Методи оцінки вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності

Кожному з підходів відповідає один або кілька методів. Стосов­но оцінки прав на ОПІВ зв'язок підходів з методами можна пред­ставити в такий спосіб (табл. 5.2).

Таблиця 5.2 Зв'язок між підходами та основними методами оцінки

Метод прямого відновлення полягає у визначенні вартості за­міщення з подальшим відніманням сум зносу (знецінювання). Від-вовлювальна вартість активу визначає суму витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Ці витрати мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, енергоно­сії, комплектування, інформацію, а також на середньогалузевій ва­ртості робочої сили визначеної кваліфікації. Метод прямого віднов­лення є найкращим методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення ОШВ з подальшим вирахуванням сум його зносу. При оцінці акти­ву за цим методом використовується принцип заміщення, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається міні­мальною ціною, яку необхідно заплатити під час купівлі активу з аналогічною корисністю або з подібною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, еквівалентного за функ­ціональними можливостями та варіантами його використання, але необов'язково подібного за зовнішнім виглядом й побудовою скла­дових частин.

Цей метод широко застосовний за оцінки прав на ОШВ масо­вого попиту, наприклад, програмного забезпечення для ЕОМ або спеціалізованого програмного забезпечення, такого як програма автоматизованого ведення бухгалтерського обліку.

Метод фактичних витрат найчастіше застосовується для ви­значення балансової (бухгалтерської) вартості прав на ОШВ для цілей постановки їх на бухгалтерський облік і відображення цієї вартості на балансі в якості майна підприємства на дату постановки цього майна на бухгалтерський облік або на дату введення в екс­плуатацію. При визначенні балансової (бухгалтерської) вартості ОПІВ зазвичай використовується витратний метод прямого підсу­мовування фактичних витрат без урахування часу здійснення їх. Обов'язковою умовою використання цього методу оцінки (особливо Для цілей бухгалтерського обліку) є наявність первинних бухгал­терських документів, що підтверджують фактичні витрати.

Розрахунок поточної ринкової вартості об'єкта оцінки методом «приведених витрат» полягає, в загальному випадку, в перераху­ванні фактичних минулих витрат на створення та підготовку до ви­користання об'єкта оцінки в поточну вартість, тобто в його вартість На дату оцінки. Вартість активу, що визначають за цим методом, зветься історичною тому, що вона насамперед базується на фактич­но приведених витратах, обраних з бухгалтерської звітності підпри-

ємств за кілька останніх років. Треба звернути особливу увагу на дві обставини — їх величину та термін створення активу. Витрати, що були проведені раніш, за потреби слід скоригувати в необхідно­му напрямку, а потім проіндексувати з урахуванням терміну давно­сті їх. Метод приведених витрат найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, що не беруть участі у формуванні майбутніх доходів і які не приносять прибутку на цей час.

На практиці цей метод застосовується у випадках, коли оціню­вані нематеріальні активи мають соціальне значення або викорис­товуються в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значень.

Облік зроблених витрат має містити витрати не тільки на роз­роблення та правову охорону ОПІВ, але й на:

- виробництво дослідних зразків продукції;

- підготування виробництва;

- забезпечення нормального перебігу виробничого процесу;

- реалізацію продукції.

Чим детальніше враховано реальні витрати, тим більш обґрун­тованим є результат оцінки.

Метод порівняння продажів є основним при ринковому підході. За наявності відповідних умов метод дозволяє визначити найточні­шу, так звану справедливу ціну. Однак, попри свою простоту, його використання пов'язане з певними труднощами, властивими для порівняльного (ринкового) підходу.

Метод прямої капіталізації доходу застосовується в разі, коли прогнозується постійний за величиною і рівний за періодами про­гнозування чистий операційний прибуток, одержання якого не об­межується в часі. Капіталізація такого доходу здійснюється шляхом ділення його на коефіцієнт капіталізації, що характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний і/або запозичений) та но­рму його повернення.

Розрахунок вартості прав на ОПІВ за цим методом виконують за формулою:

де: PV — поточна вартість об'єкта оцінки;

CF — грошовий потік середньорічного доходу; К — коефіцієнт капіталізації.

Характерним випадком застосування методу прямої капіталі­зації доходу під час оцінки прав на ОШВ може бути оцінка ОШВ, що належить підприємству й постійно використовуються у вироб­ничій діяльності протягом необмеженого часу, наприклад, вироб­ничих технологій, торговельних марок, комерційної таємниці [95].

Метод дисконтування грошових потоків належить до методів непрямої капіталізації. В основу методу покладено перший закон фінансів. Співвідношення між дійсною та майбутньою вартістю за­фіксовано формулою зростання знижки в майбутніх грошових по­токах за методом складного відсотка. У процесі реалізації цього ме­тоду, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки, по-друге, визначається ставка дисконтування, по-третє, розраховується сума­рна вартість грошових потоків.

У цьому методі одночасно використовується й другий закон фі­нансів. Тому ставка дисконтування на безризикове вкладення капі­талу мінімальна, а на високоризикове — максимальна.

Дійсна вартість прав на ОШВ за цим методом визначається за формулою:

PV =

C_t-DF,

t=\

де: PV — дійсна вартість прав на ОШВ, грн.; t — періоди (роки); С, — чистий прибуток, у періоді t; DF — коефіцієнт дисконтування.

де: і, — ставка віддачі на капітал (ставка дисконту), у період t.

При розрахунку ставки дисконту для грошових потоків, ство­рюваних оцінюваною власністю, звичайно враховують безризикову ставку віддачі на капітал, величину премії за ризики, пов'язані з інвестуванням капіталу в придбання оцінюваної інтелектуальної власності, ставки віддачі на капітал, аналогічних за рівнем ризику інвестицій.

Безризикова ставка віддачі на капітал звичайно визначається як ставка віддачі при найменш ризикованому вкладенні капіталу (наприклад, ставка прибутковості за депозитами Нацбанку або ста­вкою прибутковості до погашення державних цінних паперів [95].

Метод дисконтування можна застосовувати в більшості випад­ків оцінки тоді, коли розміри грошових потоків роялті різні за ве­личиною й надходять протягом обмеженого періоду. Характерною ситуацією застосування методу дисконтування є оцінка інтелектуа­льної власності, що використовується у виробничій діяльності під­приємства на підставі ліцензійної угоди, за якою підприємство на певних визначених угодою умовах дістає право на використання об'єктів ліцензії (об'єктів виключного права) [95].

Метод надлишкового прибутку є різновидом методу дисконту­вання грошових потоків. Відмінність полягає в тому, що за грошо­вий потік приймається чистий надлишковий прибуток, генерова­ний у періоді t. Тут під надлишковим прибутком розуміють отрима­но за рахунок використання ОПІВ понад той прибуток, що його отримували в цьому виробництві до використання ОПІВ. Слово «чистий» означає, що цей прибуток «очищений» від податків, тобто взятий після оподатковування.

Визначена вартість ОПІВ за цією методикою, так само, як і для попереднього варіанта, є розрахунковою вартістю ОПІВ для випад­ку використання його власником у своєму виробництві.

Цей метод може застосовуватися для ОПІВ-пристроїв та ОПІВ-способів у тих випадках, коли в результаті застосування їх на ринок надходить продукція, виготовлена з використанням ОПІВ.

Розрахунок ринкової вартості інтелектуальної власності мето­дом роялті заснований на практиці міжнародного обміну техноло­гіями і є процедурою оцінки, на основі міжнародного досвіду про­дажу ліцензій.

Оцінка вартості методом роялті полягає в дисконтуванні (або ка­піталізації) щорічних грошових потоків (надходжень) роялті за гіпо­тетичною (передбачуваною) або дійсною ліцензійною угодою [95].

Формула для визначення ціни ліцензії на базі роялті має такий вигляд:

" /?

t=\

100'

де: PV — дійсна ціна ліцензії, грн.;

С, — грошовий потік у періоді t;

R_t — ставка роялті в t-MlJ році, о/₀.

Найчастіше як грошовий потік приймають обсяг продажіву періоді t:

c_t= v_tz_tt

де: V_t — обсяг випуску продукції за ліцензією в періоді і, одиниць;

-Z, — продажна ціна одиниці продукції в періоді t, грн.

На розмір (величину) ставок роялті впливає низка обставин, які на практиці враховуються при виборі їх конкретного значення, зокрема звичайно враховуються:

- технічна цінність об'єкта ліцензії;

- економічна ефективність;

- стадія розробки та готовність до промислового вииористайня;

- наявність і обсяг патентної охорони;

- обсяг переданих прав за ліцензією;

- обсяг переданої документації та ноу-хау;

- інжиніринговий супровід;

- кон'юнктура ринку;

- конкурентні пропозиції;

- інші ціноутворювальні чинники [95].

Метод звільнення від роялті використовується за наявності ін­формації про угоди з подібними активами або щонайменше даних про ставки роялті, що використовувались в аналогічних справах. Суть цього методу ґрунтується на припущенні, що інтелектуальна власність, яку використовують на підприємстві, йому не належить. У такому разі частина прибутку, що підприємство мало б виплачу­вати у вигляді винагороди власникам цієї інтелектуальної власнос­ті, воно насправді залишає в себе, бо власність належить цьому під­приємству й тому генерує для нього.додатковий прибуток, створе­ний цим активом [93].

Формула для визначення ціни ліцензії за методом звільнення від роялті така ж, як і в методі роялті, крім того, що права частина множить­ся на RF — коефіцієнт дисконтування:

_{PV =} y_VZ_t

i-RF.

Tr юо

Поиск по сайту: