Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Перелік термінів до параграфу 4



· стратегічний план розвитку міста;

· довгостроковий розвиток;

· інвестиційний паспорт;

· інвестиційна карта регіону;

· інвестиційні пріоритети.

 

4.1. Стратегія розвитку громади — першооснова її економічного розвитку

Питання пріоритетів та шляхів розвитку громади в числі багатьох інших належить до компетенції місцевої влади. В період розбудови соціальної ринкової економіки в Україні відбулись значні зрушення в напрямку децентралізації влади та розширення прав органів місцевого самоврядування як виразників інтересів територіальної громади. Більшість питань регіонального та місцевого економічного розвитку перебувають у компетенції місцевої влади та вирішуються на місцях, що відповідає принципам Європейської Хартії місцевого самоврядування. Разом з тим залишається нерозв’язаною значна кількість проблем, зокрема фінансових, без вирішення яких довгостроковий соціально-ефективний розвиток територіальних громад неможливий.

Однією з основоположних засад регіональної політики є відродження принципів комплексного соціально-економічного розвитку. Від спрощеного трактування комплексності за централізованої економічної системи як досягнення оптимальної структури, економічно обґрунтованих масштабів виробництва в кожній з галузей у відповідності з наявними в регіоні природними та економічними передумовами і потребами народного господарства [7, с. 67] необхідно перейти до нового змістовного наповнення зазначеного принципу. В основі сучасного трактування комплексності — збалансованість ресурсного забезпечення, потенціалу регіону з економічним розвитком та підвищенням якості життя населення регіону.

До компетенції регіональної та місцевої влади закономірно переходять функції планування та прогнозування соціально-економічного розвитку відповідних територій. Якщо за часів планово-централізованої економіки планування розвитку території здійснювалось союзними чи республіканськими структурами, то за сучасних умов регіони повинні самостійно, з урахуванням інтересів населення відповідної території, визначати економічні перспективи та управляти економічним розвитком. На жаль, сьогодні переважають стихійність та різний рівень інтенсивності опанування новими функціями регіональною владою. В числі причин такої ситуації варто відзначити:

· відсутність єдиної загальнодержавної стратегії та тактики децентралізації управління;

· брак відповідних професійних знань та досвідчених фахівців з економічного розвитку в регіонах;

· низький рівень досвіду регіонального управління в умовах ринкової економіки тощо.

В багатьох українських містах та регіонах планування економічного розвитку здійснюється лише на короткостроковий період, як правило, на один рік. Перелік проблем, які вирішуються річним планом соціально-економічного розвитку регіону, обмежується поточними, такими, що вирішують нагальні потреби життєзабезпечення населення.

Дієвою альтернативою зазначеного виду планування є поширення досвіду розвинутих країн США та Західної Європи щодо стратегічного планування розвитку територіальних громад. Злет стратегічного планування в цих країнах прийшовся на середину 60-х рр. ХХ ст. і був обумовлений не тільки зростанням рівня складності систем управління та зв’язків між ними, прискоренням науково-технічного прогресу, але й сприйняття позитивного досвіду управління соціально-економічними процесами в тодішніх соціалістичних країнах. Зміна методології довгострокового планування розвитку в напрямку максимально можливого залучення громади, дозволила створити дієвий механізм управління територіальним розвитком. У країнах Центральної та Східної Європи, СНД та Балтії поширення стратегічного планування розвитку міст прийшлося на середину 1990-х рр., частково завдяки міжнародним програмам сприяння розвитку демократії, частково — за ініціативи наукової громадськості, прогресивних представників органів місцевої влади.

Стратегічне планування розвитку міста — це діяльність представників всіх основних верств громади задля визначення стратегічних та оперативних цілей розвитку та логічної послідовності дій щодо їх досягнення. Воно слугує основою для затвердження річного бюджету міста та щорічного плану соціально-економічного розвитку.

Ідеологія стратегічного планування полягає у взаємодії наукового обґрунтування та широкого наукового обговорення шляхів розвитку міста, що дозволяє поєднати довгострокову перспективу розвитку, поточне управління та вирішення нагальних завдань. Стратегічне планування розвитку міста сприяє вирішенню значної кількості проблем: забезпеченню необхідного рівня соціально-економічної стабільності, сприянню розвитку тих форм економічної діяльності і зайнятості, які узгоджуються з існуючими ресурсними можливостями громади, створенню якісно нових робочих місць, покращенню життєвих стандартів.

Громада будь-якого міста України має право обирати власну долю. Останнім часом процес стратегічного планування як ефективний інструмент такого самовизначення застосовується все частіше. При цьому в Україні стратегічне планування відбувається за різними методиками, що мають походження, зокрема, з США та Польщі. Існує вже певний український досвід, що поєднує в собі найкращі риси різноманітних іноземних методик. Власне кажучи, будь-який алгоритм стратегічного планування має багато спільних рис, він добре відомий фахівцям [11], [12]. Що ж стосується інструментів реалізації обраних громадами стратегій розвитку, у кожного міста є свої, подекуди унікальні, засоби.

Кращий досвід [12]

При активній участі і співробітництві з недержавними організаціями і представниками бізнесу в місті було розроблено і у 2002 році затверджено Стратегічний план економічного розвитку міста “Вознесенськ 2010”. Загальне бачення мешканцями майбутнього міста: “Місто з розвиненою економікою, високим рівнем життя, екологічне чисте, безпечне, привабливе для інвесторів та молоді”.

Головні Стратегічні пріоритети розвитку міста відповідають раніше прийнятому Статуту міста та мають посилений соціальний акцент:

· Інвестиційна політика та розвиток економіки в місті.

· Соціально-культурне забезпечення сім’ї, соціальна допомога найбільш уразливим верствам населення міста, поліпшення умов життєзабезпечення населення міста.

Ретельний аналіз місцевих можливостей та перешкод дозволив вірно визначити базові ресурси, на яких планувалось будувати модель економічного розвитку міста:

1. Промисловий потенціал з високими показниками динаміки розвитку у поєднанні з трудовими ресурсами міста, з високим кваліфікаційним рівнем. Зокрема, виробництво валового внутрішнього продукту підприємствами Вознесенська в 2003 році склало 52 млн. дол. США, або 6,3% від загального обласного виробництва, при цьому обсяг виробництва на душу населення склав 1262 дол. США, що удвічі більше середнього показника по країні.

2. Рекреаційні ресурси міста та туристичний потенціал.

Сприяти використанню такого потенціалу мала наявність достатніх водних та мінерально-сировинних ресурсів у поєднанні з розвиненою транспортною інфраструктурою.

Таким чином, планувався розвиток міста, заснований на діючому виробництві, підприємництві та використанні потенціалу навколишнього середовища.

Механізм стратегічного планування, що поширюється в регіонах та містах України, дозволяє реалізувати принципово новий підхід до планування та управління економічного розвитку. Основні принципові особливості його — відображення та реалізація інтересів територіальної громади, всебічний та системний підхід до вирішення проблем розвитку, варіантність та етапність. Кваліфіковано розроблений Стратегічний план розвитку міста може бути розрахований на 10–30 років. Він не є чітко детермінованим і може змінюватись зусиллями постійно діючої робочої групи залежно від зміни обставин, факторів розвитку тощо. Разом з тим, така точка зору не є загальновизнаною. В період суспільно-економічної трансформації активність та направленість реалізації стратегічних планів міст, регіонів часто обмежується термінами владних повноважень керівництва відповідних суб’єктів регіональної економіки. В такому випадку є сенс формувати стратегічний план на міжвиборчий період. В контексті його реалізації важливо те, що економічний поступ території здійснюватиметься не всупереч, а із врахуванням позиції конкретної територіальної громади і задля її користі.

 

4.2. Інвестиційні ресурси територіальної громади

Обсяг інвестиційних ресурсів територіальної громади значною мірою залежить від стану місцевих фінансів, зокрема, бюджету місцевого самоврядування. За своїм призначенням місцеві бюджети, крім задоволення поточних соціальних потреб, повинні забезпечувати розширене відтворення в межах відповідної територіальної системи.

На сьогоднішній день в Україні державні інвестиції здійснюються у таких формах: капітальні видатки (видатки розвитку) державного та місцевих бюджетів, бюджетне фінансування державних цільових програм, інвестиційні витрати бюджетів розвитку. Реальним джерелом інвестиційних проектів є кошти бюджету розвитку (табл. 4.1).

Таблиця 4.1.

Структура бюджету розвитку місцевих бюджетів [1]

Джерела формування бюджету розвитку місцевих бюджетів Напрями використання коштів бюджету 0розвитку місцевих бюджетів
Кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення Внески органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності
Надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади Капітальні вкладення, в тому числі капітальні вкладення по спільних проектах розвитку регіонів
Кошти від повернення позик та відсотки, сплачені за користування ними
Кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради Погашення основної суми боргу відповідно АР Крим та місцевого самоврядування
Запозичення до бюджету розвитку
Субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів

Бюджет розвитку є дієвим важелем у здійсненні довгострокової програми соціально-економічного розвитку, наданим місцевій владі Бюджетним кодексом. Ресурси цього бюджету спрямовуються на розбудову місцевої соціальної та виробничої інфраструктури (доріг, сфери обслуговування тощо), на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування інших видатків, пов’язаних із розширеним відтворенням. Статті 14 та 72 Бюджетного кодексу дозволяють приймати бюджети міст із дефіцитом виключно в частині бюджету розвитку. Такий дефіцит повинен покриватися за рахунок запозичень до місцевих бюджетів. Тобто кодекс дозволяє містам фінансувати в борг лише перспективні програми розвитку, а не поточні видатки. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не дозволяється. Отже, до бюджету розвитку можуть бути залучені кошти від місцевих позик, від відчуження майна територіальних громад. З цих коштів можливе фінансування статутного фонду суб’єктів підприємницької діяльності, а дивіденди, нараховані на акції господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади, повертаються до бюджету розвитку. Тут простежується своєрідне замкнуте коло: створені за рахунок бюджету розвитку підприємства приносять дохід до бюджету розвитку, кошти якого використовуються на створення нових суб’єктів підприємництва або на капітальні вкладення в інфраструктуру [10].

На тлі зростання внеску бюджетних коштів у валове нагромадження основного капіталу в Україні з 1,6% ВВП в 1999 р. до 3,3% ВВП у 2004 р. [6, с. 48] ефективність використання їх залишається низькою. На муніципальному рівні для підвищення ефективності інвестиційної політики необхідно:

· запровадити у практику бюджетного інвестування чітку та прозору процедуру вибору проектів за обґрунтованим переліком критеріїв;

· здійснювати щорічне планування інвестиційних проектів відповідно до розробленої згідно встановлених процедур довгострокової інвестиційної програми, що дозволить впорядкувати витрати в часовому розрізі та відслідковувати більш точно їх цільове спрямування.

 

4.3. Визначення інвестиційних пріоритетів території

При формуванні стратегії економічного розвитку території (громади, регіону тощо) першочергово постає проблема вибору тих напрямів, які є найбільш прийнятним з точки зору як економічної, так і соціальної ефективності. Перспективні напрями інвестування повинні узгоджуватись і громадською думкою, відображеною у Стратегічному плані, відповідати конкурентним перевагам території та забезпечувати дієву основу довгострокового економічного зростання.

На етапі визначення інвестиційних пріоритетів території можна використати методику, що застосовується для аналізу інвестиційної привабливості галузі, відібравши таким чином такі напрями інвестування, що забезпечать найвищу ефективність.

Вивчення і оцінювання інвестиційної привабливості галузей складається з таких етапів:

· Вибір системи аналітичних показників для оцінки інвестиційної привабливості. На цьому етапі здійснюється добір показників, їх групування за відповідними напрямами.

· Оцінка інвестиційної привабливості галузей. Аналізується ефективність діяльності галузей. Використання широкої системи показників (рівня прибутковості, перспективності, інвестиційних ризиків та ін.) дозволяє вибирати конкретні галузі, що є інвестиційно привабливими. У процесі аналізу для подальшого, детальнішого дослідження відбираються галузі, які викликають найбільший інвестиційний інтерес із позицій довгострокової ефективності капіталу, що інвестується, і низького рівня ризику.

· Показники для поглибленого аналізу діяльності підгалузей подані в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.