ПОНЯТТЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ В ЕКОНОМІЦІ

Для забезпечення стійкого розвитку підприємства необхідно забезпечити стійке економічне зростання, яке являє собою здатність господарювання суб’єкта нарощувати обсяги виробництва і реалізації продукції за умови підвищення ефективності використання наявних ресурсів і зменшення ступеня впливу зовнішніх факторів на умови і параметри діяльності з дотриманням принципів ефективності діяльності. В свою чергу, стійке економічне зростання також повинно визначатися певним набором чинників і умов, за яких ці чинники сприятимуть досягненню цілей підприємства в напрямку стійкого економічного розвитку. Для реалізації поставлених завдань необхідно забезпечити, насамперед, економічну стійкість підприємства, чому присвячено багато різноманітних досліджень.

Сучасні умови розвитку ринкового середовища в Україні обумовили необхідність розробки теоретичних та методологічних підходів до процесу розвитку підприємств з тим, щоб вони мали можливість переосмислити свою діяльність у ринкових умовах, стали активними складовими ринку завдяки створенню і використанню стійких конкурентних переваг. Важливим моментом у цій проблемі є формування системи управління потенціалом розвитку промислових підприємств. Розробка та удосконалення економічних основ цього процесу є невід’ємною частиною загального процесу розвитку промислового підприємства.

Стійка визначна перевага – це та особливість підприємства, яка відрізняє його від конкурентів і завдяки якій покупці віддають перевагу саме його продукції. Створення таких переваг досягається саме через реалізацію резервів функціональних потенціалів, що їх має підприємство, і які становлять підґрунтя для стрімкого розвитку підприємства.

Поняття "стійкий" ("сталий") розвиток виникло у 80-х роках у межах діяльності комісії ООН під керівництвом прем'єр-міністра Норвегії Г.Х.Брунтланд, покликаної пов'язати в одне ціле розвиток і екологію. У заключному документі комісії під назвою "Наше спільне майбутнє" стійкий розвиток було визначено, як "тривалий безперервний розвиток, що забезпечує потреби людей, які проживають нині, без шкоди забезпечення потреб майбутніх поколінь". Це поняття містить у собі дві ключові концепції: концепцію потреб, зокрема невід'ємних потреб найбіднішої частини світу, яким слід надати пріоритетного характеру, та ідею накладення державних обмежень на технологічні та соціальні організації, що забезпечують потенціал довкілля для нинішнього і майбутніх поколінь. Стійкий розвиток розглядається як тривалий економічний розвиток (як основа задоволення людських потреб), що грунтується на певних умовах і нормативах (індикаторах). У вужчому економічному значенні стійкий розвиток означає створення суспільних благ для багатьох поколінь та дотримання визначальних його передумов. Потребують більшої конкретизації також часові і просторові параметри стійкого економічного розвитку.

У підходах до визначення суті стійкого розвитку на початковому етапі домінувала екологічна складова. Сам же термін спочатку застосовувався у лісовому господарстві, де протягом останніх 200 років розвитку цієї галузі домагаються того, щоб вирубування лісів не перевищувало темпів їхнього приросту, що і відбиває суть стійкого розвитку лісових масивів.

Нині ж стійкий розвиток означає поряд з екологічними широке коло економічних та соціальних питань у їх взаємозв'язку та взаємодії. Дуже складним є питання про наявність реальних можливостей для здійснення стійкого розвитку, що не в останню чергу пов'язано з історичними та майбутніми ризиками. Суто економічні передумови такого розвитку визначаються трьома основними показниками: наявністю реального капіталу в широкому значенні, кількістю зайнятих у виробництві та характером їхньої продуктивності, інституціональними можливостями У свою чергу наявний реальний капітал у широкому значенні включає в себе штучний реальний капітал, створений людиною в процесі діяльності, власне людський капітал, тобто освічену робочу силу, а також так званий природний реальний капітал. Провідну роль у економічному розвитку відіграють штучний реальний капітал та людський капітал. Створений людський реальний капітал втілюється в товарах тривалого користування, таких, як машинне обладнання, інфраструктура. В остаточному підсумку штучний капітал є складовою загальноекономічного обороту шляхом амортизаційних відрахувань та реінвестування.

Людський капітал (трудова продуктивність) прямо залежить від зростаючих знань та наявності освітніх інвестицій. Нарешті, третій компонент реального капіталу - природний реальний капітал знаходить свій прояв в економіці навколишнього середовища, що обумовлює залежність суспільних благ не лише від штучного реального капіталу та людської продуктивності, а й від стану природи. Таким чином, природа посідає місце спонтанної виробничої системи, яка або підвищує продуктивність штучних виробничих систем, або ж здатна прямо поставляти споживчі товари.

Природне середовище впливає на економіку і життя людства за такими основними напрямами:

• надання відновлюваних та невідновлюваних ресурсів як затратних факторів економічного зростання;

• освоєння та асиміляція відходів виробництва і побічних продуктів;

• прямий вплив на самопочуття людей;

• загальна екосистемна функція, як - то гарантія кліматичного чи екологічного колообігу.

Хоча між трьома складовими реального капіталу існує тісний взаємозв'язок і взаємовплив, вони не є взаємозамінними. Тому стійкий розвиток є можливим за умов збереження продуктивності навколишнього природного середовища.

Природний капітал називають ще екологічним, або екокапіталом, який має відповідні фізичні виміри, класичну продуктивність та інші функції, пов'язані з каліталовіддачею. Йдеться про використання відновлюваних та невідновлюваних природних ресурсів за збереження бажаної продуктивності та здатності до відновлення.

При цьому використання відновлюваних природних ресурсів протягом тривалого часу не повинно перевищувати обсягів їхнього відновлення. Використання ж невідновлюваних природних ресурсів не повинно перевищувати обсягів виробництва заміщуючих їх аналогів. Обсяги викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та енергій не повинні перевищувати можливостей довкілля до їх безболісної асиміляції. Дані якісні критерії є визначальними при визначенні темпів економічного та соціального розвитку у поєднанні з довгостроковим забезпеченням збереження природних умов життєдіяльності.

Поиск по сайту: