Опишіть вплив темпераменту на субєктів правозастосовчої діяльності та психолого-правові характеристики акцентуйованих особистостей

З соціальної та правової точок зору темперамент не підлягає оцінці, бо не не визначає соціальну цінність людини, тому що не повязаний з її світоглядом, переконаннями, правосвідомістю. Правоохоронна діяльність має особливості і певні властивості темпераменту. Вона предявляє вимоги до психіки, нервової системи та темпераменту.

Здатніст організму протистояти нагетивним впливам зовнішніх факторів багото в чому визначається властивостями нервової системи, темпераменту.

Праця людини із слабкою нервовою системою швидко виснажуе свої нервово-психічні ресурси в емоційно насичених ситуаціях і буде менш продуктивною. Супутні цьому:

-низька активність

-ригідність

-підвищена емоційна збудливість

-емоційна чутливість.

Все це ускладнює виконання своїх обовязків, що позначається на результаті роботи та стані здоровя.

Тип темпераменту необхідно враховувати в діяльності юриста(слід-чого, прокурора, судді, адвоката та ін.) у процесі спілкування з різними категоріями людей, вміти його діагностувати з метою визначення опти-мального режиму взаємодії, встановлення психологічного контакту, обрання способів впливу на особистість. Залежно від типу темперамен-ту особа по-різному може реагувати на той чи інший подразник, по-різному сприймати та оцінювати сприйняте.

Психологічна характеристика типів темпераменту визначається його властивостями: а) сензитивністю(підвищеною чутливістю до подій, що відбуваються; визначає силу найменших зовнішніх впливів, необхід-ну для виникнення психічної реакції, а також швидкість цієї реакції); б) реактивністю(визначає ступінь мимовільності реакції на зовнішні і внутрішні впливи однакової сили); в) активністю(енергійність впливу людини на навколишнє середовище, зовнішній світ); г) співвідношенням реактивності та активності(визначення залежності діяльності люди-ни— від випадкових зовнішніх чи внутрішніх обставин); ґ) темпом реакцій(швидкість протікання різних психічних реакцій і процесів); д) пластичністю і протилежною їй якістю— ригідністю(гнучкість пристосування до зовнішніх впливів або його інертність); е) екстра-версією і протилежною їй якістю— інтроверсією(залежність реакцій і діяльності людини від зовнішніх вражень, що виникають у певний момент(екстравертованість), чи від образів, уявлень, пов’язаних з ми-нулим і майбутнім (інтровертованість); є) емоційною збудливістю (властивість, обумовлена мінімальним впливом, необхідним для ви-никнення емоційної реакції і швидкості її виникнення).

Перелічені властивості стосовно типів темпераменту знаходяться у певних сполученнях, зв’язках. Їм притаманні певні психологічні характеристики.

Сангвінік. Знижена сензитивність. Висока реактивність і висока активність, урівноваженість. Пластичність. Екстравертованість. Під-вищена емоційна збудливість. Прискорений темп реакцій.

Холерик. Знижена сензитивність. Висока реактивність і висока активність з перевагою реактивності. Ригідність. Екстравертованість. Підвищена емоційна збудливість. Прискорений темп реакцій.

Флегматик. Знижена сензитивність. Низька реактивність і висока активність. Ригідність. Інтровертованість. Знижена емоційна збудли-вість. Уповільнений темп реакції.

Меланхолік. Підвищена сензитивність. Невисокі реактивність і активність. Ригідність. Інтровертованість. Підвищена збудливість. Депресивний характер емоцій. Уповільнений темп реакцій.

Темперамент — це сукупність індивідуальних властивостей пси-хіки. Він характеризує динаміку психічної діяльності. У психологіїрозглядають чотири типи темпераменту.

Холеричний темперамент(за характеристикою І. П. Павлова)— явно бойовий тип, задерикуватий, легко і швидко дратується. Для холе-риків характерна циклічність у діяльності і переживаннях. Вони з усією пристрастю здатні віддаватися справі, захопитися нею, відчуваючи при-плив сил, готові перебороти і дійсно переборюють будь-які труднощі на шляху до мети. Та ось виснажилися сили, пропала віра у свої можливос-ті, настав«слинявий настрій». Воля холерика є напористою, але вияв-ляється поривами, він відрізняється також підвищеною дратівливістю та емоційною реактивністю. Запальний, різкий у взаєминах, прямолі-нійний, здатний доводити справу до великого напруження.

Сангвінічний темперамент— гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли в нього багато цікавої справи, тобто є постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає млявим. Для сангвіні-ка характерні рухливість, легка пристосовуваність до умов життя, що змінюються; він швидко знаходить контакт із людьми, товариський, не відчуває скутості в спілкуванні з новими для нього людьми, незалеж-но від їхнього авторитету. В колективі сангвінік веселий, життєрадіс-ний, охоче береться до живої справи, здатний до захоплення. Однак, розвиваючи кипучу діяльність, він може так само швидко охолонути, як і швидко захопитися, якщо справа перестає його цікавити, якщо вона вимагає терпіння або має буденний характер. У сангвініка по-чуття легко виникають і легко змінюються.

Флегматичний темперамент— спокійний, завжди рівний, напо-легливий і завзятий трудівник життя. Завдяки урівноваженості нервових процесів і деякій їх інертності флегматик легко залишається спокійним навіть у найважчих обставинах життя. За наявності гальмування, що врівноважує процес збудження, йому не важко стримувати свої імпуль-си, пориви, чітко додержуватися виробленого розпорядку життя, систе-ми в роботі, не відволікатися з дріб’язкових приводів; завдяки цьому він може виконувати справу, що вимагає рівної витрати сил, тривалого і ме-тодичного напруження. Флегматик поважний, він не витрачає дарма сил: розраховуючи свої сили, він доводить справу до кінця; рівний у стосун ках, у міру товариський, не любить даремної балаканини. Недоліком флегматика є його інертність, малорухливість.

Меланхолічний темперамент— це явно гальмівний тип нервової системи. Для меланхоліка, мабуть, кожне явище життя стає його галь-мівним агентом, він ні у що не вірить, ні на що не сподівається, в усьо-му бачить лише погане, небезпечне. Слабкість процесів збудження і гальмування при їхній неврівноваженості(перевага гальмування) призводить до того, що будь-який сильний вплив загальмовує його діяльність(позамежне гальмування). Меланхолік схильний піддавати-ся переживанню з незначного приводу; дещо замкнутий, нетоварись-кий. Його лякають нова обстановка, нові люди, він бентежиться і гу-биться при встановленні з ним контакту, а тому схильний замикатися в собі, залишатися на самоті. У спілкуванні з незнайомими людьми соромливий, нерішучий, боязливий. Однак у спокійній, звичній обстановці меланхолік може бути добрим трудівником, успішно справ-лятися з життєвими завданнями, вирізнятися тактовністю.

Акцентуація — це надмірне вираження, загострення окремих рис характеру та їх поєднань, що є крайнім варіантом норми і спричиняє до відхилень у поведінці та діяльності. Найчастіше вона виникає у підлітковому віці, може переходити у приховану (латентну) форму та компенсуватися за рахунок інших рис.

Акцентуація обумовлює підвищену чутливість і вразливість особистості до психотравмуючих ситуацій, що проявляється у психічних зривах і неадекватних діях.

Численними дослідженнями виявлено 11 основних акцентуацій характеру, які отримали загальну назву «тип акцентуації». Це гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сензитивний, психостенічний, шизощний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий і конформний типи. Супутнім чинником скоєння злочину найчастіше виступають епілептоїдний, нестійкий, гіпертимний, істероїдний типи.

Епілептоїдному типу акцентуації характеру показові егоїстичність, властолюбство у поєднанні з недоброзичливим ставленням до оточення. В основі недоброзичливого ставлення лежать дріб'язковість, образливість і дратівливість.

Нестійкому типові акцентуації властиві навіюваність, пасивна підкорюваність, недисциплінованість, балакучість та соціальна незрілість. Остання проявляється в поверховості і квапливості суджень, легковажності вчинків, наївності й довірливості. Поведінка спрямована на отримання свіжих вражень, ситуативних задоволень.

Особистість із нестійким типом акцентуації характеру схильна до вчинення групових злочинів у ролі виконавця, крадіжок, кримінальних розваг із погано передбачуваними наслідками.

Гіпертимний тип відзначається життєрадісністю, комунікабельністю, пошуком нових вражень, людей, ситуацій. Ініціативність і енергійність поєднуються з хаотичністю, поверховістю інтересів, діловитість — із поганою дисциплінованістю й цілеспрямованістю.

Істероїдний тип акцентуації характеру відзначається егоїзмом, демонстративністю, брехливістю, інфантилізмом (вередуванням), намаганням накинути оточенню визнання власної винятковості. Це обумовлює прояви дратівливості, нетерпимості до тих, хто не визнає істероїда, та уважність, піклування до тих, хто підтримує і захоплюється ним. Особистість істероїдного типу схильна до різноманітних симуляцій самовбивства, демонстративних членоушкоджень, скоєння злочинів як засобу привернення уваги до себе, висування вимог, викликання почуття жалю, несправедливості та співчуття.

Застрягаюча особистість відзначається таким комплексом рис: цілеспрямованість, упертість, егоїстичність; яскраво виражене честолюбство, самовпевненість у поєднанні з образливістю; сильні, несподівано спалахуючі емоції та почуття (до рівня афекту), які переживаються тривалий час і періодично повторюються.

Застрягаюча особистість схильна до скоєння злочинів за мотивами відчуження, розрядки й компенсації негативних емоцій і почуттів.

Демонстративна особистість відзначається таким комплексом рис: висока адаптивність, схильність до перевтілень, авантюризму; емоційна чутливість, глибокі та яскраві емоційні переживання; легке витручення зі свідомості та швидке забування неприємних ситуацій із власного життя; впадання у психопатоподібні стани (образливість, істерика, скандалізм).

Демонстративна особистість схильна до скоєння злочинів за мотивами ствердження і самоствердження та ризику.

Педантична особистість відзначається таким комплексом рис:

— нерішучість, боязкість, ретельне обдумування та перевірка своїх вчинків;

— нав'язливі психічні стани та ідеї (дріб'язковість, страхи, перебільшення погроз, іпохондрія — зануреність у стан власного здоров'я);

— тривале переживання неприємних подій, погане витручення їх із свідомості.

У разі несприятливого соціального розвитку педантична особистість:

— всіляко намагається уникнути невизначеності, небезпеки, динамічних і малопрогнозованих ситуацій;

— є надвимогливою до себе та оточення (підлеглих, членів сім'ї тощо) щодо виконання обов'язків, порядку, акуратності;

— посилено піклується про власне здоров'я, боїться хвороб, перебільшує тяжкість наявних хвороб.

Для педантичної особистості злочин — це наслідок відставання в чомусь від інших, пасивності, несвоєчасних і помилкових дій.

Збудлива особистість відзначається таким комплексом рис: підвищена чутливість, запальність, дратівливість; посередній інтелект, уповільнене мислення (тугоумство), знижена моральна і правова регуляція поведінки; різка зміна емоційних станів (похмурість — гнів; похмурість — радість), бурхливих за силою виразу і нетривалих у часі.

Збудлива особистість схильна до скоєння злочинів за аморальними, збоченими мотивами та мотивами розрядки і компенсації негативних емоцій.

Злочин — це складна, ієрархічно і поліпричинно обумовлена активність особи. У комплексі чинників представлені соціально-психологічні, особистісні, спадково-біологічні детермінанти.

Поиск по сайту: