Принципи та організаційні форми діяльності адвокатури

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принци­пах верховенства закону, незалежності, демократизму, гума­нізму і конфіденційності.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю ін­дивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього За­кону та статутів адвокатських об'єднань.

Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація ад­вокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві ор­гани влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, поря­док їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокат­ські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокат­ські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чин­ним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Частина 1 коментованої статті визначає принципи діяльності адвокатури. Згідно зі ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Оскільки закони повинні відповіда­ти Конституції, а її норми є нормами прямої дії, то принципом діяльності адвокатури слід вважати принцип верховенства права. У відповідності зі ст. З Статуту Ради Європи вимога про визнання принципу верховенства права є складовою частиною національ­ної правової системи. Визнаючи принцип верховенства права, Конституція України створила належні умови ефективного захис­ту прав і свобод людини, ствердила, що національне законодав­ство не повинно суперечити природнім правам людини, зокрема, на життя, свободу, безпеку, власність, рівність тощо. Для адвока­тів принцип верховенства права набуває особливого значення, ос­кільки вони мають спрямовувати свою діяльність на захист за­гальновизнаних принципів і норм міжнародного права, основним пріоритетом якого є права і свободи людини і громадянина. Ви­знання і дотримання принципу верховенства права є однією з ос­новних і невід'ємних ознак правової держави, у побудові якої бе­ре активну участь адвокатура, керуючись своїм конституційним призначенням.

Принцип незалежності є основоположним у діяльності адво­катури, оскільки завдяки йому виконуються професійні повнова­ження адвокатів, спрямовані на захист прав і свобод людини, за­безпечення конституційного права кожного на правову допомогу. Саме при реалізації завдань адвокатури, котрі полягають у спри­янні людині захистити свої права від порушень, що допускаються, в тому числі й посадовими особами та державою, адвокатура має керуватися принципом незалежності. Без цього неможливо здій­снювати професійну адвокатську діяльність, протистояти тим, хто діє поза правовим полем, порушує чинне законодавство, посягає на права і свободи людини і громадянина, на законні інтереси юридичних осіб тощо.

Статут ООН підтверджує право людей на створення умов, за яких законність буде додержуватися. У Загальній декларації прав людини утверджується принцип рівності перед законом. Міжна­родний пакт про економічні, соціальні і культурні права наголо­шує на обов'язку держав сприяти загальній повазі й додержанню прав людини і основних свобод. Інші міжнародні документи також містять норми щодо необхідності дотримання прав і свобод лю­дини. Отже, адвокатська діяльність є одним із найважливіших ме­ханізмів сприяння виконанню цих норм.

В Основних положеннях про роль адвокатів, прийнятих VIII Конгресом 00Н по запобіганню злочинам у серпні 1990 року, стверджується, що належне забезпечення прав людини і основних свобод вимагає, щоб усі люди мали адекватну можливість корис­тування юридичною допомогою, здійснюваною професійними юристами. У цьому документі наголошується також на ролі про­фесійних асоціацій адвокатів у захисті своїх членів від пересліду­вань, необгрунтованих обмежень і посягань, наголошується на обов'язку уряду країни забезпечити адвокатам можливість здійснювати професійні обов'язки без залякування, перешкод, завдан­ня турботи і недоречного втручання.

Про забезпечення незалежності при поданні правової допомоги йдеться й у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про свободу здійснення професійних адвокат­ських обов'язків.

Закон «Про адвокатуру» встановлює певні гарантії принципу незалежності в адвокатській діяльності. Зокрема, ст. 10 Закону містить заборону будь-якого втручання в адвокатську діяльність, ст. 9 - заборону розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці. У новому Кримінальному кодексі України передбачено відповідальність за будь-яке втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397).

В Указі Президента України від 30 вересня 1999 р. «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» наголошуєть­ся на необхідності усунення втручань в адвокатську діяльність.

Правила адвокатської етики розглядають як необхідну умову належного здійснення адвокатської діяльності незалежність адво­ката у виконанні своїх професійних прав, обов'язків. Це, як зазна­чено у ст. 5 Правил, «передбачає його свободу від будь-якого зов­нішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також впливу своїх особистих інтере­сів». Правилами встановлюється обов'язок адвоката протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність. Про дотри­мання принципу незалежності йдеться у багатьох статтях Правил, які регулюють взаємовідносини адвоката з клієнтом, учасника­ми судового процесу, судом, іншими особами, державними орга­нами.

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства* передбачає, що для членів суспільства існування вільної, незалежної професії поряд з додержанням правових норм є найважливішою гарантією захисту прав людини перед держав­ною владою та іншими інтересами суспільства.

Принцип демократизму є притаманним адвокатурі за самим її призначенням, змістом діяльності та організаційними формами. Про демократичні принципи організації та діяльності адвокатури свідчать: вільний вибір адвокатської професії і доступність набут­тя ^статусу адвоката, добровільний вибір організаційних форм здійснення адвокатської діяльності, зокрема вступу в адвокатське об'єднання і виходу з нього; забезпечення громадських інтересів та соціальних і професійних прав адвокатів; свобода здійснення професії; колегіальність у вирішенні проблем діяльності адвока­тури, яка закладається у статути адвокатських об'єднань і якою керуються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури та Вища кваліфікаційна комісія адвокатури; самоврядування адво­катських об'єднань; вільне обрання органів, які надають право до­ступу до адвокатської діяльності і припиняють його, притягають до дисциплінарної відповідальності, здійснюють контроль за якіс­тю виконання професійної діяльності; висування кандидатів на посади голів адвокатських об'єднань, членів кваліфікаційно-дис­циплінарних комісій адвокатури і обрання їх на альтернативній основі шляхом таємного голосування при вільному висуненні кандидатів (ст. 11 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), їх змінюваність і підзвітність адвокатам; са­моврядування; захист професійних прав адвокатів; дотримання гарантій адвокатської діяльності.

Принцип гуманізму - характерний для адвокатської діяльно­сті, проявляється перш за все у конституційних завданнях адвока­тури щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та по­дання правової допомоги. Існування адвокатури як інституту правової системи, який покликаний професійно захищати права і свободи людини, представляти інтереси громадян у різних орга­нізаціях та перед фізичними особами свідчить про особливу гуманну роль цієї інституції. У Правилах адвокатської етики осо­бливо підкреслюється саме цей аспект адвокатської діяльності, побудований на принципі гуманізму: функціональне навантажен­ня адвокатури, специфіка цього інституту обумовлюють необхід­ність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієн­та із служінням інтересам суспільства в цілому.

Гуманізмом пронизані норми Правил адвокатської етики, зо­крема, про домінантність інтересів клієнта, компетентність та до­бросовісність, чесність і порядність адвоката, подання правової допомоги малозабезпеченим громадянам тощо.

Про особливу роль, яка відведена в будь-якому правовому су­спільстві адвокату, йдеться і в Загальному кодексі правил для ад­вокатів країн Європейського Співтовариства: «Адвокат має діяти в інтересах права в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати».

Свідченням слідування принципу гуманізму є окремі норми За­кону «Про адвокатуру». Наприклад, норми про Присягу адвоката України (ст. 15), про заборону використовувати адвокатом свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої він прийняв дору­чення, неможливість відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (разом з тим, у ст. 48 КПК це питання, на жаль, вирішено по-іншому) і заборона прий­мати доручення про подання правової допомоги у випадках, коли адвокат надав правову допомогу особам, інтереси яких супере­чать інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи, та в деяких інших випадках, коли можуть виникнути ситу­ації, що заважатимуть адвокату об'єктивно діяти в інтересах клі­єнта (ст. 7).

Принцип конфіденційності - один з найважливіших принци­пів, котрий має визначальний вплив на здійснення адвокатської професії, на стосунки між клієнтом і адвокатом та адвоката з ін­шими як фізичними, так і юридичними особами. Специфічність стосунків, що виникають у процесі подання адвокатом правової допомоги, здійснення захисту і представництва, покладають на адвоката певні зобов'язання щодо нерозголошення інформації, яка стає йому відомою у зв'язку з виконанням професійної діяль­ності. Адже особа, котра звертається за правовою допомогою, має бути впевнена у нерозголошенні даних про неї, її близьких роди­чів, у неї мають бути гарантії збереження таємниці тих розмов, що велися з адвокатом, суті правових консультацій тощо. Втаємни-чення такої інформації відповідає духу Конституції, у ст. 63 якої закладено право особи відмовитися від дачі показань або пояс­нень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Довіряючи ад­вокату такі відомості, громадянин має бути впевненим, що вони не будуть ним розголошені або доведені до відома певних органів чи посадових осіб.

Гарантії збереження адвокатом таємниці такої інформації за­кріплені в чинному законодавстві. Так, ст. 9 Закону «Про адвока­туру» передбачає, що адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю і визначає її предмет та коло суб'єктів, на яких поши­рюється заборона розголошення відомостей, що складають адво­катську таємницю. З цих питань як адвокат, так і ці суб'єкти не мо­жуть бути допитані як свідки (ст. 10). Існує також заборона огляду, розголошення, вилучення у адвоката без його згоди документів, пов'язаних з виконанням доручення, прослуховування розмов ад­воката без спеціального на те дозволу.

У Правилах адвокатської етики як один з основних принципів професійної поведінки адвоката розглядається принцип кон­фіденційності (ст. 9,25,26,43,57 та ін.). При цьому слушно заува­жується, що дотримання конфіденційності є необхідною перед­умовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. Зазначається, що дія принципу конфіденційності інформації не обмежена в часі і може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її дотриман­ні (або спадкоємцями чи правонаступниками).

Стаття 4 Закону «Про адвокатуру» встановлює організаційні форми, в яких може здійснюватись адвокатська діяльність.

Заняття адвокатською діяльністю індивідуально - організа­ційна форма, за якої адвокат здійснює свою діяльність без ство­рення юридичної особи. Відновлена коментованим Законом у 1992 році. Адвокат повідомляє місцевий орган влади про одер­жання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Він реєструється у податкових органах, стає на облік у Пенсійно­му фонді, сплачує відповідні податки, обов'язкові платежі, від­криває рахунок у встановленому порядку, має свою печатку; від свого імені укладає угоди з громадянами та юридичними особами на подання правової допомоги.

Адвокатське бюро - організаційна форма адвокатської діяль­ності, за якої адвокат діє із створенням юридичної особи один. Ад­вокат, який бажає користуватися статусом юридичної особи, ство­рює бюро. Він має право наймати технічних та інших (крім адво­катів) працівників і користуватися іншими правами, які згідно із законодавством належать юридичній особі. Порядок реєстрації адвокатських бюро ні Законом «Про адвокатуру», ні іншими акта­ми не визначено, але практика склалася таким чином, що бюро ре­єструються місцевими органами виконавчої влади за місцем зна­ходження. Адвокат, який утворює бюро, подає на реєстрацію його статут.

Адвокатське об 'єднання - організаційна форма діяльності ад­вокатури в Україні, за якої адвокат для здійснення адвокатської діяльності об'єднується з іншими адвокатами. Перелік видів адво­катських об'єднань, наведений у законодавстві України, не є ви­черпним. Закон конкретизує лише деякі з них - колегії, адвокат­ські фірми, контори. Об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності, вони не займаються підприємницькою діяльністю, не отримують прибутку, не вико­нують роботи, не надають послуги - відповідно до Конституції та чинного законодавства адвокатські об'єднання забезпечують пра­во на захист та надають правову допомогу не на засадах підприєм­ництва, а здійснюють це як специфічну конституційну функцію адвокатури. Адвокатські об'єднання є юридичними особами, діють на підставі законодавства та своїх статутів, реєструються Міністерством юстиції України.

Відповідно до Положення про порядок реєстрації адвокатських об'єднань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 27 квітня 1993 р. № 302, для реєстрації подаються певні до­кументи, перераховані в п. 2 Положення, зокрема, статут, уста­новчий договір або протокол зборів адвокатів про створення адвокатського об'єднання та відомості про його кількісний склад, що підтверджується копіями свідоцтв про право на заняття адво­катською діяльністю осіб, які мають намір створити адвокатське об'єднання.

Міністерство юстиції України може прийняти рішення про ре­єстрацію адвокатського об'єднання, про відмову в реєстрації або про залишення заяви без розгляду. Якщо адвокатське об'єднан­ня зареєстроване, йому видається свідоцтво про реєстрацію; при­своюється відповідний номер, який вноситься до Реєстру адво­катських об'єднань. У разі припинення діяльності адвокатського об'єднання приймається рішення про виключення його з Реєстру. Про зміни в статутних документах, припинення діяльності, зміну адреси адвокатське об'єднання повідомляє Мін'юст у 5-денний строк для внесення відповідних змін до Реєстру.

7. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, са­моврядування, колегіальності та гласності.

Добровільність означає, що адвоката не можна примусити стати членом будь-якого адвокатського об'єднання, рівно як ніхто не може утримати його від виходу з будь-якого адвокатського об'єднання за його власним бажанням. Адвокат може вільно оби­рати, з ким із своїх колег об'єднуватись і чи об'єднуватись взагалі. Цей принцип останнім часом набув підвищеної актуальності у зв'язку з пропозиціями повернути з минулого деякі старі форми організації адвокатури, наприклад, колегії адвокатів з обов'язко­вим членством в них усіх адвокатів. Такий підхід, у разі його ре­алізації, призвів би до порушення фундаментальних демократич­них принципів діяльності адвокатури, зокрема, принципу, що роз­глядається.

Самоврядування адвокатського об'єднання означає, що остан­нє створюється за ініціативою осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, і вони вільно виявляють ба­жання утворити таке об'єднання, аби здійснювати свою професій­ну діяльність та брати участь у керуванні власними справами. Ад­вокати на свій власний розсуд обирають керівні органи, які їм підзвітні, визначають їх права та обов'язки, самі встановлюють порядок діяльності адвокатського об'єднання, структуру, штати, порядок витрачання коштів та вирішують інші питання функціо­нування адвокатського об'єднання.

Колегіальність - це принцип, імпліцитно притаманний діяль­ності будь-яких адвокатських формувань в усі часи. Теоретично під колегіальністю розуміється такий набір правил менеджменту, який зумовлює прийняття важливих рішень групою осіб, кожна з яких несе персональну відповідальність лише за свою сферу діяльності. Цей постулат теорії управління підприємством у сво­єму втіленні в реаліях сучасної адвокатської практики означає, що голова («президент», «керівник» тощо) адвокатського об'єднання є насправді «першим серед рівних» собі колег і виконує суто гос­подарські та розпорядчі функції, не впливаючи на професійну діяльність решти членів адвокатського об'єднання. Втім, принци­пові рішення щодо організації та функціонування об'єднання, від­повідно до коментованої норми Закону, мають відноситися до компетенції загальних зборів чи іншого колегіального органу ад­вокатського об'єднання (що має бути зафіксовано у статуті об'єд­нання).

Гласність - цей принцип слід застосовувати з урахуванням адвокатської таємниці при відкритості діяльності об'єднання.

24. Причини виникнення конфліктних ситуацій під час розв‘язання юридичних справ.

Конфлікти виникають в будь сферечеловеческой діяльності. Зрозуміло, юридична практика не вільна отконфліктних ситуацій в колективі (групі) - між керівником іподчіненнимі, між членами групи. Вивчення конфліктів і шляхів їх решеніяотносітся до сфери науки конфліктології.
Зародження конфліктології доводиться Нара етапи розвитку мови і пов'язано з уявленням про конфлікт какпротівоборстве, протистоянні між людьми ("ми" - "вони"). Вже тоді висловлювалися різні судження про причини конфліктів і возможностейіх подолання, засуджувалися безладдя, хаос, війни, ворожнеча.
Проблемою поведінки людини в конфліктнойсітуаціі займалися вчені усіх століть.
Ті з них (В. Паретто, Г. Моска, Ж. Сорель, Ф. Оппенгеймер, А. Бентлі), які загострили увагу на необходімостінаучного вивчення конфліктів і непорозумінь у суспільстві, вважали конфліктнормальним соціальним явищем, оскільки людській природі і общественнимотношеніям властиві біологічні, психологічні, соціальні та другіефактори, породжують різноманітні конфліктні ситуації.
Зрозуміло, конфлікт не можна зводити тільки кфактору руйнування. Його функції можуть бути і позитивними: созданіесоціально-правових груп; виникнення способів регулювання конфліктнихотношеній (норм, інститутів, організацій); привнесення в суспільство здоровогодуха суперництва і конкуренції; конфлікт як джерело змін іпреобразованій; конфлікт як спосіб прояву протилежних поглядів іподходов; конфлікт як школа формування консенсусу і компромісу. Благодаряконфлікту чіткіше розпізнаються фігури тих чи інших посадових осіб, керівників. Необхідно свідоме ставлення до конфлікту, ізученіезакономерностей його розвитку та вирішення, перетворення їх із стихійних процессовпротеканія в координований, контрольований процес.
Вченими дано чимало рекомендацій, касающіхсяразлічних аспектів поведінки людини в конфліктних ситуаціях, вибору средстврешенія конфліктів, а також управління ними. Розроблені моделі поведеніячеловека в конфліктній ситуації з точки зору його відповідності псіхологіческімстандартам.
У літературі є ряд визначень терміну "конфлікт":
-Психологічне протиборство сторін;
-Суперечність між людьми внаслідок рішення яких-топроблем;
-Зіткнення протилежних інтересів і цілей;
-Протиріччя, пов'язане з емоційними переживаннями идр.
Кожне з цих визначень має у своєму підставі поняття "зіткнення", яке деталізується в залежності від содержаніяпроцесса зіткнення.
Конфлікт в юридичній практиці-зіткнення протилежно спрямованих, несумісних один з одним цілей, інтересів і способів їх досягнення, що перешкоджає їх практическомуосуществлению і пов'язане з негативними емоційними переживаннями.
Конфлікти можна класифікувати наразлічние види за певними критеріями.
Конфлікти за кількісним охвату учасників:
- внутрішньоособистісний конфлікт - між спорідненими симпатіями ічувством службового обов'язку керівника;
- міжособистісний конфлікт - між керівником і егозаместітелем з приводу посади, премії між співробітниками;
- міжгруповий конфлікт - між різними угрупованнями: організаціями або групами одного або неоднакового статусу.
Група - це об'єднання людей по одному ілінесколькім ознаками, носій колективної свідомості, створеного її ценностяміі нормами.
Розрізняють такі види конфліктів в групі (колективі):
-По горизонталі - між рядовими співробітниками, ненаходящіміся в підпорядкуванні один до одного;
-По вертикалі - між людьми знаходяться в підпорядкуванні другдругу;
-Змішані - між сторонами по горизонталі і по вертикалі.
Найбільш поширеними являютсявертікальние і змішані.
Конфлікти з причин, які їх викликали, можуть бути обумовлені:
- трудовим процесом;
- психологічними особливостями взаємовідносин членовколлектіва, їх симпатіями і антипатіями, етнічними відмінностями, действіяміруководітеля та ін;
- особистісними якостями членів колективу, відмінностями іхправовой, етичної, психологічної (некомунікабельністю, агресивністю, невмінням контролювати емоції та ін) культури і т.д.
Конфлікти за значенням для групи (колективу):
1.конструктівние (позитивні) - зачіпають прінціпіальниевопроси юридичної діяльності, запобігають застою в профессіональнойработе, стимулюють активність, сприяють консолідації її членів і виводятгруппу (колектив) на більш високий і ефективний рівень профессіональнойработи в разі вирішення конфліктних ситуацій;
2.деструктівние (негативні) - є результатомошібочного розуміння правової реальності, різкого розбіжності поглядів іінтересов членів колективу, постановки волюнтаристських цілей керівника; володіють руйнівними наслідками, підривають групову згуртованість, блокують професійну роботу групи юристів-практиків або різко знижують еееффектівность.
Конфлікт у своєму розвитку проходить такіестадіі:
стадія визрівання потенційного конфлікту
- Формування суперечливих інтересів, принципів, норм, які ще не усвідомлюються сторонами. Цю стадію також кваліфікують каквознікновеніе об'єктивної конфліктної ситуації;
стадія переростання потенційного конфлікту в реальний
- Усвідомлення учасниками конфлікту своїх вірно (адекватнопонятий конфлікт) або хибно (неадекватно зрозумілий конфлікт) зрозумілих інтересів, принципів, норм. Її також називають стадією об'єктивної конфліктної ситуації;
стадія конфліктних дій
- Загострення емоційного фону протікання конфліктів. Наетом стадії сторони стикаються з правової дійсністю, яка уточняетіх початкові уявлення (образи конфліктної ситуації) і способствуетразрешенію конфлікту або припинення конфліктних дій;
- стадія зняття або вирішення конфлікту
- Здійснюється за рахунок перетворення конфліктної сітуацііілі внаслідок зміни уявлень (образів конфліктної ситуації), наявних у сторін.
Образи конфліктної ситуації - ідеальниекартіни, наявні у кожного з учасників конфлікту, включаючи подання Осаму собі (свої мотиви, цілі, цінності, можливості) і про середовище - групі (колективі), де складаються конфліктні відносини.
Структура конфлікту, як і структура будь-якого явища, состоітіз елементів:
- об'єкт конфліктної ситуації: труднощі організаційного лібопрофессіонально-правового характеру, особливості оплати праці, спеціфікаделових і особистих відносин конфліктуючих сторін;
суб'єкти конфліктної ситуації: сторони конфлікту - егоучастнікі-опоненти (особистість, група, організація);
- цілі, суб'єктивні мотиви учасників конфліктної ситуації: основні установки юристів-фахівців на рішення юридичної справи, неспівпадаючі з конфліктуючої стороною; їх мотиви діяти так, а не інакше, зумовлені специфікою їх поглядів, переконань, інтересів - матеріальних ідуховно;
- безпосередній привід (випадок, провокація) і подлінниепрічіни (нерідко приховані) конфліктної ситуації.

Поиск по сайту: