Нетарифні барєри в міжнародних економічних відносинах. Порівняльний аналіз імпортних квот і тарифів в умовах конкуренції і монополії

За своїм економічним впливу на торгівлю до кількісних обмежень можуть бути віднесені й такі бар’єри, як "правила про змішування". Цей вид кількісних обмежень передбачає споживання певної частки вітчизняної продукції на одиницю імпорту. Ці правила можуть містити як прямі приписи щодо частки попиту, що припадає на місцеву продукцію, так і спонукати до цього імпортерів або споживачів непрямим шляхом.

Нетарифні інструменти є методами, у першу чергу, адміністративного впливу – це ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом встановлення певних вимог до суб’єктів господарської діяльності при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності. Метою запровадження певних заборон і обмежень при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності є захист вітчизняного товаровиробника й виконання певних міжнародних зобов’язань країни. Термін “нетарифне регулювання” охоплює групу адміністративних, фінансових, технічних та інших заходів, що ускладнюють імпорт або експорт певних товарів. У теорії міжнародної економіки їх поділяють на методи прихованого протекціонізму (державні закупівлі; вимоги щодо вмісту місцевих компонентів; технічні бар’єри; податки та збори), а також кількісні (квотування; ліцензування; “добровільні обмеження експорту”) та фінансові методи (субсидії; кредитування; демпінг). Більшість з них, на відміну від митних тарифів, важко піддається кількісній оцінці і тому їх складно відобразити у статистиці. Саме ця особливість нетарифних методів дає можливість урядам використовувати окремі з них або їх комбінації для досягнення певних цілей у сфері торгово-економічної політики. Крім того, нетарифні заходи зручніші. Наприклад, значно легше обмежити імпорт сталі до 8 млн т шляхом введення кількісного обмеження імпорту у розмірі 8 млн т, ніж вирахувати таку ставку імпортного тарифу, яка дасть змогу знизити імпорт до бажаної величини. Також, нетарифні обмеження, які не заборонені СОТ, майже не регулюються міжнародними угодами, і, використовуючи їх у торгово-економічній політиці, уряди відчувають себе вільніше, ніж при введенні тарифних обмежень, які регламентуються СОТ. Нетарифні обмеження, зазвичай, є менш очевидними, ніж митні податки, а тому надають урядові більше свободи при здійсненні економічної політики та створюють певну невизначеність у міжнародній торгівлі. Власне у зв’язку з цим одним із найважливіших завдань, які стоять перед СОТ, є поступова заміна кількісних нетарифних обмежень еквівалентними за рівнем захисту митними тарифами.

До нетарифні обмеження відноситься і ліцензування, яка передбачає отримання дозволу на ввезення або вивезення окремих товарів. Зазвичай ліцензування є формою контролю за поставками товарів відповідно до встановлених квотами, але може використовуватися і самостійно для регулювання зовнішньої торгівлі специфічними товарами (напр., озброєнням).

До інших нетарифних бар’єрів відносяться:

1) митні та адміністративні процедури при імпорті, так звані паратаріфние бар’єри, що містять систему та процедуру оцінки імпортованих товарів, відмінності у тарифній класифікації та документації, закриття деяких прикордонних пунктів та ін формальності при проходженні товарів через митницю;

2) стандарти, що заважають розвитку торгівлі, а також відмінності у національних законодавствах про стандартизацію і т. п. Технічні стандарти, норми упаковки, маркування і т. д. часто застосовуються до імпортованої продукції надто жорстко. Останнім часом в якості бар’єру для імпорту іноземних товарів стали широко використовуватися природоохоронні стандарти на машини й устаткування. Сюди відноситься також санітарний та ветеринарний контроль імпортованих продуктів харчування, у т. ч. введення карантинів, умови виготовлення, вимоги до змісту певних речовин в продукті і т. д.;

3) податки на імпорт, такі, як первісний заставу за імпорт, антидемпінгові і компенсаційні мита, адміністративні та статистичні збори, прикордонні податки і т.д.;

4) обмеження ввезення шляхом введення внутрішнього оподаткування та через механізм цін. У цю групу входять бар’єрів мінімальні і максимальні імпортні ціни, що встановлюються в деяких країнах, а також різні внутрішні податки, які ускладнюють доступ імпортованої продукції на національний ринок;

5) особиста участь держави в торгівлі, що призводить до дискримінації іноземних експортерів при урядових закупівлі, введення державної монополії на імпорт окремих товарів.

квоти мають дві важливі відмінності від тарифу:

Квоти абсолютно нівелюють будь-який вплив іноземної конкуренції на внутрішні ціни. Якщо світові ціни знижуються, то при тарифі імпорт буде поступово зростати, а внутрішні ціни знижуватися слідом за світовими (див. перший рубрику цього розділу). За наявності квоти імпорт не може бути збільшений. Тому розрив між внутрішніми та світовими цінами зростає, збільшуючи прибутки від імпорту (в тому числі і монопольні).

Доволі часто перед урядами країн виникає альтернатива: який інструмент торгово-економічної політики – тарифний чи нетарифний – запровадити у певній ситуації. Загалом запровадження нетарифних інструментів, наприклад, імпортних квот легше піддається адміністративному управлінню, ніж тарифна політика. Квоти легше і швидше вводити у разі надзвичайних ситуацій, ніж тарифи, які, зазвичай, потребують розгляду в парламенті. З іншого боку, імпортні квоти можуть стати причиною монополізації внутрішнього ринку, оскільки місцеві виробники впевнені, що постачання конкуруючих імпортних товарів не перевищить квоту, і можуть за умов достатнього попиту підвищувати ціни. Цей інструмент нетарифного регулювання використовують практично всі країни світу, у тому числі учасниці СОТ щодо країн, які не належать до цієї організації.

Здавалося б, мито, квоти, "добровільні" обмеження чинять практично однаковий вплив на добробут споживачів та країни в цілому. Але це не так, порівняльний аналіз впливу мита і квоти, особливо у довгостроковому періоді, показує, що мито має певні переваги над імпортними квотами з точ­ки зору впливу на добробут споживачів.

Частково це пояснюють тим, що іноземні виробники, прагнучи зменшити негативний вплив мита на обсяги свого продажу, будуть намагатися зменшити витрати виробництва, що стимулює впровадження інновацій, призводить до зниження цін. В результаті у виграші будуть національні споживачі, які зможуть купувати більше товарів за нижчими цінами. Квота не стимулює іноземних виробників до зниження витрат, оскільки економія на витратах не призведе до розширення імпорту. В умовах економічного зростання, коли зростає внутрішній попит на імпортні товари, негативний вплив квот стає ще більшим порівняно з негативним впливом мита. Припустимо, що в умовах вільної торгівлі рівновага між попитом на імпорт та його пропонуванням встановлюється в точці Е (рис. 1.6.). Запровадження мита і квоти дають однаковий результат. Рівновага зміщується в точку Е₁, рівноважна ціна зростає до Р₁. А рівноважна кількість імпорту скорочується до Q₁.

При зростанні попиту до Dі₁ та мит­ному тарифі рівновага зміщується в точку Е_t, рівноважна ціна зростає до Р_t, але зростає й рівноважна кількість імпорту до Q_t. Запровадження квоти у випадку зростання попиту призведе лише до зрос­тання ціни(Р_k), причому значно більшого, ніж у випадку введення мита.

0тже, в умовах економічного зростання вплив квоти на добробут споживачів є більш негативним, ніж вплив митного тарифу: споживачі отриму­ють менше імпортних товарів, а змушені платити за них більше.

Розглянемо наслідки впровадження митного тарифу на прикладі українського ринку зерна (рис. 4.1).

Після впровадження митного тарифу на ринку зерна України ціна 1 т зерна становитиме 550 грн.
Р_ГР₂+МТ,
де Р_х — ринкова ціна до впровадження митного тарифу;
Р₂ — ринкова ціна після впровадження митного тарифу;
МТ — величина митного тарифу.
Наслідки від впровадження митного тарифу для країни-імиортера визначаються сукупною зміною ренти національних споживачів, виробників та бюджетних надходжень.
В умовах відсутності митного тарифу рента українських споживачів при ціні Р_х визначалась областю m+a+b+c+d, a після введення митного тарифу і зростання ринкової ціни до рівня Р₂ вона зменшилась до області тп. Таким чином, чистий програш українських споживачів від впровадження митного тарифу становить область a+b+c+d. Рента виробників у цьому випадку зростає з області є до області е+а, тобто чистий виграш українських виробників зерна становить область а.
При впровадженні митного тарифу на зерно зростають і національні бюджетні надходження, приріст яких визначається областю с

де ^ С — зміна бюджетних надходжень при впровадженні митного тарифу;
МТ — величина митного тарифу;
М₂ — обсяг українського імпорту зерна після введення митного тарифу.
Таким чином, якщо рента українських споживачів зменшується на область a+b+c+d, а рента виробників зростає на область а, бюджетні надходження зростають на область с, то національний добробут зменшується на область b+ d; це визначається перевищенням програшу національних споживачів над виграшем національних виробників та збільшенням бюджетних надходжень. Область b представляє виробничий ефект тарифу — зменшення добробуту внаслідок переорієнтації споживчого попиту з дешевшої імпортної продукції на дорожчу вітчизняну. Область d характеризує споживчий ефект тарифу — зменшення добробуту внаслідок зниження попиту. Споживачі могли заплатити за додаткову кількість зерна ціну в інтервалі від 500 до 550 грн, щоб задовольнити свій попит, не зменшуючи його. Але тариф не дозволяє цього зробити й тому внутрішній попит зменшується.

Розглянемо наслідки від впровадження квоти на прикладі імпорту велосипедів на ринку США.
Впровадження імпортної квоти (рис. 4.2) зумовлює зростання національного виробництва з 5₀ до S_t та граничних витрат з 200 до 220$, виграш виробників дорівнює області а. Програш споживачів становить область a+b+c+d. Якщо ліцензії на імпорт продаються державою на аукціоні, то виграш держави становить область c+d.Чистий національний програш від впровадження імпортної квоти дорівнює області Ь+е.

Поиск по сайту: