Документи як джерело доказів (ст. 99)

Документ – будь-який об'єкт матеріального світу, на якому знаками (буквами, цифрами тощо) зафіксовано обставини, що мають значення для справи.

Особливості документів як джерел доказів:

• основна відмінність інших документів від протоколів полягає в тому, що вони можуть бути складені поза межами кримінального процесу та не особами, які здійснюють кримінальне судочинство;

• для віднесення предмета до документа не має значення матеріал, з якого він виготовлений, спосіб його створення й те, яким умовним кодом передано його зміст;

• закон не встановлює будь-якої форми викладення відомостей у документах. Якщо вони мають офіційний характер, то повинні містити всі необхідні реквізити (дату, підпис, печатку, штамп та ін.). Якщо йдеться про неофіційні документи (скажімо, приватні листи), то форма викладу відомостей про факти в них є довільною;

• доказове значення має зміст, а не форма документів. Якщо ж документи важливі для справи іншими своїми ознаками: зовнішнім виглядом, місцем і часом їх виявлення, матеріалом, на якому виготовлені, тощо, то вони мають ознаки речового доказу та повинні бути залучені до справи за відповідними правилами;

• документи залучаються до матеріалів справи без винесення будь-якої постанови особою, що веде процес.

Джерелом доказів у кримінальній справі є лише той документ, який відповідає вимогам допустимості, що забезпечується такими умовами:

– наявністю відомостей про фактичні обставини, які мають значення для справи;

– наявністю даних про те, яким чином документ потрапив до матеріалів справи;

– дотриманням вимог щодо реквізитів службових документів;

– наявністю посилань на джерело повідомлення, на назву нормативного акта, номер і дату архівного документа та на осіб, від яких отримано дані.

За характером виникнення документи поділяють на дві групи:

– офіційні (що надходять від підприємств, організацій і установ);

– особисті (що надходять від приватних осіб).

Офіційні документи повинні мати встановлені для них реквізити (штамп, печатку, підписи). Якщо відомості про фактичні дані викладають громадяни, то до форми документа може бути висунуто вимоги лише в особливих випадках (наприклад, доручення, розписка тощо). Необхідно мати на увазі, що такі документи можна використовувати, в процесі доказування, якщо достовірно встановлено їхніх власника та джерело походження.

За способом фіксації відомостей документи можуть бути:

– письмові – на папері (довідки, характеристики, листи);

– електронні – інформацію в яких зафіксовано в електронних даних з обов’язковими реквізитами документа (ч. 1 ст. 5 Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг”). Якщо автор створює ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ і документ на папері, кожен з них є оригіналом та має однакову юридичну силу. Допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8 Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг”);

– графічні (схеми, графіки, креслення);

– знакові (табуляграми);

– фото- та кінематографічні (фотокартки, слайди, кіноплівки);

– відеозапис (відеотеки);

– звукозапис (фонограми).

Протоколи слідчих і судових дій – це письмові акти, в яких особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд фіксують порядок, хід та результати проведених ними слідчих дій. Д

о таких дій, згідно з КПК України, належать: огляд, освідування, виїмка, обшук, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин подій та ін.

Самостійним джерелом доказів є протоколи всіх слідчих дій, окрім допитів свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, очних ставок, оскільки при цих слідчих діях особа, що провадить дізнання, слідчий, суддя безпосередньо сприймають тільки відомості про факти й обставини, які спостерігалися іншими особами. Тож протоколи допитів і очних ставок є лише засобом фіксації показань цих осіб, а джерелом доказів є показання.

Не є джерелом доказів і протокол допиту експерта, бо зафіксовані в ньому показання є згідно із законом, лише роз’ясненням або доповненням його висновку.

Особливе місце серед протоколів посідає протокол судового засідання, в якому фіксуються всі дії, що провадяться в суді (крім провадження експертизи), та всі рішення, окрім підсумкового по справі.

Особливості протоколів слідчих і судових дій як джерел доказів:

- як носій інформації у справі постає процесуальний документ (протокол), складений у встановленому законом порядку органом розслідування чи судом;

– ця інформація складається з конкретних відомостей, зафіксованих і засвідчених з дотриманням необхідних процесуальних гарантій;

– за своїм змістом це відомості про реальні факти й обставини, що були безпосередньо сприйняті особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею (судом), понятими й іншими учасниками конкретної слідчої (судової) дії при її провадженні. Протоколи слідчих дій не можуть бути речовими доказами в справі. Значення таких їм може бути надано лише в іншій справі, якщо ці протоколи були підроблені чи якимось іншим способом набули ознак речових доказів.

Згідно з КПК України, до протоколу можуть бути додані матеріали, що пояснюють його зміст (фотознімки, матеріали звукозапису, відеозапису, плани, схеми та ін.). Такі матеріали є невід’ємною частиною протоколу та мають доказове значення лише в поєднанні з протоколом.

Речові докази. (ст. 98).

Дати вичерпний перелік речових доказів неможливо, і тому закон, перелічуючи основні їх види, додатково вказує, що речовими доказами є і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності обвинуваченого.

Знаряддя вчинення злочину - це різноманітні предмети, що мають певне призначення у сфері побутової, господарської, медичної, військової чи іншої діяльності (ніж, викрутка, отрутохімікат, пістолет тощо), спеціально виготовлені чи пристосовані для вчинення конкретного злочину (відмичка, фінка та ін.).

Транспорті засоби можуть бути визнані знаряддям злочину лише, якщо їх використання було безпосередньо пов’язане зі вчиненням дій, належних до об’єктивної сторони складу злочину, коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим або надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).

Предмети, що зберегли на собі сліди злочину, – це предмети, які набули певних ознак (властивостей) унаслідок події злочину. Це предмети, що зберегли на собі сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові, фарби, мікрочастки та ін. Оскільки в багатьох випадках матеріальні сліди неможливо відокремити від поверхні, на якій вони розташовуються, ці сліди вилучаються разом з предметами, на яких вони відображені, а коли й це неможливо – виготовляються копії, зліпки (це виняток із загального правила про незамінність речових доказів).

Об’єкти злочинних дій – це предмети, на які було безпосередньо спрямоване злочинне посягання (майно, гроші, автомобіль тощо). Необхідно розрізняти об’єкт злочинних дій як вид речових доказів і об’єкт злочину в кримінальному праві (суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом).

Гроші, цінності й інші речі, нажиті злочинним шляхом, – це все те, що було набуто на викрадені гроші та гроші, отримані від продажу викраденого, а також власне гроші, отримані від реалізації викраденого майна. Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при провадженні слідчих дій (огляді, обшукові, виїмці), а також подаються учасниками процесу й іншими особами. Предмети визнаються речовими доказами та приєднуються до справи постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора чи ухвалою суду лише після того, як вони будуть:

• уважно оглянуті;

• по можливості сфотографовані;

• докладно описані в протоколі огляду.

Зберігають речові докази до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.

Речові докази зберігаються при справі, громіздкі предмети – в органі дізнання, досудового слідства, в суді або відповідному підприємстві, установ чи організації.

Якщо справу передають від одного органу дізнання або досудового слідства до іншого, направляють прокуророві чи до суду, а також передають. З одного суду до іншого, речові докази передають разом зі справою. Інколи речові докази може бути до вирішення справи в суді повернуто їхнім володільцям, якщо це не зашкодить успішному провадженню в справі. Документи, що є речовими доказами, мають зберігатися при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видають копії.

Речові докази, що можуть швидко зіпсуватися та не можуть бути повернені володільцеві, негайно здають відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Якщо згодом виникне потреба повернути речові докази, то організації, що їх отримали, повертають взамін такі ж речі або сплачують їхню вартість за державними цінами на момент повернення. Вирішення питання про речові докази формулюється у вироку, ухвалі чи постанові суду або постанові органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:

– знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскують;

– речі, вилучені з обігу, передають відповідним установам або знищують;

– речі, що не становлять жодної цінності та не можуть бути використані, знищують, а якщо заінтересовані особи просять про це – передають їм;

– гроші, цінності й інші речі, нажиті злочинним шляхом, передають у дохід держави;

– гроші, цінності й інші речі, що були об’єктом злочинних дій, повертають їхнім законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то докази переходять у власність держави.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Поиск по сайту: