Міжнародна охорона суміжних прав

Міжнародна охорона суміжних прав передбачена Римською конвенцією про охорону інтересів виконавців, виробників фоно­грам і організацій мовлення (Римська конвенція), Женевською конвенцією про охорону інтересів виробників фонограм від неза­конного відтворення їхніх фонограм (Конвенція про фонограми), Брюссельською конвенцією про розповсюдження несучих програ­ми сигналів, що передаються через супутники (Конвенція про су­путники), Договором ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ), Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРШС). Розглянемо їхні основні положення.

5. /. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців,

виробників фонограм і організацій мовлення

(Римська конвенція)

Римська конвенція й авторське право. Стаття 1 Римської кон­венції передбачає, що надавана відповідно до неї охорона жодним чином не впливає на охорону авторського права на літературні та художні твори. Це означає, що жодне з положень Римської кон­венції не можна інтерпретувати як таке, що шкодить авторсько-правовій охороні. Із тексту ст. 1 також випливає, що в тих випад­ках, коли авторське право для використання твору вимагає згоди автора, Римська конвенція жодним чином не впливає на не­обхідність одержання такого дозволу.

Щоб приєднатися до Римської конвенції, держава повинна бу­ти не тільки членом ООН, а й членом Бернського союзу або Всесвітньої конвенції про авторське право (ст. 24(a)). Держава пе­рестає бути учасницею Римської конвенції з моменту виходу з Бернського союзу або Всесвітньої конвенції про авторське право (ст. 28(4)).

Національний режим. Аналогічно до Бернської конвенції охоро­на, надавана Римською конвенцією, в основному зводиться до національного режиму, який держави-учасниці забезпечують національним виконавцям, виробникам фонограм і організаціям ефірного мовлення відповідно до національного законодавства (ст. 2(2)). Це означає, що крім прав, які гарантовані самою Кон-

Глава 9. Правова охорона суміжних прав

венцією і становлять мінімальний рівень охорони, у державах-учасницях іноземні виконавці, виробники фонограм й організації ефірного мовлення користуються тими самими правами, які ці держави надають власним громадянам.

Національний режим забезпечують виконавцям, якщо вико­нання мало місце в іншій державі-учасниці (незалежно від того, до якої країни належить сам виконавець) або якщо твір транслюється в живому виконанні (а не з фонограми), яке охороняє Конвенція (незалежно від країни, до якої належить виконавець) (ст. 9).

Національний режим надають виробникам фонограм, якщо ви­робник є громадянином іншої держави (за критерієм національ­ності), якщо перша фіксація була здійснена в іншій договірній державі (за критерієм фіксації) або якщо фонограма вперше чи одночасно побачила світ в іншій договірній державі (за критерієм випуску у світ) (ст. 5). Допускають застереження щодо цих альтер­нативних критеріїв: шляхом повідомлення Генеральному секрета­рю ООН будь-яка договірна держава може в будь-який час заяви­ти, що вона не застосовуватиме критерій випуску у світ або — як альтернативу — критерій фіксації. Будь-яка держава, яка на день підписання Конвенції в Римі вже надала охорону виробникам фонограм виключно на підставі фіксації, може виключити як критерій випуску у світ, так і критерій національності.

Національний режим надають організаціям ефірного мовлен­ня, якщо їхня штаб-квартира розташована в іншій договірній державі (за принципом національності) або якщо передачу транс­люють з передавача, розташованого в іншій договірній державі, незалежно від того, чи розташована первинна організація ефірно­го мовлення в договірній державі, чи ні (за принципом тери-торіальності). Договірні держави можуть заявити, що вони забез­печать охорону радіо- та телепередач тільки якщо умови національності та територіальності задовольняють щодо однієї й тієї самої договірної держави (ст. 6).

Охорона прав виконавців. Виконавців охороняють від дій, на які вони не давали своєї згоди, а саме від:

— передачі в ефір або доведення до загального відома живого виконання;

Розділ II. Авторське право і суміжні права

— здійснення запису незафіксованого виконання;

— відтворення фіксації виконання за умови, що первинна фік­сація була здійснена без згоди виконавця або ж що відтворення здійснюють з метою, не дозволеною Конвенцією або виконавцем (ст. 7).

Охорона прав виробників фонограм. Виробники фонограм ма­ють правоможність дозволяти або забороняти пряме чи непряме відтворення їхніх фонограм, тобто первинне використання фонограм (ст. 10). Фонограми визначають у Конвенції як будь-який виключно звуковий запис будь-якого виконання або інших звуків. Римська конвенція не передбачає правоможності на дозвіл виконання фонограм і не містить заборони на розповсю­дження або ввезення у країну недозволених примірників фоно­грам.

Якщо фонограма, випущена з комерційною метою, служить для вторинного використання (наприклад, для радіо-, телепере­дачі чи доведення до загального відома в будь-якій формі), корис­тувач повинен сплатити разову справедливу винагороду виконав­цям чи виробникам фонограм або тим й іншим разом (ст. 12). Проте договірні держави вільні не виконувати це правило або обмежувати його виконання.

Охорона прав організацій ефірного мовлення. Організації ефірного мовлення мають правоможність дозволяти або забороняти:

— одночасну ретрансляцію своїх передач;

— фіксацію своїх передач;

— відтворення недозволених фіксацій своїх передач або відтво­рення законних фіксацій із протизаконною метою;

— доведення до загального відома своїх телевізійних передач за допомогою приймачів, установлених у місцях, доступних для публіки, за плату.

Римська конвенція не передбачає захисту від розповсюдження передач по кабелю (ст. 13).

Винятки із прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення. Римська конвенція допускає винятки із вищезазначених прав у національних законах щодо:

— особистого використання;

Глава 9. Правова охорона суміжних прав

— використання коротких уривків для репортажів про поточні

події;

— ефірної фіксації організацією мовлення на своєму власному обладнанні, використовуваної для власних передач;

— використання виключно з метою навчання або наукових досліджень;

— всіх випадків, коли національний закон передбачає винятки з авторсько-правової охорони літературних і художніх творів, окрім примусових ліцензій, надання яких було б несумісним із Бернською конвенцією.

Щойно виконавець дає згоду на включення його виконання до візуального або аудіовізуального запису, положення про права ви­конавців перестають застосовувати.

Строк охорони. Тривалість охорони за Римською конвенцією по­винна становити принаймні 20 років, рахуючи від кінця року, коли:

— був зроблений запис (у разі фонограм і включених до них ви­конань);

— відбулося виконання (у разі виконань, не включених до фо­нограми, тобто «живих»);

— відбулася передача в ефір (у разі радіотелепередач).
Адміністративні положення Конвенції. Адміністративні функції

Римської конвенції виконує ВОІВ спільно з МОП і ЮНЕСКО. Ці три організації утворюють Секретаріат Міжурядового комітету, за­снований у рамках Конвенції, який складається з представників договірних держав. Конвенція не передбачає утворення союзу або бюджету.

Україна є членом Римської конвенції з 12 червня 2002 р.

5.2. Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм

(Конвенція про фонограми) Загальні положення. Конвенція про фонограми прийнята в

1971 р. Вона відкрита для будь-якої держави — члена ООН або

будь-якої зі спеціалізованих установ, що входять до системи ООН.

Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати

на збереження Генеральному секретареві ООН.

Розділ II. Авторське право і суміжні права

На відміну від універсальної (у межах галузі суміжних прав) Римської конвенції Конвенція про фонограми присвячена лише одній категорії осіб, яких зазвичай наділяють суміжними права­ми, — виробникам фонограм.

Обов'язок договірних держав. Конвенція передбачає обов'язок кожної з договірних держав охороняти інтереси виробника фоно­грам, що є громадянином іншої договірної держави (на відміну від Римської конвенції тут застосовують лише критерій національ­ності), від:

— виготовлення примірників фонограм без згоди на те їхнього виробника;

— ввезення примірників фонограм, якщо їх виготовлення або ввезення здійснюють із метою доведення до загального відома;

— розповсюдження таких дублікатів із метою доведення до за­гального відома.

Отже, охорона запобігає не тільки виготовленню примірників фонограми (як у Римській конвенції), а й розповсюдженню неза­конних примірників та їхньому імпорту з метою розповсюдження. З іншого боку, охорона, надавана Конвенцією про фонограми, на вторинне використання не поширюється.

Фонограма в цьому разі означає будь-який виключно звуковий запис (тобто фонограмою не є, наприклад, звуковий супровід фільмів) незалежно від його форми (диск, плівка тощо).

Види охорони. Охорону надають відповідно до:

— законодавства в галузі авторського права;

— спеціального законодавства в галузі суміжних прав;

— законодавства про недобросовісну конкуренцію;

— кримінального права.

Строк охорони. Тривалість охорони має становити (як і відпо­відно до Римської конвенції) принаймні 20 років від першого ви­пуску фонограми.

Конвенція не передбачає заснування союзу, керівного органу або бюджету.

Україна є членом Конвенції про фонограми з 18 лютого 2000 р.

Глава 9. Правова охорона суміжних прав

5.3. Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих

програми сигналів, що передаються через супутники

(Конвенція про супутники)

Загальні положення. Конвенція про супутники прийнята в 1974 р. Вона відкрита для будь-якої держави — члена ООН або будь-якої спеціалізованої установи, що входить до системи ООН.

Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід здавати на збереження Генеральному секретареві ООН.

На відміну від універсальної (у межах суміжних прав) Римської конвенції Конвенція про супутники передбачає обов'язок кожної з договірних держав вживати належних заходів із метою запобіган­ня незаконному розповсюдженню на своїй або за межами своєї території будь-якого несучого програми сигналу, що передається через супутник.

Предмет Конвенції. Конвенція про супутники розширила обсяг охорони, надаваної організаціям ефірного мовлення, шляхом заборони протизаконного розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються за допомогою супутника, незалежно від того факту, що такі сигнали непридатні для прийому широкою аудиторією і, як наслідок, їх випромінювання не є ефірним мовленням за визначенням Римської конвенції. Охорона, перед­бачувана Конвенцією про супутники, також застосовна і в тих випадках, коли похідні сигнали поширюються по кабелю (на відміну від бездротових засобів), тобто способом доведення пере­дач до загального відома, не передбаченим Римською конвенцією.

Обов'язок договірних держав. Із формального погляду Конвенція не надає нових прав організаціям ефірного мовлення. Вона лише зобов'язує договірні держави перешкоджати розповсюдженню сигналів неправомочними на те організаціями.

Конвенція про супутники не охороняє трансльовану програму, бо об'єктом охорони є сигнали як такі, випромінювані органі­зацією ефірного мовлення. Щодо прав на програми, у Конвенції лише сказано, що її можна інтерпретувати таким чином, щоб не об­межити або завдати шкоди охороні, надаваній авторам, виконав­цям, виробникам фонограм або організаціям ефірного мовлення.

9 7-259

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Винятки з надаваних прав. Конвенція дозволяє розповсюджен­ня несучих програми сигналів не уповноваженими особами, якщо такі сигнали є носіями коротких уривків, що містять відомості про поточні події, або цитатами, короткими уривками програми, пере­даваної випромінюваними сигналами, або — щодо країн, які розвиваються, — якщо програма, носієм якої є випромінювані сигнали, розповсюджується виключно з метою навчання, включа­ючи освіту для дорослих, або наукових досліджень.

Строк охорони й адміністративні положення. Щодо строку охо­рони Конвенція відсилає до національного законодавства у будь-якій державі, у якій застосування вищезазначених заходів обмеже­не в часі, строк охорони визначає національне законодавство.

Конвенція про супутники незастосовна в тих випадках, коли розповсюдження сигналів здійснюють із супутників прямого мов­лення.

Конвенція не передбачає заснування союзу, керівного органу або бюджету.

5.4. Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ) Загальні положення. Договір ВОІВ про виконання і фонограми укладений 20 грудня 1996 p., а набув чинності 20 травня 2002 р. Він відкритий для участі будь-яких держав — членів ВОІВ і Євро­пейського співтовариства. Асамблея, заснована Договором, може прийняти рішення про допуск інших міжурядових організацій до участі в Договорі.

Договір жодним чином не пов'язаний із будь-яким іншим дого­вором і не обмежує жодних прав та обов'язків за ним. Це сто­сується і Міжнародної конвенції про охорону інтересів вико­навців, виробників фонограм й організацій мовлення (Римської конвенції) 1961 р.

Договір стосується прав інтелектуальної власності щодо двох груп суб'єктів суміжних прав: виконавців і виробників фонограм, їхні права розглядають в одному й тому самому Договорі, оскільки більшість прав, надаваних Договором виконавцям, пов'язані з їхніми записаними, суто звуковими виконаннями (тобто фоно­грами).

Глава 9. Правова охорона суміжних прав

Права виконавців. Договір дає виконавцям такі види майнових прав на їхні виконання, записані як фонограми (але не на аудіовізуальні записи, тобто, наприклад, звукові записи до кіно­фільмів):

— право на відтворення, тобто виключне право дозволяти пря­ме або опосередковане відтворення фонограм будь-яким спосо­бом і в будь-якій формі;

— право на розповсюдження, тобто виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників фоногра­ми шляхом продажу або іншого передання права власності;

— право на прокат, тобто виключне право дозволяти комерцій­ний (або так званий цивільно-правовий) прокат для публіки оригіналу і примірників фонограми, як це визначено національ­ним законодавством для договірних сторін (за винятком країн, у яких із 15 квітня 1994 p., тобто від моменту підписання Угоди ТР1ПС, уже діє система виплати справедливої винагороди за та­кий прокат);

— право зробити записані виконання доступними, тобто ви­
ключне право дозволяти доведення до загального відома (опри­
люднення) будь-якого виконання, записаного як фонограма, по
дротах або засобами бездротового зв'язку таким чином, щоб
публіка мала до них доступ із будь-якого місця і в будь-який час за
власним вибором. Це право охоплює, зокрема, інтерактивне
сповіщення за запитом через системи Інтернету або Web-TV.

Разом із тим Договір дає виконавцям такі види майнових прав на незаписані («живі») виконання:

— право на ефірне мовлення (за винятком випадків повторного ефірного мовлення);

— право на доведення до загального відома (за винятком ви­падків, коли виконання вже передавали в ефір);

— право на запис.

Договір також дає виконавцям немайнові права:

— право вимагати визнання себе виконавцем;

— право заперечувати проти будь-якого перекручення, спотво­рення або іншої зміни, здатної завдати шкоди репутації ви­конавця.

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Права виробників фонограм. Договір дає виробникам фонограм такі майнові права на їхні фонограми:

—право на відтворення, тобто виключне право дозволяти пря­ме або опосередковане відтворення фонограми будь-яким спосо­бом і в будь-якій формі;

—право на розповсюдження, тобто виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників фоногра­ми шляхом продажу або іншого передання права власності;

—право на прокат, тобто виключне право дозволяти комер­ційний (або так званий цивільно-правовий) прокат оригіналу і примірників фонограми для публіки, як це визначено національ­ним законодавством для договірних сторін (за винятком країн, у яких із 15 квітня 1994 p., тобто від моменту підписання Угоди ТРІПС, уже діє система виплати справедливої винагороди за та­кий прокат);

—право зробити фонограми доступними, тобто право дозволя­ти доведення до загального відома фонограми по дротах або засо­бами бездротового зв'язку таким чином, щоб публіка мала до них доступ із будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором. Це право охоплює, зокрема, інтерактивне сповіщення за запитом через систему Інтернету або Web-TV.

Національний режим і принцип взаємності. Договір, крім уста­новленого мінімального набору прав, зобов'язує кожну договірну сторону надавати виконавцям і виробникам фонограм інших договірних сторін такий самий режим, який вона надає своїм власним виконавцям і виробникам фонограм щодо прав, відобра­жених у Договорі (національний режим).

Договір передбачає, що виконавці і виробники фонограм мають право на одноразову справедливу винагороду за пряме або непряме використання фонограм, опублікованих із комерційною метою, для цілей ефірного мовлення або доведення до загального відома (так зване вторинне використання). Проте будь-яка до­говірна сторона може обмежити або — за умови, що вона зробить застереження до Договору, — взагалі не застосовувати це право (ст. 15(3)). У цьому разі із врахуванням обсягу застережень, зробле­них договірною стороною, інші договірні сторони мають право не

Глава 9. Правова охорона суміжних прав

надавати національний режим договірній країні, яка зробила за­стереження (принцип взаємності).

Захист від обходу існуючих технічних засобів. Договір зобов'язує договірні сторони передбачати відповідну правову охорону й ефективний правовий захист від обходу існуючих технічних за­собів (наприклад, кодування), які використовують виконавці або виробники фонограм у зв'язку зі здійсненням власних прав і які обмежують дії щодо їхніх виконань або фонограм, не дозволені ви­конавцями або виробниками фонограм або законом (ст. 18).

Захист електронної інформації про управління правами. До­говірні сторони згідно з Договором також зобов'язані передбачити у своєму законодавстві відповідні та ефективні засоби правового захисту, спрямовані проти:

— здійснюваного без дозволу усунення або зміни будь-якої електронної інформації про управління правами;

— розповсюдження, імпорту з метою розповсюдження, пере­дачі в ефір або доведення до загального відома без дозволу примір­ників записаних виконань або фонограм за умови, що особа, яка здійснює зазначені дії, знає, що в них без дозволу була усунена або змінена електронна інформація про управління правами.

Йдеться про інформацію, яка ідентифікує виконавця, виконан­ня виконавця, виробника фонограми, фонограму, володільця будь-якого права на виконання та фонограму, інформацію про умови використання виконання і будь-які цифри та коди, у яких представлена така інформація (ст. 19).

Зобов'язання договірних сторін. Договір зобов'язує кожну договірну сторону відповідно до своїх правових систем вживати заходів, необхідних для забезпечення його застосування, тобто заходів, що дозволяють ефективно протидіяти будь-якому акту порушення прав, передбачених Договором. До них належать тим­часові заходи запобігання порушень і заходи, що утримують від подальших порушень (ст. 23).

Строк охорони, адміністративні положення Договору. Строк охо­рони має становити принаймні 50 років.

Володіння правами і здійснення прав, передбачених Договором, не можуть бути зумовлені дотриманням певних формальностей.

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Договір засновує Асамблею, головним завданням якої є розгляд питань функціонування і розвитку Договору. Адміністративні функції за Договором виконує Міжнародне бюро ВОІВ.

Україна є членом Договору ВОІВ про виконання і фонограми з 20 травня 2002 р.

5.5. Стандарти Угоди ТРШС щодо наявності, обсягу та використання суміжних прав

До основних стандартів Угоди ТРШС (1994) щодо наявності, об­сягу та використання суміжних прав належать такі:

— щодо суміжних прав виконавці повинні мати право не допу­скати запис власного виконання, не призначеного для фонограми, відтворення такого запису, ефірного мовлення і доведення до загального відома шляхом прямої трансляції виконання (ст. 14(1));

— виробники фонограм користуються правом дозволяти або забороняти пряме або опосередковане відтворення своїх фоно­грам (ст. 14(2));

— організації мовлення (або, якщо такі права не надають органі­заціям мовлення, володільці авторського права на об'єкти передачі) мають право забороняти запис, відтворення записів і ретрансляцію через канали ефірного мовлення, а також доведення до загального відома шляхом телевізійної трансляції таких записів (ст. 14(3));

— виробникам фонограм і деяким іншим правоволодільцям да­ють право прокату. Країни-члени можуть зберегти чинні на 15 квітня 1994 p., тобто на час підписання Угоди ТРШС, системи виплати справедливої винагороди за прокат фонограм за умови, що такі системи не завдають суттєвої шкоди виключним правам на відтворення (ст. 14(4));

— строк охорони, надаваної за цією Угодою виконавцям і виробникам фонограм, дорівнює принаймні 50 рокам від кінця календарного року, у якому був здійснений запис або мало місце виконання, і для організацій мовлення — принаймні 20 рокам від кінця календарного року, в якому відбулася передача (ст. 14(5));

— умови, обмеження, винятки і застереження, які допускає Римська конвенція, можна застосовувати до певних суміжних прав (відповідно до пунктів 14(1)—14(3)), надаваних Угодою; проте поло-

Глава 9. Правова охорона суміжних прав

ження ст. 18 Бернської конвенції mutatis mutandis застосовують до прав на фонограми виконавців і виробників фонограм (ст. 14(6)). Це означає, що права на фонограми виконавців і виробників фонограм охороняються протягом 50 років від часу їх створення.

Питання для самоконтролю:

1. Чи можливе існування права виконавця, який виконав твір, щодо якого закінчився строк дії авторського права?

2. Чи має власник примірника фонограми право здавати його у прокат без одержання згоди володільця прав на фонограму?

3. У яких випадках можливе відтворення запису передачі ефірного або кабельного мовлення без згоди правоволодільця?

4. Які міжнародні угоди стосуються охорони суміжних прав?

5. Які положення Угоди ТРШС, що стосуються охорони суміжних
прав, знайшли відображення в національному законодавстві України?

Рекомендована література до глав із суміжних прав:

1. Авторське право і суміжні права: Європейський досвід: У 2-х кни­гах / За ред. А. С Довгерта. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.

2. Введение в интеллектуальную собственность. — ВОИС, 1998.

3. Гришаев С. П. Интеллектуальная собственность: Учебное посо­бие. - М.: Юрист, 2003.

4. Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

5. Інтелектуальна власність в Україні: Правові засади та практика. — Т. 2: Авторське право і суміжні права / За ред. Г. І. Миронка, В. С Дроб'язка. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999.

6. ЛипцикД. Авторское право и смежные права / Пер. с фр. — М: Ла-домир, Издательство ЮНЕСКО, 2002.

7. Охорона інтелектуальної власності: Нормативно-правові акти / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

8. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

9. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК «Велби», 2004.

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Глава 10

Поиск по сайту: