Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Компетенція державних органів



Компете́нція (лат. competentia, від compete — взаємно прагну; відповідаю, підходжу) — сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються конституцією.

У кожної юридичної особи є два блоки компетенції:

Ø загальна компетенція – правосуб'єктність юридичної осо­би — некомерційної або комерційної (визначається в момент створення і реєстрації; у комерційної організації вона може бути змінена протягом діяльності:

а) добровільно за її рішенням;

б) примусово за рішенням уповноваженого державного органу).

Ø спеціальна компетенція (лат. competentia — здатність, відання, належність за правом), яка полягає у праві в певних межах провадити професійну діяльність.

Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається у два способи:

ü через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків;

ü через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.

Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парла­менту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) — це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його влад­них повноважень (прав і обов'язків), юридичної відповідально­сті і предмета відання.

Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:

Владні повноваження Предмет відання Юридична відповідальність
а) юридичні права для здійснення державних функцій (щодо об'єктів управління); б) юридичні обов'язки, що на нього покладаються (перед державою); Тут права — можливості щодо виконання покладених функцій — збігаються з обов'язками - необхідністю (повинністю) стосовно держави і зливаються в єдину правову категорію повноважень - головний напрямок діяльності, тобто основне функціональне призначення (наприклад, у міліції - безліч прав і обов'язків, а предмет відання — охорона громадського порядку) - настає за результатами роботи, за неналежне виконання повноважень або перевищення їх обсягу; разом з повноваженнями юридична відповідальність є елементом спеціального правового статусу державного службовця, зокрема посадової особи

Юридичні повноваження (правообов'язкн) державного органу або його посадової особи — вид і захід владного впливу на учас­ника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення домагань уповноваженого суб'єкта або на винну особу.

Владні повноваження державного органу виражаються, напри­клад, у праві видавати правові акти — нормативні та індивідуаль­ні, підписувати цивільно-правові договори, у можливості забезпе­чувати виконання і додержання правових актів примусовими засо­бами.

У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають компетенцію, яка визначається в нормативно-пра­вових актах, і зобов'язані діяти в її межах. Так, компетенція гла­ви держави, вищих органів влади і управління визначається кон­ституцією, а інших державних органів — законами і положення­ми про ці органи.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган — законодавчої, виконавчої, судової влади або органів прокуратури та ін.

На відміну від індивідуальних суб'єктів правовий статус ко­лективних суб'єктів — державних органів як суб'єктів правовід­носин обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються.

Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної субординації і підпорядкова­ності. З одного боку, це питання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають правомочності на видання в одно-стороньому порядку індивідуального розпорядження з визначен­ням прав і обов'язків підпорядкованих і підзвітних осіб; а з іншого боку — питання пасивної правосуб'єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов'язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для індивідуального акта, що видається.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.