винятки, які допускає Бог, підтверджують лише це загальне правило. Належить однак визнати, що у тій галузі не сказано ще останнього слова. Сам о. Ля Ґруа (р. La Grua), говорячи про різні випадки зі свого досвіду, який пережив з душами померлих, що потрапили під владу злого духа, висунув деякі припущення, що пояснюють це явище. Повторюю, це сфера, яку треба ще глибше дослідити; маю намір це зробити у майбутньому. Дехто дивується, що злий дух має можливість спокутувати людину чи навіть володіти її тілом (ніколи душею, хіба що людина сама віддасть її йому добровільно), через опанування чи зовнішнє напастування. Варто згадати, що про це говорить Книга Одкровення (12,7): "І настала боротьба на небі: Михаїл і його ангели воювали проти Дракона. І Дракон воював і ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено Дракона великого, Змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, - повержено на землю, і ангели його з ним повержені. І коли побачив Дракон, що він повержений на землю, почав переслідувати "Жінку, зодягнену сонцем", з якої народився Ісус (зрозуміло, що йдеться про Пресвяту Діву), але намагання Дракона були даремні. Тому розпочав боротьбу із рештою її потомства, з тими, хто береже заповіді Божі і має свідчення Ісуса".

Серед численних промов Івана Павла II про сатану, наводжу фрагмент із промови, виголошеної 24 травня 1987 року під час відвідин відпустової Святині св. Архангела Михаїла: "Ця боротьба проти злого духа, яка знаменує св. Архангела Михаїла, триває і тепер, тому що злий дух і сьогодні живе і діє у світі. Зрозуміло, що зло, яке є у ньому, безлад, який бачимо у суспільстві, непослідовність людини, внутрішнє розбиття, якого вона є жертвою, не є лише наслідком первородного гріха, а й результатом нахабного і темного діяння сатани ".

Останнє речення пов'язане зі засудом змія Богом, про що говорить Книга Буття (3,15). "Я закладу ворожнечу між тобою і Жінкою, між твоїм потомством і її потомством: воно розчавить тобі голову ". Чи сатана вже перебуває в пеклі? Коли відбулася битва між ангелами і злими духами? Це запитання, на які не можна дати відповіді, не беручи до уваги двох чинників: перебування в пеклі є питанням швидше стану, ніж місця. Ангели і злі духи - істоти винятково духовні, тому для них поняття "місце" має інше значення, ніж для нас. Те саме можна сказати про час: для духів міра часу інша, ніж для нас.

Книга Одкровення оповідає нам, що злі духи були скинуті на землю: їхнє остаточне покарання ще не настало, хоча остаточний вибір вже зроблений, згідно з яким відділено ангелів від злих духів. Мають, отже, ще деяку владу, з Божого дозволу, хоча "на короткий час". Тому кричать вони на Ісуса: "Прийшов тут передчасно мучити нас?" (Мт. 8,29). Єдиним суддею є Ісус, який прилучить до Себе Своє Містичне Тіло. Так треба розуміти висловлювання св. Павла: "Хіба не знаєте, що будемо ангелів судити?" (1 Кор. 6,3). Це, власне, задля влади, якою ще володіють злі духи, які опанували ґадаринських біснуватих, звернулися до Ісуса і просили Його, щоб не велів їм відійти до безодні, але дозволив їм увійти у свиней (пор. Лк. 8,31-32). Коли злий дух виходить з людини і потрапляє в пекло, то це для нього наче остаточна смерть. Тому опирається цьому, як лише може. Але все-таки змушений буде заплатити за терпіння, спричинені людям, збільшеною вічною карою. Св. Петро дуже виразно стверджує, що остаточний вирок для злих духів ще не оголошений: "Бо коли Бог не пощадив ангелів, які згрішили, а кинув у пекло й передав їх до темної безодні, щоб там тримати на суд" (2 Пт. 2,4). Також і ангели будуть підвищені у славі за те добро, яке нам чинять, тому дуже корисно звертатися до них.

Які кривди злий дух може заподіяти людині під час її земного життя? Нелегко знайти твори, у яких розкрита ця тема, також з приводу відсутності загально прийнятої термінології. Намагатимусь докладно і стисло описати значення понять, якими послуговуюся зараз і які вживатиму у наступних частинах цієї книжки. Існує звичайне діяння злого духа, яке стосується усіх людей: це спокушання до зла. Навіть Сам Ісус, прийнявши людську природу і спосіб життя, дозволив сатані спокушати Себе. Не розглядатимемо зараз це згубне діяння злого духа, але не тому, що воно не важливе, а тому, що наша мета - висвітлення надзвичайного діяння сатани, яке Бог йому дозволяє лише в окремих випадках. У цьому другому діянні сатани можна виділити п'ять різних форм, які спробую тепер описати.

1. Фізичні терпіння, завдані сатаною ззовні. Тут йдеться Про явища, про які читаємо в житті святих. Знаємо, що св. Павло від Хреста, Парох з Аре, отець Піо і багато інших були биті, стьогані, бичовані демонами. Не затримуюся на цій формі діяння тому, що у всіх цих випадках ніколи не було внутрішнього впливу злого духа на осіб, а отже, і не було потреби в екзорцизмах. Найпомічнішою у цих випадках була молитва осіб, які знали про ці напастування. Вважаю кориснішим затриматись на чотирьох інших формах, які цікавлять безпосередньо екзорцистів.

2. Диявольське опанування (La posseeeione diabolica). Це найтяжча мука, коли злий дух опановує тіло (не душу) людини, наказуючи їй робити щось чи говорити так, як він хоче. Жертва не може цьому суперечити, а тому не є морально відповідальною. Форма ця найчастіше виступає у надзвичайних явищах, подібних до тих, які показані у фільмі "Екзорцист", або виражається у дуже яскравих об'явах, перелічених в "Ритуалі": розмова новими мовами, надзвичайна сила, яснобачення. У Євангеліях виразний приклад цього - опанований з Герасин-краю. Але треба виразно ствердити, що існує багато видів диявольського опанування, які відрізняються важкістю випадків і ознаками. Серед багатьох випадків, які мені траплялися, були і такі, коли дві особи, повністю опановані, під час екзорцизмів залишалися німі і нерухомі. Міг би наводити різні приклади, що різнилися відмінними ознаками.

3. Диявольське напастування (La vessazione diabolica). Це різноманітні пережиття і хвороби від дуже поважних до легких, які однак не призводять до опанування і не спричинять до втрати свідомості, вчинків або слів, яких вони несвідомі. Ось кілька біблійних прикладів. Йов не був опанований злим духом, але той спричинив, щоб він втратив дітей, матеріальні добра, здоров'я. Згорблена жінка і глухонімий, яких оздоровив Ісус, не були опановані злим духом, але його присутність спричинила їм різноманітні фізичні недуги. Св. Павло, без сумніву, не був опанований, але відчував напастування злого духа, які полягали також у фізичному болі: "А щоб я не загордів надмірною висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло (йдеться, очевидно, про фізичне терпіння), посланця сатани, щоб бив мене в обличчя" (2 Кор. 12,7). Не сумніваємося, отже, що причиною цього терпіння було якесь діяння злого духа.

Опанування сьогодні - уже рідкісне явище, однак ми - екзорцисти - зустрічаємо багато людей, яким злий дух зашкодив на здоров'ї, добрах матеріальних, у праці, у стосунках з іншими... Розпізнання причин цих хворіб і терпінь (тобто перевірка, чи їхнім джерелом є злий дух чи ні) і їхнє лікування анітрохи не легше від розпізнавання і вилікування справжніх опанувань. Різним може бути ступінь їхньої важкості, але труднощі у їхньому виявленні і час, потрібний для їхнього лікування, не менший.

4. Диявольське навіювання нав'язливих думок (обсесія) (L”ossessione diabolica). Йдеться про несподівані напади, деколи тривалі, нав'язливих думок, навіть абсурдних, від яких жертва не може звільнитись. Тому така особа живе у постійному стані вичерпання, розпачу, спокуси до самовбивства. Майже завжди такі напади мають вплив на сон і сновидіння. Хтось мені скаже, що це лише хворобливі стани, що підлягають психіатричному лікуванню. Також і для усіх інших явищ можна знайти психіатричне, парапсихологічне чи ще інше тлумачення. Однак є випадки, які виходять поза відому цим наукам симптоматику, а виявляють, натомість, симптоми (ознаки) дії злого духа. Ця здатність розрізнення набувається завдяки студіям і практиці.

5. Диявольські шкодження (Le infestazioni diaboliche). Це шкодження злого духа будинкам, предметам, тваринам. Не хочу зараз зупинятися над цим способом диявольського діяння, повернусь до цього у наступній частині книжки. Наразі вистачить визначення поняття - диявольське шкодження: не застосовую його до осіб, до яких використаю інші окреслення діянь злого духа: опанування, напастування, навіювання.

Як нам оберегтися від всіх цих видів зла? Скажу відразу, хоча не вважаю моє тлумачення вичерпним. Стисло говорячи, згідно з Требником екзорцизми потрібні тільки у випадку правдивого опанування злим духом. На практиці ми, екзорцисти, досліджуємо усі випадки, у яких зауважуємо вплив злого духа. Але в інших випадках, які не є опануванням, достатніми мали б бути звичайні засоби Божої ласки: молитва, Святі Тайни, милостиня, правдиве християнське життя, пробачення кривд, ^постійне звернення до Христа, Пречистої Діви, ангелів та святих. Саме на останньому хотів би наголосити.

З великою радістю закінчую цей розділ про сатану, ворога Христового, роздумами про ангелів. Вони-наші великі союзники, яким багато завдячуємо, і великою помилкою є те, що говоримо про них так мало. Кожен з нас має свого Ангела-Хоронителя, найвірнішого приятеля, який поруч з нами протягом 24 годин на добу, неустанного опікуна від зачаття аж до смерті. Безупинно стереже він нашу душу і тіло, а ми переважно про нього навіть не згадуємо. Знаємо, що кожен народ має свого особливого ангела і, ймовірно, має його також кожна спільнота, навіть сім'я, хоча щодо цього ми не маємо цілковитої певності. Знаємо однак, що ангели дуже чисельні і прагнуть нам добра, набагато більше, ніж злі духи намагаються зашкодити нам.

Святе Письмо часто говорить нам про ангелів і про ті завдання, які Бог їм доручає. Знаємо ім'я князя ангелів - св. Михаїла. Серед ангелів існує також ієрархія, побудована на любові і керована Божою волею, "волею якого є наш мир", як би сказав Данте Аліґ'єрі. Знаємо також імена двох інших архангелів: Гавриїла і Рафаїла. Один апокриф подає четверте ім'я - Уриїла. На основі Святого Письма ангелів можна поділити на дев'ять хорів: Херувими, Серафими, Престоли, Власті, Сили, Володарства, Князівства, Архангели і Ангели. Чи віруюча людина, яка намагається жити у присутності Святої Трійці, навіть має її у собі, і яка впевнена, що завжди нею опікується Матір Самого Бога, також може розраховувати на неустанну допомогу ангелів і святих, чи така людина може почуватися самотньою, опущеною або переслідуваною злом? У житті вірних присутнє терпіння, тому що життя наше є хресною дорогою, яка веде нас до спасіння, але не повинно бути місця смуткові і пригніченню. Вірний завжди готовий свідчити про надію, яка його підтримує (пор. 1 Пт. 3,15).

Очевидно, що людина віруюча повинна бути вірною Богові й боятися гріха. Це чудовий засіб, з якого випливає наша сила. Св. Іван не вагається стверджувати: "Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, але народжений від Бога береже себе і лукавий його не чіпає" (1 Ів. 5,18). Якщо наша слабкість доведе нас іноді до упадку, ми повинні відразу повстати, користуючись цим прекрасним засобом, який Боже милосердя нам подарувало: щирий жаль за гріхи і визнання їх у святій сповіді.

Поиск по сайту: