Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Система юридичної освіти в Україні: стан, проблеми та перспективи



В останні роки система юридичної підготовки фахівців в Україні зазнала істотних змін з підвищенням значення права у житті суспільства суттєво розширились межі правової діяльності в сферах державного будівництва, економіки, забезпечення суспільного порядку та інших, а відтак значно збільшився престиж юридичної професії, попит на юристів.

Помітно поширилась мережа вищих юридичних учбових закладів. Якщо у недалекому минулому центри юридичної освіти і науки зосереджувалися в основному у містах Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Одесі, то сьогодні фахівців з вищою юридичною освітою готують Сімферопольський, Прикарпатський(Івано-Франківськ) Дніпропетровський, Ужгородський, Східноукраїнський (Луганськ)державні університети.

Картина системи юридичної освіти була б не повною, якщо б не зазначити юридичних закладів 1-го та 2-го рівнів акредитації В основному, вони функціонують у системі Міністерства внутрішніх справ України.

Маючи добру матеріально-технічну базу, досвідчені викладацько-педагогічні кадри, вони складають важливий і корисний компонент системи юридичної освіти України. Чималу роль в цій галузі покликане відігравати правове навчання у середній школі, де викладається курс "Основи держави та права". Не дивлячись на великі складнощі в організації навчання - обмеженість програми, брак кваліфікованих кадрів, вчителів з цієї дисципліни, навчальних посібників, мізерність матеріально-технічної бази, школи дають учням первинні знання про право, виховують навички їх застосування в реальному житті, формують основи правової культури та правосвідомості.

Юридична освіта - явище багатогранне. В залежності від того, до якого профілю юридичної діяльності готуються фахівці, складається відповідна програма їх навчання, де поряд з фундаментальними знаннями передбачається надання студентам, слухачам спеціальних знань з урахуванням специфіки тієї сфери, де їм доведеться працювати. Так, майбутнім прокурорам, суддям необхідно глибоко знати кримінальне, цивільне, трудове, шлюбно-сімейне, адміністративне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право. Для слідчих особливо важливо добре знати кримінальне, кримінально-процесуальне право.

Юристам, що працюють у сфері державного будівництва, необхідно володіти знаннями конституційного, адміністративного права Юрисконсультам та іншим фахівцям, що діють у галузях економіки, потрібні широкі знання цивільного, господарського права, арбітражної практики, нотаріусам - знання цивільного права. Безперечно, цим не обмежується коло знань юристів, рівень кваліфікації яких залежить від постійного пошуку, здатності орієнтуватися у всьому комплексі правових знань, у численних змінах діючого законодавства.

Отже з цього можна сказати, що юридична освіта - це сукупність організаційно-виховних, інформаційних, процесуальних та Інших заходів, за допомогою яких здійснюється процес професійного відбору кадрів, їх правового виховання та навчання для вирішення практичних завдань соціального життя, задоволення законних потреб та інтересів членів суспільства.

Юридична освіта базується на певних принципах:

· Безперервність та поступове ускладнення навчального процесу. Безперервність полягає у тому, що кожна навчальна дисципліна є логічним продовженням попередньої. Наприклад, вивчення окремих галузей права починається після засвоєння курсу теорії держави і права. Кримінальний процес вивчається слідом за кримінальним правом, цивільний процес - після цивільного права. Щодо ускладнення процесу навчання, то воно виявляється у поступовому переході від засвоєння первинних понять про державу та право до розгляду концепцій права, сучасних проблем тої чи іншої юридичної науки.

· Поєднання загальних та спеціалізованих знань у процесі навчання. Всім студентам юридичних закладів даються знання, необхідні для юриста будь-якого профілю, які складають базову основу юридичної освіти. Разом з тим, з урахуванням характеру майбутньої спеціалізації випускників, їхні знання цілеспрямовано поглиблюються у відповідних галузях права: для експертів-криміналістів - спеціалізовані знання у галузі криміналістики, для слідчих у галузі кримінального процесу, судової медицини, судової психіатри, бухгалтери, для адвокатів та юрисконсультів - у галузі цивільного права та процесу, господарського права та арбітражу.

· Поєднання теоретичного та прикладного у юридичному навчанні. Виявляється в апробації теоретичних положень на практиці, у максимальному наближенні юридичного навчання до життєвих реалій, у вирішенні конкретних ситуацій за допомогою та урахуванням фундаментальних досліджень сучасної юридичної науки.

· Творчий підхід до розв'язання наукових проблем та практичних ситуацій Прищеплення студентам почуття зацікавленості до нового, прагнення до творчого пошуку шляхів розв'язання визначених завдань на основі глибокого осмислення правових та інших соціальних явищ, з використанням сучасної методології Виховання нетерпимості до догматизму та схоластики.

В сучасних умовах завдання юридичної освіти полягають в тому, щоб дати студентам повноцінні юридичні знання з навчальних дисциплін в обсязі програми, прищепити їм навички умілого застосування теоретичних положень у ході практичної діяльності, сформувати у студентів переконаність у тому що із закінченням навчального закладу не закінчується процес пізнання, що тільки безперервне удосконалення своїх знань, збагачення їх досягненнями теорії та практики - ключ до успіху у діяльності кожного юриста.

Відомо, що юридична наука, як і всяка інша, розвивається прогресує за умови поповнення її кадрів молодими вченими. Тому поряд з випуском фахівців-практиків, необхідно дбати про виявлення та вирощування з числа обдарованих студентів осіб здібних до наукової праці, допомагати їм в реалізації своїх творчих можливостей.

Ефективність процесу юридичної освіти в значній мірі залежить від того, наскільки вміло та вдало використовуються різноманітні форми та методи навчання. Саме у виборі форм та методів виявляється творча індивідуальність викладача, його інтелектуальний потенціал, педагогічна майстерність. У методичній літературі форма навчання визначається як зовнішня сторона учбового процесу. Однією з форм навчання, що передбачає собою самостійне виховання є поза аудиторні, тобто виконання курсових, лабораторних, дипломних робіт, рефератів.

Метод самостійної роботи, все більш використовується у формі правової самоосвіти та самовиховання. Ним доводиться користуватися студентам, як стаціонарної, так і заочної форми навчання. За цією методою рівень засвоєння навчального матеріалу перевіряється шляхом тестування написання контрольних робіт, проведення заліків та іспитів. Головна ідея цього методу засвоєння правових знань полягає в тому, що студент сам обирає режим та обсяг роботи з літературними джерелами, без додаткової допомоги намагається пізнати сутність державно-правових явищ, зробити висновки та підготувати їх обґрунтування шляхом самостійного узагальнення вивченого матеріалу.

Слід відмітити, що попри всю вагомість та значимість ролі юриста в сучасному суспільстві, на даний момент в Україні фактично відсутня чітка цілеспрямована державна політика в сфері реформування вищої юридичної освіти, приведення її у відповідність до вимог сучасності та положень Болонської декларації. Ті реформи в галузі вищої юридичної освіти, що відбуваються в нашій країні на даний час, спрямовані переважно на приведення зовнішньої форми освіти у відповідність до європейських стандартів та вимог. Що ж до змісту вищої юридичної освіти, то він залишається майже незмінним, оскільки реформи в цьому напрямку відбуваються дуже повільно.В той час, як більшість провідних країн світу в системі вищої юридичної освіти вже давно перейшли до інноваційної моделі, в Україні і досі залишається незмінною пострадянська система підтримуючої освіти. Докорінно змінити сутність вищої юридичної освіти в Україні можна лише шляхом послідовного цілеспрямованого впровадження інноваційної моделі освіти, і саме ця ідея має лягти в основу нової концепції розвитку юридичної освіти на найближчі роки.

Звичайно зрозуміло, що юридична освіта виступає явищем досить складним та багатогранним. І завдання юридичної освіти, перш за все, повинні полягати в тому, щоб дати студентам повноцінні юридичні знання з навчальних дисциплін, дати їм навички умілого застосування теоретичних положень під час практичної діяльності, сформувати у студентів переконаність у тому, що із закінченням навчального закладу не закінчується процес пізнання, що тільки безперервне удосконалення своїх знань, збагачення їх досягненнями теорії та практики – ключ до успіху у діяльності кожного юриста.

Що ж, давайте спробуємо розібратися в тому, які найбільші проблеми існують сьогодні на шляху вдосконалення та розвитку сучасної української юридичної освіти, а також що можна зробити для їх розв’язання.

Перше, на що слід звернути увагу – це державні стандарти вищої юридичної освіти. Йдеться передусім про необхідність узгодження української системи вищої юридичної освіти з європейськими та світовими стандартами. Державні стандарти вищої юридичної освіти дадуть змогу розробити критерії щодо спроможності вищих навчальних закладів здійснювати підготовку юридичних кадрів. Відповідно до вимог таких стандартів слід сформувати новий зміст вищої юридичної освіти шляхом проведення відповідних організаційних заходів, пов’язаних з реалізацією змісту освіти через кадрове та навчально-методичне забезпечення, матеріально-технічну базу, систему доступу та діагностику знань. Прийняття нових Державних стандартів вищої юридичної освіти могло б забезпечити умови та відповідальність за надання якісних освітніх послуг відповідно до вимог цих стандартів.

При цьому, також доцільно було б розвивати міжнародні зв’язки в юридичній освіті, пов’язані з розробкою навчальних програм та інших компонентів освіти, спрямованих на інтеграцію юридичної освіти в світовий освітянський простір.

По – друге, потребує також вирішення такого питання як надмірний стихійний розвиток юридичних навчальних закладів в Україні. Їхня кількість збільшується, проте це зовсім не означає, що всі вони здатні готувати юристів високого рівня. Якість освіти в Україні сьогодні значно відстає від глобальних тенденцій розвитку суспільства. Дедалі більше проявляється така серйозна проблема, як недостатня відповідність освітньої юридичної сфери характеру і змісту українських реформ. Головне завдання полягає у постійній адаптації змісту вищої юридичної освіти через освітні і професійні програми до потреб суспільства.Здавалося б маємо багато юристів, проте фахова підготовка багатьох з них – під питанням. Це наслідок зниження вимог до ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів, які слід підвищити. Потрібно не просто реформувати систему вищої юридичної освіти, а змінити її зміст, виробити державну концепцію підготовки юристів в Україні.

Одним з ефективних шляхів втілення в життя даних заходів щодо впровадження інноваційної моделі освіти могло б стати впровадження єдиної Державної концепції розвитку вищої юридичної освіти України на найближчі роки.

По – третє, спостерігається проблема підготовки юристів відомчими навчальними закладами. Юристів повинні готувати фахові навчальні заклади. Нині маємо невиправдану ситуацію, яку важко уявити в цивілізованому світі: юристів готують у поліцейських академіях, що просто суперечить традиції та логіці підготовки правників.

Четверте- є певна проблема, що стосується практичної реалізації здобутих юридичних знань у вищому навчальному закладі. Сьогодні більшість вищих навчальних закладів не покладають на себе зобов’язань у працевлаштуванні. Сучасний студент повинен мати розуміння того, що теоретичні знання – лише основа для роботи, а для успішної роботи потрібно уміти їх застосовувати. Навик застосування знань служить засобом забезпечення інтересів і влади, і працедавця, і клієнта, і суспільних інтересів. Отже, юрист повинен не тільки знати, який закон застосовний до тієї або іншої ситуації, але і уміти розібратися, перш за все, в самій ситуації, щоб уміло привести свого клієнта до бажаної мети. При цьому суть юридичної освіти повинна полягати не тільки у тому, щоб штучно подати ті чи інші дисципліни, а створити таку систему, яка формувала б світогляд, і зокрема правову культуру людини, щоб вона була інтелектуально багатою та дотримувалася християнських ідеалів та норм моралі.

По – п’яте,потребує також уваги якість науково-педагогічних кадрів, що відіграє визначальну роль в умовах трансформації суспільства до нових соціально-економічних відносин. Завдання, які виконують юридичні вищі навчальні заклади, мають високий рівень складності, а це вимагає від науково-педагогічного персоналу не тільки високого рівня компетентності, а й волі займати передові позиції. Політика забезпечення якості потребує створення ефективної системи відбору науково-педагогічних кадрів на основі їх здібностей і вміння здійснювати навчально-виховний процес. Велике значення у реалізації політики якості має система управління службовою кар’єрою викладачів, визнання їх соціального статусу і фінансове забезпечення цього статусу. Якість викладацького персоналу також дедалі більше залежатиме від його реакції на радикальні зміни у сфері інформатизації та технологізації навчального процесу. В сучасних умовах необхідно широко використовувати можливості нових інформаційних і комунікаційних технологій, реалізовувати новаторські концепції та методи. З огляду на нинішню фінансову скруту в Україні це складне завдання. Воно полягає у забезпеченні вузів сучасною комп’ютерною технікою і створенні на базі провідних юридичних закладів системи перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів щодо застосування в навчальному процесі інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Шостепитання, що потребує розгляду та вирішення – це відсутність системних змін у системі підготовки науковців. Архаїчність системи призводить, окрім інших факторів, до старіння наукових кадрів, так званого «відтоку» таких кадрів за кордон, відсутності у молоді можливостей отримання робочого місця, які відповідають кваліфікації. Потрібно забезпечити аспірантів і докторантів робочими місцями та поважним соціальним пакетом, щоб утримало б їх від бажання виїхати за кордон. Потрібні інноваційні програми, проведення змін у системі контролю якості та адміністрування процесом підготовки науковців, необхідно розробити нові спеціальні програми розвитку академічного середовища, нові системи підготовки і навчання кадрів.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.