Швидкість обігу грошей означає кількість разів обертів на рік, яку кожна грошова одиниця загальної грошової маси, що перебуває в обігу; використовується для купівлі готових товарів. Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).
Обчислюється швидкість обігу грошей як відношення номінального продукту до маси грошей в обігу. За трансакційним рівнянням І. Фішера величину швидкості обігу грошей можна визначити на підставі формули
де V - швидкість обігу грошей; Р - середній рівень цін товарів і послуг; Q - фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані в даному періоді; М- середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.
З наведеної формули величина швидкості обігу грошей прямо пропорційна номінальному - обсягу виготовленого національного продукту й обернено пропорційна обсягу маси грошей в обігу. Приміром, обсяг ВВП у 1998 р. становив 103,9 млрд. грн. Якщо на початку обороту в обігу перебувало згідно з агрегатом М312,5 млрд. грн., а на кінець року - 15,7 млрд. грн., то середньорічний показник М складає 14,1 млрд. грн. Тоді швидкість обігу гривні у 1998 р. становила:
V= 103,9/14,1 = 7,3 рази, а тривалість одного обороту: 360/7,3 = 49,3 дня.
Визначений таким способом показник швидкості обігу грошей характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті для оплати товарів і послуг, що реалізуються, і відноситься до оцінки грошового обігу. Водночас і нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) також впливають на показник швидкості обігу, особливо на тривалість одного обороту. Зокрема, тривалість одного обороту гривні складається з тривалості зберігання грошей у розпорядженні безпосередніх покупців на ринках продуктів і тривалості перебування у розпорядженні фіскально-кредитних інститутів, через які розподіляється частина національного доходу - головного джерела формування платіжного попиту на ринку. Якщо виплати заробітної плати, пенсій та інших платежів з державного бюджету затримуються, то тривалість цієї частини обороту грошей зростає, а швидкість обігу падатиме.
На швидкість обігу грошей діють різнопланові чинники:
а) ті з них, що визначають платоспроможний попит. Якщо попит на гроші зменшується, то витрачання грошей інтенсифікується, а грошовий обіг прискорюється. І, навпаки, якщо попит на гроші зростає, то витрачання грошей буде менш інтенсивним і грошовий обіг уповільниться;
б) глибина поділу суспільної праці. Чим глибший поділ праці і вища її продуктивність, тим частіше і більше продаватиметься і купуватиметься товарів, що зумовлює прискорення грошового обігу;
в) на швидкість обігу грошей суттєво впливають величина і швидкість руху товарних потоків на стадії обміну, розвиток ринкових зв'язків, кредиту та збалансованість ринку та ін.;
г) зростання ефективності суспільного виробництва зменшує період нагромадження вартостей, чим прискорює повернення грошей в обіг;
д) певний вплив на швидкість обігу грошей справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі, банківської справи тощо.
Закон грошового обігу
Обіг грошей означає їх рух в процесі виробництва, розподілу й обміну суспільного продукту та перерозподілу національного доходу під дією свого специфічного закону.
Закон грошового обігу - економічний закон, у відповідності з яким кожного конкретного моменту в обігу може перебувати лише певна об'єктивно зумовлена сума грошей, яка залежить від багатьох чинників і може бути обчислена за формулою
Якщо формалізувати суть цього закону, то його можна виразити таким рівнянням:
МФ = Мн,
де Мф- фактична маса грошей в обігу; Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса.
При цьому, якщо виникли нерівності типу Мф > Мн, то це означає появу в обігу зайвої маси, а Мф < Мн - нестачу грошей для реалізації даної товарної маси.
В умовах золотого стандарту діяла стабільна рівність:
Мф = Мн.
Вона забезпечувалася автоматично шляхом функціонування грошей як скарбу. За умов МФ > Мн надлишкова грошова маса у вигляді повноцінних монет вилучалася з обігу і перетворювалася у скарб, який у випадку виникнення нерівності іншого порядку (Мф < Мн) власники скарбів спрямовували в обіг доти, доки не досягалася рівність: Мф = Мн.
Автоматичний механізм вирівнювання фактичної маси грошей в обігу з об'єктивно необхідною кількістю грошей з плином часу деформувався і набув дії тенденції випереджаючого зростання Мфпорівняно з Мн.
Оскільки емісія дає значний дохід державі, то це провокує бажання казначейства, центрального банку збільшувати пропозицію грошей понад Мн. За цих умов автоматичне вирівнювання Мф= Мн, згідно з трансакційним рівнянням (М × V = P × Q) стає можливе лише коштом уповільнення грошового обігу.
Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону грошового обігу стає хронічним (Мф > Мн), оскільки держава випускає їх не для кредитування економіки, а для покриття своїх потреб. Досягнення рівності за такої умови можливе лише на тимчасовій основі шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслідок чого Мнпідвищується до рівня Мф. Держава може впливати на цей негативний процес шляхом оздоровлення бюджетної системи, скорочення бюджетних видатків, ліквідацією бюджетного дефіциту.
В умовах обігу банківської форми грошей можливості вирівнювання Мф - Мн зростають за рахунок дії кредитного механізму емісії грошей і дотримання принципу повернення кредитованих коштів до емітента через погашення позик. Якщо випуск грошей в обіг здійснюється лише на основі банківського кредитування, то вимоги Мнможуть бути забезпечені жорстким дотриманням принципів кредитування. Розширення меж кредитування здатне збільшити Мф, але в наступні періоди через погашення позик досягається підтримання грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні.