Реалізація вексельних операцій

Історично склалося так, що вексель, набуваючи своїх властивостей кредитно-розрахункового ордерного документу, охопив майже всі сфери господарського життя і перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний засіб.

Видача векселя означає досягнення угоди між векселедавцем і ремітентом про боргове оформлення реальної угоди. Тут діє такий принцип: немає векселя - немає і прав кредитора. А володіння цим документом означає настання відповідних правових наслідків, що регламентують і впорядковують ділові відносини між партнерами та зменшують ризики неплатежу. В умовах кризи платежів в Україні широке впровадження вексельного обігу на основі прийняття Закону України «Про обіг векселів в Україні» здатне швидко зменшити дебіторську заборгованість і затоварювання певних видів продукції та вирішити інші проблеми формування стабільних відносин соціально орієнтованої ринкової економіки.

Студенти мають засвоїти, що вексель є надійним і доброякісним фінансовим документом. Як строкове письмово оформлене боргове зобов'язання, він здатний сумлінно працювати засобом платежу і кредиту, гарантувати беззастережне повернення кредитованих сум до кредитора. У векселі навіть непередбачуваний випадок неплатоспроможності ділового партнера спричинює менш вірогідні збитки кредитора, ніж розрахунки у інших формах. Водночас оформлення кредитних угод векселями спонукає боржника виважено ставитися до взяття боргових зобов'язань, якомога ефективніше використовувати кредитовані ресурси, забезпечувати такий їх господарський кругооборот, щоб своєчасно і сповна виконати взяті зобов'язання. У інших випадках для боржника неминуче наступає безпосередня відповідальність аж до примусового стягнення боргу.

Важливою перевагою векселя є його здатність передавати титул власності від одного до іншого векселетримача шляхом нанесення індосаменту. Індосамент - це передавальний напис, яким один учасник вексельного обігу передає свої права за векселем наступній особі і стає індосантом. Індосант, повністю і безповоротно передавши всі права за векселем наступнику, слідом за векселедавцем бере на себе відповідальність гаранта в разі неплатежу з боку платника. Дана відповідальність зберігає законну силу навіть тоді, коли вексель в кінцевому рахунку виявився недійсним. Правом нанесення індосаменту в Україні володіють дієздатні юридичні та фізичні особи, які, нанісши на звороті векселя передавальний напис, тим самим реалізують передавальну, гарантійну і легітимаційну функції індосаменту.

Студенти мають знати, що важливими формами гарантування повноти і своєчасності отримання платежу за векселем є акцепт як засвідчена підписом платника згода прийняти вексель на тих умовах, що вказані у його тексті. Акцепт платника для кредитора важливий тим, що він підтверджує дієздатність векселя як повноцінного фінансового документу і є попередньою гарантією, що вексельна сума надійде йому своєчасно. Для боржника пред'явлення векселя для акцепту (презентація) стає певною гарантією від неправомірних вимог і дозволяє прогнозувати свою фінансово-господарську діяльність та планувати вказані у векселі умови розрахунків. З часу нанесення акцептного напису вексельне зобов'язання стає безповоротним і не може бути відкликаним.

Акцептування здійснюється у платника. Кожен платник може виставити вексель для акцепту у свій обслуговуючий банк, який виконає операцію акцептування, але за умов надання в його розпорядження належної для платежу суми та сплати комісійної винагороди. У операціях із простими векселями акцепт не застосовується, тому що векселедавець є прямим боржником, а його зобов'язання відображається вже у самій формі простого векселя. Водночас у простих векселях терміном «через стільки-то часу від пред'явлення» акцепт обов'язковий. Векселедавець тут нанісши свій акцепт, підтверджує не згоду на оплату, а вказує дату, від якої починається розрахунок строку платежу.

Зручною формою гарантування повноти і своєчасності вексельного платежу стало нанесення авально-вексельної запоруки, за допомогою якої третя особа, нанісши гарантійний напис, повністю або частково приймає на себе відповідальність усім своїм майном за виконання зобов'язання за векселедавця, акцептанта, індосанта або за іншу задіяну у векселі особу. Водночас зобов'язання аваліста є другорядним відносно основної особи - боржника. Воно діє лише за умов невиконання основного зобов'язання. Тоді гарант, оплативши вексель векселетримачеві, перебирає на себе усі його права, щодо відшкодування понесених затрат.

Гарантія аваліста посилює привабливість векселя і підносить його ліквідність та курсову вартість. Як економічна категорія аваль для векселедавця консолідує вексель і полегшує його перетворення у готівку в будь-який час. Платникові (боржнику) він дає можливість у разі потреби отримати банківський кредит з оптимальними для нього умовами. А для аваліста означає гарантійне зобов'язання, яке випливає із тексту його поручительського напису, але не потребує затрат, за виключенням випадку несплати векселя в строк особою, за яку його надано.

Характер авалю та акцепту робить дані операції комерційних банків різновидом кредиту, тому вони надаються під належну комісійну винагороду, яка має покривати відповідне відволікання кредитних ресурсів. За міжнародними стандартами відсоткова ставка за банківськими гарантіями становить 2-3%. В Україні вона визначається у кожному конкретному випадку індивідуально. В основу її розрахунку, звичайно, кладеться сума вексельного платежу, термін платежу, рівень платоспроможності векселедавця простого векселя чи акцептанта переказного, також діюча ставка процента.

Студенти повинні отримати уявлення про вексель як високоліквідний цінний папір, що однаково надійно працює не лише у сфері комерційного кредиту, а й легко перетворюється у форму банківського кредиту. Шляхом дисконту - придбання банком прав за векселем до настання строку платежу за ним, комерційний банк купує вексель у векселетримача, терміново сплачуючи йому вексельну суму за вирахуванням дисконтного процента, а сам отримує платіж лише з настанням вказаного у векселі терміну.

Внаслідок систематизації і жорсткого контролю дисконтні операції банків з векселями в ринковій економіці набули масового і повсякденного характеру. Центральні банки використовують їх не лише як спосіб рефінансування комерційних банків, а й для формування і реалізації великомасштабної політики маніпулювання операційною обліковою ставкою з метою активного впливу на стан ліквідності всієї банківської системи, гарантування стабільності товарно-грошової рівноваги на ринку, піднесення ефективності суспільного відтворення і динамічного розвитку продуктивних сил. На засадах рефінансування вексельний кредит легко трансформується у заставну форму кредиту. Механізм заставних операцій з векселями у комерційних банках передбачає:

а) відкриття банком спеціалізованого позичкового рахунку з відображенням у ньому суми наданої позички, що забезпечена прийнятими векселями;

б) надання клієнту - заставодавцеві чекової книжки, якою реалізується надана кредитна послуга;

в) встановлення співвідношення сум вартості прийнятих у заставу векселів і наданих кредитів для кожного клієнта визначається індивідуально, залежно від його кредитоздатності та надійності заставлених векселів.

Передані у заставу векселі, особливо для тих підприємств, що ведуть інтенсивні вексельні розрахунки і постійно нагромаджують значні пакети «чужих» векселів, стають підставою для оперативного отримання кредиту у формі відкриття спеціального позичкового рахунку в обслуговуючому банку, який постійно узгоджується у відповідному відсотковому співвідношенні з наданим у забезпечення пакетом векселів. Відмінною рисою заставного кредиту є те, що він відкривається або без зазначення терміну припинення кредитування або ж рахунок відкривається до терміну погашення заставлених векселів. Векселетримач не переуступає свого права власності на заставлені векселі, але право розпорядження ними відновлює лише після завершення терміну застави і своєчасного погашення позички.

Важливо наголосити, що різновидом простих векселів до прийняття Закону України «Про обіг векселів в Україні» стали так звані податкові векселі, які видаються платниками податків за їхнім власним бажанням з метою відстрочення платежів за податковими зобов'язаннями. Цей різновид векселів не може передаватися шляхом нанесення індосаменту, обов'язки їх погашення покладені лише на векселедавців, за користування податковими векселями відсотки не нараховуються. Ці та інші особливості податкових векселів роблять їх малоліквідними, а механізм функціонування неадекватним ролі класичних векселів. Більше того, написання умови про сплату таким векселем податку робить податковий вексель модифікованим, що не визнається дієздатним з позиції вексельного права. З великим відхиленням від загальновизнаних норм вексельного права слід назвати й так звані пенсійні векселі, енерговекселі, векселі «Укрзалізниці» та інші види. Даючи критичну їх оцінку, потрібно знову і знову ставити питання про реальне входження законодавства України в систему європейського і міжнародного права.

Рекомендована література

1. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р. (з наступними змінами і доповненнями).

2. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 р. (з доповненнями і змінами).

3. Закон України «Про заставу» від 2.10.1992 р. (з наступними змінами і доповненнями).

4. Закон України «Про нотаріат» від 2.09.1993 р. № 3425 -12.

5. Аваков А. Вексельное обращение. Теория и практика. - X.: Фолио, 2000.

6. Акчурин Р.Т. и др. Вексельное обращение в инвестиционном процессе. - М., 1999.

7. Андрійчук В., Галузинський С. Власний та позичковий капітал підприємств і критерії їх раціонального співвідношення // Економіка України. - 1998. - № 6. - С 25-34.

8. Андрійчук Є.М. Удосконалення інституту банкрутства // Фінанси України. - 2001. - № 9.

9. Большаков О.Ю. Вексельний обіг в Україні: становлення і розвиток // Фінанси України. - 2000. - № 7. - С 119-127.

10.Большаков О.Ю. Облік вексельних операцій в умовах ринкової невизначеності // Фінанси України. - 2000. - № 11. -С 92-95.

11.Большаков О.Ю. Моделювання аналізу і контролю вексельних операцій // Фінанси України. - 2001. - № 2.

12.Демківський А.В. Вексельна справа. - К.: Наша справа, 1999.

13.Демківський А.В. Вексельний обіг в Україні. - К.: Либідь, 2001.

14.Демківський А.В. Сучасний вексельний обіг. - К.: Знання, 1996.

Поиск по сайту: