КРИМІНАЛ ЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАКОН. ЙОГО ЧИННІСТЬ У ПРОСТОРІ, У ЧАСІ ТА ЩОДО ОСІБ

Кримінально-процесуальний закон — це нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади — Верховної Ради України, — який регулює порядок порушення кримінальних справ і здійснення у них провадження.

Дія закону у просторі може бути територіальною та екстери­торіальною. Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами Кримінально-процесуального кодексу України - незалежно від місця вчинення злочину.

Територіальна дія кримінально-процесуального закону ок­реслена територією держави Україна і визначається державним суве­ренітетом.

Екстериторіальна дія закону регулюється міжнародними догово­рами і передбачає поширення законодавства певної держави за межами її території. Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, шо перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що перебувають на власній національній території і підвладні законам та юрисдикції власної держави.

Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування перебувають на Ті терито-

31

рії, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків. Наприклад, згідно зі ст. 101 КП К дізнання за межами України за кримінально-процесуальним законом України здійснюють командири кораблів — у справах про злочини, вчинені підлеглими ї'м військовослужбовцями, а також про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України (п. 3-1); капітани морських суден, шо перебувають у далекому плаванні (п. 8).

Право екстериторіальності завжди використовують для обґрун­тування дипломатичних привілеїв, якими наділено дипломатів і членів їх сімей. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 182 КПК у приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у примі­щеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згодою дипломатичного представника.

При провадженні в кримінальній справі застосовують кримі­нально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи. Загальним є правило: закон зворотної сшіи не має (ст. 58 Конституції України). Це правило надає визначеності та стабільності кримінальне-про­цесуальним правовідносинам, бо учасники кримінального процесу орієнтуються у своїй діяльності на чинний кримінальне-проце­суальний закон. Однак із нього є виняток: має зворотну силу кримінал ьн о-процесуальний закон, згідно з яким покращується ста­новище учасників процесу {надаються нові права, скасовуються левні запобіжні заходи тощо). Правило зворотної дії закону має гуманістичну спрямованість.

Окремими законами може бути встановлено спеціальні правила їх дії в часі. Наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 1 жовтня 1996 р. "Про застосування амністії в Україні" дія закону про ам­ністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на ті, шо тривають або про­довжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію. У виняткових випадках, з метою припинення суспільне небезпечних групових проявів, чинність ам­ністії може бути поширено на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія). Статтею 8 зазначеного Закону особи, які відповідно до нього під­лягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опубліку­вання закону про амністію,

32

На порядок дії кримінально-процесуального закону за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє щодо всіх осіб, які перебувають на території його дії та є суб'єктами відносин, на які він розрахований. Дія процесуального закону поширюється на всіх громадян України, Згідно зі ст, 5 Закону України від 18 січня 2001 р, "Про громадянств України" документами, що підтвер­джують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про належність до громадянства України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 5) проїзний документ дитини; 6) дипломатич­ний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення

в Україну'.

Згаданим Законом України не допускається вихід із громадян­ства України, якщо особу, яка подала клопотання про це, в Україні притягнуто як обвинувачену в кримінальній справі або щодо якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності та під­лягає виконанню (ч. 13 ст. 18 Закону).

Окрім того, згідно з ч. З ст. З К.ПК норми закону застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недо­торканності (імунітету), і в справах про злочини осіб без грома­дянства.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 5:

1. Кримінальне-процесуальний закон — це акт вищого законо­давчого органу — Верховної Ради України.

2. Дія процесуального закону у просторі може бути територіаль­ною і екстериторіальною; у часі — прямою і зворотною.

3. При провадженні у кримінальних справах дія кримінально-процесуального закону поширюється на громадян України, інозем­них громадян (за винятком тих, що мають дипломатичний імунітет), а також на осіб без громадянства.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про вибори Президента України" (а редакції Закону віл 18 березня 2004 р.) та ч. 2 ст. 2 Закону України від 24 березня 2004 р. ''Про вибори народних депутатів України" документами, шо підтверджують громадянство України, окрім зазначених в Законі України '"Про громадянство України", також є. 1| військовий квиток для військовослуж­бовців строкової служби; 2) картка (довідка] установи кримінал ьно-виконав-чої системи, шо повинна містити: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печат­ку установи, — для осіб, які перебувають и установах кримінально-виконавчої системи.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Кримінальне-процесуальне право пов'язане з іншими галузями права. Найтіснішим є зв'язок з кримінальним правом, яке за субор­динацією в правовій системі є вищим за процесуальне.

2. У кримінально-лроцесуальному праві застосовуються імпера­тивний, диспозитивний і змагальний методи правового регулювання, перший з них має перевагу.

3. Кримінально-лроцесуальні норми мають певні особливості, як у загальному плані, так і на рівні структурних елементів — гіпо­тези, диспозиції та санкції.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акт

1. Закон України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України" // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № ІЗ. — Ст. 65.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від І листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні право­суддя" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За эаг. ред. В. Т. Мапяренка. -К., 2004.

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Вандышев В. В., Дербенев А. П., Смирнов А. В. Уголовный процесе: Часть і. Общая часть уголовного процесса и досудебные сталий. — СПб., 1996.

2. Громов Н. А., Полунин С- А. Санкции в уголовно-процессуальном праве России. — М., 199S.

3. Дроздов О- М. Джерела кримінальне-процесуального права. — Хар­ків, 2004.

4. Зусь Л. Б. Правовое регулирование в сфере уголовного судопроиз­водства. — Владивосток, 1984.

5. Лобойко Л- М. Поняття і структура судового (змагального) методу кримінально-проиесуального права // Вісник Верховного Суду України. — 2004. - № 9.

6. Лобойко Л. М. Метода і предмет кримінальне-процесуального права // Прокуратура. Людина. Держава — 2004. — № 7.

7. Лобойко Л. М. Співвідношення імперативного і диспозитивного мето­дів правового регулювання у кримінальному процесі // Проблеми ме­тодології сучасного правознавства. — Харків, 2003.

8. Лобойко Л. М. Функціональне призначення диспозитивного методу кримінально-процесуального права // Юридична Україна. — 2004. -№ 12-

9. Лукьянова Е. Г. Теория процессуального права. — М., 2003.

10. Малютін І. Правові проблеми вдосконалення кримінально-процє-суального законодавства України // Право України. — 2004. — № 10.

11. Мияицин С. Д. Предмет регулирования советского уголовно-про­цессуального права. — Свердловск, 1991.

12. Ольков С. Г. Уголовно-процессуальные правонарушения. — Тю­мень, 1996.

13. Пасенюк О. Процес пішов? Правові "ритми" процесуального зако­нодавства // Юрид. вісник України. — 2002. — № 23. — 8—14 червня.

14. Погорецький М. А. Кримінальне-процесуальні відносини: структура і система. — Харків, 2002.

15. Савонюк Р. Щодо термінів і понять Крим і нал ьно-процесуального кодексу України // Право України. — 2004. — № 2.

16. Смирнов А. В. Модели уголовного процесса. — СПб., 2000.

17. Столмаков А. И. Санкции в уголовном судопроизводстве // Пра­воведение. — 1982. — № 3.

18. Тсртишник В. Концептуальна модель КПК України і проблеми реалізації ідей правової держави у сфері правосуддя // Право України. — 2003. — № II.

19. Тєртишник В. М. Концепція Кримінально-процесуального кодексу України. — Дніпропетровськ, 2003.

20. Філа/лов В. М., Солодкий С. А. Застосування норм міжнародних договорів і рішень Європейського суду з прав людини у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 7.

21. Элькинд П. С. Сущность советского уголовно-процессуального права. — Л., 1963.

22. Элькинд П. С. Толкование и применение норм уголовно-процес­суального права. — М., 1967.

Поиск по сайту: