Особливості розвитку підприємства

Непередбачливі умови функціонування господарюючих суб'єктів характеризуються високим ступенем невизначеності та динамічності та зумовлюють необхідність пошуку нових, відповідних сучасним реаліям методологічних підходів до забезпечення успішного довгострокового розвитку підприємства. Як визнають дослідники, передумовами такого розвитку є:

1) розробка та прийняття внутрішньо несуперечливого набору завдань та функціональних політик;

2) виявлення сильних та слабких сторін у діяльності підприємства шляхом зіставлення його можливостей з умовами зовнішнього середовища та врахування відповідних результатів при формуванні своєї ринкової поведінки;

3) створення, нарощування та ефективне використання так званих ключових факторів успіху.

Перший із зазначених чинників вимагає глибоких наукових та емпіричних досліджень та заслуговує на окреме вивчення. Другий відносно розвинутий у працях, що присвячені стратегічному управлінню, а також широко представлений у методичних розробках багатьох консалтингових фірм.

На сучасному етапі розвитку економічних реалій в Україні та світі можна констатувати, що забезпечення довгострокового успіху підприємства вже визначається не тільки наявністю та можливістю залучення матеріальних і фінансових ресурсів. Ера зростання компанії внаслідок розвитку матеріальних активів закінчується. В умовах відкритості ринків матеріальних ресурсів, розширення можливостей і подолання бар'єрів їх залучення суттєво зменшується їх значущість для забезпечення конкурентних переваг. У теперішні часи роль таких нематеріальних ресурсів як особиста репутація і талант топ-менеджерів, особливості організаційних відносин, формування корпоративної культури набувають першочергового значення. Проте забезпечення підприємства такими ресурсами пов'язане з необхідністю, по-перше, визначення якісного складу відсутніх або недостатньо розвинутих нематеріальних активів, які забезпечують стратегічний успіх підприємства, по-друге, залучення та "інсталяції" їх у підсистеми організації (виробничу, організаційну, фінансову і т.п.), по-третє, збалансування складу, взаємозв'язку та кореляції впливів окремих елементів нематеріальних активів задля забезпечення успішного довгострокового розвитку компанії.

Беручи до уваги те, що "джерелом вартості підприємств у сучасних умовах господарювання стає інтелектуальний капітал у формі нематеріальних активів", питання ідентифікації і кількісного виміру складових цих активів потребують нового осмислення з урахуванням стратегічної орієнтації управлінських рішень. У даному контексті подальшого дослідження потребує не тільки методологічний апарат ідентифікації складових нематеріальних активів, але й ступінь їх кореляції між собою, синергетичний ефект їх поєднання з матеріальними активами, якісна та кількісна їх оцінки, формування відповідного механізму впливу отриманих результатів при прийнятті оперативних і стратегічних рішень.

Науковці, менеджери-практики, консультанти досить вільно застосовують у контексті стратегічного управління поняття "компетенції", "організаційні здатності", "стратегічні активи", "нематеріальні ресурси". До того ж, коли йдеться про різновиди компетенцій, виявляється що кожен дослідник розуміє їх по-своєму. Така поліваріантність тлумачення одних і тих самих понять та категорій суттєво гальмує розвиток відповідного методичного інструментарію, що створює майже непереборні бар'єри на шляху розробки та впровадження новітніх методів управління сучасним підприємством.

За часів домінування технологічного погляду на природу підприємства як основної ланки економіки компетенції на рівні компанії (фірми, підприємства), як правило, не розглядалися. Розвитком класичної ресурсної теорії стала спроба дослідників визначити роль не тільки наявних ресурсів підприємства з фіксацією їх стану та відповідності зовнішнім умовам, а також виявити можливості підприємства використовувати ресурси для досягнення стратегічних завдань.

У 90-х роках минулого століття розвиток теорії конкурентних переваг був пов'язаний з розширенням трактування ресурсного забезпечення функціонування підприємства. Для оцінки стратегічного потенціалу підприємства крім матеріальних і нематеріальних ресурсів, було запропоновано визначати ключові компетенції та динамічні здатності компанії.

Серед наукових теорій можна виділити методологію Адізеса. В її основі лежить наступний принцип: всі організації, як живі організми, мають життєвий цикл, стадії якого виявляються у міру зростання і старіння в передбачених шаблонах поведінки, що повторюються. На кожній стадії розвитку організація стикається з унікальним набором завдань. І залежно від того, наскільки успішне керівництво здійснює зміни необхідні для здорового переходу з однієї стадії на іншу, залежить успіх організації. Суть концепції можна коротко виразити в наступних положеннях:

1. проблеми — явище природне і бажане;

2. вашою роллю, як керівника, немає запобігання проблемам або уповільнення швидкості змін;

3. деякі проблеми, з якими ви стикаєтеся, природні, а деякі — неприродні;

4. Ви можете рухатися швидше, якщо знаєте, що вас чекає попереду;

5. стадія розквіту (prime) є джерелом молодості організації.

Таким чином, життєвий цикл організації — це послідовність етапів, які наведено в табл.6:

Таблиця 6 Етапи розвитку підприємства

На кожному етапі життєвого циклу необхідно враховувати такі характеристики системи, як гнучкість і керованість. Спочатку молода організація дуже гнучка, але слабо керована, а у стадії старіння може бути добре керована, але не гнучка і, відповідно, не продуктивна. Головним завданням організації може бути постійне знаходження у стадії розквіту. Знаючи етапи життєвого циклу і ролі менеджменту на кожному з етапів, можливо найкоротшим дорогою від ідеї бізнесу дійти до стадії його розквіту і знаходитися там постійно.

Відомий економіст Друкер у своїх книгах висловлює думку, що метоюрозвитку бізнесу підприємства є створення клієнтів.

Поиск по сайту: