Мотивація та регуляція діяльності

У роботах низки дослідників розглядалася структура та основні компоненти регуляційного процесу. На думку М.Й. Боришевського, структурними компонентами саморегуляції є такі: самостійна постановка цілей, вибір засобів і способів їх досягнення, прийняття і реалізація рішень, корекція відхилень від наміченого плану [24]. У роботах О.О. Конопкіна розглядається «нормативна» модель функціонування структури само­регуляції, яка відповідає основним положенням суб’єктного підходу [94]. Вона пояснює послідовне виникнення та функціонування таких компонентів: прийнята суб’єктом мета діяльності, суб’єктивна модель значимих умов, програма виконавських дій, система критеріїв успішності, контрольі оцінка результатів та рішення про корекцію системи само­регулювання [92]. Нормативна модель свідомої саморегуляції відображає структурно-функціональний аспект усвідомленої саморегуляції. Вивчення змістово-психологічного аспекту передбачає аналіз відповідності процесу регуляції умовам і вимогам конкретних видів діяльності, а також розуміння того, наскільки досконало суб’єкт реалізує функціональну структуру здійснюваних ним регуляторних процесів доступними йому психічними засобами [94].

Розглядаючи структуру регуляції діяльності, В.Е. Мільман акцентує увагу на мотиваційних складових цього процесу [120]. У його розумінні діяльність людини включає такі компоненти: розвиток потреби, мотиваційний пошук, цілеутворення, предметне перетворення, контроль і оцінка.

У праці Х.Хекхаузена аналізуються дослідження В. Канфера, який описав поведінку людини в ситуаціях виникнення перешкод або невдач у досягненні бажаного результату [130]. На думку дослідника, у таких випадках включається цикл саморегуляції, який має 3 фази: само­спостереження (реєстрація суб’єктом власної поведінки), самооцінювання (порівняння результатів самоспостереження з наявним стандартом), підведення підсуків (позитивне самопідкріплення, якщо результат досягнутий, або негативне самопідкріплення, якщо результат не досягнутий). На думку В. Канфера, процес саморегуляції переривається, якщо ситуація визнається суб’єктом нерегульованою, що, як ми вважаємо, свідчить про включення інших механізмів регуляції (соціальних та діяльнісних).

Таким чином, діяльність особистості регулюється мотивацією та цінностями особистості. Взаємозв’язок мотивації та регуляції описано в роботах Б.Г. Ананьєва, К.К. Платонова, С.Л. Рубінштейна та інших дослідників [9; 154; 176]. Особливу роль мотивації у регуляційних процесах підкреслюють О.М. Леонтьєв, М.Ш. Магомед-Емінов, В.І. Моросанова, В.Й. Степанський, А.А. Файзуллаєв [102; 109; 126; 191; 203].

Місце мотивації в регуляції поведінки людини описано в ряді фундаментальних досліджень. Так, С.Л. Рубінштейн вважав обов’язковим включення мотивації у процес свідомої регуляції як ознаки суб’єктної активності людини [176]. На думку О.М. Леонтьєва, регуляція діяльності опосередковується мотиваційними процесами [102]. В роботах К.К. Платонова визначено місце мотивації на різних етапах регуляції поведінки людини: від появи мети діяльності до аналізу досягнутого результата [154]. Включеність мотивації у регуляцію поведінки людини вважається показником високого рівня розвитку особистості та оволодіння діяльністю [3; 90; 92; 93; 128]. У роботах школи О.О.Конопкіна розглядається вплив мотивації на ефективність регуляції та розвиненість окремих регуляторних функцій, а через них на ефективність діяльності [126; 127; 191].

На думку А.А. Файзуллаєва, доцільно виділяти окремий вид регуляції – мотиваційну, яка описує механізм перетворення ситуаційної спонуки в особистісний мотив [203]. Головними показником мотиваційної само­регуляції, на думку автора, є такі: вміння відрізняти головне від друго­рядного, внутрішній спокій, емоційна зрілість та стійкість, знання міри впливу на події, вміння підходити до проблеми з різних точок зору, прагнення до виходу за рамки проблемної ситуації, вміння отримувати позитивний досвід з усього, що відбувається.

Основною і системотворчою функцією мотивації М.Ш. Магомед-Емінов вважає регулятивну і пропонує розуміти мотивацію як особливу форму психологічної саморегуляції [109]. Він підкреслює, що «у питаннях мотивації справа полягає не в тому, що спонукає діяльність, а в тому, як вона регулюється». Таким чином, доцільно розглядати мотивацію як психодинамічну систему особистості, яка регулює діяльність на шляху здійснення певного життєвого ставлення людини до оточуючого світу.

Відтак, можна стверджувати, що мотиваційна регуляція – це регуляція діяльності. Натомість, ціннісна регуляція – це регуляція, спрямована на саморозвиток. Ефективна регуляція та позитивний її вплив на поведінку людини можливі лише за умови інтеграції обох сторін регуляційного процесу. Проаналізовані дослідження дають підстави для означення ціннісно-мотиваційної регуляції розвитку здібностей як свідомого процесу саморозвитку властивостей особистості у ході планування, виконання та самоконтролю спортивної діяльності, що базується на особистісних цінностях і пов’язаних з ними мотивах.

Регуляція поведінки людини тісно пов’язана з мотиваційними утвореннями (Файзуллаєв, Магомед-Емінов). У роботах М.Ш. Магомед-Емінова вказується на те, що вивчення регуляції передбачає і вивчення мотивації людини, і навпаки. Основною функцією мотивації особистості є регулятивна функція. Регуляція поведінки людини пов’язана з мотивами діяльності. Тому, для вивчення структури регуляції ми вважаємо за доцільне використовувати аналіз компонентів структури мотивації людини.

Мотивація – система спонукань, які зумовлюють активність організму і визначають її спрямованість. Також можна сказати, що залежно від змісту мотивів, що спонукають людину до різних видів діяльності, і їх значення у регулюванні поведінки людини.

Проблема мотивації навчальної діяльності завжди була актуальною, але й до сьогоднішнього дня залишається однією з найменш вивчених у педагогіці та психології. Разом з тим, важливість цієї проблеми не підлягає сумніву, оскільки питання про розвиток мотивів і потреб тісно пов’язане з питанням про розвиток особистості в цілому. У зв’язку з цим важливими є дослідження мотиваційної регуляції навчальної діяльності, що можуть показати, наскільки ефективність та якість навчання, а також становлення особистості у професійному плані залежать від того чи є студент суб’єктом цих процесів [35].

М.Ш. Магомед-Емінов [27] свого часу в системно-динамічної моделі мотивації переніс акцент з пробудженням на регуляцію (управління, організація) і запропонував розуміти мотивацію як особливу форму психологічної регуляції . Мотиваційно-регулятивним трактуванням діяльності, він не скасував інших функцій мотивації, але зробили системо утворюючою саме регулятивну функцію.

Адже в психології, мотивація - це економіка, енергетика, сила, імпульс, тобто те, що забезпечує динаміку, а не те, що задає спрямованість. Тому М.Ш.Магомед-Емінов стверджував, що в питаннях мотивації справа полягає не в тому, що спонукає діяльність, а в тому, як вона регулюється.

Можна сказати, що питання "як" не тільки стосується когнітивних процесів, але є центральним питанням психології мотивації. При цьому мотиваційну регуляцію не можна ототожнювати з регулюванням мотивації в розумінні когнітивного управління мотиваційним спонуканням. Справа в тому що, незважаючи на єдність афекту та інтелекту, мотивація не збігається ні з афектом, ні з інтелектом, а включає їх у себе як в інтегративну цінність. Тому й мотиваційна регуляція не тотожна ні когнітивному, ні емоційному видам психологічної регуляції.

У термінах регуляції дослідник пропонує визначати мотивацію як психодинамічну регулятивну систему особистості, організуючу діяльність з реалізації конкретного мотиву (мотивів). Мотиваційна організація процесів реалізації мотиву є регуляцією здійснення певного життєвого ставлення особистості до світу. Мотивація – це психодинамічна система особистості, організуюча діяльність на шляху здійснення визначених життєвих відносин особистості до навколишнього світі [25].

Основна функція мотивації як цілісної психічної системи полягає в реалізації життєвих відносин особистості та регулюванні діяльності. Мотиваційна регуляція має дві сторони. Перша, утримуюча, сторона стосується мотиваційної розробки, що включає в себе формування в рамках мотиваційного відношення проектів, спрямовуючих діяльність в загальну предметну зону, цільову конкретизацію проектів, вибір цілей, формування намірів, прийняття рішень, контроль намірів і т. д. Друга, динамічно-енергетична, сторона стосується управління мотиваційними спонуканнями, перерозподілу їх по ходу здійснення діяльності, формування мотиваційної інноваційної тенденції, що включає в себе: інноваційну тенденцію, тенденцію дії, тенденцію реалізації, термінаційну тенденцію, інерційну тенденцію.

З метою систематизації перерахуємо основні функції і процеси мотивації. Отже, мотивація: 1) спонукає, ініціює дії, діяльність, поведінку людини; 2) визначає вибірковість психічних процесів - перцепції, уваги, пам'яті, мислення, уяви і т.д.; 3) забезпечує вибір цілей, засобів і дій, постановку цілей; 4) спрямовує діяльність і дії на мотиваційні об'єкти-мети; 5) підтримує спрямованість діяльності та поведінки, забезпечує стабільність дій, а також завзятість, інтенсивність її здійснення; 6) регулює, контролює реалізацію поставленого наміри і виконання обраної дії; 7) перемикає одну дію на інше при виникненні перешкоди або відновлює вибір нових шляхів дії, що реалізують мотив; 8) перериває, гальмує або завершує виконання діяльності, тобто здійснює функцію гальмування (стоп-функцію) [25].

1. Магомед-Эминов М.Ш. Трансформация личности: Учеб. Пособие по психологии личности для психоаналит. учеб. заведений. – М.: ПАРФ, 1998. – 496с.

С.44

…розуміти мотивацію як особливу форму психологічної саморегуляції. Мотиваційно-регулятивним трактуванням діяльності ми не відмінили інших функцій мотивації, Але зробили системотворчою сааме регулятивну функцію…

С.45

…у питаннях мотивації справа полягає не в тому, що спонукає діяльність, а в тому, як вона регулюється…

С.46

…мотиваційну регуляцію не можна ототожнювати з регуляцією мотивації…

В термінах регуляції ми можемо визначити мотивацію як психодинамічну регулятивну систему особистості, яка організує діяльність по реалізації певного мотива (мотивів).

С.47

Отже, мотивація – це психодинамічна система особистості, яка організує (спонукає, направляє), регулює діяльність на шляху здійснення певного життєвого ставлення людини до оточуючого світу.

С.63

…ми можемо дивитися на мотиваційну регуляцію як на мотиваційно-особистісний процесс і виділити такі його рівні: 1) динамічна регуляція, 2)ЕГО-регуляція, 3) Я-регуляція, 4)саморегуляція.

мотив→намір←цінність – с.87

Абульханова: Критерием развития личности служит наличие или отсутствие смысла жизни. Но только в реальной жизни личностно объединяются жизнен­ная позиция, жизненная линия и концепция (смысл)

Смысл жизни отражает жизненную концепцию человека, осознанный и обобщенный принцип его жизни, его жизненную цель ²⁷. В психологии смыс­лом (не только жизни, но и любого действия, поступ­ка, события и т. д.) принято называть внутренне мотивированное, индивидуальное значение для субъекта того или иного действия, поступка, собы­тия. Когда человек совершает то или иное действие, он понимает, осознает, зачем он это делает, и в этом для него заключается смысл. В более широком ас­пекте смысл — это ценность и одновременно пере­живание этой ценности человеком в процессе ее вы­работки, присвоения или осуществления.

В отличие от мотивов, которые в психологии рас­сматриваются как выражение потребностей, смысл — это не только стремление к чему-то, не только будущая цель, определяемая мотивом, но и то переживание, которое имеет место в процессе реализации данного мотива (или их совокупности).

Смысл жизни — это не только будущее, не толь­ко жизненная цель, но и психологическая «кривая» постоянного ее осуществления. Поэтому, достигая конкретных целей в жизни, мы не утрачиваем ее смысла, а, напротив, усиливаем его, убеждаемся в нем, переживаем его. Способность субъекта пережи­вать ценность жизни, удовлетворяться ею и состав­ляет ее смысл. На наш взгляд, смысл жизни — это и способности субъекта 'переживать ценность жиз­ненных проявлений своей индивидуальности, своего «я.», своей личности.

С одной стороны, смысл жизни выражает притя­зания личности, ее стремления, потребности, с дру­гой (и это очень важно) — является подтверждением ее реальных достижений, реальной способности вы­разить себя в формах жизни. Поэтому смысл жиз­ни — это не только будущее, не только перспектива, но и мера достигнутого человеком, оценка достигну­того своими силами по существенным для личности критериям.

Таким чином, активність залежить як від внут ренних передумов, так і від зовнішніх умов (від їх співвідношення, що дає різні типи про явища активності), що призводять до її оптимізації ції, якісному зростанню.Враховуючи реальні результати активності, людина відчуває таке відчуття задоволення, яке піднімає актив ність на новий рівень, розвиває її мотиваційно-ную сферу, удосконалює здатність саморег ляції.

З «арсеналу» внутрішніх характеристик.лич ності особливу роль у зростанні активності грають її мотиви. У складі активності мотиви «розставлені» за своїми цін ностнимі «місцях»: хочу одного за рахунок іншого, хочу того, але не хочу втрачати цього, хочу того й дру гого, але не знаю, чого більше.У активності завжди представлена ​​ієрархія мотивів, їх «першочергових ність», але у одного - для самого себе, у іншого - з точки зору зовнішніх вимог.Коли ж чоло вік збивається з цією «черговості», роблячи врозбрід одне {що встигну) для ситуативних вимог, він «збивається» і роздвоюється у своїй активності. Внутрішня боротьба мотивів становить благоприят ний фон активності, поки вона залишається «внутрішньої».Проте якщо людина не в змозі сам вирішити, в якому напрямку йому бажано діяти, то «боротьба» замість підсилює ролі щодо активності перетворюється на її гальмо (в цьому випадку «боротьба» виходить у «зовнішній» план, так виявляючи ється нездатність особистості зробити вибір).

Таким чином, співвідношення активності та моти вів може набувати (природно, після того, як вибір зроблено) або гармонійний, або суперечать чівий характер.І якщо такі протиріччя (борь ба) мотивів на етапі формування активності сприяють її росту (як у ціннісно-смисловому, так і в контрольно-дієвому плані), то на етапі реалізації активності така «триваюча боротьба» перетворюється на її гальмо.

Регулювання життя людиною здійснюється ним як у ціннісно-смисловому, так і в контрольно-дейст венном відношенні (причому цей контроль відбувається за рахунок особистісної саморегуляції активності).Тому можна сказати, що структурно саморегуляція й активність являють собою як би дві взаємодоповнюючі сторони.

Активність (в будь-якій формі) прагне до зняття особистісної невизначеності, незавершеності (при здійсненні будь-якої діяльності), і в цьому випадку зайва саморегуляція виступає своєрідна різним гальмом активності (якщо невизначений ність вже «знята»,то саморегуляція виступає стимулом для подальшої активності).Проте само регулювання не обмежується тільки контрольними функціями. У процесі саморегуляції особистість «бере до уваги» не тільки «потрібну кількість, міру активності *, але і враховує свій стан, можливості, всю сукупність мотивів, соціально-психологічних орієнтації і т, д.

Ценность деятельности для личности связана прежде всего с возможностью самовыражения, при­менения своих способностей, с возможностью твор­чества.

Ценность деятельности для личности строится и определяется на пересечении многих составляющих — и общественной престиж­ности данной деятельности, и возможности само­выражения в ней и т. д. Так конкретно формируется личностная мотивация деятельности.

Спосіб побудови і організації особистістю себе – знаходження свого місця у суспільстві, у праці, колективі і серед людей – це вияв основних життєвих відношень. Через ці відношення відбувається її рух і розвиток, ці відношення регулюють те, як вона “проявляє” себе в кожій зі своїх діяльностей, в кожній з розв’язуваних задач окремо, в її вчинках і поведінці. Відношення особистості – це не тільки її суб’єктивні мотиви, цілі, прагнення і т.д. вони характеризують її спосіб включення себе в загальний хід життя з урахуванням і об’єктивної логіки цього життя, і своїх, вже змінених, об’єктивованих, застосованих, отримавших об’єктивну оцінку можливостей. Тому будь-який мотив регулюється ставленням особистості до задачі, справи, людини, він реалізується відповідно до принципів, які складають це відношення. Особистість виступає не тільки у своїх суб’єктивних відношеннях і оцінках дійсності. Вона об’єктивує себе у світі як певний суспільний суб’єкт, вона реалізує свою суб’єктивність у сфері об’єктивних суспільних змін.

С.28

...життєві цінності, відповідно до яких вона організує своє подальшежиття. Вони проявляються у вибірковості особистості по відношенню до пропонованих задач дійсності, в різній мірі активності (наполегливості і послідовності) при вирішенні цих задач. Особистість е тільки доводить до кінця при всіх можливих труднощах розв’язання певних задач, вона відстоює право на своє рішення, вона добивається його втілення у життя.

Фогель (Vogel W., Baker R.W., Lasarus R.S. The role of motivation in psychological stress. – J. abn. Soc. Psychology, 1958, 50, N1, p.105-113.): «прояв потреби в досягненні в усіх видах активності опосередкований регулятивними процесами особистості» і у зв’язку з цим аналіз закономірностей процесів регуляції є ... єдиним надійним шляхом вивчення ролі мотивації в організації та виконанні діяльності.

Степанський: Регуляторна функція суб’єктивного критерію успішності полягає у визначенні меж, допустимих з точки зору суб’єкта діяльності, розходжень між реальними та запланованими результатами у відношенні до будь-яких параметрів, які визнаються ним суттєвими.

Мд > Му → результативність визначається рівнем регуляції

Му > Мд → результативність низька при будь-якому рівні регуляції

Висока регуляція → обов’язкова умова успіху – висока Мд

Погана регуляція → мотивація на результат не впливає

Виготський: Вольовий акт обов’язково передбачає попередню наявність у нашій свідомості деяких бажань, хотінь, прагнень, пов’язаних, по-перше, з уявленням про ту кінцеву ціль, до якої ми прагнемо, а по-друге, з уявленням тих вчинків і дій, які потрібні з нашого боку для здійснення нашої цілі. Таким чином, подвійність лежить в самій основі вольового акта і стає примітною і наочною тоді, коли в нашій свідомості сти-

С.195

каються кілька мотивів, кілька протилежних прагнень, і з цих різних прагнень і мотивів свідомості доводиться робити вибір.

Саме моменти боротьби мотивів відкриваються нашому самоспостереженню як найбільш переконливі, безпосередні докази існування свободи вибору.

С.715

...вільний вибір між двома можливостями, який визначається не ззовні, а зсередини самою дитиною.

1. Гальперин П.Я. Лекции по психологии: Учебное пособие для студентов вузов. – 2-е изд. – М.: КДУ, 2005. – 400с., ил.

С.258 – в будь-якій фізичній дії є продукт, якщо його розділити на частини у процесі виконання, і для кожної частини визначимо умови і зусилля, то виконання дії іде по-іншому.

С.266 – Поетапне виконання діяльності: знайомство з задачею, виконання, зупинка, знайомство з наступною задачею... Þоб’єднання окремих ланок.

С.382-383 – Розрізнення понять спонука і мотив. За мотив людина несе відповідальність, за спонуки – ні. А за те, що прийняв ці спонуки в якості основи для своєї поведінки людина несе відповідальність. Це прийняття мотива своєї поведінки. Мотив – це лише початок відповідальності. Відповідальність є лише в суспільстві, це повністю суспільне явище.

С.385 – мотивація це не сонука до діяльності, а прийнята моральна основа для певної поведінки.

В усіх випадках – і коли говорити про мотив, і про мотивацію – йде мова про моральну оцінку, яка має суспільне начало.

С. 389 – самостійне значення моральних цінностей, їх значення для існування людини і її вольової поведінки.

Суспільне значення цінностей.

Конопкін: Мотивація – умова, що детермінує, активує і підтримує саморегуляцію.

Продуктивний шлях вивчення процесів саморегуляції – системний підхід.

«Нормативна» концептуальна модель функціональної структури саморегуляції:

Прийнята суб’єктом мета діяльності. – виконує системоутворюючу функцію, весь процес саморегуляції формується для досягнення прийнятої цілі у тому вигляді, як вона усвідомлена суб’єктом.

Суб’єктивна модель значимих умов. – комплекс зовнішніх та внутрішніх умов, врахування яких сам суб’єкт вважає необхідним для успішного виконання діяльності. Джерело інформації, на основі якої відбувається програмування дій.

Програма виконавських дій. – виконання регуляторної функції побудови, створення конкретної програми виконавських дій. Визначає характер, послідовність, способи та інші характеристики дій.

Система суб’єктивних критеріїв досягнення цілі (критеріїв успішності) – функціональна ланка, специфічна саме для психічної регуляції. Конкретизація та уточнення вихідної форми і змісту цілі.

Поиск по сайту: