Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема 6. Школи бастіонної фортифікації



 

Революційним удосконаленням мистецтва фортифікації була поява в Чехії та Італії у 15 ст. базового оборонного укріплення – бастіону. Це укріплення дало початок надзвичайно популярній у Європі бастіонній системі оборони. За час її вдосконалення в європейських країнах склалося кілька шкіл бастіонного фортифікаційного мистецтва. Нові ідеї та укріплення цих шкіл миттєво поширювалися на сусідні країни й успішно співіснували з архаїчними формами укріплень.

Основні школи бастіонної системи оборони:

староіталійська (1-а половина 16 ст.),

новоіталійська (2-а половина 16 ст.),

голландсь­ка (2-а половина 16 – 1-а половина 17 ст.),

німецька (2-а половина 16 ст.),

французька (2-а половина 16 – 1-а половина 17 ст.).

 

1. Староіталійська школавиникла у 1-й пол. 16 ст. Засновниками її вважають італійських інженерів Антоніо да Сангало Молодшого (1483-1546), що будував римські укріплення, і Мікелє Сан-Мікелі (1484-1559), який укріплював Веро­ну, Неаполь, Кандіо (Греція), побудував на підводному підмурку форт святого Андрія в Лідо для захисту рейду Венеції. Взірцями італійської системи фортифікації є укріплення Туріна, Мілана, Відня, Лавалетти, Антверпена та інших міст.

Головні ознаки:

– серцевидний план, тупий кут на шпиці і невеликий розмір бастіонів;

– ескарпи бастіонів разом з бруствером обли­цьовувалися каменем ззовні і зсередини на всю висоту;

– фаси на стику з фланками не утворювали залом, а були довшими за останні й мали півкругле завершення, зване орільйоном, бастілією, туреоном, больверком (франц. – оreillon вушко) – бічне прикриття фланків, на яких стояла артилерія, призначена для захисту куртини;

– фланки бастіонів влаштовувалися перпендикулярно до куртин і мали два-три яруси, в яких артилерія знаходилася ніби в гнізді, прикритому з поля стіною фаса;

– довгі кур­тини (до 450 м), іноді заломлені під прямим кутом всередину (абрис тенального фронту);

 

Рисунок 6.1. Бастіони

староіталійської школи

(за А. Фрейтагом)

 

– для оборони рову всередині довгої куртини розташовували допоміжний менший бастіон, званий «п’ятою формою». У ньому фланки під прямим кутом з’єднувалися з куртиною.

ровиширокі (20-30, навіть 40 м) і глибокі (6-8, до 15 м);

контрескарп рову па­ралельний фасам бастіонів;

гласис не мав прихованого шляху;

вальґанґ завширшки 7-9 м, командування валу – 8-9 м;

– зовнішні допоміжні оборонні споруди (верки) не будувалися;

– з бастіонів у напільний бік можна було потрапити через потерну.


Рисунок 6.2. Елементи староіталійського бастіону та примикаючі укріплення. Схема: 1 – великий кавальєр, 2 – орільйон, 3 – малий кавальєр, 4 – відступний ярусний фланк, 5 – рів.

Рисунок 6.3. Дубенський замок з орільйонами (Рівненська обл.). Сучасне фото з літака


Потерна -галерея для пересування оборонців; прихований підземний прохід, що з’єднував середину фортеці з зовнішніми укріпленнями; підземний вихід з фортеці, підлаз, піднир, підкоп.

 

 

 

Рисунок 6.4. Потерна Хотинської фортеці (Чернівецька обл.). Сучасне фото

2. Новоіталійська школарозвивалася в 2-й пол. 16 ст. в Італії. Сформувалася близько 1560 р. Описана інженером Франциско Мархі (1504-1576) в «Трактаті з військової архітектури» (1599).[17] Удосконалювали цю систему інженери-архітектори Марко, Буська, Флоріані, Розетта та інші. Та найбільший вклад в неї внесли італійський математикНикколо Тарталья (1554) і П’єтро Катанео (1567).

Головні ознаки:

– збільшені в розмірах бастіони, на яких розміщували надшанці, звані кавальєрами (італ. сavaliere – вершник) – внутрішні домінуючі на бастіоні ярусні земляні вали-бруствери, що прикривали розрахунки далекобійних гармат (іноді кавальєром називали малий, високий бастіон усередині головного бастіону, що призначався для обстрілу місцевостей, прихованих від вогню.

горжі бастіонів зменшено до 1/6 сторони внутрішнього полігона;

– вкорочені до 200 м куртини, збільшено внутрішній кут фасів;

– для захистумостів і в’їзних башт з воротами, щорозташовувалися посередині куртини, споруджували демілюни, а згодом – равеліни. Також вони служили для оборони фланків і куртин, дозволяли вести перехресний вогонь з бастіонами, фланкували прихований хід.

Демилюн (франц. demi-lune – півмісяць) – півкругле земляне двостороннє укріплення-острівок, призначене для оборони куртини, прототип пізнішого равеліна. Його поява зробила атаку на найслабкіше місце фортеці – куртину дуже невигідною.

Равелін – призначене для оборони в’їзної брами у замках і фортецях бастіонного типу трикутне земляне укріплення-острівок між бастіонами у рові перед воротами, що складалося з двох фасів під кутом і площадки. Равелін одним мостом з’єднувався з за піллям, іншим – з оборонною брамою.

Рисунок 6.5. Куртини між бастіонами Рисунок 6.6. Равелін Золочівського замку

захищені демілюною (а) і равеліном (б). (Львівська обл.). Сучасне фото.

Схема (за О. Шаузі)

 



Рисунок 6.7. Організація засхисту равеліна. Рисунок з книги П. Гріффітона і

П. Денніса

Рисунок 6.8. Будівництво равеліна.

Рисунок з книги П. Гріффітона і

П. Денніса


Використовувався для разташування артилерії та стрільців-мушкетерів.

– за ровом, перед гласисом з’являється прикритий хід - дорога за ровом, нижча від рівня гребеня гласису для переміщення оборонців вздовж зовнішньої лінії укріплень й підготовки вилазок.[18] На заламах прикритого ходу утворюються місця для збору військ.

 

Головні недоліки італійської системифортифікації:

– кут напряму флан­ка не дозволяв вести вогонь в потрібному напрямку, а більше шкодив фланку сусіднього бастіону;

– кам’яний ескарп швидко руйнувався, на відміну від земляного, який поглинав гарматні ядра.

       
   
 
 

 


Рисунки 6.9.-6.10. Елементи верхньої (зліва) і середньої (справа) частин бастіону Золочівського замку (Львівська обл.). Сучасне фото.

 

3. Голландська школа фортифікації виникла в ході Вісімдесятирічної війни (1568-1648) Нідерландів з Іспанією за незалежність. Укріплення голландських міст потребували нагального зміцнення старих фортець, споруджених за староіталійською системою, і побудови нових. Голландські інженери відмовилися від кам’яного ескарпування валів й втілили в життя ідею оборонних фронтів з земляних укріплень. Ця ідея прижилася в Європі в 2-й пол. 16 – 1-й пол. 17 ст.

Започаткував голландську школу фортифікації генерал, інженер, барон Мінно Кугорн (1641-1704). Продовжили її розвивати А. Антоніч (1543-1620), С. Маролуа (1627), А. Фрейтаг (1630), Фелькер (1666) і Мельдер (1670).[19] Голландська система перевершила новоіталійські і навіть наступну французьку завдяки добре продуманим веркам, майстерному поєднанню сухих і наповнених водою ровів, комунікативним оборонним засобам, що уможливили вилазки і сполученням між окремими додатковими укріпленнями.

Головні ознаки:

– великі бастіони (модуль 220 м – відстань мушкетного пострілу), кути і взаємні пропорції оборонних елементів старанно обраховані;

ескарп і контрескарпбез кам’яного облицювання; лише пізніше вузьку смугу ескарпів викладали каменем;

вали низькі (не вище 5,5 м), також без кам’яного облицювання;

ровиширокі, наповнені водою;

каземати відсутні;

куртиналамана;

– для зміцнення бастіонного фронту влаштовувався цілий ряд допоміжних укріплень рову(верків),кожен з яких штурмуюча сторона була змушена атакувати окремо й захоплювати послідовно один за одним: фоссебреї, горнверки (horn-work), кронверки (cron-work), демілюни й равеліни. Застосовувалися також редьюїти, кувр-фаси і контр-гарди.

– оскільки наповнені водою рови взимку замер­зали і легко долалися ворогом, для їх захисту споруджували греблі і шлюзи, щоб спустити воду в момент підступу ворога до стін;

– побудовано шлюзи і запруди для влаштування повені довкола підніжжя гласиса.

Фоссебрей (fausse-braie – обманний насип) – понижений, висунутий вперед вал перед головним, з якого вели вогонь з мушкетів для кращої оборони рову.

Горнверк (нornwerk – рогате укріплення) – укріплення бастіонного фронту, що складалося по боках з двох напівбастіонів, з’єднаних куртиною, таким чином уподібнюючись до рогів. Іноді перед куртиною ставився равелін.

Кронверк (нім. kronwerk – короноподібне укріплення) – укріплення бастіонного фронту, що складалося з одного бастіону і двох напівбастіонів по боках, в плані нагадувало корону, і служило для посилення фортечного фронту.

Рисунок 6.11. Кронверк з бастіонами голландської фортифікаційної школи

(за А. Фрейтагом)


Рисунок 6.12. Поєднання верків за голладською школою фортифікації. Схема: К — куртина фортеці; Кр – кронверк; Гв – горнверк, Р – равелін; Г – контргарди (за В. Шперком)

Рисунок 6.13. Захист бастіонного фронту кронверком, редюїтом, равеліном і теналем (за М. Кугорномом).


 

Редюїт (франц. reduit – сховище) – тилове укріплення, що влаштовувалося для посилення внутрішньої оборони. Первісно служило укриттям для гарнізону, атакованого зі всіх сторін.

Кувр-фас (франц. couvrir – покривати, face – лице) — допоміжне укріплення реданного типу у вигляді довгого вузького валу для прикриття ескарпованих фасів бастіону від руйнування ворожою артилерією. Висота кувр-фасу робилася такою, щоб не заважати гарматному вогню з бастіону.

Контр-гард (франц. contre-garde) – допоміжне укріплення реданного типу в рові перед фасами бастіону для прикриття ескарпованих стін головного валу від гарматних ядер і артобстрілу, вал редану або демілюну. Бруствер контр-гарда робили на 2 фути вище за бруствер головного валу.

5. Французька школарозвивалася в 2-й пол. 16 ст. у Франції. В Європі користувалася найбільшою популярністю, хоча й була бідною на власні ідеї. У 2-й пол. 16 ст. при королі Генріху ІУ у Франції було засновано корпус військових інженерів, праці яких майже століття служили взірцями для фортифікаторів. Ідеологами школи вважаються інженери Жерар де Бар-ле-Дюк (1594), Блайсе Паган (1604-1665) і маршал Франції Себаст'єн ле Претр де Вобан(1633-1707).Основні положення французької бастіонної системи знайшли широке практичне застосування. Вони були популярнішими, ніж принципи решти шкіл разом узятих. Заслугою французів є зведення фортифікаційного мистецтва до точних мате­матичних правил, поєднання архітектури, геометрії і артилерійських розрахунків.

Найбільше до популяризації французької школи спричинився інженер-практикВобан (1633-1707). Він побудував 33 фортеці і удосконалив до 300 старих, брав участь в 53-х штурмах фортець. Під кінець життя у 1703 р. був призначений маршалом Франції. Вобану належать два великих винаходи в галузі облоги фортець (метод стрільби рикошетом і поетапного штурму фортець). В галузі фортифікації він відомий своїми трьома системами захисту, хоча й не на­писав жодного рядка про свій метод фортифікації. З великого числа фортець, побудованих Вобаном, наступники вивели теоретичні правила. [20]Сам Вобан вважав найвдалішими свої другу і третю системи. Коли вручив Людовіку XIV план ук­ріплень Ландау (за другою системою), сказав: «Ось фортеця, для взяття якої буде недоста­тньо всього мого мистецтва». Але це не вберегло Лан­дау від триразового падіння ще за життя Вобана (1702, 1703, 1704 рр.) і ще раз після його смерті (1713 р.). Помилки Вобана були виправлені генералом інженер­них військКормонтенем(1696-1752 рр.), метод якого можна вважати вершиною досконалості бастіонної систе­ми. Маршал Франції Тюрень під час іспано-французької війни (1663 р.) для оборони від переважаючих сил іспанців запропонував будувати укріплення, звані люнетами. Французи вели маневрену оборону, причому зводили свої укріплення через брак часу порівняно невеликими, з відкритим тилом або горжею. Перевага люнетів полягала в тому, що вони забезпечували належну відсіч при фронтальних атаках і в той же час, у разі потреби, дозволяли швидко покидати їх і своєчасно ухилятися від бою.

 

Рисунок 6.14. Люнети Тюреня. Схема (за Тюренем)

Головні ознаки:

великі басті­ониз кутом шпіца90 градусів, з протяжними фасами (1/3 лінії полігону) і опуклими фланковими кутами;

фаси бастіонів направлені на фланково-куртинні кути;

фланки перепендикулярні до оборонної лінії, повернуті до куртини під гострим кутом і прикриті великими орільйонами, що дало можливість прострілювати весь рів;

– з фланків усунено неефективні другий і третій яруси, які фігурують на більшості італійських і ранніх французьких фланках;

горжібастіонів займають 1/6 сторони внутрішнього полігона;

всередині бастіонів був ретраншамент(франц. retrancher – відокремити, укріпити), що інакше називався кавальєром – додатковий фортифікаційний вал, відділений ровом від бруствера, розміщений позаду головної лінії оборони;

– на кінцях куртини перед фасами для оборони ровів влаштовано злами;

 

Рисунок 6.15. Злами на кінцях куртини перед фасами. Схема.

 

– попереду куртини насипався висунутий вперед вал, званий голландцями фоссебрея (fausse-braie), а Вобаном теналем (tenaille), призначений для посилення оборони рову мушкетним вог­нем і для прикриття куртини від прямого гарматного вогню з гребеня гласиса;

– перед фасами бастіонів у рові влаштовувалися окремі вузькі укріпленняконтргарди, що вже використовували голландці; (П.)

равелін мав в своїй горжі редюїт (reduit) – цитадель для продовження опору після захоплення валу ворогом;

 

 

Рисунок 6.17. Укріплення за французькою школою бастіонної фортифікації (за Мітчелем). Схема: 1 – бастіонний артилерійський валганг; 2 – передня куртина; 3 – кавальєр; 4 – прикритий шлях; 5 – равелін або люнет; 6 – редюїт равеліна; 7 – двійний капонір; 8 – аппарель; 9 – редюїт прикритого шляху.

 

– зовнішній бікескарпу обличковувавсяна половину висоти, щоб уникнути обвалів;

контрескарп з заокруленою вершиною робили па­ралельним до фасів невеликого равеліна;

критий хід не мав зубців;

– гребінь гласиса був зубчастої форми;

– пропонувалося зводити каземати(одно- або кількповерхові приміщення в бастіонах або куртинах, призначені для зберігання зброї, боєприпасів і укриття гарнізону від вогню противника), однакза Вобана вони не знайшли практичного застосування у фортецях Західної Європи через відсутність ресурсів і психологіний бар’єр;

старі башти обладнано кількома казематами, що мали вихід бійниць у рів;

– редюїтом посилений вхідний плацдарм;

кам’яна кладка прикривалася спереду земляними валами.

 

6. Німецька фортифікаційна школарозвивалася в 2-й пол. 16 ст. – 1-й пол. 17 ст у Німеччині. Представляли цю школунімецькі інженериДаніель Спекль(1536-1589)та Георг Рімплер, вбитий під час осади Відня турками у 1683 р. Свої ідеї вони виклали в книгах «Архітектура фортець» і «Фортифікація з бастіонами посередині» (1673), [21] де вказали на головні недоліки староіталійської школи – малі бастіони і довгі куртини. Ідеологи німецької школи були противниками бастіонів. Вони пропонували замінити їх теналями, казематами і потужнішою системою внутрішньої оборони.

Дев’ять головних ознак цієї школивикладено в книзі Д. Спекля:

– найкраще оборону може тримати багатокутна у плані фортеця з обширними бастіонами на кутах (шиї 1/4 і 1/3 від сторони внутрішнього полігону) і заломами, оскільки сторони здатні при цьому надавати кращу допомогу одна одній;

– бастіони повинні мати тупі внутрішні кути (близько 60 градусів);

– для енергійної оборони потрібні великі бастіони;

– в бастіонах і на куртині обов’язково треба споруджувати кавальєри як додаткову лінію оборони;

– велика частина або й весь фланк бастіонумає бути перпендикулярним до рову і споруджуватися на місці пересічення лінії оборони з куртиною;

– ескарпи фасів і фланків повинні захищати казематовані галереї для фронтальної мушкетної оборони рову і враження ворожих мінерів;

– куртини мають захищати великі равеліни;

критий хід(широка полоса землі між гласисом і контрескарпом)має бути добре укріплений. Гребінь гласиса і контрескарпа зубчасті;

– всі частини кам’яної кладки мають закриватися земляними валами від обстрілу артилерією з поля;

рови широкі й наповнені водою;

– кам’яні ескарпи посилювалися контрфорсами з півкруглими склепіннями і сягали тільки до поверхні валу (напіводягнений), вище споруджується тільки тонка стінка з бійницями на рівні з гребенем гласиса, утворюючи бойовий хід для оборонців. Кладка стіни робилася арками одна над іншою;

– заломи куртини всередину давали ряд додаткових укріплень;

бастіони в прямокутних у плані фортецях розміщені не по кутах, а посередині куртини, яка отримувала можливість фланкувати фаси бастіона.[22]

 

 

 

 

Рисунок 6.18. Розріз казематів по Рисунок 6.19. План розташування

лінії а-в (за Мітчелем) казематів. Схема (за Спеклем)

Застосування винайденого Вобаном рикошетного вогню дуже шкодило веркам бастіонної системи оборони, тому поступово стали переходити до системи оборони окремими фронтами.

 

 

 


Рисунок 6.20. Казематовані галереї (за книгою П. Гріффітона і П. Денніса)

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.