Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема: КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ ТА СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ



 

План:

1. Основоположні постулати класичної теорії

2. Неокласична кількісна теорія грошей

3. Грошово-кредитна політика в Україні

1. Кількісна теорія грошей - найдавніша і найвідоміша з монетаристських теорій. У видозміненому варіанті вона домінує і в сучасних теоріях грошей. Сформулювавшись ще у XVI—XVII століттях, класична кількісна теорія намагалася дати відповідь на питання про відносну вартість товарів, купівельну спроможність грошей та причини їх зміни, що сталися внаслідок значного припливу дешевшого золота і срібла з колоніальних територій до Європи, що об´єктивно призвело до зміни рівня цін на товари. Це явище набуло назви «революції цін» і означало зростання цін на товари у 3-5 разів.

Класична кількісна теорія грошей виникла з необхідності пояснити зміни рівня цін відповідними змінами кількості грошей в обігу. Основними методологічними принципами її стали:

а) купівельна сила грошей і ціни товарів встановлюються на ринку, що суперечило теорії вартості, але пояснювало зміни цін товарів залежно від кількості грошей в обігу;

б) в обігу перебувають усі гроші, що ігнорувало функцію нагромадження та її роль в регулюванні грошової маси;

в) купівельна спроможність грошей обернено пропорційна їх кількості, а рівень цін прямо пропорційний кількості грошей;

г) поняття вартості грошей є суто умовним, тому що гроші її отримують лише в процесі обміну.

Подальше застосування даної концепції для пошуку відповіді на всі практичні проблеми використання грошей зробило кількісну теорію панівною в обґрунтуванні вартості грошей і визначенні рівня товарних цін впродовж кількох століть. Провідними її класичними постулатами стали:

причинність, тобто зміни в наявності грошей зумовлюють зміни в рівні цін, а ціни залежать від маси грошей;

пропорційність, що означало пряму залежність цін від змін кількості грошей в обігу, тобто ціни змінюються пропорційно кількості грошей;

однорідність, згідно з якою в разі зміни кількості грошей у такій же пропорції змінюються ціни на усі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишаться незмінним.

Ідею залежності рівня цін від кількості коштовних металів висунув французький філософ Ж. Боден, вартість грошей є величина фіктивна і визначається так:

В = ∑ ЦхТ / V

де В - вартість грошей; ∑ ЦхТ - сума цін товарів; V – число обертів грошової одиниці.

Поширювана ідея автоматичного функціонування грошової системи, що обґрунтовувала підстави ігнорування складного процесу впливу грошей на систему цін, дозволяла стверджувати, що гроші в економіці відіграють малопомітну, службову роль, якою можна нехтувати та ігнорувати зворотним їх впливом на суспільне відтворення.

2.Вдосконалення обґрунтування класичних постулатів кількісної теорії грошей та ігнорування її прихильниками аналізу впливу грошей на систему цін, тривало до кінця XIX - початку XX ст., коли зросли розміри циклічних коливань ринкової економіки, а в теорії виникла неокласична теорія відтворення, до складу якої увійшла неокласична кількісна теорія у формі двох напрямів:

• трансанкційного варіанту І.Фішера;

• кембріджського варіанту А. Маршалла та А. Пігу.

В дискусіях навколо ролі кількості грошей та її впливу на економіку взяв участь М.І. Туган-Барановський, який обґрунтував необхідність дослідження зв´язку між кількістю грошей і цінами на основі кон´юнктурної теорії. Конкретний варіант цієї проблеми розробив американський економіст І.Фішер, у сформульованому ним трансакційному варіанті кількісної теорії на базі рівняння обміну:

MV = PQ,

де М - середня кількість грошей, що знаходиться в обігу протягом певного періоду;

V - швидкість обігу грошової одиниці; Р - середня ціна індивідуального товару;

Q - загальна маса товарів (фізично), що реалізується у даному періоді.

Звичайно, грошова і товарна частини рівняння обміну за умов їх фактичного дослідження виявляється так:

 

У своїй праці «Паперові гроші і метал» (1916 р.) М.Туган-Барановский, піддаючи гострій критиці неокласичну кількісну теорію та її варіант, що викладений І.Фішером, наголосив:

• по-перше, ціни не можуть залежати лише від дії одного фактора - кількості грошей в обігу. Навіть, виходячи із трансакційного рівняння

М · V = P · Q

можна зробити висновок, що рівень цін формується на основі таких факторів:

• по-друге, обґрунтував помилковість висновку про пропорційність зростання цін під впливом збільшення кількості грошей в обігу. Ціни не можуть зростати пропорційно, тому що на їх формулювання впливають зміни у суспільному уявленні про вартість грошей (інфляційні очікування);

• по-третє, на ціни товарів кількість грошей впливає диференційовано, залежно від тривалості і обсягів збільшення. Зокрема, короткострокові або незначні зростання маси грошей можуть взагалі не впливати на ціни і вартість грошей. А тривалі і значні збільшення грошей діють нерівномірно і непропорційно щодо окремих товарів;

• по-четверте, розкрив суть взаємозалежності між загальною масою грошей в обігу, кількістю їх у заощадженнях і швидкістю обертання. Чим швидше обертається грошова одиниця, тим менша кількість грошей стає потрібна;

• по-п´яте, обґрунтував взаємозв´язок загальної вартості грошей і рівня цін не лише з кількістю грошей в обігу, а й оцінив визначальний вплив на них умов товарно-грошового ринку. Приміром, у фазі загального піднесення рівень цін зростає, а вартість грошей падає незалежно від кількості. У фазі спаду, навпаки, ціни знижуються, а вартість грошей зростає.

3.Орієнтація грошово-кредитної політики лише на регулювання кількості грошей в обороті обмежує її можливості впливу на економічні процеси.

Об´єктами монетарної політики є регулювання пропозиції (маси) грошей, ставка відсотку, валютний курс, швидкість обороту грошей та ін. Головними суб´єктами грошово-кредитної політики в Україні виступає Національний банк, а також Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, які визначають основні макроекономічні показники (обсяг ВВП), розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торгівельний баланси, рівень зайнятості та ін. Але Національний банк розробляє основоположні засади грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її реалізацією.

Стратегічні, проміжні й тактичні цілі монетарної політики, узгодження і координація їх дії реалізуються вибором методів та інструментів. Загалом, інструменти грошово-кредитного регулювання економічних процесів поділяють на два види:

а) інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок і економічні процеси (операції на відкритому ринку, регулювання норм обов´язкового резервування, відсоткова політика рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти);

б) інструменти прямого впливу (установлення обмежень або заборони на пряме кредитування Національним банком потреб державного бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів, що їх надають комерційні банки, між пріоритетними галузями і регіонами). При цьому застосування інструментів опосередкованої дії неухильно розширюється, а інструментів прямої дії скорочується.

 

 

ЛЕКЦІЯ №8.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.