Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ



«ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ»

Модуль І «Інтелектуальна власність»

Змістовий модуль 1 «Інтелектуальна власність»

Тема 1. Інтелектуальна власність в Україні. Нормативна база

 

Загальні положення про право інтелектуальної власності згідно з нормами Громадянського та Господарського кодексів України. Об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності та їх захист.

 

Тема 2. Авторське право та сумісні права

 

Об’єкти та суб’єкти авторського права, його виникнення та захист. Об’єкти та суб’єкти суміжних прав. Міжнародні документи з авторського права і суміжних прав.

 

Тема 3. Право інтелектуальної власності на торгівельну марку

 

Визначення торгівельної марки згідно діючого законодавства України. Процедура затвердження торгівельної марки та майнові права інтелектуальної власності на торгівельну марку.

 

Тема 4. Право інтелектуальної власності на комерційну тайну

 

Визначення комерційної тайни згідно діючого законодавства України. Забезпечення майнових прав інтелектуальної власності на комерційну тайну та її охорона органами державної влади.

Модуль ІІ

Індивідуальне науково-дослідне завдання

 

 


РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ЩО ПРИСВОЮЮТЬСЯ СТУДЕНТАМ

Оцінювання знань студентів здійснюється на основі результатів поточного та підсумкового контролю (заліку) за 100-бальною шкалою. Розподіл балів, що присвоюються студентам, здійснюється в такому порядку:

Модуль 1 (поточний контроль) Модуль ІІ (індивідуальне науково-дослідне завдання) Сума
Змістовий модуль 1
Т1 Т2 Т3 Т4

Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в національну шкалу та шкалу за системою ECTS здійснюється в такому порядку:

 

Оцінка за шкалою ВНЗ Оцінка при підсумковому контролі у формі екзамену Оцінка при підсумковому контролі у формі заліку Оцінка за шкалою ECTS
90-100 5 (відмінно) Зараховано А (відмінно) Відмінне знання матеріалу лише з незначною кількістю помилок
80-89 4 (добре) В (дуже добре) Вище середнього стандарту, але з деякими поширеними помилками
70-79 С (добре) Загалом добрі знання, але з помітними помилками
60-69 3 (задовільно) D (задовільно) Пристойно, але із значними недоліками
50-59 Е (достатньо) Відповідає мінімальним вимогам
21-49 2 (незадовільно) з можливістю повторного складання Не зараховано FX Недостатньо: необхідно доопрацювати і повторно скласти залік чи екзамен
0-20 2 (незадовільно) з обов’язковим повторним курсом F  

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Модуль І «Інтелектуальна власність»

Змістовий модуль 1 «Інтелектуальна власність»

Тема 1. Інтелектуальна власність в Україні. Нормативна база

Мета роботи: закріпити знання студентів про поняття права інтелектуальної власності, види права інтелектуальної власності, законодавство України про інтелектуальну власність, об’єкти та суб’єкти інтелектуальної власності, майнові права інтелектуальної власності та термін їх дії.

 

План вивчення теми

1. Виникнення та сучасне функціонування інтелектуальної власності в Україні.

2. Категорії інтелектуальної власності.

3. Нормативна база існування інтелектуальної власності в Україні.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні цієї теми слід мати на увазі, що поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно. Наприкінці минулого століття було підписано Паризьку конвенцію по охороні промислової власності (23 березня 1883 р.). За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше було укладено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творів в 1886 р. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони прав на результати творчої діяльності почало особливо активно розвиватися в XX столітті. В 1925 р. було укладено Гаагську угоду про міжнародне депонування промислових зразків. Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію було підписано в 1958 р. В 1961 р. була підписана Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів). 14 липня 1967 р. в Стокгольмі було підписано конвенцію під назвою «Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності». Ця конвенція набула чинності в 1970 р., а в грудні 1974 р. вона набула статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Було підписано також багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світу-учасницях названих та інших договорів.

Таким чином поняття інтелектуальної власності було узаконено в міжнародно-правовій практиці. Оскільки колишній Радянський Союз також підписав згадану Конвенцію, то це поняття появилося і в радянському законодавстві, а після і в законодавстві України. Вживається воно також як офіційний термін, але в якості допоміжного. Вперше у законодавстві України цей термін був вжитий у Законі України «Про власність» (розділ. VІ) від 7 лютого 1991 р. В той же час в зазначеному законодавстві словосполучення «інтелектуальна власність» вживається. Так, у Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. визначення патентного відомства подано так: «Державний комітет України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України)». Це ж словосполучення вживається й в інших законах України про промислову власність. Ст. 4 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» приписує, що іноземні особи та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Відомством реалізують свої права через представників, зареєстрованих відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності. Ця норма повторюється й в інших законах про промислову власність.

Необхідно пам’ятати, що право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванню і захисту прав авторів і інших осіб, що мають авторські права.Також слід звернути увагу на те, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація). Таким чином, зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові та пов'язані з ними майнові права її суб'єктів.У відповідності зі ст.41 Закону України «Про власність» об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці.У залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:1) авторське право і суміжні права;2) право на відкриття;3) промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що називають також патентним правом);4) інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).Об'єкти права інтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але вже не на праві інтелектуальної власності, а в порядку звичайного майнового права.

Основу законодавчої бази України у сфері інтелектуальної власності складають: Конституція України (ст. 41, 42); Кодекси України: Цивільний кодекс (Книга 4 “Право інтелектуальної власності” та Книга 5 “Зобов’язувальне право”), Цивільний процесуальний кодекс, Господарський кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Митний кодекс; спеціальні закони України: “Про авторське право і суміжні права”, “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на корисні зразки”, “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про захист від економічної конкуренції”, “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”, “Про особливості держаного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.

Питання для самоконтролю

1. Поняття інтелектуальної власності та його види.

2. Зміст права інтелектуальної власності.

3. Об’єкти права інтелектуальної власності

4. Законодавство України про інтелектуальну власність.

 

Література

 

Основна література: (1.1); (1.2); (1.3); (1.5); (1.6); (1.7); (1.8); (1.9); (1.12); (1.14); (1.15).

Додаткова література (2.5); (2.6); (2.7); (2.8); (2.9); (2.11); (2.12); (2.13); (2.16); (2.18).

Тема 2: Авторське право і суміжні права

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

поняття авторського права, про об’єкти та суб’єкти авторського права та суміжних прав, основні види творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом, майнові права на твір.

План вивчення теми

1. Виникнення та поняття авторського права.

2. Об’єкти та суб’єкти авторського права.

3. Співавторство.

4. Майнові права на об’єкт суміжних прав та термін їх дії.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Авторське право має відношення до художніх творів (поезія, романи, музика, живопис, кінофільми тощо). У більшості європейських мов використовується термін (copyright - копі-райт), що у буквальному перекладі означає - право на виготовлення копій. У терміні "копірайт" власне наголос робиться на основну дію, яка по відношенню до літературних або інших художніх творів може виконуватись лише самим автором або з його дозволу. Мова тут іде про тиражування літературного або інших творів, таких, як книга, картина, скульптура, фотографія або кінофільм тощо.Об'єкти авторського права - це твори літератури, мистецтва і науки, що задовольняють таким вимогам: - по-перше, твір винний бути творчим. Творчість - це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось нового;- іншою ознакою об'єкта авторського права є об'єктивна виразність - об'єкт повинний існувати в якийсь формі, доступної для сприйняття іншими людьми. Суб'єкти авторських і суміжних прав підрозділяються на дві групи:1) суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);2) правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни – автори користуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні – то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської).Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб.Розрізняються два види співавторства:1) твір являє собою одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);2) твір складається 16 частин, кожна з який виконана визначеним співавтором і може мати самостійне значення (наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожний із яких написав окремі глави). Суб'єктами авторського права є правонаступники автора – спадкоємці, контрагенти по авторських договорах, до них переходять деякі авторські права.Авторські права підрозділяються на особисті і майнові. Особисті немайнові права – право авторства, право на ім'я і право на захист твору і репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, і ці правомочності спадкоємців строками не обмежуються. Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права».Майнові права - це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється договорами, а в законі визначаються лише мінімальні ставки. Майнові права автора перераховані в ст. 14 зазначеного Закону. Майнові права авторів переходять у спадщину. Охорона прав авторів діє в строки, установлені ст.24 Закону «Про авторське право і суміжні права». Після закінчення терміна дії авторського права твір стає суспільним надбанням. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою (не треба запитувати дозволу, наприклад, на його відтворення, постановку і т.д.) і без виплати авторської винагороди.

 

Питання для самоконтролю

1. Об’єкти авторського права

2. Майнові права суб’єкта авторського права.

3. Строки чинності авторських прав.

Література

Основна література: (1.1); (1.2); (1.3); (1.4); (1.6); (1.7); (1.8); (1.9); (1.10); (1.11); (1.12); (1.13) ; (1.14); (1.15).

Додаткова література: (2.1); (2.2); (2.3); (2.4); (2.6); (2.7); (2.8); (2.10); (2.11); (2.12); (2.13); (2.18).

Тема 3: Право інтелектуальної власності на торговельну марку

 

Мета заняття: закріпити знання студентів про поняття торговельної марки, основні функції торговельної марки, об’єкти торговельної марки, про умови надання правової охорони торговельній марці

 

План вивчення теми

1. Поняття торговельної марки та суб’єктів права на неї.

2. Процедура присвоєння права власності на торговельну марку.

3. Майнові права власності на торговельну марку та термін їх дії.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. зі змінами не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати торговельною маркою. Він наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані такими торговельними марками. Звідси напрошується висновок, що всі інші позначення, не зазначені в цьому Законі, можуть бути визнані торговельними марками. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації, таке як торговельна марка, не повинне відповідати певним вимогам. Закон такі вимоги встановлює. Правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови у наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Позначення, заявлене як торговельна марка, має бути корисним, придатним для маркування товарів і відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки. Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим у межах України.

Відповідно до Закону основні функції знака для товарів і послуг — це індивідуалізація виробленої продукції і наданих послуг, захист їх якості та інших чеснот від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» об'єктами знака визначає словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (п.2 ст. 5 Закону, ст. 492 Цивільного Кодексу України).

Цивільний Кодекс України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не виділяють окремо особистих немайнових прав на торговельну марку. У ст. 16 цього Закону йдеться лише про права, що випливають із свідоцтва. Зазначені права набувають чинності від дати подання заявки за умови сплати збору (ст. 496 Цивільного Кодексу України). Свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися торговельною маркою на свій розсуд. Це основне майнове право власника свідоцтва. Власник торговельної марки наділений тими самими трьома правомочностями, що і власник будь-якого іншого майна: правом володіння, користування і розпорядження. У межах України ніхто не може користуватися торговельною маркою без дозволу власника свідоцтва.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не допускає передачі права власності на знак, якщо така передача може стати причиною введення споживача в оману щодо товару чи послуги або щодо особи, яка виготовила товар чи надає послуги. Власник торговельної марки може її продати, подарувати, обміняти, внести як внесок до господарського товариства і розпорядитися будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Право на торговельну марку є абсолютним і виключним правом.

Питання для самоконтролю

 

1. Об’єкти торговельної марки.

2. Умови надання правової охорони торговельній марці.

3. Позначення, які не визнаються торговельними марками.

4. Право користування торговельної маркою.

5. Виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку.

6. Умови використання торговельної марки.

 

Література

 

Основна література: (1.1); (1.2); (1.3); (1.4); (1.5); (1.6); (1.7); (1.9); (1.12); (1.13) ; (1.14); (1.15).

Додаткова література: (2.1); (2.2); (2.3); (2.4); (2.6); (2.8); (2.11); (2.13); (2.14); (2.15); (2.18).

Тема 4: Право інтелектуальної власності на комерційну тайну

Мета заняття: вдосконалити знання щодо поняття комерційної таємниці та її правових ознак, об’єктів та суб’єктів права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, правової охорони комерційної таємниці.

План вивчення теми

 

1. Поняття комерційної таємниці.

2. Майнові права власності на комерційну таємницю та термін їх дії.

3. Охорона комерційної таємниці.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Поняття «комерційної таємниці» або «нерозкритої інформації» можна визначити як інформацію, що буде складати об'єкт правової охорони. Тобто комерційна таємниця має свої об'єкти, до яких належать технічна, комерційна, організаційна, виробнича і будь-яка інша інформація, здатна підвищити ефективність виробництва чи будь-якої іншої доцільної суспільно корисної діяльності.

Чинне законодавство України про промислову власність не передбачає правової охорони комерційної таємниці. Вона передбачена в Цивільному Кодексі України. Проте слід мати на увазі, що в умовах ринкової економіки роль і значення нерозкритої інформації зростають. Здійснення правової охорони комерційної таємниці поки що можливе за нормами Закону України «Про інформацію» та інших згаданих вище законів.

Специфічність інституту нерозкритої інформації (за Цивільним Кодексом України «комерційна таємниця» — статті 505-508) полягає у тому, що вона не піддається офіційній реєстрації. Опис, який складає її сутність, має конфіденційний характер і надається в користування іншим особам із серйозними застереженнями. Правова охорона такої інформації може надаватися за умови, що до неї немає доступу на законній підставі третіх осіб. Інформація тому й називається комерційною таємницею, що має конфіденційний характер. Вона може бути товаром лише за умови, що не відома третім особам, і довідатися про її сутність не можна з інших джерел.

Комерційна таємниця, у тому числі ноу-хау, є додатковим елементом, що істотно підсилює ефективність патентного захисту об'єктів промислової власності. У поєднанні з патентом комерційна таємниця створює більш надійний захист об'єктів промислової власності від неправомірного використання третіми особами.

Однак проблема полягає в тому, як забезпечити правову охорону нерозкритої інформації, не розкриваючи її змісту і сутності. Адже немає що захищати — офіційної реєстрації цієї інформації не існує, охоронних документів на неї ніхто не видає, її сутність має винятково конфіденційний характер. Але проблема ускладнюється ще й тим, що виявити неправомірне використання цієї інформації майже неможливо, встановити порушення і порушника також непросто.

Це зовсім не означає, що така комерційна таємниця взагалі не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному носії. Але там, де це можливо, будь-якої фіксації уникають саме з метою запобігти розголошенню її сутності. Якщо ж комерційна таємниця будь-яким чином зафіксована, то вживаються такі заходи її охорони, аби вона не потрапила до чужих рук. Отже, комерційна таємниця може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність. Саме тому важко розробити принципи правової охорони нерозкритої інформації.

Державні таємниці не підпадають під поняття нерозкритої інформації. Закон проголосив, що держава бере комерційну таємницю під свій захист від будь-якого неправомірного посягання. Правова охорона має надаватися лише такій інформації, яка має реальну або потенційну вартість, тобто тій, що може дати певний прибуток або інший позитивний ефект, завдяки чому вона стає ринковим товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту. На цей товар поширюються всі правила, що стосуються обігу товарів. Звичайно, це товар специфічний, що не має матеріальної субстанції, але здатний приносити певну, часом досить відчутну користь суспільству.

Правова охорона комерційної таємниці може бути надана ще за однієї неодмінної умови: її власник має вживати відповідних заходів для збереження конфіденційності зазначеної інформації. Це — необхідна умова правової охорони, адже за можливості розкриття сутності комерційної таємниці вона втрачає здатність до охорони.

 

Питання для самоконтролю

1. Умови обороноспроможності комерційної таємниці.

2. Зміст права на захист комерційної таємниці.

3. Строк чинності права на захист комерційної таємниці.

4. Обмеження права на захист комерційної таємниці.

5. Захист прав на комерційну таємницю.

 

Література

 

Основна література: (1.1); (1.2); (1.3); (1.4); (1.5); (1.6); (1.7); (1.8); (1.9); (1.12) ; (1.14); (1.15).

Додаткова література: (2.2); (2.3); (2.4); (2.8); (2.9); (2.11); (2.12); (2.14); (2.15); (2.16); (1.17).





©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.