Про ідеї взагалі та їх походження

Ідея є об'єктом мислення. Так як кожна людина усвідомлює, що вона мислить, і що те, чим зайнятий розум під час мислення, - це ідеї, які перебувають у розумі, то без сумніву, що люди мають у своєму розумі різні ідеї, як, наприклад, такі, котрі виражаються словами: "білість", "твердість", "солодкість", "мислення", "рух", "людина", "слон", "військо", "сп'яніння", та ін. Перш за все, отже, потрібно досліджувати, як людина приходить до ідей.

Всі ідеї приходять від відчуття або рефлексії. Припустимо, що розум є, так би мовити, білим папером без всяких знаків та ідей. Але яким же чином він отримує їх? Звідки він здобуває той [їх] великий запас, котрий діяльна і безмежна людська уява намалювала з майже безконечним розмаїттям? Звідки отримує він весь матеріал для розміркування і знання? На це я відповідаю одним словом: з досвіду. На досвіді основуєть­ся все наше знання, від нього зрештою воно походить. Наше спостереження, спрямоване або на зовнішні відчувані предмети, або на внутрішні діяння нашого розуму, котрі ми самі сприймаємо і про котрі ми самі розмірковуємо, доставляє нашому розуму весь матеріал мислення. Ось два джерела знання, звідки походять всі ідеї, котрі ми маємо або звичайним способом можемо мати.

Об'єкт відчуття - одне джерело ідей. По-перше, наші чуття, будучи зверненими до окремих чуттєво сприйманих предметів, доставляють розуму різні, відмінні одне від одного сприйняття речей, відповідно до різних шляхів, котрими ці предмети діють на них. Таким чином, ми отримуємо ідею жовтого, білого, гарячого, холодного, м'якого, твердого, гіркого, солодкого і всі ті ідеї, котрі ми називаємо чуттєвими якостями. Коли я говорю, що чуття доставляють їх розумові, я хочу сказати, що від зовнішніх предметів вони доставляють розумові те, що викликає у ньому ці сприйняття. Це багате джерело більшості наших ідей, залежних цілком від наших чуттів і через них вхідних до розуму, я і називаю відчуттям.

Але, називаючи перше джерело відчуттям, я називаю друге рефлексією, тому, що воно доставляє тільки такі ідеї, які набуваються розумом з допомогою розмірковування над своєю власною діяльністю всередині себе.

Якщо запитають, коли ж людина починає мати ідеї, то вірна відповідь, на мій погляд, буде: "Коли вона вперше отримує відчуття". Так як виявляється, що в душі не буває ідей до доставлення їх чуттями, то я вважаю, що ідеї в розумі одночасні з відчуттям, тобто з таким враженням чи рухом у будь-якій частині нашого тіла, котрий викликає в розумі якесь сприйняття. Саме цими враженнями, виклика­ними у наших чуттях зовнішніми об'єктами, вперше, здається, займається душа в діяльності, яку ми називаємо сприйманням, згадуванням, роздумуванням, розмірковуванням і т.д.

Джерело всього нашого знання. З часом душа починає розмірковувати про свою діяльність щодо набутих від відчуттів ідей і таким чином збагачує себе новим рядом ідей, які я називаю ідеями рефлексії. Ось саме ці враження, спричинені у наших чуттях зовнішніми об'єктами, що перебувають поза душею, і власна діяльність душі, котра витікає з внутрішніх, притаманних самій душі сил і при розмірковуванні душі, також стає об'єктом її споглядання, і виступають, ...джерелом всього знання.

Завдання 5. З наведеного уривку з’ясуйте:

• на яких позиціях ґрунтується філософія Нового Часу. Які характеристики цього періоду можна виділити?

• які протилежні методи дослідження виникають у філософії Нового Часу і чому?

«Нова філософія прагне до пізнання речей силами людського розуму і тому починає свою справу...з повною довірою до можливостей людського розуму: вона ґрунтується на цьому припущенні і тому за способом її обґрунтування має характер догматичний. Оскільки вона передбачає пізнання, то повинна зробити своїм об’єктом природу речей ...і вважати своїм завданням пояснення речей, в тому числі й духовних, із суті природи: через це...вона має характер натуралістичний..

...Людський розум складається з двох здібностей, через які ми уявляємо речі: чуттєвості та розуму. ..Одна сторона вважає єдиним істинним пізнання речей через чуттєве сприйняття, інша - за допомогою розуму.., там досвід (еmрeria ), тут розсудок ( ratio )..., тому це рішення слід шукати у протилежних напрямках - емпіризмі та раціоналізмі»

(Куно Фішер)

Завдання 6. З’ясуйте, який із наведених методів почав широко використовуватися в період Нового Часу. Який з зазначених методів особисто вам здається найпривабливішим? Чи використовуються ці методи у сучасній науці?

«Ті, що займалися науками, були або емпіриками, або догматиками. Емпірики, подібно до мурашки, тільки збирають і задовольняються зібраним. Раціоналісти, подібно до павуків, творять тканину з себе самих. Бджола ж обирає середній спосіб: вона дістає матеріал з садових та польових квітів, проте розташовує та змінює його відповідно до свого вміння. ... Отже, слід покладати сподівання на ... союз цих здатностей - досвіду та розсудку».

(Ф.Бекон)

«Істинний…метод досвіду спочатку запалює світло, потім вказує світлом дорогу; він починає з упорядкованого і систематичного досвіду, аж ніяк не перекрученого і звертаю чого вбік, і виводить з нього аксіоми, а з побудованих аксіом – нові досвіди…»

(Ф.Бекон)

Завдання 7. Порівняти думки Ф.Бекона та Р.Декарта та обґрунтувати їх з позицій гносеології:

«Індукцію ми вважаємо тою формою доведення, яка зважає на дані чуттів, схоплює природу та мчить до практики, майже зливаючись із нею» .

(Ф.Бекон)

«…Досвідні дані про речі часто бувають помилковими, дедукція ж, або чисте виведення одного із іншого, хоча і може бути залишена поза увагою, якщо вона не очевидна, ніколи не може бути неправильно здійснена розумом, навіть вкрай нерозсудливим…»

(Р.Декарт)

Завдання 8. Як розуміти декартівську аксіому: «У всьому належить сумніватися» і висновок: «Я мислю, отже, існую» («Cogito ergo sum»)?

Завдання 9. З уривку Б.Паскаля обґрунтуйте, як він тлумачить співвідношення людини із всесвітом. Що є причиною смутного становища людини у світі? Що проголошує філософія Просвітництва основою гідності людини, як ви можете пояснити зв’язок гідного мислення з людською моральністю?

«Велич людини – у її здатності мислити. Людина всього лише очерет, найслабше із творінь природи, але вона - очерет мислячий. Щоб її знищити, зовсім не треба всього Всесвіту: досить віяння вітру, краплі води. Але хай навіть її знищить всесвіт, людина все одно перевищує його, бо усвідомлює, що розлучається із життям і що слабша за всесвіт, а він нічого не усвідомлює.

Отже, вся наша гідність - у здібності мислити. ...Спробуємо ж мислити гідно: в цьому основа моральності».

(Блез Паскаль)

Завдання 10. З наведеного уривку, пояснить, як мислителі XVII ст. тлумачили співвідношення науки і релігії?

"... Науки ще сильніше та ефективніше спонукають нас звеличувати і прославляти божественну велич... І для того, щоб ми не утрапили в оману, Спаситель дав ним дві книги: книгу Писання, в якій розкривається воля Божа, а по тому – книгу природи, що розкриває його могутність. З цих двох книг друга с ніби ключем до першої, бо... розвиває далі нашу віру, змушуючи нас звернутися до серйозного розмірковування про божественну всемогутність".

(Ф. Бекон)

Завдання 11. За таблицею-схемою дайте характеристику філософам

ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ І САМОКОНТРОЛЮ:

1. Порівняйте раціоналістичну філософію Декарта і Спінози, виявіть їх спільність та специфічну особливість кожної.

2. Розкрийте характерні риси, притаманні основним типам емпіризму та раціоналізму.

3. Доведіть значення раціоналістичної методології.

4. Яким чином наукова революція позначилась на філософії Нового Часу?

5. Чому проблеми теорії пізнання вийшли на перший план у філософії Нового Часу?

6. В чому суть принципу індукції за Ф.Беконом?

7. Розкрийте позицію Р.Декарта в його твердженні: «Я мислю – отже, я існую».

8. Чи можна рахувати метод дедукції Декарта строго науковим?

9. Яку роль в «прогресі людського розуму» може зіграти Просвітництво?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. посібник. – К., 1999. – С.52-76.

2. Історія філософії: Підручник // За ред. В.І.Ярошовця. – К., 2002. – С.237-306.

3. Козовик І. Історія філософії. – Ів.Франківськ, 1999. – С.219-226; 228-238; 241-254.

4. Ларіонова В.К. Історія етичних учень: Посібник. - Ів-Франківськ, 2004.- С.96-110.

5. Надольний І.Ф. Філософія: Курс лекцій. – К., 2000. – С.55-76

6. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібн. - Львів, 2001. – С. 108-132.

7. Предмет і проблематика філософії: Навчальний посібник /За ред. М.А. Скринника, З.Є. Скринник. – Львів, 2001. – С.133-170.

8. Причепій Є.М. Філософія: Посібник для студентів. - К., 2001. - С.108-118

9. Татаркевич В. Історія філософії. – Львів, 1999. – Т. 2. – С. 54-103.

10. Філософія. Навчальний посібник // За ред. Ю.В.Осічнюка. – К., 2003. – С. 88-98.

11. Філософія: Навчальний посібник // За ред. Надольного І.Ф. – К., 1998. – С. 67-91.

12. Філософія: Підручник // Заїченко Г.А. та інші. – К., 1995. – С. 35-45.

13. Філософський енциклопедичний словник. –- К., 2002 (відповідні статті).

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Бэкон Ф. Новый органон // Антология мировой философии. –М., 1970. – Т.2. – С.192-222.

2. Беркли Дж. Трактат о началах человеческого знания // Антология мировой философии.– М., 1970. – Т.2. – С. 507-530.

3. Декарт Р. Начала философии // Антология мировой философии. –М., 1971. – Т.2. – С. 231-295.

4. Дидро Д. Мысли к объяснению природы. Разговор Даламбера с Дидро // Избранные философские произведения. – М., 1996.

5. Лейбниц Г. Монадология // Там само. – С. 450-451.

6. Юм. Трактат про природу людини. – К., 1995.

Інтернетсайти

www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/dovi5.html

ukma.kiev.ua/ua/faculties/fac_gum/filosophy/home_page/staff/gusev/polit_fil.htm

www.poglyad.com/other/5059/

zakladka.org.ua/search-Філософія-Нового-часу.html

info.activesite.com.ua/html/1030.htm

www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=2522&Itemid=188

philosophy.kiev.ua/lib/book.php?685&list

www.ualogos.kiev.ua/text.html?category=0&id=473

www.softodrom.com.ua/referat/13/6/009281.html?PHPSESSID=c819f74735bfdc5a911d770355521d0a

djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=481&Itemid=337

intellect.org.ua/index.php?lang=u&material_id=27882&theme_id=0

Методичні поради

При відповіді на перше питання слід зазначити, що з ХVІІ ст. починається новий етап у розвитку філософії. Термін «Новий час» є таким же умовним, як і термін «Відродження». Вживаючи його, маємо на увазі час зародження і утвердження нового суспільного ладу – буржуазного, який висуває і обґрунтовує нові цінності і засади людського буття. Новий час – це епоха, яка охоплює ХVІІ – ХІХ ст. Умовно її початок пов’язується з Англійською буржуазною революцією 1640р. Окреслений період позначився своїми особливостями. До них слід віднести наступне:

1. Основою духової установки є положення про те, що людина - найдосконаліша істота у Всесвіті, вінець еволюції, а тому господар всього. Людина твердо дивиться навколо себе і відчуває, що немає перешкод її розумовим можливостям, шлях пізнання відкритий, і є можливість пізнати таємниці природи з метою її підкорення. Тому пізнання оточуючого світу з метою розширення свого панування над природою є головним завданням нової науки і філософії.

2. Машинне виробництво, яке поступово витісняє ремесло, потребувало розвитку точних знань про закономірності природи. Внаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи.

3. Під впливом точних наук у філософії складається механістична і матеріалістична картина світу. Зокрема, слід пригадати, що серед точних наук найбільших успіхів досягла математика. (Це дало підстави Г.Галілею стверджувати, що «Книга природи написана мовою математики». А Ньютону, спираючись на закони механіки, доказати, що кожну зміну в природі можна обчислити з математичною точністю. Саме цим він заклав основи механічної картини світу).

4. Досягнення природничих наук були тісно пов’язані з розвитком дослідно-експериментального знання. Зокрема, такими винаходами, як механічний годинник, мікроскоп, телескоп.

У рамках зазначених досягнень перед філософією постали такі завдання:

- створення і логічне обгрунтування наукових методів пізнання;

- побудова загальної взаємопов’язаної системи знань про світ через узагальнення відомостей природничих наук.

Тобто, мова йшла про те, яким шляхом можна отримати достовірне наукове знання про світ і поставити це знання на службу людині.

У вирішенні цього завдання мислителі Нового часу поділилися на два протилежні напрями: емпіризм і раціоналізм. Зазначте, що прихильники емпіризму (від грец. еmpіria – досвід) вважали єдиним джерелом пізнання чуттєвий досвід, що ґрунтується на органах чуття. Своєрідною модифікацією емпіризму виступає сенсуалізм (від лат. sensus - почуття).

Прихильники сенсуалізму прагнули вивести зміст пізнання вже не просто з досвіду, а з діяльності органів чуттів. У XVІІ – XVІІІ ст. емпіризм та сенсуалізм розвивали Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, представники французького матеріалізму.

Послідовне продовження сенсуалізму Джона Локка привело Джордано Берклі і Девіда Юма до суб’єктивно-ідеалістичних висновків.

Представники раціоналізму, навпаки, були переконаними у тому, що чуттєве сприйняття не завжди точне, тому віддавали перевагу не дослідам, а теоретичним прийомам. Зверніть увагу на те, що емпірики не заперечували повністю розум як інструмент пізнання, а раціоналісти – відчуття. Справа у тому, що вони відводили їм другорядне значення.

Емпірики вважали, що розум виступає у ролі організатора і систематизатора дослідних даних, а раціоналісти були переконані, що досвід необхідний лише для підтвердження істин, що відкриваються розуму.

При цьому, зверніть увагу, що абсолютизація однієї з пізнавальних властивостей сприяла утвердженню у філософії метафізичного, механістичного способу мислення.

Заслуговує уваги і той аспект, що досягнення у сфері експериментально-математичного природознавства, утверження раціоналістичної філософії, а в ній матеріалістичного напряму, підірвали підвалини релігії і сприяли формуванню атеїстичного світогляду.

У філософії ця тенденція виявилась у формі пантеїзму (ототожнення Бога і світу) і деїзму (вчення про те, що Бог створив світ, дав йому закони і рух, але більше не втручався у природні процеси).

Зрозуміло, що корінні зміни у картині світу не змогли не відобразитися на образі людини. В основі цього нового погляду вся дійсність поділялася на суб’єкт і об’єкт.

Суб’єкт – носій пізнавальної діяльності, об’єкт – те, на що спрямовані пізнавальні зусилля суб’єкта. Новий спосіб філософствування передбачав, що людина, оперуючи розумом, здатна пізнавати закони і закономірності об’єктивного світу, з метою перетворення його за своїми потребами.

При обговоренні другого питання необхідно зазначити, що засновником емпіризму вважається Френсіс Бекон (1561 - 1626). За своїми поглядами він був ідеологом буржуазії. Найважливіші його праці «Новий Органон» (1620), «Про гідність і примноження наук» (1623), «Нова Атлантида» (1627).

Основним твором Ф.Бекона є «Новий Органон» (візьміть до уваги, що першопочатково під органоном називали збірку трактатів Аристотеля. Поняття органон (знаряддя, інструмент) приблизно рівнозначне поняттю метод. Тому, називаючи свій твір «Новий Органон», Ф.Бекон протиставляє свій метод методу Аристотеля).

Основним завданням філософії Бекон вважав формування нового методу пізнання. Практична спрямованість знань була висловлена Беконом в його афоризмі: «Знання – сила». За переконанням Бекона, основний недолік попереднього філософствування – у недосконалості метода. Саме його і потрібно було реформувати. Даючи визначення поняттю методу, вкажіть, що це спосіб виконання, основний прийом у реалізації будь-яких завдань.

Філософський метод – це спосіб мислення, пізнання, шлях, завдяки якому ми просуваємося, осягаючи ототожнюючий світ.

Методом же старої філософії була дедукція (від лат. «дедукція» – виведення) – це спосіб міркування, при якому із загального правила робиться висновок для часткового, конструктивного випадку. Будь-який дедуктивний висновок з часів Аристотеля називали силогізмом (міркую, роблю висновок). Наприклад: всі люди смертні. Сократ людина. Сократ смертний. Ф.Бекон критикує дедукцію. Чому? Ф.Бекон говорить, що в основі дедуктивного висновку обов’язково лежить загальне положення («Всі небесні тіла рухаються», «Всі метали плавляться»). Але не завжди загальні твердження є достовірні і приймаються нами на віру. Можемо розплавити залізо і бути у цьому впевнені. Але чи можемо ми це сказати про всі метали, якщо не проводимо експерименту? Може бути таке, що не всі метали плавляться. Тоді наше узагальнення і буде не істинним, то і дедуктивний висновок теж стане неправдивим.

Нова філософія і наука, як стверджує Ф.Бекон має прийняти інший метод. Цим методом стає індукція (від лат. «індукціо» – наведення). Наведемо приклад: залізо при нагріванні розширюється, мідь при нагріванні розширюється, ртуть при нагріванні розширюється. Залізо, мідь, ртуть – метали. Всі метали при нагріванні розширюються.

Бачимо, що у цьому прикладі із декількох часткових випадків виводиться одне загальне правило: розмірковування іде від меншого (три метали) до більшого (всі метали). Знання наші розширюються.

Таким чином, важливою перевагою цього методу є те, що в його основі завжди лежать не загальні, а часткові положення («Юпітер рухається». «Сонце світить»), які ми завжди можемо перевірити експериментальним шляхом, і тому, це не викликає у нас сумніву.

Зверніть свою увагу, що індуктивний шлях пізнання передбачає постійне нагромадження знань, збирання часткової інформації про світ. Знання нагромаджуються тільки в результаті життєвого досвіду, постійної практики. Фундаментом будь-якого пізнання має стати досвід. Поміркуйте над тим, що немовля не має ніяких знань, але в силу того, що воно бачить, чує, відчуває, набувається життєвий досвід, його розум наповнюється образами зовнішнього світу, тому ми можемо зробити висновок, що без досвіду неможливо набути будь-яку інформацію.

Зауважте, що досвід грецькою – це «емпірія» і індуктивний метод філософського пізнання, який був запропонований Беконом, отримав назву емпіризму. Емпіричне філософствування – це виведення знання з оточуючого світу у процесі життєвого досвіду і послідовного наповнення одвічного, чистого людського розуму різною інформацією.

Ф.Бекон був переконаний, що людська свідомість не здатна пізнати предмет у повному обсязі. Серйозними перепонами на шляху до повного пізнання стають забобони, що не дають можливості відкрити істину. Він називає їх «ідолами» роду, печери, ринку і театру.

Перші два він відносить до вроджених, інших два – набуті у процесі життя.

Охарактеризуйте ці види ідолів. (Див.: «Самостійна робота»; завд.2).

Основний засіб подолання «примар» («ідолів») – звернення до досвіду та обробка досвідних відомостей науковим методом.

Що це за метод. З точки зору Бекона, існують три основні шляхи пізнання: - «павука, мурахи і бджоли». Кожний з них має як позитивні, так і негативні сторони.

Так, «шлях павука» – це спроба вивести істину з «чистої» свідомості. На цьому шляху повністю нехтуються факти дійсності. Висновки, які отримують таким методом, мають форму гіпотез. Вони можуть бути істинні і хибні.. Цим методом користуються догматики і раціоналісти, які, подібно до павука, тчуть павутину думок з свого розуму.

«Шлях мурахи» – це вузький емпіризм, сконцентрований тільки на зібранні фактів. Емпірики, як мурахи, збирають факти, але не вміють їх обґрунтувати. Такий метод пізнання є однобічним, бо не дозволяє зазирнути досліднику у сутність предмета, який вивчається.

«Шлях бджоли» – вбирає у себе достоїнства двох попередніх методів, і вільний від недоліків кожного з них. З його допомогою дослідник здійснює сходження від емпірії до теорії.

Роблячи підсумок, зазначте, що вчення Ф.Бекона мало великий вплив на подальший крок у розвитку науки і філософії. Логічний метод Бекона став початком розвитку індуктивної логіки. Класифікація наук, яку запропонував філософ, зіграла неабияку роль в історії науки і була використана французькими просвітниками у процесі створення ними «Енциклопедії». Продовжили традицію Ф.Бекона англійські філософи Томас Гоббс і Джон Локк.

Розглядаючи філософію Т.Гоббса (1588 - 1679), зверніть увагу на таку деталь: Т.Гоббс прожив 92 роки. Але як прожив! До 70 років він грав у теніс, а у 86 років успішно займався перекладами з давньогрецького «Іліади» і «Одіссеї». Основні його твори – «Левіафан», «Елементи природного і політичного процесу».

Великий вплив на формування його філософських поглядів мали особисті контакти з Галілеєм. Крім того, його приголомшили своєю строгістю і несподіваною доказовістю теореми Піфагора. Т.Гоббс створив першу в історії філософії закінчену картину механістичного матеріалізму. Він був переконаний, що світу ідей і безсмертної душі не існує. Така позиція привела його до механістичного розуміння людини. Будучи прихильником і послідовником Ф.Бекона, Гоббса хвилює проблема: як отримати істинне знання – з допомогою відчуттів або розуму, інтуїції або логіки. Які методи використовувати у пізнавальному процесі. Т.Гоббс вважав істинним джерелом пізнання почуття. Пізнання відбувається у результаті дії на наші органи чуття фізичних предметів, в результаті чого у нашому мозку виникають різні ідеї. Тому Т.Гоббс доводив, що початковим етапом пізнання є процес усвідомлення того, що у нашому мисленні відсутні знання про предмет, що цікавить. Цю думку розділив і Д.Локк, який оформив її у тезу: «Немає нічого у розумі, чого б не було у відчуттях».

Будучи прибічником емпіризму, Т.Гоббс висував проблему наукового розуміння суспільства, держави і права. Пригадайте, що у середньовіччя походження суспільства і держави пояснювалось теологічно: Бог наказав людям жити суспільним життям і дав їм закони, і державну владу. Англійські мислителі, зокрема, цю позицію розділяв і Д.Локк, висунули натуралістичне уявлення, тобто, намагалися пояснити суспільство і державу природними причинами. Їх вчення отримало назву «теорії суспільної угоди».

Так, первинним станом, за яким жила людина, був природній. Людина турбувалася тільки по себе, підпорядковуючись інстинкту самозбереження. У цьому стані, за Т.Гоббсом, «людина людині - вовк», «йшла війна всіх проти усіх». Для того, щоб не знищити одне одного до кінця, люди домовились впорядкувати і нормалізувати своє життя, створити закони, які б гарантували порядок. Підкоряючись цим законам, людина втрачала частину своєї природної свободи, але при цьому отримувала захист і безпеку. Таким чином, люди перейшли з природного стану у громадське. Держава на місце законів природи, поставила закони суспільства.

Гоббс розрізняє три різновиди державної влади: демократію, аристократію і монархію. Найкращою формою, за філософом, є монархія.

Окреслюючи значення філософської діяльності Т.Гоббса, зазначте, що його погляди у теорії пізнання не втратили свого значення і сьогодні. Погляди на державу і суспільство від його теорії «суспільного договору» привели до «суспільного договору» Руссо. Концепція суспільства увібрала чимало демократичних елементів. Це перш за все визначення суверенітету громадянина, природна рівність усіх людей, збереження громадянського миру.

Заслуговують нашої уваги і такі особистості як, Джордж Берклі (1685 - 1753) і Девід Юм (1711 - 1776), які продовжили розвиток емпірико-сенсуалістичної гносеології у ХVІІІ ст. і закладали основи суб’єктивного ідеалізму.

Для них було характерне суб’єктивно-ідеалістичне тлумачення природи почуттів. Наведемо такий приклад: наші уявлення про світ існують у свідомості завдяки тому, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, сприймаємо на дотик, смак, нюх. Якщо б у людини від народження не працював жоден орган відчуття, то її свідомість була б абсолютно темною і пустою.

Відчуття, таким чином, – це ті канали, якими надходить інформація про наявність будь-якої реальності. Але де гарантія, що наші чуття дають нам достовірні знання про неї? А якщо вони (відчуття) скривлюють оточуючий світ? Тоді ми бачимо не зовсім те, що існує насправді. Крім того, сюди ще варто додати твердження Протагора: «людина – це міра усіх речей....». Тоді ми не можемо знати, який світ сам по собі, але ми самі, кожний з нас формує своє уявлення про світ. А якщо ще врахувати, що всі органи чуття влаштовані у всіх неоднаково, то кожний з нас буде створювати свою картину світу, яка буде відрізнятися одна від одної.

У свій час грецький скептик Секст Емпірик висловив таку думку про те, що кожна людина має своє власне уявлення по реальність.

Наведемо наступний приклад: уявимо собі, що перед нами яблуко. Воно жовте (зорове враження), гладке (для дотику), запашне ( сприйняття нюху), солодке (на смак), хрумке (для слуху). У нас п’ять органів чуття і тому, нам здається, що у предмета, який ми спостерігаємо, п’ять вище перерахованих якостей. Але якщо б у яблука було не п’ять якостей, а десять, то ми сприймали б лише п’ять. І це тому, що у нас немає тих органів чуття, якими могли би сприйняти якості, які залишились. А якщо б у яблука була тільки одна якість, то скільки якостей ми сприйняли б у цьому випадку? Все одно - п’ять. І навіть, якщо б у яблука не було жодної якості, то ми би сприймали їх рівно п’ять. Це означає, що ми взагалі не можемо сказати, який предмет насправді, але можемо знати те, тільки яким він уявляється нам в залежності від наших відчуттів. Так само і світ. Ми бачимо його не таким, яким він є, а тільки таким, яким ми бачимо його в залежності від своєї чуттєвої організації. Така філософська традиція (починаючи з Протагора, через античних скептиків) отримала назву суб’єктивізму.

Дж.Берклі і Д.Юм були послідовниками і прибічниками цього напряму, але вже у новій філософії.

Вони були переконані у тому, що ми дізнаємося про наявність предмета через наші органи чуття і відчуття. Тому правильніше говорити, що перед нами не предмет, а сума наших відчуттів і чуттєвого сприйняття. Саме тому ми маємо справу не з дійсністю, а з нашими відчуттями (така пріоритетність відчуття у процесі пізнання отримала назву сенсуалізму) цієї дійсності, яка для нас є справжньою. Який світ стоїть за ними (відчуттями), ми ніколи не дізнаємось тому, що не в стані вийти за межі наших відчуттів, сприймати існуюче без них і попри них. Те, що ми відчуваємо і те, що є насправді, не одне і теж, але нам можливе тільки відчутне. Тому є можливість стверджувати, що дійсність - це сукупність наших відчуттів.

Розглядаючи наступне питання, з’ясуйте для себе, що одним з співзасновником нової філософії був Рене Декарт (1596 - 1650).

Як і Ф.Бекон, Р.Декарт був переконаний, що основним завданням філософії є збільшення людської могутності шляхом пізнання оточуючого світу і володарювання над природою. Основні його погляди викладено у працях «Міркування про метод» (1637), «Роздум про першу філософію» (1641). Декарт, на противагу своїм співвітчизникам, та і не тільки їм, був впевнений, що істинне знання може нам гарантувати тільки розум. (Пригадайте, що так вважав Сократ, Платон). Декарт був переконаним раціоналістом. Саме він розпочав нову еру в філософії. Після нововідкриття людини та природи добою ренесансу виникла потреба зібрати усі ідеї минулої епохи в струнку філософську систему. Першим будівничим такої системи виявився Декарт, за ним ішли Спіноза, Лейбніц, Локк і Берклі, Юм та Кант.

Що слід розуміти під «філософською системою»? Це філософія, яка зводиться від основ і прагне знайти пояснення усім найважливішим філософським проблемам. Першому це вдалося Декартові. Його цікавили насамперед можливості та надійність нашого пізнання, а також співвідношення між душею та тілом. Обидві ці проблеми визначали зміст філософських дискусій у наступні 150 років.

Услід за Беконом, Декарт приділяє значну увагу розробці наукового методу. Саме за часів Декарта природничі науки розробили метод, за яким надійно і точно можна було описати усі природні процеси. Він замислився, чи не існує такого ж надійного і точного методу для філософських досліджень. У своїй праці «Роздуми про метод» Декарт замислюється, яким методом повинен користуватися філософ для розв’язання філософських проблем. Таким методом він вважав раціональну дедукцію (від лат. deduction – виведення) – це перехід від загального до окремого, одна з форм умовиводу, при якій на основі загального правила логічним шляхом з одних положень, як істинних, з необхідністю виводиться нове істинне положення. Щоб досягти результату, необхідно розкласти проблему на число окремих частин, а тоді починати з найпростішої думки. Кожну думку треба «зважити і виміряти». Наступним кроком філософа є перехід від простого до складнішого. Так можна побудувати нове знання. Як бачимо, Декарт охоче застосовував «Математичний метод». Він вважав, що філософські істини слід доводити так само, як і математичні теореми, і робиться це тільки розумом. Першим кроком у процесі отримання достовірного знання має стати сумнів. Треба сумніватися у всьому. Якщо ми сумніваємося, то мислимо, бо сумнів – це акт мислення. Звідси Декарт виводить свою відому тезу: «Я мислю, отже, я існую» («Cogito, ergo sum»).

Мислення за Декартом, – перша достовірна реальність. Може воно бути нічим, або бути порожнім? Ні. Воно наповнено вродженими ідеями, тобто, знаннями, які одвічно існують у нашому розумі і не залежать ні від зовнішнього світу, ні від життєвого досвіду. (Пригадайте, що першим, хто говорив про вродження знання, був Платон). Вроджені ідеї у системі Декарта – це основна характеристика нашого мислення. Звідки вони в ньому? Закладені Богом. Це ті ясні і прості положення, які є у нашому розумі, що ми не можемо у них засумніватися. Вроджені ідеї – це ті ж самі аксіоми, які не потребують доведення. Тому треба відштовхуватися від аксіоматичних вроджених ідей і виводити все можливе знання про дійсність.

Зазначте, зо дуалізм філософського світогляду Декарта позначився на його вченні про субстанцію. Філософ був переконаний, що сам є мислячою істотою, що існує Бог і зовнішня реальність. Декарт стверджував, що існує дві форми дійсності, або дві «субстанції». Одна субстанція – це «мислення» або душа, а друга – протяжність або «матерія». За Декартом, обидві субстанції походять від Бога. І хоч «мислення» та «протяжність» походять від Бога, вони цілком незалежні одне від одного.

Дуже цікавим є погляд Декарта на людину. Так, вже у XVІІ ст. йде розмежування «душі» і «тіла». Людське тіло, так як і тварини, – є нічим іншим, як механічним процесом. За Декартом, людина є елементом делікатного механізму. Але вона має ще й душу, яка дуже вільно поводиться щодо тіла. Процес мислення відбувається не в тілі, а в душі, яка незалежна від протяжної (матеріальної) реальності. Душа пов’язана зі спеціальним органом, який знаходиться у мозку, якій він називав «шишкоподібною залозою».

Ще одним великим раціоналістом XVII ст. був німецький мислитель Готфрід Лейбніц (1646-1716). Його філософія стала спробою подолання протиріччя між емпіризмом і раціоналізмом. Розрізняє світ реально істинно існуючий, який складається з монад, або субстанцій. Світ фізичний, природний, як чуттєве вираження істинного світу. Кожна субстанція є одиницею буття або монадою. За Лейбніцом, монада – духовний атом, здатний до активності. Кожна монада має свої властивості, які відрізняють її від інших монад. Монада не має фізичних характеристик, тому їх можна осягнути тільки розумом. Плюралізм субстанцій доповнюється Лейбніцом ідеєю існування Бога як первинної і єдиної субстанції. Всі монади – рухомі і взаємопов’язані, підлягають Богом встановленій гармонії.

Цікавим є те, що Лейбніц розрізняє монади декількох видів:

Монади нижчого ступеня – «голі» монади складають неорганічну природу, їхні прагнення загальмовані. Це камені, земля, трава.

Другий ступінь монад має здатність до відчуття і споглядання, їх репрезентують тварини. Це монади душі.

Третій клас монад складають душі людей. Це монади духи, що мають властивості пам’яті, здатність до суджень.

Кожен клас монад прагне досягти вищого і досконалішого стану. Вершиною досконалості монад у Лейбніца є Бог.

У пізнанні Лейбніц як раціоналіст віддавав перевагу раціональному пізнанню над чуттєвим.

Розуму притаманні певні «природжені ідеї» (задатки, нахили) і вічні істини, але поштовхом, імпульсом для приведення їх в дію є чуттєве пізнання. Без чуттєвого досвіду будь-яка інтелектуальна діяльність була б обмежена, неможлива.

Розглядаючи питання французького просвітництва, дайте характеристику Просвітництва і французького матеріалізму ХVIII ст.

Покажіть, що на фоні розвитку капіталістичного виробництва і торгівлі, ще за чотири десятиріччя до французької революції 1789р. в суспільстві Франції виникає широкий рух, який назвали Просвітництвом. Діячі просвітництва, прогресивно мислячі вчені, філософи, публіцисти ставили за мету критику основ феодальної ідеології, абсолютизму, клерикалізму. Вони боролися за віротерпимість, за свободу наукової і філософської думки, за розум проти авторитетів схоластики, за науку проти містики, за свободу дослідження проти авторитетів апологетів, проти метафізики. Просвітителі від абстрактних проблем переходять до проблем живої практики людського життя. Основною проблемою філософії Просвітництва є проблема особи і суспільства, їх взаємозв’язку і взаємодії, проблема упорядкування і вдосконалення людського життя за вимогами розуму. Основними представниками французького Просвітництва були: Кондільяк, Вольтер, Руссо, німецького – Х.Вольф, Г.Лессінг, Й.-В. Гете.

Ідейними джерелами Просвітництва є:

- філософія Локка (особливо його соціально-політичні погляди);

- філософія Декарта (особливо його натурфілософія і його природничо-наукові погляди);

- фізика і механіка Ньютона;

- філософські ідеї попередників Просвітництва: Госенді, П.Бейля, Ш.Монтеск’є.

Коротко зупиніться на тих проблемах, ідеях, поглядах вище перерахованих мислителів, які визначили ідеологію і філософію Просвітництва.

Особливу увагу зверніть на те, що з середини XVIII ст. у Франції з’являється плеяда представників матеріалістичного напрямку у філософії: Ж.О.Ламетрі, П.Гольбах, Д.Дідро, Гальвецій. Якщо попередня філософія мала аристократичний характер, то філософія французьких матеріалістів апелює до широкої маси читачів класу буржуазії. Філософські погляди викладаються у формі словників, енциклопедій, памфлетів, полемічних статей французькою мовою.

У своїй філософії французькі матеріалісти спираються на сенсуалізм Локка, філософські погляди, ідеї представників англійського просвітництва на механістичний матеріалізм фізики Декарта, на матеріалістичне вчення Спінози про субстанцію і людину. Етичні і соціально-політичні погляди представників французького матеріалізму ґрунтуються на суспільних поглядах Гоббса, Спінози, Локка. Особливістю філософії французьких матеріалістів є опора на наукову матеріалістичну думку видатних природознавців того часу в галузях механіки, астрономії, медицини, біології та фізіології (Ньютона, Ейлера, Лапласа, Лавуазьє).

Розкажіть про діяльність енциклопедистів, покажіть, яку мету своєї діяльності ставили енциклопедисти і як намагалися її досягти.

При відповіді на наступне питання охарактеризуйте соціально-політичні погляди Вольтера і Руссо. Покажіть, що на творчість Вольтера вплинули ідеї Локка, Ньютона; він намагався критично осмислити філософську спадщину Декарта і Лейбніца. Вольтер як видатний письменник, філософ культури і історії, полеміст, сатирик, журналіст, вчений, багато зробив для просвітництва сучасного йому суспільства. За Вольтером, філософія – це велика зброя розуму у боротьбі проти нерозумного суспільного устрою. Основні проблеми, які розглядає Вольтер є:

1. критика релігії, вимога релігійної свободи, боротьба проти панування церкви у всіх галузях суспільного життя;

2. в теорії пізнання Вольтер намагається поєднати локковський сенсуалізм і декартівський раціоналізм, заперечує вчення про «вроджені ідеї» й етичний конвенціоналізм, вперше ставить проблему активності суб’єкта в процесі пізнавальної діяльності;

3. в натурфілософії Вольтер виступає послідовником Ньютона і підтримує ідею всезагальної закономірності погоди, переваги принципу причинної обумовленості природи перед принципом доцільності;

4. заперечує існування душі у людини, вважає, що люди – це розумні автомати, чи тварини, з кращим, ніж у тварин інтелектом, але слабшим інстинктом. За Вольтером, людина є вільною тому, що усвідомлює свою свободу і здатна робити те, що бажає;

5. під впливом Локка Вольтер розглядає людину у взаємодії з існуючими людьми, він вважає, що всі люди є рівними перед законом і правом, а соціальна і майнова рівність людей є передумовою збереження суспільної рівноваги і нормального розвитку суспільства.

Розкрийте позитивні і негативні моменти соціально-політичної теорії Вольтера, в чому полягає її обмеженість?

Видатний французький філософ Жан-Жак Руссо в своїх працях «Про вплив наук на мораль», «Про суспільний договір», «Еміль», «Нова Елоїза» показує, що розвиток науки і держави веде до того, що людина прагне «здаватися, а не бути» (ця ідея була взята на озброєння і розвинута в філософії XX ст. - в екзистенціалізмі). Основною проблемою своєї соціально-політичної теорії Руссо вважає з’ясування причин соціальної нерівності людей та шляхів її подолання.

З точки зору Руссо всі люди за природою є вільними, а коріння соціальної нерівності є майнова нерівність, що пов’язана з існуванням приватної власності, з виникненням і розвитком держави. Соціальна нерівність посилюється і проходить декілька етапів:

1. перша ступінь нерівності пов’язана з виникненням приватної власності і поділом суспільства на бідних і багатих;

2. другий ступінь пов’язаний з виникненням держави і суспільним договором між багатими та бідними, про створення державної влади, яка повинна бути гарантом справедливості і миру;

3. третій ступінь – перетворення законної влади на деспотизм.

Руссо був одним із тих, хто здогадався про значення протиріччя в суспільному розвитку і звернув увагу на проблему відчуження. За Руссо, відчуження і страждання випливають з протиріччя між станом і бажанням, між природою і суспільними установами, між людиною і громадянином. Якщо зняти ці протиріччя, людина знову стане щасливою в громадянському суспільстві, як і в природному стані.

Для цього необхідно:

· загальмувати темпи економічного розвитку суспільства;

· силами держави повинна керувати «загальна воля», яка враховує «загальні інтереси»;

· прагнення до ідеального суспільства, де всі є рівними, моральними, відсутня приватна власність;

· влада поділяється на законодавчу і виконавчу, велику роль відіграє державний плебісцит;

· зміна системи і методів виховання: на перший план в вихованні повинні вийти почуття і релігійна віра.

Покажіть сильні і слабкі моменти соціально-політичної концепції Руссо. Подумайте, які ідеї Руссо є найбільш життєздатними, покажіть це на прикладах сучасного життя.

Аналізуючи філософію Нового часу в цілому зазначте, що її здобутком стає критично-аналітичне мислення, породжене розвитком наукових знань; розробка методу дослідження; філософія досягла нового рівня у розробці проблеми пізнання, продемонстрував широкі можливості саме людського пізнання.
Тема: «Німецька класична філософія»

Мета заняття: довести, що німецька класична філософія постала як вищий етап у розвитку європейської філософії, з’ясувати, чим збагатила німецька класична філософія європейську культуру, без якої неможливо уявити собі сучасну інтелектуальну ситуацію в суспільстві.

Ключові поняття і категорії: апріорі, розвиток, рефлексія, активність, суб’єкт, абсолютна ідея, дух, закон категорії, теза, антитеза, синтез, антропологізм.

Знати: чому німецьку класичну філософію виділяють у окремий період розвитку новоєвропейської філософії; на яких світоглядних засадах були створені велику філософські системи німецької класики.

Вміти: простежувати логіку розвитку проблематики у німецькій класичній філософії; оцінювати загальні результати її розвитку.

Розуміти: що нового внесла німецька класична філософія в Європейську філософію, науку, культуру; зміст і значення фундаментальних філософських тем; у якому сенсі німецька класична філософія завершила розвиток класичної європейської філософії.

Поиск по сайту: