Індивідуальні завдання. 1. Погляди кейнсіанців і монетаристів на механізм встановлення рівноваги на грошовому

1. Погляди кейнсіанців і монетаристів на механізм встановлення рівноваги на грошовому ринку.

2. Швидкість обігу грошей і погляди на її характер.

Тема 4. Грошові системи

План

1. Регулювання обігу готівки.

2. Основні типи грошових систем, їх еволюція. Класифі­кація грошових систем за характером їх функціонування: саморегульовані та регульовані. Регульовані гротові системи ринкового і неринкового типу. Відкриті та закриті грошові системи.

3. Становлення та розвиток грошової системи України

Питання 1. Регулювання обігу готівки

Згідно з чинним законодавством України всі юридичні особи: усіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без грома­дянства, які є суб’єктами підприємницької діяльності, зобов’язані зберігати свої кошти на рахунках у кредитних установах. Кожна держава прагне до максимального скорочення обігу готівки. Не тільки юридичні особи, підприємці, а й громадяни зберігають свої кошти на рахунках у банках, користуючись кредитними картками, використовуючи готівку лише для дрібних розрахунків.

Це дуже зручно для населення, полегшує контроль за грошовим обігом, певною мірою позбавляє державу необхіднос­ті друкувати “зайві” гроші. Однак усе це можна реалізувати за умов існування стабільної національної валюти, тому держава вимушена проводити жорстку регламентацію касових операцій.

Порядок ведення касових операцій державними, коопера­тивними, орендними, колективними, спільними, громадськими й іншими підприємствами, об’єднаннями, організаціями та установами, незалежно від форми власності та виду діяльності, а також особами, які є суб’єктами підприємницької діяльності й мають розрахунковий рахунок у банку, регулюється правилами Національного банку України.

Усі розрахунки в господарському обороті України су­б’єкти підприємницької діяльності здійснюють у безготівковому порядку через комерційні банки. Регулювання готівкових розра­хунків входить до повноважень Національного банку України. Особливе місце серед актів, якими регулюються розрахунки го­тівкою, належить Порядку ведення касових операцій. Націо­нальний банк України, згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” та своїм Статутом, установлює ознаки та порядок платіжності грошових знаків.

Готівку в установах банків може бути отримано підпри­ємствами для розрахунків із населенням для оплати праці, гро­шових виплат та заохочень, інших виплат населенню, що не входять до складу коштів, спрямованих на споживання, допо­могу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відря­дження, закупівлю сільськогосподарської продукції та продукти її переробки, тваринницької та рослинницької сировини, дико­ростучих плодів та ягід, лікарських рослин, макулатури, брухту, страхові відшкодування ломбардами, що здійснюють виключно ломбардні операції.

Кошти, які отримують підприємства й організації на ви­плату заробітної плати і стипендій, зберігаються в касах протя­гом трьох робочих днів, сільськогосподарських і залізничних підприємств - п’ять робочих днів, включаючи день отримання готівки у банку.

Після закінчення зазначених термінів кошти повер­таються в установу банку.

Підприємства, які мають грошовий виторг, можуть затримувати у своїх касах готівку для оплати праці не більше трьох робочих днів, включаючи термін виплати заробітної плати, сільськогосподарські підприємства - п’яти робочих днів.

Видача готівки підприємствам на виплату заробітної плати, стипендій та грошового забезпечення військовослуж­бовцям здійснюється установами банків у строки, встановлені відповідно до колективних договорів, постанов Уряду України, розпоряджень центральних органів виконавчої влади і вказівок правління НБУ.

Готівка, отримана з установ банку, витрачається за цільо­вим призначенням.

Підприємства можуть мати у своїй касі готівку в межах лімітів залишку готівки в касі.

Видача готівки на забезпечення поточних потреб провадиться установами банків у сумах, замовлених їх клієнтами, але в порядку та розмірах, визначених діючим порядком ведення касових операцій у народному господарстві України.

Правила касових операцій для бухгалтерій. Для бухгал­терій і кас у всіх підприємствах, організаціях і установах існу­ють суворі правила, встановлені Національним банком України.

Із своїх кас підприємства видають готівку підзвіт на опе­раційні та господарські витрати. Невитрачена готівка, отримана підзвіт, повертається в касу не пізніше трьох днів до кінця стро­ку, на який її було видано.

Особи, котрі отримали готівку підзвіт, зобов’язані подати в бухгалтерію підприємства звіт про витрачені суми. Видача но­вих сум готівки підзвіт провадиться за умови повного звіту про використання раніше виданих сум.

Особи, які отримували аванс на відрядження, повинні своєчасно звітувати в бухгалтерію про витрачені суми. Особли­во суворі правила встановлено щодо звітування та повернення невитрачених сум по закордонних відрядженнях. Залишок іно­земної валюти понад суму, використану за авансовим звітом, підлягає поверненню (не пізніше п’яти днів після повернення з відрядження) в касу в тих коштах, у яких було видано аванс.

Заборгованість працівника підприємства чи установи у випадках неповернення в установлений строк авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження, стягується в сумі, еквівалентній потрійній сумі цих валютних цінностей, перера­хованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день погашення заборгованості.

Видача грошей із каси, не підтверджена розпискою отримувача у видатковому касовому ордері або в іншому документі, що його заміняє, у виправдання залишку готівки в касі не приймається. Ця сума вважається нестачею і стягується з касира. Готівка, не виправдана касовими ордерами, вважається надлишком каси й зараховується в дохід цієї юридичної особи.

Забороняється зберігання в касі готівки та інших ціннос­тей, що не належать даній юридичній особі. Бухгалтери й інші працівники, що користуються правом підпису касових докумен­тів, не мають права виконувати обов’язки касира.

До порушень касової дисципліни належать такі: витра­чання касової виручки понад установлені норми, несвоєчасне здавання виручки до банку, перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі, витрачання отриманої в банку готівки не за призначенням, несвоєчасне повернення в банк невикориста­них готівкових коштів, одержаних на виплату заробітної плати, допомог, стипендій і винагород, видача готівки з каси у позику іншим підприємствам і організаціям.

Після обговорення виявлених при перевірці порушень ка­сової дисципліни приймаються рішення про застосування фі­нансової санкції:

а) за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі суми виявленої понадлімітної готівки;

б) за перевищення норм витрачання готівки на поточні потреби - у розмірі суми їх перевищення;

в) за неоприбуткування (неповне оприбуткування) у ка­сах готівки - у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Штрафи стягуються у безспірному порядку до Державно­го бюджету України.

Запитання для самоперевірки

1. Хто здійснює регулювання грошового обігу в Україні?

2. Якими нормативними документами регулюється поря­док ведення касових операцій у господарстві України?

3. Охарактеризуйте правила касових операцій, уста­новлені для бухгалтерій і кас підприємств.

4. Які санкції застосовуються за порушення касової дис­ципліни на підприємстві?

Питання 2. Основні типи грошових систем, їх еволю­ція. Класифікація грошових систем за характером їх функ­ціонування: саморегульовані та регульовані. Регульовані гро­шові системи ринкового і неринкового типу. Відкриті та закриті грошові системи

Вивчаючи дане питання, потрібно мати на увазі, що грошові системи сформувались у XVI - XVII століттях із появою та затвердженням капіталістичного способу виробниц­тва, хоча окремі елементи з’явились у більш ранній період.

Із розвитком товарно-грошових відносин та капіталістич­ного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошо­вій системі.

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та зако­номірності функціонування грошової системи.

Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає властиву йому сукупність економічних від­носин, у зв’язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу.

Неритову грошову систему вирізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові сис­теми розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей, лі­мітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей.

Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елемента гро­шової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання валютних відно­син виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій фізичними та юридичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки у світову. Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної іноземної валютної ціни грошової одиниці країни і, фактично, виступає як формальний елемент грошової системи.

Відповідно до загальних законів функціонування грошей виділяють саморегульовані та регульовані грошові системи. Саморегульованими були системи обігу металевих грошових знаків (монет). Основою саморегулювання виступала рівність вартості, яку виражали монети в обігу, і вартості металу, що містився в них. У зв’язку з цим у конкретний період часу без­посередньо в обігу знаходилася кількість монет, необхідна для реалізації товарів згідно із законом грошового обігу. Якщо через зміну обсягу виробництва та реалізації товарів потреба обігу в грошових знаках скорочувалася, то відповідна кількість монет вилучалась із обігу, перетворюючись на скарб. При розширенні виробництва й товарного обігу монети, що становили скарб, надходили в обіг. Так через функцію грошей як засобу утворення скарбу здійснювалося стихійне регулювання грошо­вої маси, завдяки якому кількість грошових знаків в обігу підтримувалася на рівні потреби обігу в грошах.

Історично системи металевого обігу реалізувались у фор­мі біметалізму та монометалізму. При біметалізмі роль загаль­ного еквівалента законодавчо закріплювалася за двома метала­ми, - як правило, золотом і сріблом.

Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими та срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

· система паралельної валюти, за якої вищезазначене співвідношення встановлюється стихійно, на ринковій основі;

· система подвійної валюти, якщо таке співвідношення визначається державою;

· система “кульгаючої” валюти, за якої один із видів мо­нет карбується в закритому порядку.

Найпослідовнішою формою біметалізму була система па­ралельної валюти. Однак вона створювала технічні труднощі у функціонуванні сфери обігу у зв’язку з наявністю та постійними коливаннями подвійної системи цін.

Уведення деякими країнами системи “кульгаючої” валю­ти, тобто відмова від вільного карбування монет зі срібла, прискорила їх знецінення, наплив срібла з сусідніх країн і вивезення золота за кордон. Тому вони змушені були зовсім припинити карбування монет зі срібла, а ті, що залишилися в обігу, перетворилися на розмінну монету.

Монометалізм - це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль грошей. Найпоширенішим в історії вважається золотий монометалізм. Його найпослідовнішою формою виступав золотомонетний стандарт, що характери­зується нижчезазначеними загальними рисами:

· у внутрішньому обігу країни знаходиться повноцінна золота монета, а золото виконує всі функції грошей;

· дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб (як правило, на монетному дворі країни);

· неповноцінні гроші, що знаходяться в обігу (банкноти, металева розмінна монета), вільно та необмежено обмінюються на золоті;

· допускається вільне вивезення та ввезення золота й іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота.

Функціонування золотомонетного стандарту потребувало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які служили резервом монетного обігу, забезпечували розмін банк­нот на золото, виступали резервом світових грошей.

У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефі­цитів, покриття їх позиками та зростаючим випуском грошей спричинили до збільшення грошової маси в обігу, яка значно перевищувала за своїм обсягом золоті запаси емісійних банків, що ставило під загрозу вільний обмін паперових грошей на золоті монети. У цей період золотомонетний стандарт припинив своє існування в країнах, на території яких тривали воєнні дії, а пізніше і в більшості інших країн.

Після закінчення Першої світової війни, в умовах розвит­ку загальної кризи капіталізму, жодна капіталістична держава не змогла здійснити стабілізацію своєї валюти на основі відновлен­ня золотомонетного стандарту.

У ході грошової реформи 1924 - 1929 рр. повернення до золотого стандарту було проведено у двох урізаних формах - золотозлиткового та золотодевізного стандартів.

При золотозлитковому стандарті, на відміну від золото­монетного, в обігу відсутні золоті монети та вільна їх чеканка. Розмін банкнот, як і інших неповноцінних грошей, проводиться тільки на золоті зливки. Обмін неповноцінних грошей на золото проводився з допомогою обміну на валюту країн із золотозлитковим стандартом. Таким шляхом зберігався непрямий зв’язок грошових одиниць країн золотодевізного стандарту із золотом. Підтримання стійкості курсу національної валюти здійснюва­лося методом девізної політики, тобто із допомогою купівлі та продажу національних грошей за іноземні, залежно від того - знижується чи підвищується курс національної валюти на рин­ках.

У результаті світової економічної кризи 1929 - 1933 рр. золотий стандарт було скасовано в усіх країнах світу та встанов­лено систему нерозмінного банкнотного обігу.

Створення у 1944 р. Бреттон-Вудської світової валютної системи представляло собою становлення системи міждержав­ного золотодевізного стандарту, по суті золотодоларового стан­дарту, для країн із вільно конвертованою валютою. Даний стандарт було встановлено лише для центральних банків, причому тільки одна валюта - долар СІЛА зберігала зв’язок із золотом. У зв’язку зі скороченням золотого запасу уряд США з 1971 р. офіційно закінчив продаж золота за долари, і золотодоларовий стандарт припинив своє існування.

Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюд­жетна емісія, що може виступати у двох формах:

1) випуск грошових білетів державним казначейством;

2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної

емісії.

В обох випадках випуск грошей визначається не потреба­ми обороту, а величиною бюджетного дефіциту, що, відповідно до законів обігу паперових грошей, спричиняє їх постійне знеці­нення. Регулювання грошового обороту в цих умовах вимагає здійснення заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету.

Система кредитного обігу - це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забез­печує еластичність грошового обігу, дає можливість, на відміну від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшу­вати кількість грошей в обігу. Це створює реальну можливість підтримання їх кількості на рівні об’єктивної потреби обігу. За загальними законами обігу грошей кредитна грошова система близька до металевої.

Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняття “металева грошова сис­тема”.

2. Які системи можна назвати паперовими грошовими системами?

3. Поясніть причини появи й існування неповноцінних грошей.

4. Дайте визначення понять “біметалева грошова сис­тема” та “монометалева грошова система”.

5. Охарактеризуйте особливості й механізм дії золотоде­візного стандарту.

6. Чим відрізняються між собою системи паперового грошового та кредитного обігу?

Питання 3. Становлення та розвиток грошової систе­ми України

Опрацьовуючи дане питання, слід мати на увазі, що після проголошення у 1991 році незалежності перед Україною постало завдання створення власної грошової системи. Необхід­ність цього було викликано не тільки появою незалежної держа­ви, а й тим, що в умовах прозорості кордонів і майже безконт­рольного переміщення товарів і грошей між Україною та її най­ближчими сусідами всі негаразди у системі грошового обігу країн-сусідів швидко поширювались і на нашу країну. Так, наприклад, величезна інфляція в Росії на початку 1990-х років спричинила те, що потік рублевої грошової маси було спрямовано в Україну, спустошуючи і без того дефіцитний ринок нашої держави. До того ж, Україна усе більшою мірою відчувала нестачу рублевої маси, оскільки із вересня 1991 року Україна не отримувала рублевих надходжень від Центрального банку Російської Федерації.

Формування власної грошової системи гальмувалося ти­ми силами в Україні, які прагнули до відновлення СРСР. Проте об’єктивні процеси як у політичному, так і в економічному жит­ті суспільства спричинили, хоч із запізненням майже на рік, становлення власної грошової системи. В українських діячів щодо її формування було замало історичного досвіду, хоч раніше Україна вже робила спроби розбудови власної грошової системи.

Своїм корінням грошова система України сягає ще в часи Київської Русі, грошовою одиницею якої була гривня. Після татаро-монгольських навал на значній частині нашої Батьківщи­ни в обігу був російський рубль. У тих частинах України, що входили до складу Польщі або Австро-Угорщини, були наявні (в обігу) національні грошові одиниці цих держав.

Становлення власної грошової системи в нашій країні по­чалося з проголошення Україною в 1917 році своєї неза­лежності. Спочатку було введено в обіг карбованці, випущені у вигляді купюр по 100 карбованців, а в 1918 році було випущено гривню, що містила сто шагів. Досить тривалий період українські гроші функціонували нарівні з російськими рублями і тільки 6 січня 1919 року було прийнято Закон Української Народної Республіки про остаточну заборону обігу російських рублів на території нашої держави.

Грошову систему нашої країни, що вперше проголосила свою незалежність, було представлено тільки паперовими грошима. У цей складний період у розвитку нашої держави поряд із гривнею випускалися й інші грошові знаки. В Україні свої гроші

випускали окремі міста, такі, наприклад, як: Тернопіль, Кам’япець-Подільський, Луцьк та ін.

Із проголошенням у 1991 році незалежності України допався процес становлення власної грошової системи. На цьому шляху наша держава пройшла кілька етапів.

Перший етап почався 28 грудня 1991 року із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України про введення в Україні купонів багаторазового використати. Це було зумовлено нестачею рублевої готівки та прагненням захистити свій споживчий ринок від тиску різкого зростання рублевої маси, що сталося через потужну емісію грошей у Росії. Купони виконувати роль готівки й видавалися нарівні з рублями Сума виплат у купонах спочатку в середньому становила 25% місячного заробітку, а вже через кілька місяців усі 100% свого доходу працівники отримували в купонах.

Другий етап становлення грошової системи України почався 12 листопада 1992 року, коли купон було введено у безготівковий обіг і наша країна остаточно вийшла із “рублевої зони”. Єдиним платіжним засобом оголошено український карбованець, який у готівковому обігу було представлено купоном. Однак, не маючи власної фабрики держзнака, держава змушена була на досить невигідних умовах друкувати ці купони в Канаді та Великобританії.

Третій етап пов’язаний із проведенням 2 вересня 1996 року грошової реформи та введенням національної валюти - гривні. До того часу її введення кілька разів відкладалося через загальну економічну нестабільність у країні й потужні інфляційні процеси, що досягли свого піку в 1993 році й тільки після цього пішли на спад.

Назву наша національна валюта отримала від гривні - гро­шової одиниці Київської Русі, а щодо розмінної монети, то її назву залишили за звичною копійкою.

Уведення гривні означало завершеній процесу становлення в Україні власної паперово-грошової системи. Зараз перед Украї­ною доставлено складне завдання - зміцнення позиційної національ­ної валюти, забезпечення її стабільності та досягнення як

внутрішньої, так і зовнішньої конвертованості гривні. Вирішення даних завдань пов’язане з удосконаленням грошового обігу, а також розвитку та зміцнення всіх перспективних і позитивних тенденцій у ринковій економіці України.

Запитання для самоперевірки

1. Які передумови становлення власної грошової системи України?

2. Які особливості становлення грошової системи Укра­їни?

3. Охарактеризуйте основні етапи становлення грошової системи України.

Поиск по сайту: