Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Правовой статус особистості: поняття, структура, виды



Юридическое оформлення фактичного становища індивіда здійснюється різними шляхами і способами, з допомогою низки специфічних коштів. Воно починається з визнання людини суб'єктом чинного у суспільстві правничий та наділення його за цьому особливим якістю – праводееспособностью, після що він може розпочинати відповідні правовідносини, нести за свої поступки.

Понятия «правової статус» і «правове становище» особистості рівнозначні. У всякому разі, законодавство, юридична практика, печатку, і навіть міжнародні акти про права людини не проводять з-поміж них будь-якого відмінності, а вживають щодо одного й тому самому смысле[1]. Вони цілком взаємозамінні. З контексту, стилістичній перевагу використовується те чи інше выражение.

Слово статус і в перекладі з латини означає становище, стан когось чи чогось. У цьому випадку про статусі особистості, людини, громадянина. Етимологічно зазначені терміни збігаються, це слова-синонимы. Проте в літературі були висловлено пропозиції (Н.В. Витрук, В.А. Кучинський) про розмежування понять правового статусу правового становища індивіда, так як, на думку, перше виступає частиною (ядром) другого. Пропонувалося також розглядати правової статус і в вузькому і широкому значенні (В.І. Новоселов).

Думается, проте, що у такому поділі немає особливої потреби, оскільки полисемантичность, значеннєве подвоєння терміна не сприяє чіткому сприйняттю та аналізу однією з ключових категорій правознавства. Різниця слід проводити не між правовим статусом правовою становищем однієї й тієї ж особи, а між правовим статусом (становищем) різних осіб, або организаций.

Вообще ж, питання це не концептуальний. Це лише одна з численних приватних аспектів великий і багатопланової теми. Йдеться тому, як логічно і терминологически точніше, повніше висловити суть однієї й тієї самого явища. Саме собою це не вело до принциповим розбіжностям серед учених-юристів, які займаються даною проблемою. Приблизно так, наприклад, як «норма» і «правило» визначаються зазвичай друг через друга, «статус» і «становище» також взаимозаменямы.

Сердцевину, основу правового статусу особистості становлять її права, волі народів і обов'язки (але немає розбіжностей), закріплені у Конституції та інших найважливіших законодавчі акти, проголошені в Декларації правами людини і громадянина. Це переважно яких і визначає правове становище особи у суспільстві, її роль, можливості, що у справах. Зрозуміло, це положення залежить від створення низки інших факторов.

Правовой статус об'єктивно відбиває як гідності, і недоліки реально діючої политико-юридической системи, принципів демократії, державних основ цього товариства. Тому його не можна правильно зрозуміти й розкрити, не звертаючись до сутності того соціального укладу, за умов якого він складається й функціонує. Правовий статус – частина, елемент общества.

В різні історичні епохи правової статус громадян був є неоднаковим. Досить порівняти, скажімо, рабоволодіння, феодалізм, буржуазний період, щоб у цьому. Істотно залежить він від типу політичного режиму на однієї й тією самою формації. Причинний обумовленість його складна й богатая.

Для сучасного юридичного статусу особистості Російської Федерації характерні такі особливості, як крайня його нестійкість, слабка соціально-правова захищеність, відсутність надійних які гарантують механізмів, нездатність державних структур ефективно забезпечити інтереси громадянина, його права, свободи, життя, честь, гідність, власність, безопасность.

Правовой статус особистості несе у собі печатку того глибокої кризи (соціально-економічного, політичного, духовного), в якому перебуває сьогодні Росія, піддається всім її катаклізмів. Змінилася матеріальну основу статусу (розмаїття форм власності, включаючи приватну, майнове розшарування, поява ринку праці, безробіття, падіння життєвого уровня).

Единство і стабільність правового статусу підірвано процесами суверенізації, міжнаціональними і регіональними конфліктами. У багатьох колишніх радянських республік прийнято дискримінаційні закони, порушують основні прав людини; проводяться етнічні чистки.

Появились значні групи людей (біженці, мігранти, переміщені особи) взагалі без чіткого правового статусу. 25 мільйонів російських громадян раптово, крім свою волю, перетворилися на «іноземців». Їх становище різко погіршилося. Під час перебування чергу, величезну масу людей близького зарубіжжя (понад півмільйона) виявилася біля Росії. Іншим став статус самого государства.

Правовой статус індивіда істотно дестабілізується внаслідок тих негараздів, які відбуваються в суспільстві: соціальна напруга, політичне протистояння, складна криміногенна обстановка, зростання злочинності, екологічні і технологічні катастрофи, шокові методи проведення реформування і т.д.

На правове стан особистості надають свій вплив і морально-психологічні чинники – втрата особистістю соціальних орієнтирів і пріоритетів, духовної опори, неадаптированность до нових умов. Особистість відчуває глибокий соціальний дискомфорт і непевність у завтрашньому дне.

Экстремальность ситуації, протиріччя, переоцінка цінностей, ламка сформованих за 75 років устоїв, зміна морально-політичного клімату, життя – усе це не могло б не зашкодити загальному положенні окремого індивіда у суспільстві, на умовах її существования.

Все перелічене вище – це загалом негативні тенденції. Є й позитивные.

Во-первых, під правової статус особистості підводиться сучасна законодавчу базу (нова російська Конституція, Декларація права і свободи людини, Закон про громадянство та інші найважливіші акти). У цьому нормативна основа створюється з урахуванням міжнародних критеріїв у цій области.

Во-вторых, закладається нову концепцію взаємовідносин особи і держав з пріоритетом особистості як вищої соціальної й моральній цінності; патерналістські початку цих відносин поступаються місце вільному партнерству і співробітництва у відповідності до принципів громадянського общества.

В-третьих, правової статус, як і ще юридичні інститути, очищається від ідеологічного і класового догматизму, апологетики, тоталітарного свідомості людини та мислення індивіда як носія цього статусу; він став більш адекватно відбивати сучасні реалии.

В-четвертых, здійснюється перехід від командно-запретительных методів регламентації правового становища особистості до дозволительно-разрешительным, від сковуючого централізму до розумної автономії і самостоятельности.

В-пятых, змінюється співвідношення й ролі структурних елементів правового статусу: перший план у ньому такі пріоритети, як прав людини, гідність особистості, гуманізм, свобода, демократизм, справедливость.

В-шестых, зняті багато обмеження особистої свободи індивіда, проголошений принцип «не заборонене законом дозволено», посилено судовий захист прав громадян, діє презумпція невиновности.

Практическое значення проблеми правового статусу у тому, що вона безпосередньо зачіпає інтереси людей, віддзеркалюється в їхніх долях, особливо у переломні періоди, коли суспільство реформується, руйнуються давні листи й народжуються нові зв'язку, структури, відносини. Реформа освячується законами, інакше вона йти не може. І тому, як це робиться, залежить, з одного боку, успіх проголошеного курсу, з другого – міцність і непохитність правового статусу суб'єктів цього процесу, їх активність чи пассивность.

Правовой статус - комплексна, интерграционная категорія, відбиває взаємовідносини особи і суспільства, громадянина і держави, індивіда і колективу, робимо інші соціальні зв'язку. Тому важливо, щоб молода людина правильно представляв своє становище, своїх прав і обов'язки, місце у тій чи іншій структурі, бо, як цілком слушно йдеться у літературі, «у житті нерідко трапляються приклади брехливо понятого чи привласненого статусу. Якщо це статус розуміється не так, то людина орієнтується на чужі зразки поведения»[2].

Еще більш шкідливо й неприпустимо наділення посадових осіб не передбаченими законом повноваженнями, довільне розширення функцій, що порушує їх офіційного статусу, свідчить про правовий нігілізм. З іншого боку, статус то, можливо юридично нечітким, аморфним, розмитим, що веде до плутанини, порушень законності, прав личности.

Проблемы правового статусу громадян РФ у сучасних умовах грунтовно досліджено останню книжку Л.Д. Воєводіна. Маючи вже відомі роботи у даної області й новітнє законодавство, автор показав особливості цього статусу в відроджуваної России[3].




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.