Екзогенні секреторні структури

Секрецію речовин назовні здійснюють залозисті трихоми (волоски, емергенці, залозки, лусочки), нектарники, осмофори, гідатоди.

Залозисті волоски, емергенці, залозки, лусочки епідерми найчастіше виділяють секрет спочатку в простір між оболонкою і кутикулою видільних, або епітеліальних, клітин, а після розриву кутикули - в атмосферу.

Нектарники, або нектари, та осмофори - багатоклітинні, морфологічно різноманітні, видоспецифічні структури, які виробляють цукристі речовини - нектар ("напій богів"), що приваблює запилювачів.

Гідатоди, або водяні продихи, - пристосування для гутації - виділення у вигляді крапель слабких розчинів мінеральних, рідше - органічних речовин.

Ендогенні секреторні структури

Внутрішню секрецію здійснюють клітини-ідіобласти, вмістища виділень та молочники. Ці структури знаходяться в будь-яких органах і частинах рослин

Секретовмісні клітини - ідіобласти різноманітні за формою, розмірами, забарвленням. Певні систематичні групи рослин накопичують в них бальзами, смоли, олії, таніни, камеді, кристали оксалату кальцію, каучук, слиз тощо, і звідси походять назви секреторних клітин: ефіроолійні, смоляні, слизові, , кристалоносні, каучуконосні).

Секреторні вмістища - це порожнини, заповнені секретом.

Молочники - це прозенхімні клітини або трубчасті членисті утвори, що містять білий чи забарвлений молочний сік - латекс. Його склад багатокомпонентний, видоспецифічний. Найчастіше латекс включає фізіологічно активні речовини - алкалоїди, глікозиди, смоли, таніни тощо.

Механічні тканини

Механічні, або скелетні, арматурні, опорні тканини забезпечують рослині міцність, твердість, пружність, гнучкість та розміщення в просторі, захищають органи від розриву, зламу, розтягнення, ушкоджень. До механічних тканин належать коленхіма і склеренхіма.

Коленхіма - жива тканина з нерівномірно потовщеними целюлозно-пектиновими оболонками. Забезпечує гнучкість, пружність органів. Форма клітин паренхімна чи дещо видовжена, кінці скошені чи загострені.

Склеренхіма - мертва, зрідка жива тканина з рівномірно потовщеними, частково або цілком здерев'янілими оболонками. Підрозділяється на опорні клітини - склереїди і волокна.

Склереїди, або кам'янисті клітини, варіюють за формою, розмірами, характером потовщення і поровості оболонок. Містяться в м'якуші плодів (груша, айва, глід), оплодні (кісточки сливових), насінній шкірці (шкаралупа грецького горіха), корі, флоемі і серцевині осьових органів.

Склеренхімні волокна - прозенхімні клітини, що розташовані у вигляді щільних тяжів, більш-менш широкого кільця, механічних обкладок провідних пучків, рідше - поодинці.

Деревинні (ксилемні) волокна, або лібриформ, входять до складу ксилеми (деревини) забезпечують її міцність і твердість.

Луб'яні (флоемні) волокна складають товстостінну флоему (твердий луб). Являють собою дуже довгі вузькі клітини з потовщеними смугасто-шаруватими, іноді целюлозними, частіше частково або цілком здерев'янілими оболонками, пронизаними вузькими косими порами. Довжина луб'яних волокон може складати від 4 до 350 мм. Луб'яні волокна використовують у текстильній, фармацевтичній та інших галузях промисловості.

Корові волокна розміщуються в корі осьових органів пучками або поодинці. В односім'ядольних рослин вони найчастіше знаходяться безпосередньо під епідермою.

Перициклічні (периваскулярні) волокна утворюються з перициклу і розташовуються по периферії центрального циліндра.

Обкладкові волокна формуються з прокамбію або основної тканини навколо провідних пучків чи секреторних вмістищ, служать для них опорою, захисним каркасом.

Провідні тканини

Провідні тканини забезпечують пересування пo рослинних органах двох течій речовин: висхідного руху води і мінеральних розчинів від кореня до наземних частин рослини та низхідного руху продуктів фотосинтезу від листків до всіх інших органів. Висхідна течія здійснюється по трахеальних елементах ксилеми - судинах і трахеїдах, а низхідна - по ситовидних клітинах іситовидних трубках з клітинами-супутницями флоеми.

Судини найголовніші провідні тканини покритонасінних рослин. Судини являють собою членисті капіляри з простими чи драбинчастими перфораціями, з пористими оболонками чи внутрішніми характерними потовщеннями.

Трахеїди - основні елементи деревини голонасінних і спорових рослин, розвинені також у покритонасінних. Це мертві прозенхімні клітини з загостреними кінцями і здерев'янілими оболонками, які можуть мати внутрішні драбинчасті чи спіральні потовщення.

Ситовидні трубки утворюються з рядів вертикально розташованих меристематичних клітин (прокамбію, перициклу, камбію). Клітини подовжуються, поперечні оболонки перфорують, утворюючи ситоподібні пластинки.

Провідні тканини в органах рослини об'єднуються з іншими елементами, утворюючи складні тканини - ксилему і флоему.

Ксилема, або деревина, складається з первинних (прокамбіальних) і вторинних (камбіальних) гістологічних елементів: провідні тканини - судини і трахеїди; механічні - деревинні (ксилемні) волокна; запасаючі тканини - деревинна (ксилемна) паренхіма та замінюючі волокна.

Флоема, або луб, також може бути первинного (прокамбіального) і вторинного (камбіального) походження, включати чи не включати механічні елементи.

Провідні пучки. В рослинних органах ксилема і флоема супроводжують одна одну, формуючи провідні, або судинно-волокнисті, пучки. Пучки, що утворені прокамбієм і не мають камбію, закриті, не здатні до поповнення і значного збільшення, а пучки з камбієм - відкриті, оскільки можуть протягом тривалого часу поповнюватися тканинами і збільшуватися в розмірах.

Основні тканини

Основна тканина, або паренхіма, заповнює простір між іншими тканинами. Це жива тканина, що зберігає меристематичну активність. Залежно від структури клітин, функцій і розташування в органах паренхіма підрозділяється на асиміляційну, запасаючу, повітро- і водонакопичуючу.

Асиміляційна паренхіма, або хлоренхіма, характеризується наявністю в клітинах хлоропластів. Найкраще за все хлоренхіма розвинена в листках. Основна її функція - фотосинтез. У залежності від форми, будови і характеру розташування клітин у листках розрізняють три види хлоренхіми - стовпчасту, губчасту і складчасту.

Стовпчаста, або палісадна, паренхіма щільна, складається з видовжених, розташованих перпендикулярно до поверхні листка клітин з великою кількістю хлоропластів, що забезпечують інтенсивний фотосинтез.

Губчаста, або пухка, паренхіма складається з видовжених, овальних чи лопатевих клітин і розвиненої системи міжклітинників. Хлоропластів менше проти стовпчастої паренхіми, у зв'язку з чим фотосинтетичні реакції менш інтенсивні. Завдяки наявності міжклітинників, у губчастій паренхімі активно відбувається газообмін і транспірація.

Складчаста паренхіма складає мезофіл голкоподібних, вузьколанцетних листків деяких видів хвойних і квіткових рослин. Оболонки клітин мають внутрішні складки, уздовж яких розміщені хлоропласти. Це збільшує асимілюючу поверхню при незначному об'ємі мезофілу.

Запасаюча паренхімамістить алейронові або крохмальні зерна, крапельки жирної олії. Вона знаходиться в корі, деревині, серцевині вегетативних органів, у насінні складає ендосперм, перисперм чи заповнює сім'ядолі, добре розвинута в оплоднях, підземних органах - кореневищах, бульбах, коренеплодах, коренебульбах тощо.

Водозапасаюча паренхіма накопичує й утримує воду. Вона характерна для надземних органів гідро-, гігрофітів і сукулентів (кактусові, молочайні, лілійні та ін.), у підземних органах найчастіше відсутня. Клітини водозапасаючої паренхіми великі, тонкостінні, у центрі їх знаходиться вакуоля з водою.

Аеренхіма, або вентилююча, паренхіма - повітроносна тканина з великими міжклітинниками. Особливо добре розвинена у гідро- і гігрофітів. Система міжклітинників тягнеться від листків до коренів, забезпечує їх аерацію і плавучість.

Поиск по сайту: