Тема: ГРОШОВИЙ ОБІГ І ГРОШОВІ ПОТОКИ

План:

1. Суть і структура грошового обороту.

2. Сучасні засоби платежу.

3. Грошова маса, її агрегати і механізм дії.

4. Швидкість обігу грошей та грошово-кредитний мультиплікатор.

5. Методи стабілізації грошей.

1. Грошовий оборот –це безперервний рух грошей для забезпечення неперервності відтворення і реалізації суспільного продукту та перерозподілу національного доходу.

Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні і фізичні особи. Які приймають участь у створенні, розподілі, обміні і споживанні ВНП. Однак переміщення грошей у функції засобу обігу і платежу ( Т –Г –Т ) означає не тільки зміну форм вартості, а й забезпечує постійну взаємодію трьох суб’єктів економічних відносин: фізичних осіб, господарських суб’єктів і органів державної влади.

Т

Г--Г - - Г - - Г - - Г -

Т Т Т

Тут гроші вступають в обмін для доведення товарів до споживачів, а самі продовжують нескінченний рух з метою обслуговування безперервності відтворення ВВП. Такий рух грошей називається грошовим обігом.

Характерними ознаками грошового обігу є:

1) еквівалентність.Покупець передає грошову суму, що еквівалентна придбаному продукту.

Г = Т = Г = Т = Г =Т =

2) односторонність.Отримані продавцем гроші назад не повертаються. Вони використовуються для придбання нових покупок.

3) Прямолінійність. Вона проявляється у постійному віддаленні грошей від емітента і наступних суб’єктів обороту, що використали їх для купівлі продуктів.

Г –Т – Г – Т – Г – Т –Г –

Та частина грошового обороту, що приймає участь у формуванні доходів сімейних господарств, називається національним доходом.

ВВП= Ка + (Фс + Фн), де

ВВП – це сума валових продуктів усіх галузей економіки,

ВНП – складається з вартості товарів і послуг вироблених резидентами,

Ка – затрати попередніх періодів,

Фс + Фн – це заново створена вартість, що становить фонд споживання і фонд нагромадження або національний дохід.

Гроші як капітал здійснюють замкнений рух по колу. Даному рухові властивий нееквівалентний обмін. Тобто замість грошового платежу власник не отримує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.

Фінансово-кредитний сектор охоплює дві групи економічних відносин:

1. сферу розподільчих відносин, в якій власність суб’єктів не відчужується, а лише передається у тимчасове користування іншим особам, за що власник отримує прибуток від осіб, що тимчасово користуються його власністю. Цей сектор грошового обороту називаєтьсякредитним оборотом.

2. частина грошового обороту обслуговує відносини перерозподілу національного доходу шляхом відчуження певної частини доходів економічних суб’єктів у вигляді податків та інших обов’язкових платежів на користь держави, яка витрачає їх для забезпечення своїх функцій. Цю частину фінансово-кредитного обороту називають фіскально-бюджетним оборотом.

Грошовий оборот поділяється на 3 сектори:

1. фінанси,

2. кредит;

3. грошовий обіг.

При цьому:

1. рух фінансівнабуває поняття фінансової сфери і фінансового обігу,

2. кредит, виникнувши із нерівномірності відтворювального процесу, реалізації продукції та надходжень. Становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, але на принципах строковості, поворотності і платності

3. грошовий обігяк рух грошей, що опосередковує реалізацію товарів і послуг в процесі суспільного відтворення.Гроші потрапивши в обіг, назавжди залишаються там.

2.Грошовий оборот здійснюється у двох формах: готівковій і безготівковій.

Рух грошей у формі готівкиобслуговують банкноти, розмінні монети і паперові гроші.

Сучасні банкноти мають кредитну основу, але потрапляючи під дію закономірностей обігу паперових грошей здатні знецінюватися під тиском інфляції.

Основними причинами розвитку цього процесу стали:

1. готівкові розрахунки надто дорого коштують, тому що включають значні затрати на друкування грошових знаків, їх зберігання, транспортування та інкасацію;

2. готівкові розрахунки уповільнюють платіжний оборот, ускладнюють контроль за ним з боку суспільства, здатні породжувати тіньовий бізнес і відплив коштів за кордон;

3. збільшення готівкової маси в обігу викликає зростання чисельності працівників, що обслуговують її рух: касирів, контролерів, інкасаторів та ін.;

4. скороченню готівкового обігу сприяє впровадження електронних розрахунків і системи кореспондентських рахунків у банківській системі.

Особливої уваги потребує правильна організація руху готівки на підприємствах, величина готівкових розрахунків яких впливає на розмір грошової маси в обігу. Для підтримання суворої дисципліни на підприємствах усіх форм власності запроваджено такі обов’язкові вимоги:

1. у касі підприємства готівкою можна утримати лише законодавчо встановлену суму, ліміт якої визначається масштабами грошово-фінансових операцій. Решта обігових коштів підприємства зберігається на розрахунковому чи поточному рахунку у банку;

2. для виплати заробітної плати підприємство отримує готівкові гроші у банку зі свого розрахункового рахунку;

3. отримати гроші у банку підприємство може лише за наявності вільного залишку коштів на розрахунковому або іншому рахунку;

4. усі надходження і видатки готівкових грошових коштів підприємство обліковує у касовій книзі. Записи в ній здійснюються негайно після отримання грошей або видачі їх за кожним ордером. Касир щоденно виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає звіт з прибутковими і видатковими документами до бухгалтерії;

5. за перевищення встановленого ліміту залишків готівки у касі, перевищення норми витрачання готівки, неповне чи несвоєчасне оприбуткування готівки в касі та інші неврахування карається законом.

Безготівкові розрахунки –це рух вартості без участі наявних готівкових грошей.

Він здійснюється двома способами:

1.переказуванням грошових коштів з одного рахунку на інший у кредитних закладах,

2.проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівки.

Основними принципами організації безготівкових розрахунків в Україні є:

1. обов’язковість зберігання грошових коштів на розрахункових, поточних та інших рахунках банків;

2. підприємства свої грошові платежі і розрахунки здійснюють через банки шляхом самостійного вибору форми рахунків, що закріплюється у договорах і угодах з банками;

3. платежі покупців за товарно-матеріальні цінності і послуги здійснюються через банки лише за наявності достатніх коштів на рахунках платників;

4. кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням власника;

5. момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до терміну відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг;

6. зарахування коштів на рахунок отримувача, проводиться після списання відповідних сум з рахунка платника;

7. підприємства мають право вибору банків для відкриття своїх рахунків.

Грошові кошти у безготівкових розрахунках існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках. Вони виконують грошові функції лише за умов зняття з депозиту шляхом виписування таких розрахункових документів: платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, векселів, інкасових доручень (розпоряджень).

При цьму розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку мають відповідати вимогам встановлених стандартів, мати визначені реквізити, у випадку відсутності яких документи до виконання не приймаються. Розрахункові документи можуть подаватися до банку як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахунків.

Платіжне доручення –це письмово оформлене доручення клієнта до свого обслуговуючого банку про переказування вказаної суми коштів з його рахунку на користь отримувача.

Платіжна вимога-доручення –складається одержувачем коштів і надсилається платникові. Вона становить розрахунковий документ, який складається з верхньої частини – вимоги постачальника до покупця сплатити вартість поставленої за договором продукції, і нижньої – доручення платника своєму обслуговуючому банкові переказати з його рахунку суму.

Акредитив – це грошовий документ, за яким одна кредитна установа згідно з заявою клієнта доручає іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги.

Інкасові доручення – застосовуються у випадках, коли банк за дорученням свого клієнта отримує гроші на основі розрахункових документів і зараховує ці кошти на його рахунки у банк.

3. Маса грошей –це сукупність купівельних, платіжних коштів, які обслуговують економічні зв’язки і належить фізичним та юридичним особам і державі у певний момент.

До грошової маси належать:

1. всі готівкові грошові знаки, що перебувають на руках фізичних осіб та у касових залишках юридичних осіб,

2. всі депозитні гроші короткострокового характеру,

3. активи, яким властива ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо).

Загальна кількість грошей в Україні на середину 2004 р. характеризувалася такими показниками:

1. в обігу перебувало 20 млрд. грн.. готівки, тобто, на кожного жителя країни приходилося в середньому по 400 грн.,

2. готівкова маса обслуговувалася загальною кількістю 1,132 млрд купюр. В них банкноти вартістю 1 грн складали 15,6% , 2 грн – 12,5% , банкноти по 5 і 10 грн – 20% , банкноти 20 грн – 18% , а решту 16% банкнот становили великі номінали.

Грошовий агрегат –це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір елементів залежно від ліквідності. Для аналізу змін грошової маси на певну дату за ступенем ліквідності фінансова статистика в США визначає 4 агрегати, в Англії – 5, в Німеччині – 3. В Україні визначають і використовують чотири агрегати: М0, М1, М2, М3.

Агрегат М0 – відображає масу готівки, що перебуває поза банками, у вигляді банкнот і розмінної монети. Це найліквідніша частина грошової маси. В Україні питома вага готівкових грошей сягнула понад 50%, тому що агрегат важливий для статистичного аналізу і заходів регулювання грошової маси.

Агрегат М1 – складається з елементів агрегату М0 і коштів на поточних рахунках банків, які можуть бути негайно використані їх власниками для здійснення платежів у готівковій і безготівковій формах без попередження банків. Грошова маса агрегату М1 обслуговує операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національного доходу.

Агрегат М2 – обіймає усі компоненти М1, а також включає кошти строкових і заощаджувальних депозитів у комерційних банках, кошти на рахунках капітальних вкладень та ін.

Агрегат М3 – охоплює всі компоненти М2 плюс довгострокові приватні депозити і ощадні сертифікати у кредитних установах, а також цінні папери , що обертаються на грошовому ринку.

Визначення грошової маси в Україні за агрегатним методом розпочалося, починаючи з 1993 року.

Основні причини, що формують надто високу питому вагу готівки в Україні:

1. зростання номінальних грошових доходів населення,

2. зниження рівня безготівкових розрахунків населення,

3. наявність значних обсягів обороту тіньової економіки,

4. зростання банківських ризиків щодо збереження вартості грошей в умовах інфляційного процесу,

5. втрата довіри населення до банківських і небанківських структур, що пов’язана із загрозою їх можливого банкрутства, відсотковою політикою, відсутністю дієвого механізму страхування депозитів тощо.

3. Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Обчислюється швидкість обігу грошей як відношення номінального продукту до маси грошей в обігу.

V = P * Q / M

V– швидкість обігу грошей,

P –середній рівень цін на товари та послуги,

Q –фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді,

M –середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

На швидкість обігу грошей діють такі чинники:

1. платоспроможний попит.Якщо попит на гроші зменшується, то витрачання грошей інтенсифікується (зросте), а грошовий обіг прискорюється. І навпаки, якщо попит на гроші зростає, то витрачання грошей буде менш інтенсивним і грошовий обіг уповільниться,

2. глибина поділу суспільної праці. Чим глибший поділ праці і вища її продуктивність, тим частіше і більше продаватиметься і купуватиметься товар, що зумовлює прискорення грошового обігу,

3. на швидкість обігу грошей впливають величина і швидкість руху товарних потоків на стадії обміну, розвитку ринкових зв’язків, кредиту та збалансованості ринку,

4. зростання ефективності суспільного виробництва зменшує період нагромадження вартостей, чим прискорює повернення грошей в обіг,

5. розвиток економічної інфраструктури:транспорту, торгівлі, банківської справи тощо.

Грошово-кредитний мультиплікатор –це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.

Вільний резерв – це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.

Крім вільного, існує ще загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Ця частина називається обов’язковим резервом.

Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від:

1. норми обов’язкового резервування,

2. використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень,

3. зниження попиту на позички і зростання позичкового відсотка зменшує надання позик і формуваня депозитних вкладів у банках,

4. зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.

5. Сталість грошейозначає тривалу постійність величини їх вартості, що визначається у певній кількості товарів і послуг, які приходяться на грошову одиницю. Чим довший період, протягом якого можна купити за одну і ту ж суму грошей однакову масу товарів чи послуг, тим вища сталість грошей і тим краще вони виконують свої функції.

Основні чинники сталості грошей:

1. з боку товарів є затрати на їх виробництво, якість та асортимент товарів,

2. з боку грошейє їх внутрішня вартість, маса грошей в обіу та швидкість обертання.

Провідними методами подолання наслідків інфляційної нестабільності грошової системи стали методи нуліфікації, ревалоризаціїі реставрації. Найпоширенішим із них є метод нуліфікації знецінених грошей.

Нуліфікаціяозначає знецінення грошової маси і заміну її новою укрупненою грошовою одиницею з одночасним перерахуванням у встановленому порядку доцільним співвідношенням як грошових знаків, так і усіх цін, тарифів і заробітної плати.

Ревалоризаціяозначає реалізацію комплексу економічних перетворень для поступового відновлення до інфляційної вартості паперових грошей.

Реставрація –це завершення процесу ревалоризації і відновлення до інфляційної купівельної сили грошової одиниці. За умов золотовалютного грошового обігу реставрація означала відновлення обміну паперових грошей на золото за номінальною їх вартістю.

Найпоширенішими методами проведення стабілізаційних заходів стали методи: девальвації, ревальвації та проведення політики дефляції.

Девальвація –це знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою.

Є два методи девальвації:

1. відкритої девальвації, коли обмін паперових грошей здійснюється на металеві монети за курсом, що є нижчим від номіналу,

2. прихованої девальвації, якщо обмін паперових грошей здійснюється за номіналом, але з одночасним пониженням вагової кількості металу у грошовій одиниці.

Ревальвація –це підвищення вартості грошової одиниці щодо курсів інших валют. Ревальвація означає зростання цін експортних товарів у іноземній валюті і зниження їх конкурентноспроможності на світовому ринку.

Дефляція –це процес вилучення з обігу певної частини надлишкових грошей аж до досягнення товарно-грошової рівноваги. Дефляція реалізується у вигляді комплексу фінансових та грошово-кредитних заходів з метою стримування зростання грошової маси в обігу, обмеження інфляції та оздоровлення платіжного балансу.

ЛЕКЦІЯ №3.

Тема: ГРОШОВИЙ РИНОК

План:

1. Економічна суть і структура грошового ринку

2. Види грошового ринку

1 Грошовийринок- це система грошових відносин і банківських та спеціальних фінансово-кредитних інститутів, які забезпечують функціонування сукупності грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення, розподіл і перерозподіл під впливом взаємодії законів попиту і пропозиції.

В ринковій економіці грошовий ₍ринок охоплює сукупності операцій з короткотерміновим і довгостроковим позиковим капіталом. Основним джерелом його утворення стають заощадження домашніх господарств.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного активу визначає такі особливості грошового ринку:

по-перше, купівля-продаж грошей відбувається лише тоді, коли вони є вільні у наявності в одних суб´єктів та створилися потреби їх витрачання іншими;

по-друге, передача товар - гроші відбувається умовно у формі позички під зобов´язання повернути кошти у встановлений строк або у вигляді купівлі облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів та інших фінансових інструментів;

по-третє, внаслідок купівлі-продажу грошей власник (продавець грошей) не втрачає права власності на відповідно продану суму грошей, а добровільно передає право розпорядження нею покупцеві лише на заздалегідь визначених умовах;

по-четверте, у момент продажу продавець не отримує еквівалента, а покупець - відповідного реального права власності. Він розпоряджається купленим як ліквідністю тимчасово, тобто не відчужує еквівалентну суму вартості в товарній формі;

по-п´яте, на грошовому ринку гроші перетворюються у визначальний об´єкт, у їх самоціль. Вони передаються власниками у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на товари. Водночас покупець прагне отримати їх у використання на таких самих засадах, як і товар.

Купівля грошей на грошовому ринку набуває форми їх передачі у тимчасове користування під відповідні інструменти (цінні папери), які на ринку грошей діють аналогічно ролі грошей на товарному ринку. Механізм взаємодії попиту і пропозиції грошей функціонує так:

Загальна схема взаємозв´язку між об´єктамита інструментами грошового ринку

Внаслідок цього купівля-продаж грошей набуває форми:

Г- Цінні папери -Г´

Всі інструменти грошового ринку поділяють на неборгові (пайові) і боргові.

До неборгових належать зобов´язання, які надають право участі в управлінні діяльністю покупця грошей. Зокрема, за продавцем зберігається право власності й отримання доходу. До певної міри право розпорядження надають акції, деривативи (встановленої форми фінансові документи, які засвідчують право власності й отримання доходу), паї та страхові поліси.

До боргових інструментів грошового ринку належать усі зобов´язання покупця повернути продавцеві отриману від нього суму грошей і сплатити належний дохід. Залежно від міри та умов передачі прав боргові зобов´язання поділяються на:

а) депозитні зобов´язання, за допомогою яких гроші передаються у повне розпорядження покупця за умов їх повернення у вказаний термін і сплати відсоткового доходу (або без нього). Депозитні зобов´язання за отримані гроші передають переважно банки. Залучення коштів вони здійснюють у формі відкриття поточних і строкових рахунків, депозитних і ощадних угод (сертифікатів), трастових вкладів;

б) позичкові зобов´язання. На їх основі продавці передають гроші з певними обмеженнями прав їх використання. Зокрема, застосовується зазначення на які цілі має використовуватися позичка, належні гарантії повернення, ступінь окупності проекту, що фінансується. Позичкові зобов´язання набули таких форм: кредитних угод, облігацій, бонів, векселів тощо. Надалі вони можуть самостійно вільно обертатися на ринку цінних паперів.

Усі види інструментів грошового ринку можна поділити на три групи:

• позичкові угоди, якими оформлюються відносини між банками і клієнтами;

• цінні папери, якими реалізуються переважно прямі відносини між покупцями і продавцями грошей;

• валютні цінності - відносини між власниками двох різних валют.

2.В залежності від призначення й рівня ліквідності фінансових активів розрізняють два основних сегменти грошового ринку: ринок грошей і ринок капіталів.

У сегменті ринку грошей, який ще називають монетарним ринком, продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій з метою обслуговування руху обігових коштів підприємств, банків, громадських організацій, населення і держави. Об´єктом купівлі-продажу стають тимчасово вільні кошти і валюти, а суб´єктами ринку грошей виступають фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних осіб; громадян, держави.

У свою чергу структура ринку грошей складається з валютного ринку та ринку короткострокових банківських кредитів, що мають розвинену мережу спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів, діяльність яких забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар. Але гроші як звичайні товари на товарному ринку не продаються і не купуються. Вони обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється нормою позикового відсотка, яка і є ціною «товар-гроші» як капіталу. Тому ринок грошей діє як складова частина і відповідний сегмент фінансового ринку, на якому реалізуються короткострокові депозитно-позикові операції.

При цьому валютний ринокохоплює операції купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів, які обслуговують широке коло зовнішньоекономічних операцій, страхування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо. За своїм режимом функціонування валютні ринки поділяються на вільні,тобто діють без валютних обмежень, і обмежені, якщо валютні операції дозволяються уповноваженими органами або здійснюються за офіційно встановленим валютним курсом.

Ринок позикового капіталуохоплює відносини акумулювання й купівлі-продажу середньострокових і довготермінових кредитів і фінансових активів строком використання понад один рік, які обмінюються за альтернативною вартістю, що вимірюється нормою позикового відсотку. Структурними сегментами ринку позикових капіталів діють ринок короткострокових фінансових активів, ринок цінних паперів і ринок середньо- та довготермінових банківських кредитів. Об´єктом оперування на ринку виступають не самі гроші, а право на тимчасове їх використання на умовах зворотності, строковості та платності¹ позик. При цьому ринок цінних паперів охоплює як кредитно-боргові відносини (облігації, векселі тощо), так і відносини співволодіння (акції), що можуть продаватися, купуватися і погашатись.

Отже, в ринковій економіці грошовий ринок за ознакою ліквідності та призначенням фінансових активів, які на ньому обертаються, охоплює мережу спеціальних інститутів, що забезпечують взаємодію попиту й пропозиції на гроші як специфічний товар.

Якщо розглядати грошовий ринок з позицій застосування на ньому інструментів і методів управління грошовими потоками, то його можна класифікувати як два взаємопов´язаних і таких, що доповнюють один одного і водночас відособлених два ринки: ринок позичкових капіталів і ринок цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів охоплює специфічну сферу товарних відносин, де реалізуються відносини акумулювання грошових коштів фізичних і юридичних осіб та надання позичок на принципах кредиту з метою забезпечення потреб суспільного відтворення. На цьому ринку задіяні кредитно-фінансові установи і фондові біржі, за допомогою яких реалізується рух позичкового капіталу для забезпечення нормального кругообігу капіталу.

Функціонування ринку цінних паперів складає частину ринку позичкових капіталів. Як частина грошового ринку він охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння. Через банки, спеціальні кредитні установи і фондову біржу акумулюються грошові нагромадження суб´єктів господарського життя, а далі спрямовуються у виробничі та невиробничі інвестиції. При цьому взаємодія ринків позичкових коштів і цінних паперів надійно забезпечує реалізацію права власності на використовувані грошові кошти і формує фінансові джерела економічного зростання, їх концентрацію і централізацію, розподіл і перерозподіл трудових і матеріальних ресурсів між галузями економіки, сприяє структурній перебудові суспільного виробництва.

У системній структуризації типів грошового ринку важливе місце посідають функціональні ознаки. На їх підставі грошовий ринок складається з двох секторів: міжбанківського ринку й відкритого ринку.

Міжбанківський ринокдіє як складова частина ринку позичкових капіталів. На ньому тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів. Найпоширенішими строковими депозитами на міжбанківському ринку є строкові депозити на 1, 3, 6 місяців. Максимальний термін -1,2 роки (інколи до 5 років). Встановлювані при цьому відсоткові ставки враховують витрати банка-кредитора, ймовірність кредитного ризику, співвідношення попиту і пропозиції. Вони також стають базовими у визначенні відсоткових ставок для інших більш тривалих кредитів на національних і міжнародних ринках позичкових капіталів. Для комерційних банків міжбанківський ринок є основною формою балансування платіжного обороту і підтримання поточної ліквідності, управління ставками відсотка й банківськими ризиками та джерелом отримання додаткових доходів.

Відкритий ринокзабезпечує купівлю-продаж цінних паперів (короткострокових зобов´язань держави) центральними банками. Центральні банки використовують операції на відкритому ринку як найгнучкіший інструмент грошово-кредитної політики. Продаючи частину свого портфеля цінних паперів комерційним банкам, або посередникам, а через них і населенню, фірмам та компаніям, центральні банки зменшують обсяг своїх вільних резервів і кредитний потенціал. І, навпаки, якщо вони купують у комерційних банків, населення і фірм цінні папери, то тим самим збільшують їх вільні резерви і кредитний потенціал. Внаслідок цього грошова маса в обігу зростає. Провідними інструментами відкритого ринку грошей є скарбницькі і комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Їх купівля-продаж слугує збалансуванню попиту і пропозиції грошей та формуванню ринкової ставки відсотка як ціни грошей.

ЛЕКЦІЯ №4.

Тема: ГРОШОВІ СИСТЕМИ

План:

1. Економічна суть і структура грошової системи

2. Грошові системи монометалевого і біметалевого обігу

3. Формування грошової системи ринкового зразку в Україні

1. Грошові системи –це складні економічні системи. Їх становлення і процеси вдосконалення об’єктивно відображають рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин та механізмів взаємодії суспільних інститутів, що забезпечують їх функціонування.

Грошова система будь-якої країни є результатом історичного розвитку даної держави і відображає історичні традиції та національні особливості.

Складові елементи грошової системи

1. Грошова одиниця. Її назва пов’язана з історією країни і законодавчо закріплена як грошовий знак, що є засобом виміру вартості та виразу цін товарів. Наприклад: 1грн = 100 копійок, 1 долар США = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів, 1 італійська ліра = 100 чентезімо, 1 французький франк = 100 сантимів, 1 німецька марка = 100 пені, 1 шведська крона = 100 ере та ін. Гривня в Україні виникла історично, а її відновлення в обігу у 1996 році означало повернення традиційної, однієї з найстаріших в світі грошової одиниці, що діяла на території Європи і представляла могутню державу східних слов’ян.

2. Види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу. У грошовому обігу України перебувають банкноти, номіналом 1, 2, 3, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 грн., та монети 50, 25, 10, 5, 2, 1 копійка. Їх емісія здійснюється на основі кредитів НБУ та чеково-депозитної емісії комерційних банків.

3. Масштаб цін –це величина грошової одиниці даної країни. В епоху використання у грошовому обігу золота і срібла вартість грошової одиниці визначалася як фіксована державою вагова кількість грошового металу в грошовій одиниці.

4. Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют та в інших операціях і визначається купівельною силою порівнювальних одиниць. Валютний курс гривні визначається НБУ на підставі щотижневих чотириразових торгів іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку НБУ з урахуванням курсів що зафіксовані на Московській, Франкфуртській і Нью-Йорській біржах.

5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків. Взаємодію та регулювання готівкового і безготівкового обігу держава забезпечує на основі актів внутрішнього законодавства з урахуванням економічного і валютного становища країни.

6. Регламентація безготівкового грошового обороту. Її здійснює держава через механізм діяльності ЦБ шляхом встановлення порядку використання грошей на рахунках у банках.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. На підставі принципів загальної економічної політики НБУ здійснює відповідну валютну політику, спільно з Кабінетом Міністрів складає платіжний баланс України, контролює дотримання схваленого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України, видає способи встановлення й використання валютних курсів, виражених в іноземній валюті.

8. Центральним елементом грошової системи і державним органом реалізації грошово-кредитного та валютного регулювання є Центральний (Національний) банк. Основу діяльності НБУ складають: забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні, стимулювання розвитку і зміцнення банківської системи України та ін.

2.В системі металевого обігу залежно від металу, що виконував роль загального еквівалента, на різних етапах історичного розвитку склалося два типи грошових систем: біметалевого і монометалевого грошового обігу.

Грошова система біметалевого обігу діяла впродовж 16 – 18 ст., скасували її у 19 ст.

Форми металевого обігу поділяються на:

1. форма біметалізму – роль загального еквіваленту законодавчо закріплена за двома металами – це золото і срібло.

2. форма монометалізму – це грошова система, в якій роль грошей виконує один вид коштовного металу.

Біметалізм поділяється на:

1. Система паралельної валюти –це співвідношення між золотом ісріблом встановлюється стихійно на ринковій основі,

2. Система подвійної валюти –це співвідношення між якими визначається державою.

3. Система кульгаючої валюти –це коли один із видів монет карбується у закритому порядку.

Монометалізм поділяється на:

1. Золотомонетний стандарт,в якому діє безпосередній обіг золотих монет і вільний обмін грошових знаків на золото.

2. Золото зливковий стандарт,монети в обіг не випускаються, але забезпечується обмін банкнот на стандартні зливки.

3. Золотодевізний стандарт,це грошова система, що зберігала непрямий зв’язок грошової одиниці із золотом шляхом обміну національних банкнот на іноземну валюту, яка обмінювалася на золото.

3.

Стаття 99 Конституції України вказує:

1. Грошовою одиницею України є гривня,

2. Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності гривні,

3. Найважливішим напрямком розбудови грошової системи України є забезпечення зростання довіри до національної валюти – гривні,

Провідними складовими елементами грошової системи України стали:

1. види грошових знаків, що мають законну платіжну силу:

- банкноти – гривні, номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500;

- розмінна монета (копійка), що випускається в обіг номіналом 1, 2, 5, 10, 25, 50.

2. офіційний валютний курс гривні встановлюється НБУ на підставі торгів валютними цінностями на УМВБ за валютами (долар США, євро, рубль) на підставі крос-курсів;

3. порядок організації готівкового і безготівкового обігу. Функціональним обов’язком є суворий контроль стану грошового обігу, забезпечення сталості національної валюти, розробка правил і форм здійснення безготівкових розрахунків, способу і порядку платежів, контроль касових операцій;

4. орган грошово-кредитного і валютного регулювання НБУ. Він є залежним фінансово-економічним органом для здійснення самостійної національної грошово-кредитної політики. Правління НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші нормативні акти, що регулюють грошовий обіг, та координує діяльність комерційних банків.

ЛЕКЦІЯ №5.

Поиск по сайту: