Теорія поетапного формування розумових дій

Ця концепція була розроблена в 50-ті роки нашого століття. Її засновником є наш співвітчизник П.Я.Гальперін. Подальший розвиток ця концепція отримала у роботах Н.Ф.Тализіної.

В основі цієї концепції лежить психологічне вчення про перетворення зовнішньої предметної діяльності у внутрішню психічну діяльність. Формування внутрішніх розумових структур психіки здійснюється за допомогою освоєння зовнішньої соціальної дійсності. З цього можна вважати, що навчання і виховання можна розглядати як процес інтеріоризації. Головна проблема у такому випадку полягає тільки у тому, як оптимально керувати цим процесом. Концепція П.Я.Гальперіна дає відповідь на цю проблему.

У навчальній діяльності автори цієї концепції виділили три сторони: орієнтовну, виконавчу і контрольну. Орієнтовна сторона базується на використанні тими, хто навчається, об’єктивних умов, які необхідні для виконання цієї діяльності. Виконавча сторона забезпечує послідовне виконання основних етапів навчання об’єкта діяльності, а контрольна - вимагає від того, хто навчається, спостереження за ходом навчальної діяльності та порівнювати її результати з відповідними зразками, а при виявленні розходжень - відповідної коректировки орієнтовної та виконавчої складових цієї діяльності. Уся діяльність не є самоціллю, а викликана деяким мотивом цієї діяльності, в склад якої він вхо­­­дить. Коли мета завдання співпадає з мотивом, дія стає діяльністю. Роль мотивації П.Я.Гальперін оцінює так високо, що поряд з п'ятьома основними етапами під час опанування нових дій, він включає ще один етап - формування позитивної навчальної мотивації.

Формування розумових дій згідно цієї концепції відбувається на протязі шістьох етапів.

1. Етап попереднього ознайомлення з метою навчання. На цьому етапі відбувається ознайомлення тих, хто навчається, з метою нав­­­чання, його умовами. Цей етап формує мотивацію навчальної діяльності.

2. Етап складання схеми орієнтовної основи дій (ООД). На цьо­­­му етапі ті, хто навчаються, пізнають предмет навчання і послідовність виконання орієнтовних, виконавчіих та кон­­­трольних дій. Це ще не сама діяльність, а лише система вказівок до цієї навчальної діяльності. При цьому ООД може мати кілька видів: неповна (одноразовий показ зразка і неповний словесний опис), повна (для певного виду діяльності) і повна узагальнена (для цілого класу явищ).

3. Етап формування матеріальної діяльності. На цьому етапі дії виконуються у матеріальному або матеріалізованому вигляді. Дії здійснюються з конкретними предметами або за допомогою пев­­­них модулей. Ці дії обіймають як орієнтовну і виконавчу, так і контрольну дії.

4. Етап зовнішньої мови. На етапі дії узагальнюються, дякуючи їх повній вербалізації в усному або письмовому вигляді. Дії здійснюються словесно без опори на матеріальні засоби. Таким чином, дії засвоюються в узагальненій, відірваній від конкретики, форми.

5. Етап внутрішньої мови. Тут практичні дії супроводжуються промовленням про себе і здійснюються в узагальненому виді. Але вони, поступово скорочуючись, автоматизуються.

6. Етап інтеріоризації дії. Дії виконуються в розумі, тобто стають внутрішнім розумовим процесом, максимально автоматизованим.

Окремі аспекти використання цієї концепції у навчанні військових спеціалістів обгрунтували С.І.С'єдін і Б.Ц.Бадмаєв. Конкретні методики та рекомендації є у книзі С.І.С'єдіна "Психо­­­логия и эффективность обучения воинов-связистов"(66).

Отже, у ці концепції широко використані рекомендації кібер­­­нетики. Її головна засада полягає у тому, щоб керувати процесом навчання. Це керування тут упроваджено до досконалості, що доз­­­воляє перетворити зовнішні дії у внутрішні та тим самим прискори­­­ти розвиток воїнів. Друга особливість цієї концепції полягає у цілеспрямованому формуванні мотивації навчання. Власне, відсутність цього елементу обезцінює низку дидактичних концепцій. Остання особливість цієї концепції стосується її практичної спря­­­мованості, що має безпосередній позитивний вплив на прискорення підготовки конкретних військових спеціалістів. У зв'язку з цим, теорія поетапного формування розумових дій широко використо­­­вується у закордонних арміях для підготовки військових спеціалістів. Одже, значення даної теорії полягає у тому, що вона вка­­­зує педагогу, як необхідно організовувати навчання військовослуж­­­бовців, щоб використовуючи головний дидактичний засіб, - ООД - керувати процесом навчання.

Проблемне навчання

У 50-х роках нашого століття з’явився новий вид навчання, який отримав назву проблемний. Ця концепція, на думку її авторів, повинна компенсувати недоліки традиційного або пояснювально-ілюстративного виду навчання. Один з авторів цієї концепції польський дидакт В.Оконь наступним чином відмічає сутність цієї концепції: ”Проблемне викладання основане не на передачі готової інформації, а на отриманні учнями певних знань та вмінь шляхом вирішення теоретичних та практичних проблем. Суттєвою характеристикою цього викладання є дослідницька діяльність учня, яка з’являється в певній ситуації і змушує його ставити питання - проблеми, формувати гіпотези та перевіряти їх під час розумових і практичних дій” (2, с.222; 8, с.77).

Перші ідеї проблемного навчання знаходимо у методах навчання Д.Дьюї - навчання через роблення, Дж.Бруннера - навчання через дослідження. У Радянському Союзі цю концепцію розвивали І.Я.Лернер, М.М.Скаткін, А.М.Матюшкін, М.І.Махмутов (37-39). Відносно до військової дидактики цю концепцію обгрунтували О.В.Барабанщиков, А.М.Воробйов, А.Г.Давидов, Є.Н.Коротков та ін. Удосконалений варіант проблемного навчання у військовій дидактиці називається проблемно-діяльним (3).

Безумовно, ця концепція не вирішує усі проблеми, які виникають під час навчання військовослужбовців. Але вона має суттєві достоїнства порівняно з пояснювально-ілюстративним видом навчання. Зіставлення характеристик пояснювально-ілюстративного і проблемного навчання дається у таблиці 1.

Таблиця 1

Поиск по сайту: