Співвідношення предмету регулювання ЦК України та ГК України

Питання для державного іспиту з дисципліни «Проблеми застосування цивільного та господарського права України» (Свистун Л. Я.)

1. Співвідношення предмету регулювання ЦК України та ГК України.

2. Застосування основних засад (принципів), що формулюються у ЦК України та ГК України.

3. Сутність принципу свободи договору та його прояви в цивільному та господарському законодавстві.

4. Співвідношення понять “підприємницькі товариства” та “непідприємницькі товариства”, наведених у ЦК України, з поняттями “комерційні підприємства” та “некомерційні підприємства”, що застосовуються в ГК України.

5. Сутність та співвідношення цивільно-правового та господарського договорів.

6. Порівняльна характеристика та особливості укладення цивільно-правових та господарських договорів.

7. Правове регулювання поставок та договорів контрактації в ЦК України та ГК України.

8. Цивільно-правове та господарсько-правове регулювання відносин з енергопостачання.

9. Проблеми врегулювання орендних та лізингових відносин нормами цивільного та господарського законодавства.

10. Правове регулювання надання фінансових послуг як одного з видів фінансової діяльності.

11. Правове регулюваня концесійних відносин за ЦК України та ГК України.

12. Правове регулювання надання послуг вантажних перевезень.

13. Правове регулювання відносин будівельного підряду нормами цивільного та господарського законодавства.

14. Спільна участь у цивільних та господарських відносинах без створення юридичої особи (спільна діяльність, прості товариства).

15. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.

Співвідношення предмету регулювання ЦК України та ГК України.

Актами цивільного законо­давства регулюються особисті немайнові та майнові (цивільні) відносини, що ґрунтуються на рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України). Частина цих відносин, залишаючись цивільними, одночасно визнаються господарськими, через що на них поширюється також ГК України. Значний масив майнових та особистих немайнових (цивільних) відносин, які регулюються ЦК України і не можуть регулюватись ГК України. Це положення не виключає одночасного поширення на майнові відносини з участю суб'єктів господарювання, що кваліфікуються як господарські, положень ЦК України, а також правил ГК України, які встановлюють певні особливості регулювання цих же відносин.

Відповідно до ст. 2 ГК України поширюється на відносини в сфері господарювання за участю не тільки суб'єктів господарювання, а й інших осіб, зокрема споживачів.

Чинність ГК України поширюється тільки на майнові відносини, хоч би однією стороною яких є суб'єкт господарювання. Суб'єктами господарю­вання є юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому порядку. Такими визнаються також фізичні особи - підприємці. Суб'єктами господарювання не можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Іншою стороною відносин, що регулюються ГК України, можуть бути суб'єкти господарювання, а також юридичні особи, хоч би останні і не були суб'єктами господарювання.

Але не на всі майнові відносини між суб'єктами господарювання, з одного боку та іншими суб'єктами господарювання або юридичними особами — з другого, може поширюватись чинність ГК України. Господарські відносини, що є предметом ГК України, поділяються на господарсько-виробничі, організаційно-господарські і внутрішньо-господарські. Господарсько-виробничими є майнові відносини, які регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України. Вони виникають при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Безпосереднє здійснення господарської діяльності полягає не тільки у виготовленні та реалізації продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, а і в тому, що в межах господарських зобов'язань суб'єкт господарювання здійснює матеріально-технічне забезпечення господарської діяльності, створює організаційні, фінансові та інші умови господарювання в межах господарських зобов'язань.

Відповідно до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» при вирішенні питання співвідношення ЦК України та ГК України як загального та спеціального законів, а також питання переважного застосування норм того чи іншого кодексів слід виходити з того, що при правозастосуванні застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої і визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною.

Так, наприклад, за загальним правилом статті 293 ГК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Проте, в ЦК України містяться спеціальні норми про особливий вид міни (бартеру), які підлягають переважному застосуванню перед статтею 293 ГК України. Зокрема, стаття 715 ЦК України допускає обмін товару на роботи, послуги, а стаття 716 ЦК України передбачає особливості правового регулювання відносин, що виникають на підставі таких договорів.

Відповідно до частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Згідно з частиною другою статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин, які позначаються тут як майнові відносини у сфері господарювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, при цьому відповідно до частини першої статті 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Тому спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

Поиск по сайту: