Етапи проблемного навчання

Основні достоїнства проблемного навчання:

розвиває розумові здібності;

викликає інтерес до учіння і, відповідно, сприяє форму­­­ванню навчальної мотивації;

пробуджує творчі нахили;

має багатоманітний характер;

формує самостійність, активність і креативність;

сприяє формуванню всесторонньо розвинутої особистості, яка в змозі вирішувати майбутні різноманітні життєві проблеми та ін.

Таким чином, проблемне викладання-учіння складається з таких фрагментів діяльності суб'єкта та об'єкта навчання: організація проблемної ситуації і формулювання проблеми, індивідуальне або групове вирішення проблеми об'єктами навчання, верифікація (перевірка, тлумачення і систематизація) отриманої інформації і використання засвоєних знань у теоретичній та прак­­­тичній діяльності.

Зробимо декілька зауважень щодо цих базових понять проблемного навчання. Один з авторів цієї концепції навчання у Радянському Союзі А.М.Матюшкин характеризує проблемну ситуацію наступ­­­ним чином: це особливий вид розумової взаємодії суб'єкта та об'єкта навчання, яка характеризується таким психічним станом об'єкта під час вирішення ціх задач, який вимагає виявлення (відкриття або освоєння) нових знань або способів діяльності (35).

Отже, проблемна ситуація - це така ситуація, під час розв'я­­­зання якої об'єкту навчання не вистачає знань, і він їх повинен сам шукати.

У книзі А.М.Матюшкина є шість правил створення проблемної ситуації.

1. Щоб створити проблемну ситуацію, перед об'єктами навчання слід поставити таке практичне або теоретичне завдання, виконання якого вимагає відкриття нових знань і опанування новими уміннями.

2. Завдання повинно відповідати розумовим здібностям об'єктів навчання.

3. Проблемне завдання дається до пояснення матеріалу, що вив­­­чається.

4. Проблемними завданнями можуть бути:

а) засвоєння навчального матеріалу;

б) формулювання запитання, гіпотези;

в) практичне завдання .

5. Одна і та ж проблема може бути створена різними типами завдань.

6. Розв'язанню дуже складної проблемної ситуації суб'єкт нав­­­чання сприяє шляхом вказування об'єкту навчання причин невиконання даного йому практичного завдання або неможливості пояснення ним тих або інших фактів.

Одно з центральних понять будь-якого дослідження - це гіпотеза. Проблемне навчання, як різновид пошуку, також передбачає формулю­­­вання гіпотези та її верифікацію. "Гіпотеза - це наукове твердження, яке є ймовірним розв'язан­­­ням проблеми" (81, c.14). Сутність гіпотез розкривається через їхні функції: евристичну, з'ясовуючу, передбачальну і практичну. У зв'язку з цими характеристиками гіпотези, їх формулювання, у першу чергу, під час проблемного навчання, повинно мати еврис­­­тичний характер. Цей тип розмірковування протистоїть алгоритмічному, яке переважає у програмованому навчанні. Процес форму­­­лювання гіпотез у проблемному навчанні розвиває практичні здібності об'єктів навчання. Базовими поняттями для евристично­­­го мислення є такі логічні операції: аналогія, аналіз, син­­­тез.

Для верифікації сформульованої навчальної проблеми необхідно організувати перевірку гіпотез. Для цього слід "добирати показни­­­ки, що відповідають гіпотезам" (81, c.15). Термін "показник" зас­­­тосовується для визначення якості предмета або явища, що вив­­­чається, на основі іншої риси, яка з цим предметом або явищем знаходиться у певного типу зв'язку. Ці показники визначаються під час логічних розмірковувань або експериментальних дій. Характер дій, відповідно, визначається характером проблеми і розумовими здібностями об'єктів навчання. Власне, характер розумових і ек­­­спериментальних дій, які мають нестандартний і творчий характер, сприяє розвитку інтелектуальних здібностей об'єктів навчання, служить загартовуванню їх емоційно-вольової сфери.

Проблемне навчання має і певні недоліки. Його не завжди мож­­­на використовувати у зв'язку зі складністю матеріалу, що вив­­­чається, непідготовленістю суб'єктів і об'єктів навчального про­­­цесу. Останній аспект набуває особливого значення на сучасному етапі розбудови української держави, створення Збройних сил України. Це пов'язано, по-перше, з падінням мотивації військової служби, по-друге, зниженням рівня освіти молоді, по-третє, занепа­­­дом рівня мотивації та підготовленості офіцерського складу. У зв’язку з вищепереліченими обставинами у навчанні особового скла­­­ду Збройних Сил України не завжди з успіхом можна застосовувати цю концепцію навчання. Напевно, виправдовує себе комплексне вико­­­ристання традиційного та проблемного навчання, які взаємно допов­­­нюють одне одного і компенсують недоліки.

Військові вчені-дидакти О.В.Барабанщиков, А.М.Воробйов, Л.Ф.Худолєєв, Є.М.Коротков, А.Г.Давидов дали обгрунтоване продо­­­вження цієї концепції, яку вони визначили як проблемно-діяльну. Суттєвість цієї концепції складає положення про те, що основою підготовки військових спеціалістів є діяльність, яка повинна но­­­сити проблемний характер.

Основними показниками цієї концепції є:

багатофункціональність;

методологічна обгрунтованість матеріалу, що вивчається;

фундаментальність і професійна спрямованість теоретичної та практичної підготовки майбутнього спеціаліста;

переважання проблемності у викладанні;

високий рівень мотивації та емоційної насиченості;

переважання самостійної пошукової та навчальної діяльності;

система творчого комплектування теоретичних і практичних за­­­нять як важливого засобу самостійної роботи об'єктів навчання;

висока технічна насиченість дидактичного процесу;

комплексність змісту, організації, методики та контролю (7, c.167).

Поиск по сайту: