Міжнародна організація праці. Міжнародна організація праці (International Labour Organization) — це спеціалізована установа Ліги

Міжнародна організація праці (International Labour Organization) — це спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 р. урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок покращення умов праці.

У діяльності МОП беруть участь представники роботодавців, організацій працівників та представники урядових структур. У 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Нині членами МОП є 170 країн.

Головна мета МОП полягає у сприянні соціально-економічному прогресу, підвищенні добробуту і покращенні умов праці людей, захисті прав людини.

Отже, основними завданнями МОП є:

— розробка узгодженої політики і програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем;

— розробка й ухвалення міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій і рекомендацій та контроль за їхнім виконанням;

— допомога країнам-учасницям у вирішенні проблем зайнятості, зменшення безробіття і регулювання міграції;

— захист прав людини (права на працю, на об'єднання, колективні переговори, захист від примусової праці, дискримінації тощо);

— боротьба з бідністю, за підвищення життєвого рівня працівників, розвиток соціального забезпечення;

— сприяння професійній підготовці й перепідготовці працюючих і безробітних;

— розробка і здійснення програм у сфері покращення умов праці й виробничого середовища, техніки безпеки і гігієни праці, охорони і відновлення довкілля;

— сприяння організаціям працівників і підприємців у їхній спільній з урядами роботі щодо регулювання соціально-трудових відносин;

— розробка і здійснення заходів щодо захисту вразливих груп населення (жінок, молоді, пенсіонерів, працівників-мігрантів).

Основні цілі діяльності МОП сформульовані в преамбулі її Статуту, а згодом деталізовані, з урахуванням нових тенденцій у регулюванні трудових відносин, у Філадельфійській декларації про цілі та завдання Міжнародної організації праці від 10 травня 1944 р. і Декларації про засадничі принципи та права у сфері праці від 18 червня 1998 р.

Відповідно до Філадельфійської декларації основною метою діяльності МОП є встановлення загального та міцного миру на основі соціальної справедливості й забезпечення економічної та соціальної стабільності у світі.

Філадельфійська декларація підтвердила основні принципи, на яких ґрунтується Організація, значно розширила її мандат, наділивши ЇЇ повноваженнями, що виходять за рамки умов праці й стосуються набагато ширшої сфери умов життя. У документі наголошено на ролі економічної та соціальної політики, а також трудового законодавства у досягненні соціальних цілей.

Головними цілями МОП є:

— забезпечення високої зайнятості й підвищення рівня життя;

— розширення соціального забезпечення для гарантування базового доходу всім, хто потребує такого захисту, і всебічного медичного обслуговування;

— забезпечення належного харчування, житла, умов для відпочинку і культурного розвитку;

— забезпечення рівних можливостей для отримання освіти і професії;

— захист дітей і материнства.

МОП здійснює технічну допомогу переважно у таких сферах:

— професійна підготовка та перепідготовка;

— політика зайнятості;

— управління працею;

— трудове право та відносини у сфері виробництва;

— умови праці;

— розвиток менеджменту;

— кооперація;

— соціальна безпека;

— трудова статистика, професійна безпека та здоров'я працівників.

Особлива риса МОП — Трипартизм її трибічна структура, в межах якої здійснюються переговори між урядами, організаціями працівників і підприємців. Делегати цих трьох груп представлені й радяться па рівних підставах.

Структура МОП є досить складною і розгалуженою (рис. 13.1).

Вищим органом управління МОП є Міжнародна конференція праці (МКП). її робота визначається спеціальним регламентом. МКП збирається щорічно, зазвичай на початку червня, в Женеві. Засоби цієї організації формуються переважно за рахунок внесків держав-членів. Велика увага приділяється питанням соціально-трудових відносин, організації тристороннього співробітництва для забезпечення пошуку найбільш прийнятних рішень соціально-економічних проблем. До основних завдань МКП належать:

— визначення напрямів роботи МОП загалом;

— обговорення світових проблем соціального стану праці

— розробка і затвердження міжнародних норм праці у вигляді конвенцій і рекомендацій;

— ухвалення резолюцій з окремих питань діяльності організації.

Регіональні конференції праці збираються для підтримки постійних зв'язків МОП з різними частинами світу і вивчення соціально-економічних змін, що відбуваються.

Галузеві комітети створені поза межами конференції для обговорення на міжнародному рівні соціально-трудових проблем, характерних для окремих галузей народного господарства. Комітети, як і конференції, мають тристороннє представництво і сприяють наступності та реалізації рішень МОП у регіонах.

Адміністративна рада є виконавчим органом МОП. Вона керує її роботою у період між конференціями, впроваджує в життя її рішення, завчасно визначає порядок денний конференції та інших нарад, координує діяльність Міжнародного бюро праці (МБП), а також комітетів, створених при адміністративній раді. Адміністративна рада обирає Генерального директора МБП й контролює його роботу, розглядає проект бюджету, представлений цим органом, а також його фінансові кошториси.

Міжнародне бюро праці, штаб-квартира якого знаходиться в Женеві, є постійним секретаріатом МОП, її адміністративним і виконавчим органом, дослідницьким та інформаційним центром.

Міжнародне бюро праці виконує такі основні завдання:

— здійснює збір і поширення інформації в усіх питань щодо міжнародного регулювання умов праці й становища працівників;

— вивчає питання, які передбачається винести на розгляд конференції, в тому числі з метою прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій;

— проводить різні спеціальні дослідження, передбачені дворічними програмами;

— готує документацію з питань порядку денного конференції й адміністративної ради;

— надає допомогу урядам на їхнє прохання і згідно зі своїми можливостями у підготовці проектів національних законодавчих актів;

— спостерігає за дотриманням прийнятих і ратифікованих конвенцій;

— видає праці зі соціально-трудових питань, що становлять міжнародний інтерес.

Механізм нормотворчої діяльності МОП охоплює чотири основних методи її роботи:

— розвиток соціального партнерства урядів, організацій працівників і підприємців (трипартизм);

— розробка й ухвалення міжнародних трудових норм;

— затвердження конвенцій і рекомендацій та контроль за їхнім виконанням (нормотворча діяльність);

— надання країнам допомоги у вирішенні соціально-трудових проблем.

З розвитком ринкової економіки формувався світовий ринок праці, складалися загальноприйняті у світі ринкові відносини, які юридично закріплені у конвенціях і рекомендаціях МОП як складова частина міжнародного права.

Визнання і дотримання міжнародних трудових норм є справою міжнародного престижу будь-якої держави, а також вихідним моментом у забезпеченні реальних прав і свобод громадян.

Участь України у діяльності МОП і використання наявного досвіду є вкрай необхідним та корисним перш за все у період економічних реформ. .

У "Декларації про Державний суверенітет України" проголошено пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Це положення закріплено Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України", де зазначено, що прийняті й належним чином ратифіковані Україною міжнародні угоди є невід'ємною частиною національного законодавства України і використовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Україна ратифікувала понад 90 конвенцій та рекомендацій у сфері праці та її регулювання. Головними з них є:

— Рекомендації № 57 (1937 р.) щодо професійного навчання;

— Конвенція № 142 (1975 р.) і Рекомендації № 150 про розвиток людських ресурсів;

— Конвенція № 26 і Рекомендації № ЗО (1928 р.) про створення та застосування процедури встановлення мінімальної заробітної плати;

— Конвенція № 87 (1948 р.) про свободу асоціацій та захист права на організацію;

— Конвенція № 98 (1949 р.) про застосування принципів права на організацію та на проведення колективних переговорів;

— Конвенція № 100 (1951 р.) про однакову винагороду, що стверджує принцип рівної винагороди чоловікам і жінкам за працю;

— Конвенція № 105 (1957 р.) про скасування примусової праці;

— Конвенція № 111 (1958 р.) про дискримінацію в галузі праці та зайнятості за ознаками раси, статі, кольору шкіри, релігії, політичних переконань, національного або соціального походження та ін.

Прагнучи до всебічного розвитку співробітництва у сфері трудової діяльності та соціального захисту громадян України, інших держав, які працюють за межами своєї країни, наша держава укладає різноманітні міжнародні угоди. Наприклад, відповідно до схваленої 24 жовтня 1994 р. канадської програми співробітництва в сфері праці 30 липня 1998 р. було прийнято Меморандум про співробітництво між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством розвитку людських ресурсів Канади у сфері праці та соціального захисту. У ньому визначено, зокрема, галузі та форми співробітництва щодо зайнятості громадян договірних держав.

Україна уклала угоди про працевлаштування і соціальний захист громадян із Молдовою (1993 р.), Російською Федерацією (1993 р.), Білоруссю (1995 р.), Вірменією (1995 р.), Латвією (1997 р.), про взаємне працевлаштування працівників з Польщею (1994 р.), протокол із Чехією (1997 р.), угоду з Литвою (1997 р.). Ці документи поширюються па осіб (працівників) та членів їхніх сімей, які є громадянами або постійно прожинають на території однієї з договірних держав та здійснюють свою трудову діяльність на умовах наймання на підприємствах, в організаціях, установах усіх форм власності (працедавці) іншої держави.

В угодах про трудову діяльність і соціальний захист громадян передбачаються й колізійні норми, зокрема з прив'язкою до законодавства держави місця працевлаштування. Так, за цим законодавством регулюється:

— оформлення трудового договору (контракту);

— вік, з якого допускається прийняття на роботу;

— обсяг прав та обов'язків сторін за договором (контрактом);

— в'їзд працівників і членів їхніх сімей на територію держави працевлаштування, перебування та виїзд із неї;

— соціальне, в тому числі пенсійне, забезпечення;

— оподаткування трудових доходів осіб, які працюють за трудовим контрактом;

— переказ зароблених коштів па територію держави виїзду;

— правовий статус вивільнюваних працівників;

— обчислення стажу (трудового та за фахом).

Якщо із зазначених питань Україною укладено й інші міжнародні договори, враховуються й їхні норми.

Зазначені угоди не містять детального викладу норм щодо здійснення трудової діяльності на підставі договору, укладеного між суб'єктами діяльності обох договірних держав. Проте вони застерігають, що процедура працевлаштування на підставі такого договору визначається відповідними міністерствами цих держав (стаття 13 Угоди з Польщею про взаємне працевлаштування працівників 1994 р.). Водночас до працівників застосовується законодавство держави, яка їх скерувала (стаття 10 Угоди з Польщею).

Отже, для реалізації цих норм необхідні міжнародні Й власні зусилля. Тому в засадничих документах МОП чітко сформульоване її намагання співпрацювати з урядами країн, а також відповідними міжнародними органами, на які покладено відповідальність за сприяння охороні здоров'я, освіті, добробуту всіх народів. Головний зміст своєї діяльності, таким чином, МОП вбачає в тому, щоб сприяти прийняттю державами світу таких програм, які спрямовані на вирішення найактуальніших для людей праці проблем.

Поиск по сайту: