Процесс духовного развития украинского народа на рубеже 19-20 ст

Друга половина XIX століття ознаменувалася досить складними суспільно-політичними процесами на теренах України. Насамперед це стосувалося активного розвитку західноукраїнських громадсько-політичних організацій в умовах конституційної монархії в Австро-Угорській імперії та діяльності українофільських товариств у самодержавній Російській імперії. Політико-правові процеси на цих теренах обумовило й певні ідеологічні трансформації. Важливість й актуальність даного питання визначена насамперед послідуючими подіями ХХ століття, котрі були, значною мірою, визначенні розвитком ідеології другої половини XIX століття.

Після вступу на російський престол у 1855 році вихованого в ліберальному дусі Олександра ІІ, постала проблема нагального реформування всієї державно-правової системи.

Невдовзі після приходу на престол, імператор проголосив амністію членам Кирило-Мефодіївського товариства й всі провідні діячі братства (М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський і Т. Шевченко) отримали змогу зустрітись у Петербурзі, де на той час знаходився духовний осередок українського національного руху. Загальне піднесення суспільно-політичного руху, що охопило освічені кола у всій Російській імперії, торкнулося й українського громадянства. Його увага, головним чином, була спрямована на звільнення селян від кріпацької неволі. У порівнянні з цією проблемою всі інші питання відступали на другий план. Тема боротьби з кріпацтвом все більше стає значущою як у російській, так і в українській літературі. Народ і його доля стають у центрі всіх помислів української інтелігенції, вже підготовленої романтизмом до ідеалізації народу як носія високих моральних основ життя. Кріпацтво уявлялося як велике соціальне зло, як найбільша несправедливість, котру слід чим швидше усунути. Ці ідеї лягли в основу нового напряму, що розвивався однаково серед російського та українського громадянства й котрий дещо пізніше отримав назву «народництва»

Творча спадщина кирило-мефодіївців і, зокрема, М. Костомарова значно вплинула на наcтупне покоління істориків народницької школи, зокрема на В. Антоновича й М. Грушевського. Вчені цієї школи переважно розглядали «народ», «народні маси» як провідний фактор історичного процесу та приділяли пріоритетну увагу висвітленню народних рухів, повстань й інших явищ «народної історії», що обумовило її деяку ідеалізацію та романтизацію.

Загалом саме в ХІХ столітті розпочинається процес усвідомлення української національної ідеї, котра стає українським національним духом Основою цього процесу став розвиток архетипів національної культури – основного джерела національної ідеї та ідеології, ключовим аспектом котрих, на нашу думку, був саме національний дух.

Однак в умовах Російської імперії розвій української національної ідеї та ідеології був надзвичайно ускладнений, оскільки власне розвиток української культури перебував у не менш складному стані. Вже в 1863 році, після видання Валуївського циркуляру, починається переслідування української мови та літератури. На думку В. Антоновича, переслідування української літератури через побоювання царської влади політичного «сепаратизму» було лише продуктом недоумства та змішування прагнень культурних із політичними ї Однак такі дії царизму у той час в Україні фактично не спричинили ніякої, навіть ідеологічної, протидії. Навпаки, відбувався спад громадсько-політичної та культурницької діяльності.

Пожвавлення громадсько-політичного та літературного життя спостерігалося лише у Львові. Поезії Тараса Шевченка розбудили в 60-х роках XIX століття активний рух серед галицьких українців Досить складний стан у духовній сфері склався на Закарпатті, у зв’язку з прагненням урядових кіл Австро-Угорщини (при цілковитій пасивності, а то й потуранні частини місцевої інтеліґенції) повністю денаціоналізувати українське населення краю .Незважаючи на це, певні прояви пробудження національної свідомості українців-русинів Закарпаття все ж мали місце. Зокрема це проявилося в прояві до самоідентифікації себе як частини українського народу.

Таким чином, слід зауважити, що поява в середині ХІХ століття ідеології народництва в Україні ознаменувала прагнення національної інтелігенції до самовизначення, відстоювання прав селян та поширення серед народу просвіти.

Протягом ХІХ століття практично на всіх українських землях виникли підстави до формування єдиної ідеологічної концепції, в основі котрої лежали ідеї соборності, просвіти народу та духовності. Особливого ідеологічного значення цей процес набув наприкінці ХІХ століття.

У подальшому ході дослідження даної теми слід більш грунтовно проаналізувати ідейно-політичні та ідеологічні процеси на українських землях на рубежі ХІХ і ХХ століть.

Поиск по сайту: