МОДУЛЬ І. Інтелектуальна власність 5 страница

Ø правомірність використання об’єкта інтелектуальної власності;

Ø встановлення факту використання об’єкта інтелектуальної власності;

Ø порушення прав власника свідоцтва, патента, ліцензії;

Ø компенсації.

Відповідно до Постанови Кабінета Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав»[81] держава станолює і тим самим гарантує право автора на мінімальні ставки авторської винагороди та визначає порядок їх застосування.

Закон України «Про авторське право і суміжні права»[70]. визначає авторське право на службові твори. Так, авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (ст.16 Закону).

Антимонопольний комітет України, відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України»[71] є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності

Закон України «Про господарські товариства»[72] з метою захисту комерційної таємниці визначає ст.11 зобов'язує учасників товариства не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»[76] Ст. 36. Визначає, що Редакція зобов'язана використовувати авторські матеріали, твори літератури, науки і мистецтва з дотриманням законодавства з питань інтелектуальної власності.

Відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах регулює Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»[97].

Наприклад, для захисту прав автора (-ів) п.5, ст.6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»[115] телерадіоорганізація зобов'язана вказувати дані про ім'я автора чи авторів, назву і адресу виробника програми.

Правові засади захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»[96], гл. 2 Закону визначає ознаки неправомірного використання ділової репутаціїсуб'єкта господарювання, так ст.4 Закону встановлює, що неправомірне використання позначень є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання, ст.15 Закону вказує що досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією. Глава 4 Закону дає визначення таким поняттям як: неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Глава 5 Закону визначає відповідальність за недобросовісну конкуренцію. Ст.20, гл.5 Закону визначає види відповідальності. Правові засади захисту від недобросовісної конкуренції визначені в гл. 6 даного Закону.

Часто охорону інтелектуальної власності ототожнюють з її захистом і користуються терміном «захист прав інтелектуальної власності». Ми будемо розрізняти поняття «правова охорона» і «правовий захист». Підставою для цього служить те, що ці дві дії повинні бути розділені, тому що, по-перше, вони мають різні цілі, а по-друге, здійснюються різними організаційними структурами. Охороною (оформленням прав з видачею охоронного документа) займаються патентні органи, а захистом (у випадку порушення цих прав) - адміністративні і судові органи. Хоча якщо розглядати це питання з теоретичної точки зору, то поняття «правовий захист» у цьому контексті є складовою більш широкого поняття «правова охорона». Можна назвати, принаймні, чотири принципи правової охорони:

По-перше, це принцип охороноспроможності. Тобто об'єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він е новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

По-друге, визнання за правоволодільцем виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності.

По-третє, додержання прав не тільки правовласників, але й дійсних розробників (авторів, винахідників).

По-четверте, додержання балансу інтересів правовласника з одного боку і суспільства - з іншого шляхом обмеження монополії на об'єкт права, наприклад, встановленням розумного строку дії охоронного документа[129].

Так, наприклад, охорону прав на об'єкти промислової власності регламентується законами України: «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», а також низкою підзаконних актів: положень, правил, інструкцій. Право на винахід, корисну модель і промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом.

На відміну від промислової власності, де автори одержують охоронні документи у формі патентів чи свідоцтв (наприклад, свідоцтво на торгову марку) і де для цього існують строгі процедури то для сповіщення свого права на об’єкти авторських і суміжних прав, власник авторського права може використовувати, відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права», знак охорони авторського права. Для отримання постійного гонорару за публіне використання літературно-художніх і музичних творів автори реєструють ці твори в Державній Установі, відповідно до Постанови КМУ «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір»[74], після реєстрації, автор отримує свідоцтво.

З метою забезпечення конституційних прав громадян на захист інтелектуальної власності, сприятливих умов для створення об'єктів інтелектуальної власності, розвитку українського ринку цих відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» № 285/2001 від 27.04.2001 була схвалена рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності Програма розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні на 2010 – 2014 роки.

Метою розробки Програми є визначення комплексу заходів щодо подальшого розвитку державної системи у 2010 – 2014 роках, забезпечення підвищення ефективності її функціонування в сучасних умовах та створення засад для оптимізації супровідних процесів, а саме[118]:

Ø забезпечення дієвого захисту правових, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів держави;

Ø забезпечення набуття, здійснення та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності на рівні економічно розвинутих країн, удосконалення механізмів реалізації норм чинного законодавства;

Ø забезпечення максимальної зручності для заявників процедури набуття прав на об’єкти інтелектуальної власності шляхом її спрощення та прискорення діловодства;

Ø зменшення рівня піратства та недопущення розповсюдження контрафактної продукції;

Ø сприяння підвищенню науково-технічного потенціалу нації, конкурентоздатності національної економіки, її розвитку на інноваційній основі;

Ø сприяння покращенню інвестиційного клімату України, підтримка підприємництва;

Ø заохочення до більш ефективного використання малими та середніми підприємствами можливостей державної системи, підвищення рівня знань з питань інтелектуальної власності представників малого й середнього бізнесу;

Ø оновлення та вдосконалення системи освіти у сфері інтелектуальної власності, спрямованої на підвищення рівня інноваційної культури суспільства, активності використання набутих знань та результатів інтелектуальної діяльності;

Ø активізація розповсюдження знань, пов’язаних з інтелектуальною власністю;

Ø розширення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, покращення іміджу України.

З метою надання методичної допомоги суб’єктам права інтелектуальної власності при виборі ними способів правової охорони та захисту прав, а також суб’єктам господарювання, які використовують об’єкти авторського права і права промислової власності Державна служба інтелектуальної власності в Україні[15] розробила Рекомендації щодо вибору способів правової охорони та захисту прав на об’єкти авторського права і відповідні об’єкти права промислової власності. Законодавство у сфері права інтелектуальної власності дозволяє можливість вибору кумулятивної (одночасної) охорони у рамках авторського права і права промислової власності та режиму правового захисту. З висновків Рекомендації слідує, що:

Ø Співіснування правової охорони на об’єкти авторського права і права промислової власності передбачає, що творець може вибирати між охороною прав на об’єкти авторського права і (або) права промислової власності.

Ø При виборі способу охорони прав на об’єкт авторського права і (або) відповідний об’єкт права промислової власності слід враховувати подальше використання об’єкту та доцільність оформлення прав на нього в рамках законодавства про промислову власність, отримання патенту (свідоцтва) з усіма правами та обов’язками, що випливають із патенту (свідоцтва), чи обмежитися правом охорони об’єкту як твору та скористатися правами, визначеними Законом про авторське право.

Ø Особа, якій належать права на об’єкти, що одночасно можуть охоронятися як об’єкти авторського права і права промислової власності, на власний розсуд, виходячи із своїх прав та інтересів, вибирає способи їх захисту, передбачені законодавством.

Захист права інтелектуальної власності судом розглянуто в ст.432 ЦКУ, яка визначає що порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену як ЦКУ, так і іншими законами чи договороми.

У 2013 році на спеціальний доповіді IIPA (Міжнародний Альянс Інтелектуальної Власності), про прагнення відкриття ринку авторського права, України позначена як країна яка має пріоріти в цьому напрямі.

З метою реалізації законодавчих норм щодо попередження, виявлення, припинення та розслідування правопорушень у сфері інтелектуальної власності в Україні функціонують спеціальні підрозділи у Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Державній митній службі України, діяльність яких спрямована на недопущення виробництва та розповсюдження на території України контрафактної продукції

Важливим напрямом удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності, забезпечення фінансової стабільності установ, які займаються інноваційною діяльністю, розвитку венчурного бізнесу, стимулювання НТП, зростання довіри до суб'єктів інноваційного процесу, поступової інтеграції України до світової системи господарювання та зміцнення конкурентних позицій вітчизняних суб'єктів господарювання є розвиток страхування інтелектуальної власності та приведення цієї галузі у відповідність до світових стандартів. На сучасному етапі розвитку інституту інтелектуальної власності об'єктами страхування є такі випадки: порушення прав творця та власника об'єктів інтелектуальної власності; неотримання патенту або винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності; угоди про конфіденційність та ліцензійні угоди купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності; кредити під заставу інтелектуальної власності; права авторів та суміжні права тощо.

Специфіка страхування об'єктів інтелектуальної власності пов'язана зі значними ризиками, що виникають у процесі здійснення нововведень, придбання патентних ліцензій, у тому числі організаційними, трансляційними, податковими, інфляційними, кредитними ризиками, ризиком нежиттєздатності, пов'язаним із інноваційною природою інтелектуальної власності, тощо. Водночас унікальність та неповторність результатів інтелектуальної творчої діяльності, нерозвиненість ринку інтелектуальної власності, неналежне інформаційне забезпечення викликають значні труднощі під час оцінювання нематеріальних активів, не дають змогу формалізувати та уніфікувати процедури страхування, встановити середній рівень ризику тощо[3].

У країнах Європи страхування Інтелектуальної власності почало розвиватись з 60 - 70-х років XX ст. Спочатку цей вид страхування захищав:

Ø осіб, які володіли патентами від збитків, викликаних по­рушенням патентних прав;

Ø страхувальників від претензій щодо порушення патентних прав, висунутих держателями патентів.

З часом страхування інтелектуальної власності стало забезпечувати відшкодування судових витрат, викликаних відповідними судовими розглядами. На сьогодні в Європі страхування інтелектуальної власності здійснюють швейцарська компанія «Swiss Rе» французька компанія «Groupama Mutuelle, d'assurance», андерайтери «Ллойда»; «Hiscox». У США таку діяльність здійснює компанія Venture Programs. Значну активність у цій сфері виявляє також англійський брокер «Glencairn». При цьому більша частина премій припадає на США, в яких страхування інтелектуальної власності поширене серед компаній, що виробляють зброю, харчові продукти та фармацевтичні вироби. Значна невизначеність, притаманна сфері інтелектуальної діяльності, призводить до дуже обережного підходу страхових компаній, які діють у цій сфері[3].

Питання для самоконтролю

1. В чому є специфіка страхування об'єктів інтелектуальної власності?

2. Дайте визначення поняттю «Майнове право інтелектуальної власності».

3. Коли виникає обмеження права на захист комерційної таємниці?

4. Куди може звернутися автор для захисту або поновлення своїх прав?

5. Переліте майнові права власності на торговельну марку та термін їх дії.

6. Перелічьте об’єкти авторського права.

7. Перелічьте основні принципи правової охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

8. Чим відрізняється захист прав інтелектуальної власності від охорони прав інтелектуальної власності?

9. Що використовує автор для сповіщення своїх прав на літературний твір?

10.Що використовую для сповіщення своїх прав власник суміжних прав?

11.Як Ви розумієте авторське право на службові твори?

12. Як Ви розумієте особисте немайнове право інтелектуальної власності?

13.Як держава забезпечує охорону та захист нетрадиційним об’єктам інтелектуальної власності?

14.Як держава забезпечує охорону та захист об’єктам авторського права?

15.Як держава забезпечує охорону та захист об’єктам суміжних прав?

16.Як держава забезпечую охорону та захист об’єктам промислової власності?

17. Яка в Україні існує система правової охорони інтелектуальної власності?

18.Яка основна мета правової охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності?

19.Яка процедура присвоєння права власності на торговельну марку?

20.Яка процедури захисту прав інтелектуальної власності?

21. Яка структура законодавчої база у сфері інтелектуальної власності?

22.Який Закон (-ни) регулює відносини у сфері охорони права власності на комерційну таємницю?

23.Який термін дії мають майнові права власності на комерційну таємницю?

24.Який термін дії на майнові права суб’єкта авторського права?

25.Який термін дії на майнові права суб’єкта суміжних прав?

26. Який термін дії особистих немайнових прав інтелектуальної власності.

27.Який термін дії патентів на об’єкти промислової власності?

28.Який термін дії патенту на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності?

29.Яким документом засвідчується право власності на торгову марку?

30.Які є види авторського права?

31.Які існують права на захист комерційної таємниці?

32.Які майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю закрыплены Законом?

Завдання до самостійної роботи

1. Вивчити теоретичний матеріал за темою, засвоїти основні поняття і терміни.

2. Підготуватися до семінарського заняття (доповідь, презентаційний виступ, есе).

Термінологічний словник ключових понять

Державний реєстр свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір - сукупність офіційних відомостей про реєстрацію авторського права на твір та факт і дату оприлюднення твору (за наявності), що постійно зберігаються на електронному і паперовому носіях.

Неправомірним використанням комерційної таємниці – це впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці - вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Патент - це техніко-юридичний документ, виданий заявнику на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що відповідає умовам патентоспроможності і підтверджує авторство, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти.

Розголошенням комерційної таємниці - цє ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Свідоцтво - документ, що засвідчує авторство (авторське право) на оприлюднений чи неоприлюднений твір, а також факт і дату оприлюднення твору (за наявності).

Суб'єкти авторського права - автори творів, зазначених у частині першій статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Схиленням до розголошення комерційної таємниці - це спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Рекомендована література

8, 11-16, 23-27, 29-31, 48, 51, 53, 54, 58, 59, 62-68, 71, 72, 75, 78, 81, 96, 97, 99, 102-107, 111, 114-121, 128-134, 137

Тема 6. Права на об’єкти інтелектуальної власності як інвестиція і товар

План вивчення теми

1. Мета і основні способи комерціалізації прав інтелектуальної власності.

2. Передача прав на об’єкти права інтелектуальної власності.

3. Види договорів.

4. Ліцензія як форма розпорядження правами інтелектуальної власності.

5. Ліцензійний договір.

Навчальні цілі

Закріплення, поглиблення, систематизація знань про: мети і основних способів комерціалізації прав інтелектуальної власності, передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, види договорів, ліцензію як форму розпорядження правами інтелектуальної власності, ліцензійний договір.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

Сильная марка - это не только высокое качество товара или услуги.

Марка обладает еще одним свойством, которое трудно выразить словами.

Назовите это личностью, характером, аурой, атмосферой, пятым измерением

– как угодно, но дело в том, что именно это «что-то», притягивающее как

магнит, по – особому воздействует на потребителя и привлекает его.

Дэйвид Огилви^[146]

Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам. Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар. Основними способами комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності є:

Ø використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

Ø внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

Ø передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Для практичного здійснення вказаних шляхів комерціалізації необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства. Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника ОІВ[48].

Відповідно до ст. 13. Закону України «Про господарські товариства»[72] вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Провідну роль у комерціалізації інтелектуальної власності за сучасних умов відіграють ліцензійні угоди, які інтенсивно розвиваються у ринковій економіці розвинених країн. Водночас поступово формується глобальний ринок ліцензій як специфічна форма обміну результатами інтелектуальної діяльності. Купівля-продаж ліцензій на науково-технологічні досягнення світового рівня є важливим чинником прискорення економічного розвитку національних держав, подолання структурних диспропорцій та відставання у тій чи іншій сфері суспільного виробництва. Крім того, придбання ліцензій уможливлює економію часу та ресурсів, необхідних для проведення власних досліджень і розробок, сприяючи зміцненню конкурентних переваг в інших, не менш важливих сферах господарської діяльності[3].

Для того, щоб використовувати обєкт права інтелектуальної власності, ст.426 ЦКУ[132], наприклад, на торгову марку що охороняється свідоцтвом; літературних, музичних, наукових та інших творів, комп'ютерних програм, що охороняються авторським правом; технічних рішень, що охороняються патентом необхідно скласти ліцензійний договір про передачу прав. Договір повинен бути складений у письмовій формі і підписаний сторонами.

Договори про переуступку прав, що витікають з патенту або свідоцтва про реєстрацію торгової марки, необхідно реєструвати – це є вимогою українського законодавства. Решту договорів реєструвати не обов'язково, але існують ситуації, коли виникає необхідність в реєстрації договорів про часткову передачу прав. Для того, щоб договір не був визнаний нікчемним або не чинним, він повинен містити необхідні розділи, в яких повинні бути обумовлені встановлені законодавством України норми. Складання, реєстрація ліцензійних договорів знаходиться в компетенції патентних повірених[121].

Крім ліцензійного договору, договору про уступку прав, може бути підписано і інші форми договору, або додаткові угоди.

Глава 75 Цивільного кодексу України надає перелік видів договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності відповідно до ст.1108 ЦКУ може бути

Ø виключною,

Ø одиничною,

Ø невиключною,

Ø а також іншого виду, що не суперечить закону.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

У ліцензійному договору, відповідно до ст.1109 ЦКУ - одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються:

Ø вид ліцензії,

Ø сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо),

Ø розмір,

Ø порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності,

Ø а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.

Строк дії ліцензійного договору визначає ст.1110 ЦКУ. Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності. У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

У ліцензійному договорі визначаються: вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі. Патентовласник може отримати додатковий прибуток від використання свого об'єкта інтелектуальної власності за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні - це договір комерційної концесії). Правовласник (franchiser) дозволяє іншій особі (franchisee) використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційну таємницю тощо. Різниця договору франшизи від звичайного ліцензійного договору у тому, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг franchisee буде не нижчої якості товарів і послуг franchiser, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди[48].

Поиск по сайту: