Валютні відносини - це відносини , пов’язані з обслуговуванням міжнародних економічних зв’язків.
На основі валютних відносин формується :
- валютна політика
- валютна система.
Валютна політика- сукупність заходів, які проводяться державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до її тактичних та стратегічних цілей.«Валютна політика є обов'язковою складовою державної економічної політики країни, важливим інструментом валютного регулювання.
Елементами валютної політики
· дисконтна політика ( мета регулювання грошової маси в обороті та руху позичкових капіталів);
· валютна інтервенція (з метою впливу на курс національної валюти;)
· валютні обмеження ( зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації);
· диверсифікація валютних резервів;
· укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі.
Валютна система- це державно-правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну, міжнародну, регіональну та світову валютні системи.
Національна валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюються міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни.
Основні елементи національної валютної системи:
- національна валюта - грошова одиниця країни;
- валютний паритет та режим курсу національної валюти;
- умови обміну національної валюти на інші валюти –
конвертованість валюти;
- форми та організація міждержавних розрахунків;
- статус національних установ, які обслуговують та регулюють валютні відносини.
Валюта – це грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язане із зовнішньоекономічними відносинами.
Залежно від країни емітента валютних коштів валюта поділяється на: національну, іноземну, міжнародну (регіональну).
Валютний курс .
Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.
Валютний курс необхідний для:
■ під час купівлі та продажі валюти у зв'язку з експортом та імпортом товарів чи послуг;
■ для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;
■ при наданні кредитів та здійсненні інших зовнішньоекономічних операцій.
Валютний курс можна класифікувати за різними ознаками (рис. 5.2).
Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами.
Плаваючий валютний курс самостійно (вільно) формують на валютних біржах (ринку) під впливом попиту і пропозиції. Однак плаваючий валютний курс мають тільки провідні валюти - долар США, англійський стерлінг, японська єна та деякі інші.
За змішаного валютного курсудержава вибирає валютний режим з урахуванням конкурентної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання . Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого "курсового валютного коридору" .
Фактори , які впливають на валютний курс національної валюти:
- платіжний баланс країни
- пропозиція грошей
- дефіцит державного бюджету
ВВП
- рівень реальних процентних ставок
- темпи інфляції
- ступінь розвитку фондового ринку
головними методами регулювання валютних курсів є:
· валютна інтервенція (купівля або продаж центральним банком іноземної валюти на вітчизняному ринку)
· дисконтна політика – підвищення або зниження дисконтної ставки центральним банком з метою впливу на іноземні інвестиції.
Результатом регулювання курсу валюти є :
Девальвація – зниження курсу валюти
Ревальвація – підвищення курсу валюти
Валютний ринок .
За економічним змістом валютний ринок — це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта. За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.
Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.
За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб’єктами валютного ринку є:
- підприємці (імпортери, експортери);
- інвестори,;
- спекулянти, професійними спекулянтами є валютні дилери. Валютний ринок можна класифікувати й за іншими критеріями: - за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних операцій;
- за територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азіатський та ін.;
- за видами конверсійних операцій: ринок касових операцій, ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;
- за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.
Основними функціями валютного ринку є:
- забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави; - створення суб’єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;
- забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;
- формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;