Роль інтелектуальної власності в управлінні підприємством

Нове покоління керівників бізнесу, що нині приходить до вла­ди, розцінює інтелектуальну власність як новий базовий складник успішного підприємництва [74]. Правда, такі керівники — радше виняток, ніж правило. Проте їхні компанії є найуспішнішими. До них належать такі світові лідери, як «Microsoft», «Lucent», «Intel», «Dow Chemical», «Gilette», «Pfizer» та інші. Лідери цих компаній розпочали капіталізацію найбільших і на сьогодні ще не повною мірою освоєних активів — інтелектуальної власності.

Стратегії й тактики управління інтелектуальною власністю ще не знають більшість західних компаній, тим більше, вітчизняних підприємств. Крім того, більшість директорів українських підпри­ємств помилково відносять інтелектуальну власність до віддаленого майбутнього. Але це не так. Ще не так давно інформаційні техноло­гії вважали чимось екзотичним. їм приписували суто технічні фун­кції. Тепер неможливо уявити управління підприємством без засто­сування таких технологій. Експерти прогнозують, що найближчим часом теж саме відбудеться й з інтелектуальною власністю.

Більшість керівників вищої ланки сьогодні делегують функції управління інтелектуальною власністю патентним підрозділам або юридичним відділам. Проте в сучасних умовах управління інтелек­туальною власністю стає однією з основних функцій керівника під­приємства.

Належно розроблена патентна стратегія дозволяє компанії:

- зайняти сприятливіші ринкові позиції, використовуючи сучас­ні технології у виробництві своєї продукції та послуг, активізу­ючи НДДКР, підвищуючи ефективність маркетингу й передба­чаючи можливі комерційні і технологічні зміни;

- удосконалити фінансову діяльність, виявляючи патентні активи для одержання нових доходів, зменшення витрат і підтримки на належному рівні загальнокорпоративних вартісних оцінок;

- підвищити конкурентність компанії за допомогою застосування в технології обхідних маневрів, використання нових ринкових мож­ливостей і нейтралізації погроз, що виходять від конкурентів [74]. Ось приклад. 54-річний Р. Томан був у минулому головним фі­нансистом компанії «IBM», де агресивний наступ у сфері інтелекту­альної власності забезпечив феноменальне зростання ліцензійних роялті на 3300% — з 30 млн. дол. у 1990 р. до 1 млрд. дол. сьогодні. Важливо наголосити, що цей мільярд у рік надходить у вигляді чис­того щорічного доходу, що становить одну дев'яту всіх щорічних прибутків компанії. Для одержання такого ж прибутку іншим шля­хом компанії довелося б щорічно продавати продукції ще на 20 млрд. дол. у рік, що становить чверть її загальносвітових продажів. У 1997 p. P. Томан прийшов до компанії «Xerox». Доти портфель компанії нараховував 8000 патентів. Однак ніхто не міг доволі впев­нено сказати, яка частина цих патентів мала будь-яку комерційну цінність. У результаті компанія одержала в 1997 р. всього 8,5 млн. ліцензійних платежів. У 1998 p. P. Томан створив спеціальний підрозділ з керування інтелектуальною власністю та призначив першого віце-президента з інтелектуальної власності. За обереж­ними оцінками експертів, стратегія Р. Томана може збільшити рин­кову капіталізацію активів компанії «Xerox» на 13% за умов зрос­тання патентних платежів до 60 млн. дол. на рік [74].

Збільшення портфелю інтелектуальної власності сприяє також зростанню інвестиційної привабливості підприємства. Це збіль­шення може здійснюватися шляхом залучення працівників з висо­ким творчим потенціалом (людський капітал); накопичення об'єктів права інтелектуальної власності, використання в технології виробництва невідокремлюваних від неї результатів інтелектуаль­ної діяльності (структурний капітал).

Зрозуміло, стратегії управління інтелектуальною власністю по­винні бути різними для виробництв, які динамічно розвиваються, що потребують стабілізації їхнього бізнесу та підприємств, що пере­бувають у критичному стані.

Ще одна важлива функція інтелектуальної власності полягає в регулюванні сегментів ринку наукомісткої продукції за допомогою інструментів виключних прав. Пояснимо це на прикладі. Припус­тимо, що підприємство володіє винаходом, обсяг прав якого обме­жується формулою винаходу. Це дає право підприємству бути за­конним монополістом у цій галузі й забороняти конкурентам роби­ти ге ж саме. Звичайно, це слабкий захист. Великі підприємства, що

борються з конкурентами за значні сегменти ринку, повинні мати велику кількість патентів, щоб затвердитися на ринку. Наприклад, фірма «IBM» щорічно отримує близько 1000 патентів, витрачаючи на це мільйони доларів. Пакет патентів перетворюється на інстру­мент регулювання меж сегмента ринку.

У ширшому плані фірма повинна створювати пакет об'єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ), до якого, крім винаходів, належать промислові зразки, корисні моделі, торговельні марки, комерційна таємниця, об'єкти авторського права та суміжних прав тощо.

5.2. Формування портфелю інтелектуальної власності на підприємстві

5.2.1. Загальні підходи до формування портфелю об'єктів права інтелектуальної власності

Портфель ОПІВ — це пакет патентів та інших охоронних доку­ментів, що захищають низку науково-технічних напрямів, у рамках яких створено товарний продукт [75].

Якщо підприємство випускає широку номенклатуру наукомістких продуктів, то воно повинно мати такий портфель ОПІВ, який повністю захистив би весь перелік наукомісткої продукції, яку ви­пускає це підприємство. Йдеться про правову охорону науково-технічних напрямів, що становлять науково-технічний потенціал підприємства.

Підхід до формування портфелю ОПІВ має ґрунтуватися на відстежуванні всього ланцюга від виникнення ідеї нового товару до його реалізації на ринку. Отже, цей підхід пов'язаний з:

- конструктивними та функціональними особливостями створю­ваної наукомісткої продукції;

- особливостями технології виробництва продукції;

- обраною технологією продажу на ринку;

- формуванням і монополізацією значного сегмента товарного ринку [75].

У загальному випадку для формування портфелю ОПІВ вико­ристовують кілька підходів. Конструкційний підхід пов'язаний з особливостями конструкції виробу, тобто з об'єктами, що належать до пристроїв. Функціональний підхід враховує виконання дій над

матеріальними об'єктами, тобто він належить до способу. Технологі­чний підхід оснований на особливостях виробництва наукомісткої продукції. Підхід з позиції технологій продажів і формування сегме­нтів ринку пов'язаний із захистом продукції фірмовим наймену­ванням, торговельною маркою, а іноді й географічним зазначенням.

Пояснимо застосування конструкційного та функціонального підходів на прикладі [75]. Припустімо, що одне з вітчизняних ви­робництв розробляє сучасні комп'ютери, які за низкою характерис­тик не поступаються світовим аналогам.

Для забезпечення виходу на ринки нової комп'ютерної техніки поставлено завдання сформувати портфель ОПІВ, що захищає роз­робку за всіма ключовими науково-технічними напрямами при створенні нової моделі комп'ютера.

Результати структурування науково-технічних напрямів наве­дено на рис. 5.1 [75].

Кожен з цих напрямів може захищатися патентами, свідоцтва­ми, в режимі комерційної таємниці або сукупністю об'єктів права інтелектуальної власності.

Але цього замало. Захист буде посилений, якщо додати сюди фірмове найменування, торговельну марку, а також додаткові пате­нти на технологічне обладнання, на якому вироблятимуть окремі вузли комп'ютера. Наприклад, під час виробництва комп'ютерної техніки широко використовується обладнання для виробництва друкованих плат, способи літографії тощо. Якщо таке обладнання та спосіб виготовлення на ньому багатошарових друкованих плат розроблені на цьому підприємстві й суттєво підвищують технічні характеристики цих плат, або зменшують вихід бракованих плат, то вони повинні бути захищені патентами.

Отже, для розглянутого нами прикладу структура портфеля ОПІВ підприємства має наведений далі вигляд (рис. 5.2) [75].

Під час формування портфелю ОПІВ підприємства необхідно уважно проаналізувати, чи не порушуватимуться чужі права інте­лектуальної власності в результаті виробництва та продажу комп'ю­терів. Якщо права на будь-які елементи комп'ютера на території, де він виробляється або продається, захищаються конкурентами, то такий комп'ютер не відповідатиме вимогам патентної чистоти і на його виробництво й продаж будуть накладені санкції. Щоб запобіг­ти цьому, необхідно придбати права на використання цього ОПІВ шляхом укладання ліцензійного договору.

Архітектура комп'ютера

Операційна система

Прикладні програми

Материнська плата

Мікро­процесор

Накопичу­вані

Зовнішній вигляд

Оперативна

пам'ять, кеш-пам'ять

Відео-,

мережеві,

звукові

карти

Рис. 5.1. Структура науково-технічних напрямів розроблення

комп'ютера

Підприємство, що виробляє наукомістку продукцію для того, щоб захистити й розширити свої позиції на ринку, повинно володі­ти портфелем ОПІВ, що містить кілька сотень, а може, й тисячі па­тентів.

На рис. 5.2 показано тільки «рафіновані» об'єкти права інтеле­ктуальної власності, майнові права на які охороняються спеціаль­ними законами (поки що крім фірмового найменування та комер­ційної таємниці). Неформалізованим, але дуже важливим складни­ком портфелю інтелектуальної власності на підприємстві є інтелек­туальний потенціал його творчих працівників. Вважається, що в сучасних умовах успіх бізнесу залежить передусім від інтелектуа­льного потенціалу команди менеджерів. Тому передові фірми ви­трачають значні кошти на підвищення компетенції своїх творчих працівників, залучення кращих менеджерів з фірм-конкурентів, утримання кращих працівників на своєму підприємстві.

Зокрема, відома японська фірма «JVC», наприклад, оголосила про готовність платити своїм службовцям до 8,5 тис. дол. за кожен винахід, що веде до отримання нового патенту. Щоб утримати най­продуктивніших винахідників фірми пропонують їм пару «золотих наручників» або щось привабливіше [74].

Рис. 5.2. Структура портфелю ОШВ підприємства, що виробляє

комп'ютери

Поиск по сайту: