МОДУЛЬ І. Інтелектуальна власність 6 страница

Рекомендована література

11, 12, 15, 16, 33, 34, 44, 45, 50, 57-59, 81-83, 92-94, 98, 108, 129-134, 137

Тема 7. Оцінювання вартості об’єктів інтелектуальної власності

План вивчення теми

1. Інтелектуальна власність як інтелектуальний капітал.

2. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив.

3. Оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності.

4. Методи оцінки та алгоритм оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності.

5. Види ліцензійних платежів.

Навчальні цілі

Закріплення, поглиблення, систематизація знань про: інтелектуальну власність як інтелектуальний капітал, інтелектуальну власність як нематеріальний актив, оцінку вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності, методи оцінки та алгоритм оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності, види ліцензійних платежів.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

Самое важное понятие в маркетинге - понятие бренда.

Если вы не бренд - вы не существуете. Кто же вы тогда?

Вы - обычный товар. Филип Котлер^[146]

Для того щоб самостійно опановувати дану тему, потрібно зрозуміти, що таке інтелектуальний капітал? Для чого необхідна оцінка варості прав на об’єкт інтелектуальної власності? Також, перш ніж починати роботу над п’ятим питанням, студенту необхідно знати в чому особливість передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності, тобто, спочатку попрацювати над темою шостою самостійної роботи.

Інтелектуальний капітал - це коріння компанії, приховані умови розвитку, що криються за видимим фасадом її будівель і товарного асортименту. У цьому і полягає особливе значення інтелектуального капіталу. Що це за умови? Дослідження, проведені у шведській страхової та фінансової компанії «Скандію», виявили дві групи подібних факторів:

1) Людський капітал. Сукупність знань, практичних навичок і творчих здібностей службовців компанії, прикладена до виконання поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності компанії, культура праці і загальний підхід до справи. Людський капітал не може бути власністю компанії.

2) Структурний капітал. У цю категорію входять технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торгові марки і все те, що дозволяє працівникам компанії реалізувати свій виробничий потенціал - іншими словами, те, що залишається в офісі після відходу службовців додому. Структурний капітал також включає в себе відносини, що склалися між компанією і її великими клієнтами. На відміну від людського капіталу, структурний може бути власністю компанії, а отже, і об'єктом купівлі-продажу.

Таким чином,

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ + СТРУКТУРНИЙ КАПІТАЛ = ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ^[33]

Становлення економіки знань у розвинених країнах Заходу у 90-ті роки XX ст. привернуло увагу дослідників до категорії інтелектуального капіталу як однієї зі системоутворюючих категорій, породжених новим постіндустріальним суспільством. Загальновизнано, що інтелектуальна, науково озброєна праця, що ґрунтується на знаннях, творчі здібності працівників, їх професійна кваліфікація, права на дизайн, торговельні знаки, патенти, структура управління та інформаційні технології стають першоосновою та рушійною силою виробництва, стратегічними факторами економічного розвитку національних економік у інформаційну епоху.

Впровадження у науковий вжиток поняття «Інтелектуальний капітал» стало відображенням принципово нового підходу до аналізу ринкових відносин, конкурентних переваг та лідерства підприємств, що ґрунтуються на ефективному використанні унікальних за природою нематеріальних чинників, здатних привести в дію механізм інноваційного розвитку[3].

Виникнення інтелектуального капіталу цілком закономірне, якщо брати до уваги дію неподоланних історичних і технологіч­них процесів, не говорячи про інвестиційні потоки, що заполо­нили сучасний світ, сприяючи розвитку економіки, в якій знання відіграють провідну роль. Інтелектуальний капітал скоро стане головним критерієм оцінки наших компаній і закладів, тому що лише він здатен ві­добразити динаміку організаційної стійкості та процесу ство­рення цінностей. Тільки він придатний для оцінки сучасного виробництва, що змінюється так швидко, що робити висновки про його вартість можна лише з урахуванням таланту його робітників, їх відданості справі та якості знарядь праці, які вони використовують[33].

Існують різні підходи до визначання поняття «Інтелектуальний капітал»:

Ø Інтелектуальний капітал - інтелектуальні здатності людей, у сукупності зі створеними ними матеріальними й нематеріальними засобами, які використовуються в процесі інтелектуальної праці[38].

Ø Інтелектуальний капітал - це інформація й знання, які відіграють роль «колективного мозку», що акумулює наукові й повсякденні знання працівників, інтелектуальну власність і накопичений досвід, спілкування й організаційну структуру, інформаційні мережі та імідж підприємства[20].

Ø Інтелектуальний капітал — вартість сукупності наявних у нього інтелектуальних активів, зокрема інтелектуальної власності, його природних і придбаних інтелектуальних здатностей й навичок, а також накопиченої ним бази знань і корисних відносин з іншими суб’єктами[34].

В сучасному суспільстві інформаційної або інтелектуальної економіки інтелектуальний капітал відіграє домінуючу роль і є важливим компонентом, який визначає ринкову вартість компанії та проявляється у здатності колективу генерувати нові ідеї, впроваджувати інновації, максимально використовувати всі види внутрішніх ресурсів і, таким чином, зміцнювати та утримувати конкурентні позиції підприємства на певному сегменті ринку. Прискорений розвиток високотехнологічних галузей орієнтується на максимальне використання наявного у них інтелектуального капіталу. Тому саме інтелектуальний капітал, а не матеріальні активи підприємств має найбільшу цінність і є одним з найважливіших активів, який в сучасних умовах використовується українськими підприємствами неефективно, є по-справжньому «невидимим» для багатьох керівників активом і не виказує своєї справжньої цінності.

Ефективне використання інтелектуального капіталу компанії вимагає, насамперед, ідентифікації всіх належних йому інтелектуальних об’єктів і проведення їх вартісної оцінки. Оцінка інтелектуальної власності – складний процес, пов’язаний з необхідністю детального аналізу безлічі різноманітних чинників. Головна складність цієї роботи пов’язана з труднощами збору достовірної інформації і у вірному виборі методів оцінки в кожній конкретній ситуації. Роботу з оцінки об’єктів інтелектуальної власності проводять спеціалізовані фірми – оцінювачі, які мають ліцензії на цей вид діяльності.

Слід розуміти, що для підприємства головним є не тільки визначення своїх інтелектуальних продуктів, а ще й уміння ефективно управляти ними. Управління інтелектуальним капіталом підприємства передбачає вміння його керівників знаходити адекватні методи захисту від неправомірних посягань на нематеріальні активи і запобігати порушенням виключних прав, одержувати і підтримувати в силі правовий статус об’єктів промислової власності, визначати надлишкові активи і організовувати їх реалізацію шляхом продажу ліцензій або ноу-хау тощо[4].

Вкладаючи кошти в інтелектуальний капітал сьогодні, підприємство зможе по-перше, отримувати високі доходи у майбутньому, по-друге, таке підприємство буде мати найголовнішу перевагу серед інших - конкурентоспроможність, бо наявність патентного портфелю та вкладення в інтелектуальний капітал підвищують ділову репутацію компанії (Гудвіл), що допомогає отримувати додаткові дивіденди, наприклад, можливість продавати товар за більш високими цінами, ніж ціни конкурентів. Гудвіл (ділова репутація), як і інші об’єкти інтелектуальної власності, відноситься до нематері­альних активів.

«…Сегодня, единственный способ выдержать конкуренцию – успеть обновить свой интеллектуальный капитал раньше, чем это сделают другие...» - Кен Бланшар[6].

Нематеріальні активи - це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність. Відмінними ознаками нематеріальних активів є [149]:

Ø відсутність матеріальної основи і при цьому во­лодіння такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з довгостроко­вих прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

Ø відсутність наміру продажу нематеріальних ак­тивів у нормальних умовах діяльності підприємс­тва;

Ø тривалість експлуатації, що дозволяє врахову­вати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через обраний варіант обліко­вої політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонуван­ня (гудвіл, товарні знаки тощо);

Ø відсутність відходів;

Ø багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

Ø підвищений ступінь ризику в прагненні отримати доход від застосування подібних активів.

Конституція України розділяє власність і інтелектуальну діяльність, результатом інтелектуальної діяльності є інтелектуальний продукт, який розглядається як інтелектуальна власність. Право володіння інтелектуальною власністю закріплено законодавчо та відповідно до спеціального законодавства надається охорона прав на об’єкт інтелектуальної діяльності, наприклад, патент, свідоцтво, але для того щоб мати змогу продати права на певний об’єкт інтелектуальної власності, або віднести до статутного капіталу необхідно знати вартість цього об’єкта, тобто, необхідно провести оцінку об’єкта інтелектуальної власності.

В Україні основними нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини з оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності, які відносяться до нематеріа­льних активів, є: Цивільний Кодекс України, Податковий кодекс України, Постанова Кабінету Міністрів України № 419 від 28.02.2000 «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності», Накази Мінфін України № 242 від 18.10.1999 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку», № 318 від 31.12.1999 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку», № 69 від 11.08.1994 «Про Інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків», № 1185 від 03.10.2007 «Про затвердження Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності"». Про затвердження Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав".

Так, ст. 424 ЦКУ визначає, що майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Права на об'єкти інтелектуальної власності (ОІВ) стають нематеріальними активами після того, як вони будуть поставлені на бухгалтерський облік. Для цього, принаймні, необхідно виконати дві умови: встановити ціну прав і термін їх служби. За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі підприємства як нематеріальний актив. Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну служби. Наприклад, відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» юридичний термін дії (служби) патенту дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випадках і менше. Встановлений термін служби характерний для більшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визначений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений термін. Відзначимо, що без установлення терміну дії стає проблематичним визначення вартості переданих прав на об'єкти інтелектуальної власності, а сама процедура встановлення терміну дії буває надзвичайно складною і відповідальною[149].

Ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»[108] визначає нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності (ОПІВ); як майно, яке може оцінюватися, таким чином ОПІВ прирівняні до майна, що оцінюється.

Тобто оцінці підлягають не самі об'єкти права інтелектуальної власності, а права на них. Звідси випливають важливі наслідки: предмет оцінки (майнове право) є нематеріальним активом, якщо спливає юридичний термін дії цього права, то зникає і предмет оцінки. Майнове право на ОПІВ діє тільки на території країни, в якій набуте це право, необхідною умовою для оцінки вартості майнового права на ОПІВ є відокремлюваність його від суб'єкта цього права (обігоздатність). Більшість ОПІВ, такі як об'єкти авторського права і суміжних прав, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки тощо, можуть бути відділені від правовласника - фізичної чи юридичної особи, права на них можуть бути передані (продані) іншим особам, інші об'єкти -фірмові найменування, професійні якості персоналу не можуть бути відділені від своїх носіїв, тому не можуть виступати в якості товару в звичайному розумінні[32].

Відповідно до статті 9 Закону[108] Кабінет Міністрів України затвердив Національний стандарт N 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності».

Національний стандарт[83] є обов'язковим для застосування суб'єктами оціночної діяльності під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності, а також особами, які здійснюють відповідно до законодавства рецензування звітів про оцінку. Стандарт може застосовуватись для визначення розміру збитків, завданих у зв'язку з неправомірним використанням об'єктів права інтелектуальної власності. Об'єктами оцінки відповідно до цього Стандарту є майнові права інтелектуальної власності, які належать до об'єктів у нематеріальній формі.

Звичайно оцінка вартості майнових прав на ОПІВ здійснюється з метою визначення:

Ø бази оподаткування підприємства;

Ø вартості прав на ОПІВ, що вноситься до статутного капіталу підприємства;

Ø вартості виключних прав, що передаються на основі договору уступки прав чи ліцензійного договору;

Ø розміру компенсації, яку необхідно виплатити згідно з діючим законодавством правовласнику за порушення його виключних прав.

Цей перелік не є вичерпним. Важливою є оцінка прав на ОПІВ з метою постановки їх на бухгалтерський облік, оцінка у випадку приватизації підприємства, для застави, злиття, розділення, зміни форми власності підприємств тощо[32].

Відповідно до п.3, ст. 424 ЦКУ майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах. Тому, оцінка прав на об’єкти інтелектуальної власності дуже важлива.

Відповідно до пункту 38 Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»[45] для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи:

Ø витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів);

Ø дохідний;

Ø порівняльний.

Витратний підхід ґрунтується на врахуванні принципів корисності і заміщення (п.39).

Основними методами витратного підходу є метод прямого відтворення та метод заміщення. Метод прямого відтворення полягає у визначенні вартості відтворення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення). Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення). За допомогою методів прямого відтворення та заміщення визначається залишкова вартість заміщення (відтворення). Особливості застосування майнового підходу встановлюються відповідними національними стандартами щодо оцінки об'єктів у формі цілісних майнових комплексів та у формі фінансових інтересів (п.40).

Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання та очікування, відповідно до яких вартість об'єкта оцінки визначається як поточна вартість очікуваних доходів від найбільш ефективного використання об'єкта оцінки, включаючи дохід від його можливого перепродажу. Основними методами дохідного підходу є пряма капіталізація доходу та непряма капіталізація доходу (дисконтування грошового потоку). За допомогою дохідного підходу визначається ринкова вартість та інвестиційна вартість, а також інші види вартості, які ґрунтуються на принципі корисності, зокрема ліквідаційна вартість, вартість ліквідації тощо. (п.42).

Порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння та об'єктом оцінки (п.47).

Основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо. Коригування вартості подібного майна здійснюється шляхом додавання або вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта (відсотка) до ціни продажу (пропонування) зазначеного майна або шляхом їх комбінування (п.49).

Метод надлишкового прибутку заснований на припущенні того, що продукція, яка виготовлена з використанням об'єкта інтелектуальної власності, приносить додатковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготовляється без використання цього об'єкта інтелектуальної власності. Розрахунок вартості проводиться за формулою[48]:

RV=n∑t=1Ct ×1/(1±i)t

де: PV- розрахункова вартість об’єкта інтелектуальної власності;

t - розрахунковий період (роки);

Сt - грошовий потік (надлишковий прибуток) в періоді t;

І - ставка дисконту (зменшення).

Метод роялті визначає вартість об'єкта інтелектуальної власності як частку від бази роялті (доходу, прибутку, вартості основної сировини). Розмір цієї частки має назву ставки роялті[48]:

RV=n∑t=1Ct×R

де: Ct - грошовий потік (база роялті), грн.;

R - ставка роялті, %.

Метод звільнення від роялті передбачає розрахунок вартості об'єкта інтелектуальної власності за формулою[48]:

RV=n∑t=1Ct ×R×1/(1±i)t

де Ct - грошовий потік (база роялті), грн.;

i - ставка дисконту, %.

Податковий кодекс України[54] в пп.14.1.40., п.14.1. ст 14. р. I. Загальні положення дає визначення і оцінку такому нематеріальному активу як гудвіл, вартість якого визначається як:

Вартість Гудвіл = Ринкова Ціна - Балансова вартість^[*]

^[*] - Балансова вартість як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо.

Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується під час визначення витрат платника податку, щодо активів якого виник такий гудвіл.

Загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна визначені п.п. 50, 51 Національного стандарту №1

Проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється[45]:

Ø ознайомлення з об'єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладення якої проводиться оцінка;

Ø визначення бази оцінки;

Ø подання замовнику пропозицій стосовно істотних умов договору на проведення оцінки.

Незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності:

Ø укладення договору на проведення оцінки;

Ø ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки;

Ø ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів;

Ø вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, а їх застосування;

Ø узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів;

Ø складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки;

Ø доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»[58] визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності. Це Положення (стандарт) не поширюється на гудвіл та операції з нематеріальними активами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами:

Ø права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

Ø права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

Ø права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;

Ø права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, у тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;

Ø авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;

Ø інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

За умов розвиненої ринкової економіки потреба в оцінюванні вартості об'єктів інтелектуальної власності виникає за умов необхідності визначення майнових часток у статутному капіталі при злитті чи роз'єднанні організацій; кредитування під заставу майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності; страхування майна, що містить об'єкт інтелектуальної власності; передачі прав власності на об'єкт інтелектуальної власності або надання дозволу на його використання шляхом ліцензування; здійснення процедури банкрутства; ліквідації підприємства; обґрунтування інвестиційних проектів; організації комерційної концесії тощо[3].

Поиск по сайту: