Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Історія та сучасний стан коректурної справи



До XVI століття, за часів створення рукописної книги і початків книгодрукування, коректури як фаху не існувало. Безумовно, автори, переписувачі, справники, а інколи й самі читачі вдавались до виправлення тексту, однак у переважній більшості це здійснювалось у межах рецензування, текстологічного аналізу твору, редагування, оформлення тощо.

У Давньому Римі «коректуру» здійснювали на замовлення читача. В книжкових магазинах працювали люди, які виправляли текст за бажанням замовника. Цікаві новації щодо опрацювання рукописів увів римський історик Пліній Молодший. Він впровадив публічне рецензування: відомі люди, фахівці своєї справи збиралися разом для того, щоб оцінити рукопис, виявити недоліки та помилки. Подібну практику вже набагато пізніше, наприкінці XV – початку XVI століття, застосовував відомий венеційський друкар Альд Мануцій. Саме тому видані ним книги, так звані «альдини», увійшли в історію як шедеври книгодрукування: і оформлення, і підготовка тексту виконані в них на дуже високому рівні.У період Середньовіччя рукописні книги в монастирських скрипторіях та університетських майстернях готували переписувачі та справники. Останні звіряли текст із його варіантами в більш ранніх списках. Різночитання виносились на береги книги. Але окрім текстологічної, справники інколи виконували й редакторську, коректорську роботу, а саме – виправляли помилки. Існувало кілька методик внесення виправлень (у різних місцевостях, країнах перевагу віддавали якомусь одному чи двом із них): закреслення і дописування, підчищання (видряпування), забілювання, заклеювання.

 

До XVI століття у видавничій справі виник розподіл фахових обов’язків (над книгою зазвичай працювали переписувачі, ілюмінатори, палітурники, книготорговці), однак фаху коректора на той час іще не було. Він виник лише в наступному, XVII столітті. У цей час відбулися такі зміни:

· теоретичне осмислення коректорської діяльності: а) у 1608 році латинською мовою опублікована праця «Ортотипографія», в якій були викладені основи «правильного друкування»; б) сформульовані основні вимоги до коректорів: знання правил граматики; витривалість; вміння критично ставитись до своїх знань і до тексту;

· поява нових методів виправлень. Друкарі практикують створення списків помічених помилок;

· створюються цілі відділи, де працюють люди, які перевіряють текст; на посади справників запрошують відомих філософів, письменників, богословів; при цих відділах комплектують величезні бібліотеки (так, наприклад, «Правильна палата» в Москві мала такі бібліотечні фонди й такий фаховий склад працівників, що згодом «переросла» в Славяно-греко-латинську академію);

· здійснюються перші спроби розмежувати функціональні обов’язки редакторів і коректорів: справники, як і раніше, займаються редагуванням, а «чтецы» (Росія), столпоправителі (Київ), дозорці (Львів) – звірянням оригіналу зі складеним для вичитування текстом. У XVIII – XIX століттях відбувається становлення коректури як одного з важливих видів видавничої діяльності:

· з’являються самі назви – «коректор», «коректорат», «коректура», «коректа»;

· у XIX ст. відбувається фіксація усіх коректурних знаків, якими (за кількома винятками) коректори послуговуються й донині;

· поглиблюється фахова диференціація: коректори поділяються на «зчитувачів», «підчитувачів», «вичитувачів» («ревізійних коректорів»);

· звужуються функції коректора. Самостійне опрацювання тексту здійснює віднині тільки редактор або вичитувач. Коректура в цей період спрямована тільки на звіряння оригіналу з різними варіантами складання тексту; це спеціалізація, яка потребує лише механічних навичок роботи з текстом, менших знань і кваліфікації порівняно з редактором. Для XX століттявластиві:

· поява фахової підготовки коректорів у спеціальних школах, технікумах, а потім і вишах;

· створення ефективних методик послідовного, в кілька етапів, коректорського опрацювання видавничого оригіналу видання; як наслідок – висока якість підготовки тексту видань;

· повернення «в коректуру» функції вичитування; на сьогодні коректор – це переважно тільки вичитував, він самостійно аналітично опрацьовує текст і звірянням займається тільки на останньому етапі роботи з відбитками;

· наявність жорсткої цензури в межах тоталітарних режимів і підвищення відповідальності коректорів за пропущені помилки. На сучасному етапі розвитку коректури зафіксовано такі проблеми:

· відмова від здійснення коректури або ж універсалізація посад коректора і редактора, коректора і технічного редактора. Найчастіше це призводить до зниження рівня грамотності друкованої продукції;

· комп’ютеризація видавництв; поява комп’ютерної коректури. Саме по собі це явище позитивне, однак потрібно пам’ятати, що ефективною коректура може бути лише тоді, коли поєднуються нові та традиційні методики опрацювання тексту;

· зникнення друкарських коректоратів, а також відсутність руху коректур між друкарнею і видавництвом; спрощення процесів до друкарської підготовки видань;

· існування, окрім чинного, ще кількох правописів і впровадження видавцями та редакторами ЗМІ власної мовної політики.

Методика коректури. Види коректурних відбитків і вимоги до них

Відбиток – зображення на папері чи іншому матеріалі, одержане в процесі друкування за допомогою друкарської форми чи за допомогою друкувальних пристроїв.

Відбиток коректурний – відбиток видавничого оригіналу твору, що виготовляється на різних стадіях поліграфічного процесу і призначений для корегування. Види в. к.: автокоректура, електронний варіант технічного складання, технічне складання (гранка), верстка (зверстані аркуші), звірні аркуші (сторінки для звірення). Вимоги до в. к.: наявність великих берегів (у технічному складанні не менш як 5 см.), висока якість паперу, висока якість відбитка, комплектність складеного для відбитків оригіналу, наскрізна пагінація.] Коректурні відбитки, які опрацьовуються коректорами у видавництвіВідбиток коректурний «технічне складання»− коректурний відбиток зі складеного оригіналу твору, відредагованого науковим і літературним редакторами і призначеного для корегування на першому етапі коректорського вичитування. Давня назва такого відбитка − гранка.

Відбиток коректурний «технічне складання (електронний варіант)»− 1. Складання авторського оригіналу, яке отримує коректор в електронному варіанті для виправлення помилок після здійснених літературного редагування та автокоректури. 2. Електронний документ, у якому виправлені коректором помилки виділені за допомогою підкреслень чи розмічання кольором (електронний варіант технічного складання для розмічання помилок і виправлень). 3. Електронний документ, у якому розмічені помилки підлягають виправленню (електронний варіант технічного складання для видалення розмічених помилок).

Відбиток коректурний «верстка»− коректурні відбитки зі зверстаного оригінал-макета видання, призначені для корегування на другому етапі коректурського вичитування. У верстці виправляються помилки, які були не помічені в технічному складанні чи не виправлені оператором складання, а також помилки верстки. На етапі опрацювання верстки рекомендується застосовувати наскрізне, а не вибіркове читання. Синонім: Зверстані аркуші.

Відбиток коректурний «звірні аркуші»− коректурний відбиток зі зверстаного оригінал-макету видання, які коректор отримує на третьому етапі коректурного вичитування після внесення оператором складання та верстальником усіх виправлень, які були зроблені в технічному складанні та зверстаних аркушах. На етапі корегування з. а. рекомендується використовувати такі види читання: звіряння та звіряння вибіркове. Синонім: Сторінки для звірення.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.