А) Мистецтво Древнього царства (2800 - близько 2250 роки до н.е.)

Столицею Єгипту в епоху Древнього царства було місто Мемфіс, розташований на початку дельти Ніла, недалеко від сучасної єгипетської столиці - Каїра. Мемфіс, одне з найдавніших міст світу, відігравав важливу роль в історії єгипетської культури. Пам'ятники Мемфіса зберегли нам найдавніші добутки єгипетської літератури. Мемфіс рано став і провідним художнім центром, що вніс величезний вклад у єгипетське мистецтво.

Період Древнього царства був часом додавання основних форм єгипетської культури, починаючи від самої форми держави. Тоді ж, і саме в Мемфісі, визначилися й головні завдання, і характер єгипетського мистецтва, і співвідношення його видів, поступово зложилися основні типи архітектурних пам'ятників. В історії єгипетського мистецтва провідна роль належала архітектурі. Уже під час Древнього царства були створені грандіозні кам'яні будівлі - гробниці фараонів, піраміди. Це прагнення забезпечити особливу міцність культових споруджень і особливо гробниць, було пов'язане з найдавнішими віруваннями. Вельможі будували для себе не уже великі приміщення,які за своєю формою нагадували ослони (арабською – «мастаба»). Для фараонів зводилися більш монументальні споруди. Для історії єгипетської архітектури велике значення мало будівництво царських гробниць, на спорудження яких витрачалися величезні засоби. Саме тут застосовувалися технічні винаходи, нові ідеї зодчих. Класичним зразком такого роду є пам’ятники , що були споруджені в епоху Древнього царства і вважаються одним із семи чудес стародавнього світу – піраміди фараонів 4- ї династії (27 в. до н.е.) Хуфу ( Хеопса), Хафра ( Хефрена) й Менкаура (Мікеріна) (грецький варіант їхніх імен) розташовані на плато Гіза поблизу Каїра.

Їхня відточена форма, заснована на пропорціях “золотого розтину”, була гранично лаконічна й нескінченно виразна. Два елементи визначали закономірності форми: підстава, квадратне в плані, і сходження сторін в одній крапці, подібно тому, як все єгипетське життя сходилося, сфокусувалася в обожненому фараоні. Геніальна у своїй простоті пірамідальна конструкція несла художнє узагальнення самої суті єгипетського суспільства, підлеглого безмежної влади фараона.

Характерною рисою пірамід як архітектурних міркувань було відношення маси й простору: похоронна камера, де стояв саркофаг з мумією, дуже невелика, а підводили до неї довгі й вузькі коридори. Просторовий елемент був зведений до мінімуму.

Безроздільно панувала маса всієї піраміди, у той час як сама піраміда була завершальною частиною величезного просторового ансамблю: на березі Нила стояв невеликий нижній заупокійний храмик, від якого йшов довгий критий коридор. Піднімаючись по схилі Лівійського плоскогір'я, він підводив до верхнього заупокійного храму, розташованому в підніжжя піраміди. Ансамбль фараона Хефрена мав гігантського сфінкса, якого єгиптяни називали «батьком страху». Уважається, що це було зображення Хефрена в левиному образі (голова людини й тіло лева).

Виняткове місце в єгипетському мистецтві займає знаменитий Великий сфінкс. Основу Великого сфінкса становить природна вапнякова скеля, що за своєю формою нагадувала фігуру лежачого лева з головою людини й була оброблена у вигляді колосального сфінкса, причому відсутні частини були додані з відповідно обтесаних вапняних плит. Розміри Сфінкса величезні: його висота - 20 м, довжина - 57 м. На голові Сфінкса царська смугаста хустка, на чолі висічений урей - священна змія, що, по віруваннях єгиптян, охороняє фараонів і богів, під підборіддям видна штучна борода, що носили єгипетські царі й знать. Особа Сфінкса було пофарбовано в цегляно-червоний цвіт, смуги хустки були сині й червоні. Незважаючи на гігантські розміри, особу Сфінкса все-таки передає основні портретні риси фараона Хафра. У стародавності Сфінкс, колосальне чудовисько з особою фараона, повинен був вселяти разом з пірамідами подання про надлюдську міць правителів Єгипту.

Велике місце в мистецтві Древнього царства займали рельєфи й розписи, що покривали стіни гробниць і храмів, причому й тут у даний період були вироблені основні принципи подальшого розвитку цих видів мистецтва. У Древнім царстві вже застосовувалися обидва види єгипетського рельєфу - і більше розповсюджений барельєф і властивий саме єгипетському мистецтву врізаний рельєф, при якому сама поверхня каменю, що служила тлом, залишалася недоторканої, а заглиблювалися контури зображень. Були відомі й два види техніки стінного розпису: більшість розписів виконувалося темперою по сухій поверхні, у деяких же гробницях цей спосіб сполучається із вкладкою кольорових паст у заздалегідь приготовлені поглиблення. Фарби були мінеральні : біла фарба добувалася з вапняку, червона - із червоної вохри, чорна - із сажі, зелена - з тертого малахіту, синя - з кобальту, міді, тертого лазуриту, жовта - з жовтої вохри. Розпису в ряді випадків відрізняються чудовим сполученням фарб. У відомих зображеннях гусаків з однієї гробниці в Медуме коричневі, жовті й червоні тони фігур одних птахів і сірі, чорні й червоні тони інших прекрасно оттеняються ніжною зеленню рослин. У період Древнього царства велике значення одержало художнє ремесло.

Судини з різних порід каменю - алебастру, стеатиту, порфіру, граніту, яшми; ювелірні вироби із золота, малахіту, бірюзи, сердоліку й інших напівкоштовних каменів, а також з фаянсових паст; художні меблі з коштовних порід дерева - крісла, носилки, намети, то з інкрустаціями із золота, те оббиті листовим золотом, дерев'яні ложа з художньо обробленими кістяними ніжками; виробу з міді, бронзи, глини - такий лише короткий перелік тих різноманітних предметів, які вже вироблялися протягом Древнього царства.

Виробам художнього ремесла Древнього царства властиві такі ж строгі й прості, закінчені й чіткі лінії, якими відрізняється стиль усього мистецтва даного періоду. Такі контури й високих кам'яних циліндричних судин для зберігання пахощів, і неглибоких більших блюд, і різних ваз.

Ця строгість і шляхетність ліній не відволікають уваги від головної принадності таких судин - чудово обробленого каменю, з якого вони зроблені. Строкатість брекчії, вигадливі сполучення вершкових, білих, жовтуватих хвилястих смуг алебастру, те паралельних, те нерівних, матові зелені або темно-сірі відтінки шиферу - все це як би підкреслюється самою формою ваз. Обробка всіляких матеріалів уперше освоювалася саме на виробах художнього ремесла, які показували тим самим широкої можливості декоративного використання даних матеріалів; краса полірованих поверхонь каменю й розмаїтість тонів блискучих кольорових фаянсів спочатку були освоєні в ремеслі, а потім використані в зодчестві й скульптурі. З іншого боку, ремісники, тісно пов'язані з народним мистецтвом, були постійними провідниками його животворящого впливу на твори професійного мистецтва.

Відмітна риса єгипетського образотворчого мистецтва його канонічність. характерні особливості, Що Оформилися, образотворчих форм, композиційного рішення стають обов'язковими для всіх наступних добутків певного жанру, начебто портретна скульптура, рельєф, розпис. При всім цьому єгипетське мистецтво проходить і деяку еволюцію, тому що щира художня творчість не може не реагувати на зміни, які відбуваються в духовній культурі суспільства.

Цікавою є давньоєгипетська скульптура . Збереглося безліч монументальних статуй богів та володарів Та- Кемету, скульптурних зображень вельмож, жерців та чиновників, ритуальних статуеток. Кам'яні портрети досить точно передають риси вдачі зображуваної людини. Це робилося для того, щоб у разі пошкодження або знищення мумії статуя могла б замінити її. Відомі статуї фараона Хефрена з чорного діориту або славнозвісне погруддя Нефертіті роботи видатного майстра Тутмоса. Цариця має довгу, вигнуту шию, легка посмішка блукає на її чарівному обличчі, викликаючи захоплення жіночою красою.

У Древнім царстві виробляються строго певні типи статуй: варта з висунутою лівою ногою й опущеними руками, притиснутими до тіла (статуя Мікеріна з богинями, статуя Ранофера); сидяча, з руками, покладеними на коліна (статуя Рахотепа і його дружини Нофрет, статуя царського переписувача Каи).

Для них характерні наступні художні прийоми: фігури побудовані зі строгим дотриманням фронтальності й симетричності. Голова поставлена прямо й погляд спрямований уперед. Фігури нерозривно пов'язані із блоком, з якого висічені, що підкреслюється збереженням частини цих блоків у вигляді тла.

Статуї розфарбовувалися: тіла чоловічих фігур у червонясто-коричневі кольори, жіночих - жовті, волосся - чорні, одягу - білого цвіту. Основний характер - урочиста монументальність і строгий спокій.

До цим загального для всіх скульптурних статуй закономірностям варто додати невеликий, але дуже істотний штрих - портретні риси в передачі особи. Неможливо переплутати особа переписувача Каї з його ледве плоским носом і видатними вилицями й особа царевича Рахотепа з напруженими зморщечками в перенісся, акуратними вусиками й пухкими губами. Гордовита особа зодчого Хеміуна, ледве повненьке, з маленьким, але енергійним і твердим ротом і особа верховного жерця Ранофера із правильно строгими й безпристрасними рисами. Довершує індивідуалізацію канонічних рис ретельна пластична обробка тіла: молодого, фізично розвиненого або повного, з в'ялою шкірою й зморщечками.

Поиск по сайту: